Ухвала суду № 81612958, 03.05.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

З ПИТАНЬ ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ ОСОБА_1

03 травня 2019 року м. Рівне №817/919/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Самкової Т.А.; представника позивача – адвоката ОСОБА_2; представника відповідача 1 – ОСОБА_3; представника відповідача 2 – ОСОБА_4; розглядаючи у підготовчому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України та Військової частини А1671 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення,

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_5 (далі іменується – позивач) до Міністерства оборони України (далі іменується – відповідач 1) та Військової частини А1671, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністра оборони України від 01.07.2013 №219 (по особливому складу) в частині звільнення підполковника ОСОБА_5 з військової служби в запас Збройних Сил за пунктом «є» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (через службову невідповідність); визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини від 19 серпня 2013 року №178 (по стройовій частині) в частині виключення підполковника ОСОБА_5 зі списків особового складу частини всіх видів забезпечення; поновити підполковника ОСОБА_5 з 19 серпня 2013 року на військовій службі на посаді командира 29 окремого розвідувального батальйону (командира військової частини А 1337); стягнути з Міністерства оборони України на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, за період з 19 серпня 2013 року по 15 травня 2014 року.

Ухвалою суду від 03.04.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 26.04.2018.

Ухвалою суду від 26.04.2018 допущено заміну неналежного відповідача у справі №817/919/18 на належного – Військову частину А1671 (33000, місто Рівне, вулиця Соборна, 231).

У зв’язку з вчиненням процесуальної дії щодо заміни неналежної сторони підготовче засідання відкладено на 17.05.2018 в порядку пункту 2 частини 2 статті 181 КАС України.

У підготовчому засіданні 17.05.2018 оголошено перерву до 25.06.2018 у зв’язку з необхідністю надання учасниками справи додаткових доказів.

Ухвалою суду від 25.06.2018 позовну заяву ОСОБА_5 до Міністерства оборони України та Військової частини А1671 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення – залишено без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду з позовом.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_5 – задоволено, ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25.06.2018 про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 817/919/18 – скасовано; справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

22.01.2019 адміністративна справа №817/919/18 надійшла до Рівненського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 23.01.2019 призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 14.02.2019.

Підготовче засідання, призначене на 14.02.2019, не відбулося у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді. Наступне підготовче засідання призначено на 19.03.2019.

Ухвалою суду від 19.03.2019 позовну заяву залишено без руху в порядку статей 123, 171 КАС України.

Ухвалою суду від 28.03.2019 продовжено розгляд справи та призначено підготовче засідання на 18.04.2019 з метою розгляду заяви позивача про поновлення строку звернення до суду.

Підготовче засідання 18.04.2019 відкладено на 03.05.2019 в порядку пункту 3 частини 2 статті 205 КАС України.

У підготовче засідання прибув представник відповідача 1 та просив суд залишити позовну заяву без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

Представник відповідача 2 вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду та просив залишити позов без розгляду.

Представник позивача просив суд поновити строк звернення до суду з позовом та вказав на відсутність у відповідачів будь-яких доказів належного вручення позивачу оскаржуваних наказів чи ознайомлення з їх змістом.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду чи поновлення позивачу строку звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне.

Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі іменується – Закон України №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

В силу вимог частини четвертої статті 2 Закону України №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною шостою статті 2 вказаного Закону України №2232-ХІІ закріплено, що до видів військової служби належить, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Пунктом 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Таким чином, спір про визнання протиправним та скасування наказу Міністра оборони України від 01.07.2013 №219 (по особливому складу), визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини від 19 серпня 2013 року №178 (по стройовій частині), поновлення підполковника ОСОБА_5 з 19 серпня 2013 року на військовій службі на посаді командира 29 окремого розвідувального батальйону (командира військової частини А 1337), стягнення з Міністерства оборони України грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 19 серпня 2013 року по 15 травня 2014 року, є публічно-правовим спором з приводу звільнення з публічної служби.

