Рішення № 81611986, 09.04.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2019 року № 320/1068/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій від 26.12.2018 №41 Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про утримання переплати з ОСОБА_1 в розмірі 20% пенсії щомісячно, з дня його прийняття,- 26.12.2018;

- стягнути з Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 утриманні кошти на підставі рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій від 26.12.2018 № 41 за період з 01.01.2019 по час виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 2008 року перебуває на обліку у відповідача, як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі фактичних збитків. Позивач пояснює, що розмір його пенсії обчислений пенсійним органом виходячи із суми заробітної плати отриманої ним за роботу в зоні відчуження у період з 04.05.1986 по 08.05.1986 на підставі довідки Таращанського РВ ГУ МВС України в Київській області від 05.12.2008 №151-Я. Так, позивач зазначає, що при оформленні пенсії у 2008 році до нього зі сторони пенсійного органу не було жодних претензій, але через шість років,- у 2014 році, відповідач звернувся до Таращанського РВ ГУ МВС України в Київській області з проханням переглянути довідку про заробітну плату позивача від 05.12.2008 №151-Я, оскільки в цій довідці завищено зону небезпеки, у зв'язку з чим Таращанський РВ ГУ МВС України в Київській області видав нову довідку про заробітну плату ОСОБА_1 за роботу в зоні відчуження у період з 04.05.1986 по 08.05.1986 від 14.08.2014 №1571. Позивач зазначає, що внаслідок подання Таращанським РВГУ МВС України в Київській області недостовірних даних у довідці №151-Я від 05.12.2008, на підставі якої позивачу було обчислено, призначену у 2008 році, пенсію, відповідачем проведено переплату пенсії ОСОБА_1 в період з 2008 по 2014 рік в розмірі 27309,05 грн., яку в подальшому частково було відшкодовано Таращанським РВГУ МВС України в Київській області у сумі 6207,00 грн., а залишок у розмірі 21102,05 грн., оскаржуваним рішенням пенсійного органу, утримується в розмірі 20% пенсії щомісячно з позивача, починаючи з 01.01.2019. Таким чином, на думку позивача, оскаржуване рішення відповідача про стягнення переплати пенсії з позивача є незаконним з огляду на те, що згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" надміру виплачені суми пенсії підлягають стягненню лише внаслідок зловживань з боку пенсіонера чи подання неправомірних відомостей, яких у даному випадку не було.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача в письмовому відзиві, поданому до суду, позовні вимоги не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що внаслідок подання Таращанським РВГУ МВС України в Київській області недостовірних даних у довідці про заробітну плату позивача від 05.12.2008 №151-Я, ОСОБА_1 у період з 27.11.2008 по 31.08.2014 отримував пенсійні виплати у завищеному розмірі, у зв'язку з чим виникла переплата у розмірі 27309,05 грн., яку частково, в сумі 6207,00 грн., у період з 19.09.2014 по 18.01.2017 було відшкодовано бухгалтером Таращанського РВ ОСОБА_2, з вини якої сталась помилка. Так, представник зазначає, що у зв'язку з припиненням виплат бухгалтером Таращанського РВ ОСОБА_2, пенсійним органом, на підставі ч. 1 ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", було прийнято оскаржуване рішення про утримання залишку переплати у сумі 21102,05 грн. з ОСОБА_1 в розмірі 20% пенсії щомісячно. Представник відповідача наголошує на тому, що оскаржуване рішення прийнято посадовими особами пенсійного органу правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 27.11.2008 перебуває на обліку в Білоцерківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи, внаслідок захворювання пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призначену відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Судом встановлено, що пенсію ОСОБА_1, при призначенні, обчислено на підставі довідки Таращанського РВ ГУ МВС України в Київській області про заробітну плату отриману за роботу в зоні відчуження у період з 04.05.1986 по 08.05.1986 №151-Я від 15.12.2008.

З матеріалів справи вбачається, що в ході проведення перевірки пенсійної справи ОСОБА_3 у 2014 році, пенсійним органом виявлено в довідці про заробітну плату №151-Я від 15.12.2008 завишення в графах "Зона небезпеки" (3) та "Кратність" (4), так як пенсіонер перебував в м. Чорнобиль у період з 04.05.1986 по 08.05.1986 зона небезпеки в цей період становила (2), кратність (3) відповідно.

14 серпня 2014 року у відповідь на лист пенсійного органу, Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській області на заміну довідки про заробітну плату №151-Я від 15.12.2008 видано нову довідку №1571, у зв'язку з виявленою лічильною помилкою.

Внаслідок подання Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській області недостовірних даних у довідці №151-Я від 15.12.2008 про заробітну плату ОСОБА_1 пенсійним органом проведено переплату пенсії позивачу у період з 2008 про 2014 рік в розмірі 27309,05 грн.

01 вересня 2014 року пенсійним органом направлено на ім'я начальника Таращанського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4 претензію за №6683/03 про відшкодування суми переплати в розмірі 27309,05 грн., яка утворилась внаслідок допущеної помилки в довідці №151-Я від 15.12.2008 про заробітну плату ОСОБА_1

У подальшому, в період з 19.09.2014 по 18.01.2017, бухгалтером Таращанського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_2, згідно добровільної згоди про відшкодування УПФ суми переплати, сплачено 6207,00 грн. в рахунок погашення переплати.

У зв'язку з припиненням, з 01.02.2017, надходження коштів на погашення переплати до пенсійного органу, залишку боргу в сумі 21102,05 грн., відповідач у 2018 році звернувся до Таращанського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2, головного бухгалтера Таращанського РВ ГУ МВС України в Київській області про стягнення суми надмірно виплаченої пенсії.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 22.02.2018 по справі №379/1632/17 в задоволенні позову Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області відмовлено, у зв'язку з тим, що позов подано до неналежного відповідача.

