Рішення № 81613359, 08.05.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/1321/18-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Дембіцький П.Д. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рукшинської сільської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В поданому до суду адміністративному позові (нова редакція) ОСОБА_1 (позивач) просить суд:

- скасувати рішення XXXIII сесії VII скликання Рукшинської селищної ради Хотинського району Чернівецької області за № 668/32/2018.

- надати дозвіл на отримання земельної ділянки у власність для особистого сільського господарювання, керуючись ст. 121 ЗКУ, згідно його заяви до Рукшинської селищної ради Хотинського району Чернівецької області від 28 серпня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 16.11.2018 року Рукшинською сільською радою XXXII сесії VII скликання відбувся розгляд його заяви щодо надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства йому у власність згідно із ст. 121 земельного кодексу України та прийнято рішення про відмову у наданні йому земельної ділянки. Вважає вказане рішення відповідача № 668/32/2018 не вмотивованим, не обґрунтоване та прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України.

05.02.2019 року до суду надійшов відзив Рукшинської сільської ради на позов, відповідно до якого відповідач зазначив, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 та приймаючи рішення виходила із того, що в першу чергу необхідно було задовольнити заяву учасника АТО ОСОБА_2 від 15.08.2018 року, оскільки він мав першочергове право, як учасник бойових дій. Вважає, що приймаючи рішення № 668/32/2018 про відмову в задоволенні заяви позивача, не порушила вимоги ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки не може надавати дозвіл на отримання у власність однієї й тієї ж земельної ділянки різним фізичним особам.

З урахуванням заявлених вимог та заперечень, пояснень представників сторін, судом з метою з’ясування обставин справи було зобов’язано сторони надати письмові докази на підтвердження, або спростування позовних вимог, заперечень.

Оскільки сторонами на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, заперечення не було надано належні письмові докази, що вказувало на їх недостатність для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 КАС України зобов’язував сторони ухвалою суду надати суду письмові докази в обґрунтування заявлених вимог та заперечень, у зв’язку з чим розгляд справи відкладався, оголошувалась перерва.

Частиною 1 статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 3 ст. 77 КАС України визначено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

У судовому засіданні позивач позов підтримав повністю, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, наданих письмових пояснень, просив суд задовольнити позовні вимоги, розглядати у порядку письмового провадження.

Представники відповідачів заперечували проти позову, надали пояснення суду по суті спору, а також клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, у разі неявки відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У частині 9 статті 205 КАС України зазначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, суд вважає, що немає перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з’ясувавши всі обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

15.08.2018 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Рукшинської сільської ради, в якій просив надати йому дозвіл на розроблення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Рукшинської сільської ради. (а. с. 51, 70).

28.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Рукшинської сільської ради, в якій просив надати йому земельну ділянку 1 га для особистого сільського господарства у власність згідно ст. 121 земельного кодексу України. (а. с. 11, 26, 41, 64).

12.11.2018 року позивач звернувся до голови Рукшинської сільської ради із скаргою на дії працівників Рукшинської сільської ради, у зв’язку з тим, що його заяву про надання земельної ділянки не розглядають більше двох місяців. (а. с. 15, 30).

16.11.2018 року рішенням XXXIII сесії VII скликання Рукшинської сільської ради №668/32/2018 “Про відмову у наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_1», відмовлено позивачу у наданні земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Чепоноси згідно ч. 7 ст. 118 ЗКУ та в зв’язку дотримання порядку черговості надання земельних ділянок громадянам України. (а. с. 16, 31, 40, 69).

16.11.2018 року рішенням XXXIII сесії VII скликання Рукшинської сільської ради №670/33/2018 “Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки учаснику АТО гр. ОСОБА_2» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в. с. Чепоноси. (а. с. 50, 76).

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що Рукшинська сільська рада у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 року № 280/97-ВР, Законом України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР, Земельним кодексом України, Типовим Регламентом сільської, селищної, міської ради та іншими законами України.