Так, частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як зазначено в частині п’ятій статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Аналогічні норми містив Кодекс адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017.

З аналізу вказаних норм слідує, що для звернення до суду у справах щодо звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, а перебіг строку звернення до суду починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Обґрунтовуючи заяву про залишення позову без розгляду, відповідач 1 вказує, що позивач дізнався про існування оскаржуваних наказів 17.09.2013 під час ознайомлення з Поданням про призначення пенсії №34, де в додатках вказано: «копія витягу з наказу про звільнення» та «копія витягу наказу про виключення із списків о/с» (а.с. 95). У даному Поданні вказано, що позивач ознайомлений з його змістом саме 17.09.2013, а відтак позивачу було відомо про існування наказів.

Суд критично оцінює такі доводи відповідача 1 та зазначає, що факт ознайомлення позивача з Поданням про призначення пенсії №34 саме 17.09.2013 не є безумовним підтвердженням того, що він знав про існування оскаржуваних наказів. У Поданні про призначення пенсії №34 відсутні будь-які реквізити наказів: дати, номери, назви.

Також, відповідач 1 вказує, що на позивача було накладено дисциплінарне стягнення «звільнення з військової служби» за службовою невідповідністю наказом Міністра оборони України від 21.05.2013 №337, який позивач оскаржував до суду у червні 2013 року. Наказ по особовому складу від 01.07.2013 №219 про звільнення з військової служби через службову невідповідність було видано в межах трьох місяців від дня накладення стягнення. Позивачу відомий порядок виконання дисциплінарних стягнень. З вказаного слідує, що останнім днем для виконання накладеного стягнення було 21.08.2013, тому з цієї дати пішов відлік часу, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.

Щодо таких доводів відповідача 1 суд зазначає, що такі посилання є лише припущеннями, що не підтверджені жодними належними доказами. Та обставина, що позивач підписав ОСОБА_3 прийняття і завдання озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки не свідчить про його обізнаність з існуванням оскаржуваних наказів.

Суд зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Відповідачем 1 не доведено факту початку перебігу строку для оскарження наказів, законність яких є предметом оскарження.

Судом враховується обставина призову позивача на військову службу з призначенням на посаду заступника командира батальйону, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини ВО113 від 16 травня 2014 року №2, а також перебування і участь у бойових діях в зоні АТО, що підтверджується довідкою військової частини А1994 № 17 від 7 липня 2017 року у 2015-2016 роках.

На момент звернення до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу №337 від 21.05.2013 «Про притягнення до адміністративної відповідальності» даний наказ не було реалізовано наказом по особовому складу та, відповідно позивача не було звільнено з військової служби на той момент.

Наказом Міністра оборони України від 01 липня 2013 року №219 (по особовому складу), підставою для видачі якого став наказ №337 від 21.05.2013, позивача – підполковника ОСОБА_5 звільнено з військової служби у запас за п. «е» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (через службову невідповідність). Наказом командира військової частини А1337 від 19.08.2013 №178 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу військової частини.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 16.02.2015 у справі №817/2162/13-а наказ Міністерства оборони України №337 від 21.05.2013 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» визнано протиправним та скасовано. Постанова суду першої інстанції набрала законної сили 24 червня 2015 року на підставі Ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Разом з тим, у процесі розгляду адміністративного позову про визнання протиправним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, у зв’язку з мобілізацією, позивача 16 травня 2014 року призвано на військову службу на посаду заступника командира батальйону, що стверджується витягом із наказу командира військової частини В0113 (по стройовій частині) від 16.05.2014 №2.

