Рішення № 81613092, 07.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

07.05.2019 р. справа №520/2408/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 Хионг до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 Хионг, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про 1) визнання протиправними та скасування рішення Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №45 від 19.02.2019 року про скасування громадянки ОСОБА_2 ОСОБА_1 Хионг ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії КВ № 8425/50070 від 13.05.2004 року; 2) стягнення з Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на користь громадянки ОСОБА_2 ОСОБА_1 Хионг ІНФОРМАЦІЯ_1 768 гривень 40 копійок здійснених ним судових витрат; 3) стягнення на користь громадянки ОСОБА_2 ОСОБА_1 Хионг 07.03.1977року народження витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що спірне рішення суперечить закону, оскільки відповідач не має жодних допустимих підстав на підтвердження правомірності прийняття ним оскаржуваного рішення, крім того копію рішення не було надіслано позивачу у визначений законодавством строк.

Відповідач, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, згідно наданого відзиву зазначив, що позивач отримала дозвіл на імміграцію як дружина іммігранта, при цьому дозвіл на імміграцію наданий чоловіку було скасовано, отже наданий їй дозвіл на імміграцію також підлягає скасуванню. На підставі вищевикладеного просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Третя особа, Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області, правову позицію по суті заявленого позову не надав.

Дослідивши приєднані до справи докази, суд установив такі обставини спору.

ОСОБА_1 Хионг ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин ОСОБА_2, паспорт VMN № 1765649 від 27.03.2017 року (а.с. 28).

Рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області від 12.05.2004 року на підставі пункту 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» позивачу надано дозвіл на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії КВ № 8425/50070 терміном дії - безстроково.

Представник позивача, адвокат ОСОБА_3 16.01.2019 року, звернулась до УДМС України в Київській області з адвокатським запитом № АЗ-22/19, згідно якого просила надати копії документів щодо надання ОСОБА_1 Хионг дозволу на імміграцію та про документування посвідкою на постійне проживання в Україні, повідомити стан чинності вказаних документів та в разі існування рішення про скасування дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне проживання в Україні, надати відповідні рішення з цього приводу. (а.с.19)

На вказаний запит від 16.01.2019 року Центральним Міжрегіональним Управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області письмовою відповіддю № 8101.6.1-5922/8101.6-19 від 01.03.2019 року надано копію висновку Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 19.02.2019 року про перевірку законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_1 Хионг.

З вказаного висновку від 19.02.2019 року вбачається, що дозвіл на імміграцію позивачу наданий на підставі п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка є дружиною іммігранта громадянином СРВ ОСОБА_5 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, (шлюб зареєстрований 10.03.2003 року) та була документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії КВ 8423/500070 від 11.05.2004 року.

Зазначено, що відповідно до наказу Голови ДМС України від 30.11.2015 року № 151 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» посвідки на постійне проживання серії КИ № 038380/106937 від 11.07.2003 року та серії ХР № 24800 від 15.11.2011 року, видані громадянину СРВ ОСОБА_5 ОСОБА_6, визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню.

На підставі встановлених обставин, ЦМУДМС у м. Києві та Київській області зроблений висновок, що дозвіл на імміграцію в Україну наданий громадянці СВР ОСОБА_1 Хионг як дружині іммігранта, підлягає скасуванню та підлягає визнанню недійсною та такою, що підлягає скасуванню видану на підставі цього дозволу посвідка на постійне проживання серії КВ № 8423/50070 від 11.05.2004.

Рішенням Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 45 від 19.02.2019 року на підставі пункту 1 частини 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну позивачу та вказано, що посвідка на постійне проживання в Україні серії КВ № 8425/50070 від 13.05.2004 року скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321.

Як з'ясовано судом, одночасно юридичною підставою для скасування рішення для надання дозволу на імміграцію владний суб'єкт зазначив положення п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а фактичною підставою послугувало скасування посвідки на постійне проживання в Україні чоловіку позивача, оскільки позивач отримала дозвіл на імміграцію в України саме як дружина іммігранта.

Продовжуючи розгляд справи, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Так, правовідносини з приводу імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства унормовані, насамперед, Законом України “Про імміграцію” від 7 червня 2001 року № 2491-III.

За визначенням ст. 1 Закону України “Про імміграцію” імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України "Про імміграцію", відповідно до ст. 1 якого, дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Так, відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.

У відповідності до підпункту 2 пункту 2 цього Порядку № 1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно пункту 12 Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: - формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; - надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; - здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до пунктів 21-24 Порядку №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Із вищевикладеного вбачається, що Порядком №1983 встановлена певна процедура розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію яка має часові рамки (подання ініціатора скасування дозволу на імміграцію розглядається у місячний строк), передбачає також надсилання запитів для отримання додаткової інформації ініціатору подання, іншим органів виконавчої влади, відповідним юридичним і фізичним особам, а також запрошення для надання пояснень самих іммігрантів, стосовно яких розглядається таке питання.