Пунктом 1 частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Частиною 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Законом України “Про місцеве самоврядування в України” від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (Далі – Закон № 280/97-ВР) визначено компетенція міських рад, порядок організації роботи міських рад, постійних комісій та порядок скликання сесій для прийняття рішення та принципи діяльності місцевого самоврядування в Україні, яке здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Статтею 2 Закону № 280/97-ВР від 21.05.1997 року передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 4 Закону № 280/97-ВР від 21.05.1997 визначено основні принципи місцевого самоврядування в Україні яке здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 10 Закону № 280/97-ВР від 21.05.1997 року передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону № 280/97-ВР від 21.05.1997 року визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

У відповідності п. п. 1, 2, 30, 34, 42, 48 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема: - Затвердження регламенту ради; - Утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; - Прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; - Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

- Затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації;

- Затвердження статуту територіальної громади.

Частинами 1, 2, 8, 10 ст. 47 Закону № 280/97-ВР постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету; постійні комісії обираються радою на строк її повноважень у складі голови і членів комісії. Всі інші питання структури комісії вирішуються відповідною комісією; організація роботи постійної комісії ради покладається на голову комісії. Голова комісії скликає і веде засідання комісії, дає доручення членам комісії, представляє комісію у відносинах з іншими органами, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами, організує роботу по реалізації висновків і рекомендацій комісії. У разі відсутності голови комісії або неможливості ним виконувати свої повноваження з інших причин його функції здійснює заступник голови комісії або секретар комісії; за результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Частиною 11 статті 49 Закону № 280/97-ВР визначено, що повноваження депутатів, порядок організації і гарантії депутатської діяльності визначаються Конституцією України, цим Законом, законом про статус депутата, іншими законами.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 1 Закону України “Про звернення громадян” від 02.10.1996 року № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України “Про звернення громадян” звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Частина 3 цієї ж статті вказує на те, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Частиною 1 статті 15 Закону України “Про звернення громадян” передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) ОСОБА_3 Союзу, ОСОБА_4 Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 19 цього Закону передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги не обгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не відміняє вимоги частини дев'ятої цієї статті.

Згідно ст. 20 Закону України “Про звернення громадян” звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Судом встановлено, що 28.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Рукшинської сільської ради, в якій просив надати йому земельну ділянку 1 га для особистого сільського господарства у власність згідно ст. 121 земельного кодексу України. (а. с. 11, 26, 41, 64).

З урахуванням дослідження матеріалів справи, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято Рішення № 668/32/2018 від 16.11.2018 року XXXIII сесії VII скликання Рукшинської сільської ради “Про відмову у наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_1”, яким відмовлено в наданні земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,00 га., для ведення особистого селянського господарства без зазначення мотивів відмови із посиланням на Закони, нормативно правові акти, повідомлення зацікавлених осіб, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення, як передбачено ст. 15 Закону України “Про звернення громадян”.

Також судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повідомляв позивача про продовження строків розгляду його заяви.

При цьому, відповідачем прийнято рішення про розгляд вказаної заяви тільки 16.11.2018 року, тобто поза межами місячного строку розгляду заяви, що є порушення вимог ст. 20 Закону України “Про звернення громадян”.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від 20.02.2019 року відповідачем надано до суду Типовий Регламент сільської, селищної, міської ради, яким в своїй діяльності керується Рукшинська сільська рада.

Статтею 1 Типового Регламенту сільської, селищної, міської ради (Далі - Регламент) передбачено, що порядок діяльності ради, її органів та посадових осіб, визначається Конституцією України, законами України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про статус депутатів місцевих рад”, «Про запобігання корупції», іншими законодавчими актами, статутом територіальної громади, цим Регламентом та Положеннями про постійні комісії ради.

Відповідно до ст. 2 Регламенту регламент ради є обов’язковим для виконання всіма депутатами, сільським, селищним, міським головою та іншими посадовими особами місцевого самоврядування. Регламент встановлює порядок скликання і проведення сесії ради, формування виконавчих органів ради, порядок прийняття рішень та звітів, порядок здійснення контрольної діяльності, прийняття рішень та спеціальними процедурами, процедуру діяльності депутатів, посадових осіб та органів ради.

