Рішення № 81613188, 07.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

07.05.2019 р. справа №520/11720/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача, ГУМВСУ в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії - ОСОБА_2,

представника відповідача, ГУ НП в Харківській області - ОСОБА_2,

відповідача, начальника Київського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області - ОСОБА_3,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, начальника Київського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області проскасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги (з урахуванням уточнень) про: 1) визнання незаконним та скасування наказу ГУ МВСУ в Харківській області №75 о/с від 17.10.2018 року, 2) поновлення в органах внутрішніх справ на посаді інспектора сектору кадрового забезпечення Київського РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області з 17.10.2018 року; 3) визнання протиправною бездіяльності начальника Київського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області - ОСОБА_3 з приводу непередачі рапорту ОСОБА_1 від 03.11.2015р. стосовно подальшого проходження служби в Національній поліції України на розгляд керівництва ГУ НП в Харківській області; 4) зобов'язання ГУ НП в Харківській області вирішити питання з приводу прийняття ОСОБА_1, на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію».

Підставами позову є доводи про те, що у дійсності був своєчасно складений рапорт від 03.11.2015 р. з наміром продовжити службу в лавах Національної поліції України. Даний рапорт був поданий на розгляд начальника Київського РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області, але у подальшому втрачений. Ці обставини установлені постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 р. по справі №820/2640/18 під час допиту начальника Київського РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області. Звільнення зі служби в органах внутрішніх справ без вирішення по суті згаданого рапорту і без належного письмового попередження про майбутнє вивільнення заявник вважає протиправним.

Відповідачі, Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Головне Управління Національної поліція України в Харківській області, з поданим позовом не погодились.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що рапорт заявника від 03.11.2015 р. на розгляд до керівництва ГУ МВСУ в Харківській області та ГУ НП в Харківській області не надходив. Натомість рапортом начальника Київського РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області від 05.11.2015 р. підтверджені обставини небажання заявника продовжувати служби в Національній поліції України. Звільнення з посади відбулось правомірно у зв’язку з повною ліквідацією місця служби – Київського РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області без правонаступництва. Про майбутнє звільнення заявник був сповіщений письмово листом від 14.06.2018 р. №4011/119/12/01-2018, направленим за адресою: м. Харків, вул. Біблика, б. 18, кв. 87 як місцем постійного листування між заявником та ГУ МВСУ в Харківській області.

Начальник Київського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області - ОСОБА_3 письмово визнав вимоги позову, котрі стосується управлінської діяльності на посаді одноособового керівника РВ. Пояснив, що одержував рапорт заявника від 03.11.2015 р., поставив резолюцію про відсутність заперечень, передав рапорт по команді працівникам РВ для подальшого оформлення, до керівництва ГУ МВСУ області рапорт особисто не подавав. Наголосив, що саме такі показання у якості свідка дав у засіданні Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №820/2640/18. Стверджував про правдивість і достовірність цих показань.

Дослідивши приєднані до справи докази, суд установив такі обставини спору.

Позивач з 24.04.2002 р. проходив безперервну публічну службу в органах внутрішніх справ України, з 09.11.2011 р. - на посаді інспектора сектору кадрового забезпечення Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області. Має спеціальне звання - майор міліції.

З 08.12.2004 р. офіційно зареєстрованою адресою місця проживання заявника є - АДРЕСА_1 (а.с. 97).

30.09.2014 р. позивач народив дитину - ОСОБА_4.

За наказом Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області від 13.03.2015 р. №28 о/с позивач перебував у відпустці по погляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку з 22.02.2015 р. по 30.09.2017 р.

20.03.2018 р. від ОСОБА_1 надійшов рапорт про надання відпустки по догляду за дитиною до досягненню нею віку 4 років.

26.03.2018 р. наказом ГУ МВС України в Харківській області від 26.03.2018 р. №66 о/с позивачу надана відпустка для догляду за дитиною з 31.03.2018 р. до 01.10.2018 р.

Обставини проходження позивачем публічної служби в органах внутрішніх справ України досліджувались судами у межах справ №820/11945/15, №820/3791/16, №820/2640/18.