Судом встановлено, що відповідачем не було дотримано встановлену Порядком №1983 процедуру розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію у повному обсязі, оскільки під час прийняття оскаржуваного рішення не було запропоновано позивачу надати відповідні пояснення з цього приводу. Крім того, відповідачем до матеріалів справи не надано доказів надіслання позивачу оскаржуваного рішення в тижневий строк після його прийняття. Відповідачем для з’ясування всіх обставин, не здійснено збір додаткової інформації стосовно позивача та не було встановлено, що позивачем було одержано реєстраційний номер облікової картки платника податків, що ОСОБА_1 Хионг має двох неповнолітніх дітей, які були народженні в Україні.

Згідно ч.3 ст. 16 Загальної декларації прав людини, сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Частиною 1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Сукупність перелічених обставин доводить існування сталих та міцних соціальних, родинних, фінансових зв’язків іноземця з Україною.

Суд вважає, що відповідачем, крім іншого, не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.

Суд вважає, що після одержання дозволу на імміграцію на правовідносини за участі іноземця та Держави України з приводу правової підстави для перебування на території України поширюються норми ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому втручання Держави в особі компетентного владного суб’єкта у цю приватну сферу повинно відповідати критеріям цієї норми Конвенції.

Отже, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім'ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої є двоє неповнолітніх дітей.

Додатково суд вважає за необхідне відзначити, що відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Не містять матеріали справи і доказів подання іноземцем у процедурі одержання дозволу на імміграцію спотвореної, перекрученої, неправдивої, недостовірної інформації, котра об’єктивно не могла бути перевірена відповідним державним органом управління.

Щодо скасування наказом ДМС України від 30.11.2015 року № 151 посвідки чоловіка позивача на постійне проживання серії КИ № 038380/106937 від 11.07.2003 року та серії ХР № 24800 від 15.11.2011 року, громадянина СРВ ОСОБА_5 ОСОБА_6, суд зазначає наступне.

З наданої копії матеріалів особової справи позивача, судом встановлено, що позивачем було укладено шлюб 10.02.2003 року з громадянином СРВ ОСОБА_5 ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб з відповідним перекладом.

Наказ ДМС України від 30.11.2015 року № 151 про скасування рішення про документування посвідки на постійне проживання чоловіка позивача, складений на підставі висновку ГУДМС у місті Києві від 05.10.2015 року.

Під час розгляду справи, позивачем не надано до суду доказів оскарження ОСОБА_5 ОСОБА_6 вказаного наказу від 30.11.2015 року № 151.

Однак, згідно постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2015 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду по справі №804/20838/14 за позовом ОСОБА_5 ОСОБА_6 до Головного Управління Державної міграційної служби в м. Києві, визнано протиправним та скасовано висновок розгляду матеріалів щодо правомірності оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянина ОСОБА_2, ОСОБА_5 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, прийнятий УГІРФО ГУМВС України в м.Києві, затверджений 06.06.2012 року в.о. начальника УГІРФО ГУМВС України в м.Києві підполковником міліції ОСОБА_7

У вказаній постанові від 03.02.2015 року зазначено, що громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_6 не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки вказана особа прибула на територію України в 1990 році, а Закон України "Про імміграцію", прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.

Отже, суд приходить до висновку, що при наданні ОСОБА_5 ОСОБА_6 посвідки на постійне проживання серії КИ № 038380/106937 від 11.07.2003 року та в подальшому у 2011 році серії ХР № 24800 від 15.11.2011 року, неодноразово перевірялась правомірність надання вказаної посвідки з підстав набуття дозволу на імміграцію без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, в силу норм діючого на той час законодавства.

Суд звертає увагу, що в постанові Верховного суду від 18.04.2018 року по справі № 820/2262/17 викладений висновок, що навіть якщо дозвіл на імміграцію позивачу надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.

Критерії до рішення владного суб’єкта наразі викладені у ч. 2 ст. 2 КАС України, де зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що оскаржене рішення цим критеріям не відповідає, позаяк не містить жодної оцінки владним суб’єктом співрозмірності балансу між приватним інтересом іноземця на продовження перебування в Україні та публічним інтересом Держави у контексті змісту ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі імміграційної справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог в частині скасування спірного рішення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.132, 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Позивачем в позовні заяві зазначено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Суд зазначає, що питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, буде розглянуто судом в разі виконання позивачем вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнання протиправними та скасування рішення Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №45 від 19.02.2019 року про скасування громадянки ОСОБА_2 ОСОБА_1 Хионг ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії КВ № 8425/50070 від 13.05.2004 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 Хионг (місце знаходження - м.Харків, вул.Маршала Батицького, буд. 24, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місце знаходження – м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ - 42552598) витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Старосєльцева