У відповідності ст. 10 Регламенту рада проводить свою роботу сесійно. Сесії ради складаються з пленарних засідань ради і засідань постійних та інших комісій ради, що проводяться у перерві між пленарними засіданнями.

Згідно ст. 12 Регламенту сесія ради є правомочною, якщо в пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених розділом VIII цього Регламенту.

Статтею 24 Регламенту визначено, що проект порядку денного формується апаратом ради. Пропозиції щодо включення питань до проекту порядку денного сесії можуть вноситись сільським, селищним, міським головою, секретарем ради, постійними комісіями, депутатськими групами (фракціями), депутатами, виконавчим комітетом ради, загальними зборами громадян, старостами. Основною для формування порядку денного сесії ради є перспективний план роботи ради.

Відповідно до ст. 25 Регламенту всі питання включені до проекту порядку денного, які вносяться на розгляд ради, попередньо повинні обов’язково розглядатись профільною постійною комісією та іншими постійними комісіями, крім випадків, передбачених цим Регламентом.

Згідно ст. 27 Регламенту проект порядку денного сесії, сформований відповідно до вимог, зміни до нього обговорюються і затверджуються в цілому міською радою більшістю голосів присутніх депутатів.

Обговорення щодо включення будь-якого питання до порядку денного сесії проводиться за скороченою процедурою.

Статтею 30 Регламенту визначено, що пропозиції щодо питань, які виносяться на розгляд сесії ради, можуть вноситися селищним головою, секретарем ради, постійними комісіями, депутатськими групами (фракціями), депутатами, виконавчим комітетом ради, загальними зборами громадян, старостами, а також органами самоорганізації населення, трудовими колективами, політичними партіями і громадськими організаціями.

Відповідно до ст. 32 Регламенту підготовлені проекти рішень ради проходять юридичну експертизу в юридичній службі та погоджуються (візуються) головою профільної комісії ради.

Підготовлені проекти рішень ради повинні містити: підпис виконавця, який готував проект рішення; підпис осіб, які погоджували дане рішення.

До рішення додаються також довідкові матеріали з техніко-економічним обґрунтуванням стосовно тих питань, що пов’язанні з витратами із міського бюджету ті відчуженням комунального майна.

Згідно ст. 33 Регламенту не пізніше як за 1 день до розгляду питань на сесії постійні комісії ради проводять їх попереднє обговорення.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації, які розглядаються і враховуються при прийнятті остаточного рішення на сесії ради.

Відповідно ст. 34 Регламенту проекти рішень, інші матеріали, які вносяться на розгляд ради, не пізніше як за 10 днів до відкриття сесії подаються до апарату ради, який не пізніше 8 днів до відкриття сесії доводить їх до відома депутатів.

Статтею 65 Регламенту встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно ст. 66 Регламенту рішення ради приймаються на її пленарному засіданні більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» та цим Регламентом.

При встановленні результатів голосування враховується голос селищного голови.

Статтею 67 Регламенту передбачено, що рішення ради приймається відкритим поіменним або таємним голосуванням.

У відповідності ст. 68 Регламенту рішення ради з будь-якого питання приймається на її пленарному засіданні після його обговорення. Прийняття рішення без обговорення питання допускається лише в випадках, зазначених у цьому Регламенті.

Рішення ради про припинення обговорення на пленарному засіданні може прийматися, якщо за це проголосувала більшість від присутніх депутатів.

Питання, що виносяться на розгляд ради, попередньо розглядаються у відповідних постійних комісіях.

Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань або у відведеному для таємного голосування місці.

Рішення, які не отримали необхідної більшості голосів на підтримку, вважаються відхиленими.

Згідно ст. 72 Регламенту рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням шляхом підрахунку голосів чи таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

Всі рішення приймаються радою відкритим голосуванням, крім випадків, коли законом чи Регламентом встановлено таємне голосування.