07 грудня 2018 року Білоцерківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області направлено на адресу позивача лист за №29880/10, відповідно до якого, пенсійний орган пропонує ОСОБА_1 добровільно внести залишок переплати в розмірі 21102,05 грн. Крім того, вказаним листом попереджено позивача, що в разі його відмови у погашенні переплати, сума боргу буде утримуватись на підставі рішення комісії Білоцерківського ОУПФУ Київської області в розмірі 20% від розміру пенсії щомісячно до повного погашення.

Не погоджуючись з пропозицією пенсійного органу, позивач надіслав лист-відповідь від 18.12.2018, в якому просив надати копію рішення на підставі якого відповідач має намір стягувати з нього кошти.

З пояснень позивача, зазначених в позовній заяві вбачається, що відповіді на свій лист від 18.12.2018 він не отримував, однак з січня 2019 року відповідач почав виплачувати ОСОБА_1 пенсію в значно меншому розмірі.

14 січня 2019 року позивач повторно звернувся до Білоцерківського ОУПФУ Київської області з проханням надати відповідь щодо підстав зменшення розміру його пенсії.

У відповідь на звернення позивача, пенсійний орган, листом від 13.02.2019 №36/Я-01, повідомив позивача що розмір його пенсії за січень 2019 року зменшений згідно рішення про утримання надміру виплачених сум пенсії від 26.12.2018 №41. До листа-відповіді, пенсійним органом було також додано копію рішення.

В рішенні про утримання надміру виплачених сум пенсій від 26.12.2018 №41 встановлено, що з вини організації, яка видала фіктивний документ сума переплати у розмірі 21102,05 грн. підлягає поверненню ОСОБА_1; у разі ненадходження від пенсіонера коштів протягом місяця з дня його повідомлення про прийняття цього рішення утримувати переплату в розмірі 20% пенсії щомісячно, починаючи з 01.01.2019 до повного погашення.

Згідно довідки Білоцерківського ОУПФУ Київської області №3760/04 від 25.02.2019, копія якої наявна в матеріалах справи, за січень-лютий 2019 року позивачу було нараховано пенсію у загальному розмірі 8491,02 грн., утримано пенсії - 1698,20 грн., виплачено пенсії - 6792,82 грн.

Вважаючи таке рішення пенсійного органу незаконним та таким, що порушує його права, позивач звернувся з даним позов до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

З аналізу наведеної статті випливає, що відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе за наявності однієї з двох умов: зловживання з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних. Вищевказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до положень статті 102 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.

Статтею 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Аналіз наведених норм закону свідчить, що зайво сплачені суми пенсії можуть бути утримані пенсійним органом за умови зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних. Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 року за № 374/7695).

Згідно вимог пункту 3 Порядку від 21 березня 2003 року № 6-4 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.

Частиною 2 статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що пенсіонер не може нести відповідальність за зміст та достовірність офіційних документів, які видаються підприємствами чи іншими організаціями на виконання покладених на них обов’язків.

Відносини, пов’язані із встановленням факту фіктивності того чи іншого документа, підпадають під ознаки такого діяння як використання підроблених документів, що відповідно до статті 358 Кримінального кодексу України є злочином.

Ураховуючи положення частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що факт підробки документа та використання підробленого документа повинні підтверджені лише вироком суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили.

Таким чином, на думку суду, на пенсіонера може бути покладений обов’язок про повернення надлишково виплаченої пенсії лише у випадку встановлення і доведення об’єктивними даними зловживань з його боку, тобто наявність об’єктивно встановленої вини в наданні недостовірних даних.

Відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, і на якого у відповідності до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок доказування правомірності своїх рішень та дій, не надав суду належних доказів, які б підтверджували зловживання з боку позивача або подання останнім недостовірних даних при призначенні та отриманні ним пенсії.

Як було встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, довідка про заробітну плату за роботу в зоні відчуження №151-Я від 05.12.2008, на підставі якої Білоцерківським ОУПФУ Київської області було обчислено розмір пенсії позивачу при її призначенні, видана Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській області, який і має нести відповідальність за достовірність відомостей вказаних в довідці, а тому в даному випадку відсутні будь-які зловживання з боку позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 26.12.2018 №41 про утримання з позивача переплати пенсії є протиправним, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Зважаючи на те, що на підставі рішення від 26.12.2018 №41, визнаного судом протиправним, пенсійний орган незаконно утримав з позивача 20% від суми нарахованої пенсії починаючи з 01.01.2019, суд вважає про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог і в частині зобов'язання Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області повернути ОСОБА_1 утримані кошти за період з січня 2019 року по час виконання рішення суду.

Європейський суд з прав людини у п. 71 рішення "Рисовський проти України" від 20.10.11 зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок міститься у справах "Гаші проти Хорватії" та "Трго проти Хорватії".

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Суд також зважає на те, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, відповідач не надав суду належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів обґрунтованості та правомірності спірного рішення від 26.12.2018 №41.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач є звільненим від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Згідно з статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини четвертої 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

У позовній заяві позивач просить присудити на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

На підтвердження витрат сплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи, позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання юридичної допомоги від 28.02.2019 №22/39/19, копію акту виконаних робіт та розрахунку від 28.02.2019 №22/39/19, копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, квитанцію від 28.02.2019 №22/39/19 на суму 1500,00 грн.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи та надані адвокатом послуги, а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення судових витрат пов'язаних з правничою допомогою підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій від 26 грудня 2018 року №41 Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про утримання переплати з ОСОБА_1 в розмірі 20% пенсії щомісячно.

Стягнути з Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 утримані кошти на підставі рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій від 26 грудня 2018 року №41 за період з 01 січня 2019 року по час виконання рішення суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 41249051) витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.