Так, у межах справи №820/11945/15 позивач заявляв вимоги про 1) скасування наказу ГУ МВС України в Харківській області № 683 о/с в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1, інспектора сектору кадрового забезпечення Київського РВ ХМУ ГУ (яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років), за п. 64 п. «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, з 06.11.2015 р. з органів внутрішніх справ, 2) поновлення ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ України на посаді інспектора сектору кадрового забезпечення Київського РВ ХМУ ГУ з 06.11.2015 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2016 р. було скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в Харківській області №683 о/с від 06.11.2015 р. у частині звільнення ОСОБА_1, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору кадрового забезпечення Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області з 06.11.2015 р.

У межах справи №820/3791/16 позивач заявляв вимоги про 1) визнання протиправною відмови Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо переведення майора міліції ОСОБА_1 (М-122611), інспектора сектору кадрового забезпечення Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області на службу до Національної поліції; 2) зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області прийняти на службу до поліції ОСОБА_1 на посаду рівнозначну посаді інспектора сектору кадрового забезпечення Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області шляхом видання наказу про призначення від 16.06.2016 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2016 р. (залишеною у силі ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016 р. та постановою Верховного Суду від 28.03.2018 р.) у позові було відмовлено.

У межах справи №820/2640/18 позивач заявляв вимоги про 1) визнання протиправними дій Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області щодо недопущення майора міліції ОСОБА_1, інспектора сектору кадрового забезпечення Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області до виконання службових обов’язків; 2) зобов’язання Головного управління Національної поліції в Харківській області працевлаштувати на службу до поліції ОСОБА_1 на посаду рівнозначну займаній посаді інспектора сектору кадрового забезпечення Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області шляхом видання наказу про призначення на посаду поліцейського.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 р. (залишеною у силі постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 р.) було закрито провадження у справі в частині зобов’язання Головне управління Національної поліції в Харківській області працевлаштувати на службу до поліції ОСОБА_1 на посаду рівнозначну займаній посаді інспектора сектору кадрового забезпечення Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області шляхом видання наказу про призначення на посаду поліцейського.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 р. (залишеним у силі постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 р.) у позові було відмовлено.

Окремо апеляційним адміністративним судом зазначено, що «В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було допитано у якості свідка ОСОБА_3, який пояснив, що у 2015 році був начальником Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області. Йому, як керівнику, від співробітників відділу надавались рапорти щодо продовження служби в Національній поліції, серед наданих рапортів у період 3-4 листопада 2015 року був наданий і рапорт ОСОБА_1 щодо продовження її служби в Національній поліції, який, після накладення резолюції, було передано до співробітника кадрового апарату відділу.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеним факт того, що позивач мала намір продовжувати службу в органах Національної поліції, про що склала відповідний рапорт та надала його безпосередньому керівнику, чим виконала вимоги Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ "Про Національну поліцію".

Крім того, колегія суддів критично відноситься до рапорту начальника Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_3 від 05.11.2018, в якому зазначено, що "особи, які не бажають продовжити службу в Національній поліції, також подають відповідні рапорти заяви про звільнення з ОВС через скорочення штатів", оскільки складання відповідного рапорту не передбачено вимогами Прикінцевих та Перехіних положень ЗУ "Про Національну поліцію".

Отже, обставина фізичного існування рапорту заявника від 03.11.2015 р. з приводу подальшого проходження служби в Національній поліції України установлена Харківським апеляційним адміністративним судом під час розгляду справи №820/2640/18, відображена у тексті постанови від 26.11.2018 р., а відтак у розумінні ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягає повторному доказуванню при розв’язанні даного спору.

Окрім того, копія згаданого рапорту як письмового документа подана заявником і до матеріалів справи (а.с. 70).

Доказів прийняття компетентними особами ГУ МВСУ в Харківській області чи ГУ НП в Харківській області рішення по суті даного рапорту матеріали справи не містять.

12.06.2018 р. юридичну особу – Київський РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області було припинено, обставини чого підтверджені документом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб–підприємців та громадських формувань (а.с. 76-78).