Статтею 75 Регламенту визначено, що прийняті радою рішення розмножуються і передаються у всі постійні комісії та видаються депутатам за їх вимогою через 5 робочих днів після закінчення відповідного пленарного засідання.

Про прийняті рішення сповіщається в засобах масової інформації .

Особливості діяльності ради з підготовки, прийняття та відстеження ефективності регуляторних актів визначаються Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Згідно ст. 77 Регламенту прийняті рішення підписуються головуючим. Рішення з питань, які розглядалися коли головуючий тимчасово передавав усі свої обов’язки іншій особі у встановленому порядку, підписуються такою особою.

Відповідно ст. 102 Регламенту матеріали сесії складаються з протоколу сесії.

Згідно ст. 103 Регламенту протокол сесії повинен містити: 1) назву ради та її скликання, порядковий номер сесії , дату і місце її проведення, час початку і закінчення; 2) загальне число депутатів ради, кількість присутніх, список запрошених на сесію та прізвища депутатів вищих рівнів, які були присутніми на сесії ; 3) порядок денний і регламент часу роботи; 4) прізвища, посади доповідачів, співдоповідачів і виступаючих; 5) результати голосування і прийняті рішення; 6) запити депутатів, відповіді на них, прийняті радою рішення по запитах.

До протоколу сесії додаються: 1) тексти доповідей і співдоповідей; 2) тексти виступів депутатів, які не брали участі у дебатах і в зв’язку з припиненням обговорення питань; 3) список присутніх на сесії депутатів; 4) поправки і доповнення до проектів рішень; 5) довідки, зауваження; 6) порядок ведення сесії .

Статтею 105 Регламенту визначено, що протоколи сесій ради підписуються головуючим та секретарем ради.

Протокол сесії ради оформляється не пізніше 5 днів після завершення сесії ради.

При цьому, відповідач не надав доказів про те, що по заяві позивача, в якій він просив надати йому земельну ділянку 1 га для особистого сільського господарства у власність згідно ст. 121 Земельного кодексу України відповідною комісію, готувався проект рішення XXXIII сесії VII скликання Рукшинської сільської ради № 668/32/2018 “Про відмову у наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_1» у відповідності Типового Регламенту сільської, селищної, міської ради, яким в своїй діяльності керується Рукшинська сільська рада.

З урахуванням досліджених судом письмових доказів, матеріалів справи, системного аналізу Законів, нормативно правових актів, судом встановлено, що рішення XXXIII сесії VII скликання Рукшинської сільської ради № 668/32/2018 “Про відмову у наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_1»”, прийнято без додержання вимог статей 32, 34 Типового Регламенту сільської, селищної, міської ради, яким в своїй діяльності керується Рукшинська сільська рада.

Крім того, спірне рішення прийнято без додержання вимог статті 25, п. п. 1, 2, 34, 48 ч. 1 ст. 26, частинами 1, 2, 8, 10 ст. 47 Закону № 280/97-ВР, зокрема: без вивчення та попереднього розгляду і підготовки питань для подальшого підготовки проекту рішення, без надання попередньо висновків і рекомендацій комісії для подальшого винесення вказаного питання на розгляд відповідної сесії ради як передбачено Законом. Без надання доказів про те, що висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань оприлюднювались, як передбачено Законом України "Про доступ до публічної інформації".

За приписами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 4 та 5 статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян в межах норм, визначених цим кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 га.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам України для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства визначено Законом України “Про особисте селянське господарство” від 15.05.2003 р. № 742-IV (далі – Закон № 742-IV).

Відповідно до статті 1 цього Закону особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Статтею 3 Закону № 742-IV визначено, що дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 ЗК України.

Відповідно ч. 6 ст. 188 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі – Закон № 2768-III) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Судом встановлено, що 16.11.2018 року рішенням XXXIII сесії VII скликання Рукшинської сільської ради № 668/32/2018 “Про відмову у наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_1», відмовлено позивачу у наданні земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Чепоноси згідно ч. 7 ст. 118 ЗКУ та в зв’язку дотримання порядку черговості надання земельних ділянок громадянам України. (а. с. 16, 31, 40, 69).