У зв’язку з виконанням військового обов’язку позивач безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Відповідно до Довідки №824 від 03.07.2017 року та Довідки від 07.07.2017 №17 позивач в період з 15.06.2014 до з 21.05.2015 по 22.05.2015, з 27.05.2015 по 17.08.2015, з 20.08.2015 по з 19.9.2015 по 06.10.2015, з 28.11.2015 по 27.01.2016, з 01.02.2016 по 17.02.2016, з 02.03.2016 по 14.03.2016, з 18.03.2016 по 22.03.2016, з 24.03.2016 по 31.05.2016, з 25.08.2016 по 28.08.2016, з 02.09.2016 по 30.09.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції Луганської та Донецької областей.

09 березня 2017 року наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №65 позивача звільнено з посади командира військової частини - польова пошта В0111 у запас за пунктом «б» (за станом здоров’я), а з 25.04.2017 виключено зі списків особового складу частини.

Суд зазначає, що описане вище є підтвердженням того, що на момент набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивач не мав фізичної можливості захистити своє порушене право на поновлення на військовій службі. Позивач мав законне сподівання, що Міністерство оборони України самостійно відновить порушене право, шляхом скасування наказу від 01 липня 2013 року №219 (по особовому складу), підставою для видачі якого став наказ №337 від 21.05.2013 року, який визнано протиправним та скасовано постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 16.02.2015 року у справі №817/2162/13-а.

Наказ від 01.07.2013 №219 (по особовому складу) та наказ від 19 серпня 2013 року №178 (по стройовій частині) позивачу не вручалися під розписку та не оголошувалися, як того вимагає законодавство, а зважаючи на те, що судом скасований наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності, який став підставою для видання спірних наказів, то позивач мав законне сподівання на добровільне відновлення порушених прав, які пов’язані з реалізацією наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності№337 від 21.05.2013 (скасування наказів МОУ, підстава, для видання яких відпала).

21 грудня 2017 року позивач звернувся до Міністерства оборони України з проханням повідомити про наслідки скасування судом наказу №337 від 21.05.2013. На таке звернення позивач отримав відповідь про те, що йому слід звернутися до Кадрового центру Збройних Сил України. Позивач повторно звернувся до Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України з проханням повідомити про наслідки скасування судом наказу №337 від 21.05.2013 та надати інформацію чи на сьогодні МОУ скасували наказ №219 від 01.07.2013, яким позивача звільнено з військової служби у зв’язку зі службовою невідповідністю.

02 березня 2018 року позивач отримав відповідь Департаменту кадрової політики МОУ, відповідно до якої відповідач вважає, що підстав для скасування наказу щодо звільнення з військової служби у запас через службову невідповідність немає, оскільки у позовній заяві у червні 2013 року позивач не оскаржував наказ Міністра оборони України (по особовому складу) від 01.07.2013 №219, а суд відповідно, не виносив постанову про визнання незаконним та скасування зазначеного наказу.

Таким чином, 02 березня 2018 року позивач дізнався, що існування оскаржуваних наказів (по особовому складу) від 01.07.2013 №219 та від 19 серпня 2013 року №178 (по стройовій частині), підставою для видання яких став протиправний та скасований судом наказ №337 від 21.05.2013.

Суд зазначає, що можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Обов’язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.

Разом з тим право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду.

Відтак, одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв’язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» [4]); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).

Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв’язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об’єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

З урахуванням вказаного вище, суд дійшов висновку про можливість поновлення позивачу строку звернення до суду з позовом, оскільки характер права, для захисту якого позивач звернувся до суду, є дуже значимим для позивача, оскільки стосується питання звільнення з публічної служби.

Таким чином, заява відповідача 1 про залишення позову без розгляду є необґрунтованою, а строки звернення до суду з позовом підлягають поновленню.

Керуючись статтями 123, 240, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Клопотання Міністерства оборони України про залишення позовної заяви ОСОБА_5 без розгляду – залишити без задоволення.

Поновити ОСОБА_5 строк звернення до суду з позовною заявою до Міністерства оборони України та Військової частини А1671 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повну ухвалу суду складено 07.05.2019.

Суддя Недашківська К.М.