Листом від 14.06.2018 р. №4011/119/12/01-2018 відповідач, ГУ МВСУ в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії сповістив заявника про майбутнє вивільнення.

Зазначений лист був направлений простою поштовою кореспонденцією на адресу: м. Харків, вул. Біблика, б. 18, кв. 87, у той час як з 08.12.2004 р. офіційно зареєстрованою адресою місця проживання заявника є м. Харків, пр-т Гагаріна, б. 39, кв. 152 (а.с. 97).

Доказів наявності у матеріалах особової справи заявника будь-яких документів про можливість здійснення офіційного листування за адресою: м. Харків, вул. Біблика, б. 18, кв. 87 до суду не подано.

Відтак, усі доводи представника відповідачів з даного питання суд визнає юридично неспроможними.

Посилання представника відповідачів на формуляр звернення заявника на офіційну Урядову гарячу лінію 07.07.2016 р. (де зазначена адреса: м. Харків, вул. Біблика, б. 18, кв. 87) на увагу суду не заслуговує, позаяк об’єктивно не здатне змінити персональних відомостей особової справи офіцера міліції.

Окрім того, подія 07.07.2016 р. хронологічно передує 14.06.2018 р., а тому сповіщення заявника про майбутнє звільнення (вивільнення) слід було проводити саме за даними особової справи.

17.10.2018 р. ГУ МВСУ в Харківській області було видано оскаржений наказ №75 о/с про звільнення заявника зі служби у запас Збройних Сил України.

Доказів особистого одержання заявником даного наказу до суду не подано (календарна дата, котра самостійно визнається позивачем) матеріали справи не містять, адже подана відповідачем, ГУ МВСУ в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії копія про вручення поштового відправлення взагалі не містить бодай хоч якого підпису отримувача кореспонденції.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача, ГУ МВСУ в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії про звернення заявника до суду поза межами визначеного строку, визначеного ст. 122 КАС України і вважає за необхідне вирішити спір по суті.

Як з’ясовано судом, юридичною підставою для видання оскарженого наказу владним суб’єктом обрано положення п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та п. «г» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а фактичною підставою послугувало судження владного суб’єкта про повну ліквідацію територіального органу внутрішніх справ - місця служби позивача.

До відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах внутрішніх справ України були унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про міліцію», Дисциплінарного статуту Органів внутрішніх справ України (затверджений Законом України від 22.02.2006 р. №3460-IV), Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затверджене постановою КМУ №114 від 29.07.1991р.).

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у міліції (органах внутрішніх справ).

При відправлені правосуддя у цій справі, окружним адміністративним судом виявлено, що правова позиція Верховного Суду з приводу звільненні зі служби поліцейського через скорочення штатів викладена у постанові від 06.03.2019 року по справі №820/2596/16 (адміністративне провадження №К/9901/24595/18; К/9901/24597/18), де указано, що «Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 1 ст. 58 Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII “Про Національну поліцію” (далі - Закон №580-VIII) передбачено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов’язків.

Відповідно до ст. 68 Закону №580-VIII у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров’я, ставлення до виконання службових обов’язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 цього Закону.

Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.

Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 77 Закон №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Згідно з п. 4 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №580-VIII, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст.40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч.ч. 1 і 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” містяться роз’яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст. 40, ч.ч. 1 і 3 ст. 49-2 КЗпП України Верховний Суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов’язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.».

З огляду на абсолютну ідентичність суті та змісту правовідносин з приводу проходження публічної служби в органах внутрішніх справ України та правовідносин з проводу проходження публічної служби в національній поліції України, суд вважає за можливе при розв’язанні даного спору керуватись правовим висновком Верховного Суду в частині застосування ст. 49-2 КЗпП України.

Окрім того, з огляду на відсутність чіткої визначеної законом процедури, окружний адміністративний суд вважає, що під згаданим у ч. 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України персональним попередженням слід розуміти або особисте вручення письмового документа про майбутнє звільнення особі - найманому працівнику під підпис, або направлення письмового документа про майбутнє звільнення на офіційну адресу реєстрації місця проживання особи - найманого працівника з повідомленням про вручення поштового відправлення.