Посилання відповідача дотримання порядку черговості надання земельних ділянок громадянам України, як на підставу відмови у наданні земельної ділянки у власність, є необґрунтованим, оскільки така підстава відмови не передбачена ст. 118 Земельного кодексу України.

Щодо твердження відповідача, що рішенням XXXIII сесії VII скликання Рукшинської сільської ради Хотинського району Чернівецької області №670/33/2018 від 16 листопада 2018 року учаснику АТО гр. ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,00 га., для ведення особистого сільського господарства, яка розташована в с. Чепоноси, то суд зазначає наступне.

Предметом спору в даній справі є оскарження рішення XXXIII сесії VII скликання Рукшинської селищної ради Хотинського району Чернівецької області за № 668/32/2018, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Чепоноси, яке не стосується виділення земельної ділянки учаснику АТО ОСОБА_2

З наданого відповідачем рішення XXXIII сесії VII скликання Рукшинської селищної ради Хотинського району Чернівецької області за № 670/33/2018 не можливо встановити, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,00 га, для ведення особистого селянського господарства стосується саме тієї ж самої земельної ділянки, відмову у наданні якої оскаржує позивач.

Суд зазначає, що відповідачем прийнято два різні рішення, які не пов'язані між собою, з чим погодились сторони в судовому засіданні.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк

При цьому, відповідачем прийнято рішення про розгляд вказаної заяви тільки 16.11.2018 року, тобто поза межами місячного строку розгляду заяви, що є порушення вимог ст. 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, з урахуванням зазначених вище порушень Законів, нормативно правових актів, суд приходить до висновку, що рішення від 16.11.2018 року XXXIII сесії VII скликання Рукшинської сільської ради № 668/32/2018 “Про відмову у наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_1» прийнято без додержання вимог Типового Регламенту сільської, селищної, міської ради, яким в своїй діяльності керується Рукшинська сільська рада, Закону України “Про звернення громадян” Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Земельного кодексу України, статті 19 Конституції України.

За таких обставин, суд вважає такі дії відповідача протиправними та такими, які не відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, Рукшинська сільська рада діяла не у спосіб та не в межах наданих їй повноважень, що передбачені Конституцією, Законами України та Типовим Регламентом, яким в своїй діяльності керується Рукшинська сільська рада.

Зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити в повному обсязі.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. (ч. 2 ст. 9 КАС України).

Згідно із ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З метою захисту порушених прав позивача, суд зобов’язує Рукшинську сільську раду повторно розглянути на пленарному засіданні, 28.08.2018 року заяву ОСОБА_1 від 28.08.2018 року про надання йому земельної ділянки 1 га для особистого сільського господарства у власність.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн., що підтверджується квитанціями № 4 від 28.12.2018 року (а. с. 6) та №1/КЗ від 14.01.2019 року(а. с. 25).

Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1409,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Рукшинської сільської ради.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення XXXIII сесії VII скликання Рукшинської селищної ради Хотинського району Чернівецької області за № 668/32/2018 від 16 листопада 2019 року "Про відмову у наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність".

3. Зобов’язати Рукшинську сільську раду Хотинського району Чернівецької області повторно розглянути на пленарному засіданні, заяву ОСОБА_1 від 28.08.2018 року про надання йому земельної ділянки 1 га для особистого сільського господарства у власність.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (58007, м. Чернівці, вулиця Січова, 20, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у сумі 1409,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Рукшинської сільської ради Хотинського району Чернівецької області (60030, Чернівецька область, Хотинський район, село Рукшин, вулиця Головна, 42, код ЄДРПОУ 04416938).

Повне найменування учасників процесу:

Позивач: - ОСОБА_1 (58007, м. Чернівці, вулиця Січова, 20, РНОКПП НОМЕР_1)

Відповідач: - Рукшинська сільська рада Хотинського району Чернівецької області (60030, Чернівецька область, Хотинський район, село Рукшин, вулиця Головна, 42, код ЄДРПОУ 04416938).

Суддя Дембіцький П.Д.