У спірних правовідносинах відсутній жоден із перелічених випадків.

При цьому, без прийняття остаточного рішення залишився і рапорт заявника від 03.11.2015 р., який був втрачений з вини начальника Київського РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області.

Таким чином, суд доходить до переконання про те, що заявник в установленому законом порядку не сповіщався про майбутнє вивільнення, а звільнення з публічної служби відбулось до моменту настання події прийняття рішення по суті рапорту від 03.11.2015 р. з приводу подальшого проходження служби в національній поліції України.

З цих міркувань, оскаржений наказ №75 о/с від 17.10.2018 р. належить визнати протиправним і скасувати.

Поновленню заявника на попередній посаді об’єктивно, нездоланно і непереборно заважає обставина припинення існування юридичної особи публічного права – Київського РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області.

Разом із тим, на момент вирішення спору по суті залишився функціонувати вищий орган управління системи МВС України, якому був підпорядкований Київський РВ, а саме: ГУ МВСУ в Харківській області.

Тому, задля ефективного захисту права заявника на працю позивача належить поновити на службі в органах внутрішніх справ України, відновивши тим самим юридичну дію правовідносин з проходження публічної служби.

Оскільки 17.10.2018 р. (тобто день звільнення) є останнім днем служби заявника, то поновлення на службі слід провести з наступного календарного дня, тобто з 18.10.2018 р.

У зв’язку з визнанням позову відповідачем, начальником Київського РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності, вчиненої відносно рапорту заявника від 03.11.2015 р. підлягають задоволенню.

При цьому, окрім власного визнання обставин фактичної дійсності відповідачем, начальником Київського РВ ці ж обставини додатково підтверджені постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 р. по справі №820/2640/18.

На виконання вимог ч. 2 ст. 9 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених вимог позову і обтяжити начальника Київського РВ обов’язком відновити рапорт заявника від 03.11.2015 р. як окремий письмовий документ та передати цей рапорт по команді для прийняття рішення по суті порушеного заявником питання.

Підтвердження обставин фізичного існування рапорту заявника від 03.11.2015 р. при тому, що відповідачами цей факт не визнається (матеріали службового розслідування за зверненням від 27.03.2017 р.), зумовлює необхідність прийняття рішення про обтяження відповідача, ГУ МВСУ в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії та відповідача, ГУ НП в Харківській області обов’язком прийняти рішення по суті рапорту.

При розв’язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 р. у справі “ОСОБА_5 проти Іспанії”, від 22.02.2007 р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011 р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010 р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994 р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003 р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008 р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_6 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владні суб’єкти не забезпечили реалізацію управлінської функції відповідно до ч .2 ст. 19 Конституції України при вирішенні питання про подальше проходження публічної служби за рапортом від 03.11.2015 р. та вирішенні питання про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ України.

Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі проходження публічної служби у цій частині знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення позову.

У решті позов належить відхилити у зв’язку з необґрунтованістю та безпідставністю вимог.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії №75 о/с від 17.10.2018р.

Поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України з 18.10.2018р.

Визнати протиправною бездіяльність начальника Київського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області - ОСОБА_3 з приводу непередачі рапорту ОСОБА_1 від 03.11.2015р. стосовно подальшого проходження служби в Національній поліції України на розгляд керівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Головного управління Національної поліції в Харківській області.

Зобов'язати начальника Київського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області - ОСОБА_3 відновити рапорт ОСОБА_1 від 03.11.2015р. стосовно подальшого проходження служби в Національній поліції України шляхом одержання нового письмового документа та передати відновлений рапорт розгляд керівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Головного управління Національної поліції в Харківській області.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Головне управління Національної поліції в Харківській області прийняти рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 03.11.2015р. стосовно подальшого проходження служби в Національній поліції України.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 8 травня 2019 року.

Суддя Сліденко А.В.