Рішення № 81611798, 24.04.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року м. Житомир справа №240/241/19

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Попової О. Г.,

секретар судового засідання Бойко Т.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання незаконною та скасування вимоги,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2018 № Ф-17060-52, яка винесена Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області про стягнення з ОСОБА_1 основного зобов’язання по сплаті єдиного внеску у розмірі 14514 грн 84 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що контролюючим органом порушено строки формування та направлення оскаржуваної вимоги. Зазначає, що позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною та підприємницької діяльності не здійснювала, а тому нарахування заборгованості зі спати ЄСВ є неправомірним.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого засідання та викликом (повідомленням) учасників справи.

28 лютого 2019 року до відділу документального забезпечення суду у строк та в порядку, визначеному статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшов відзив на позовну заяву від 26 лютого 2019 року, відповідно до змісту якого Головне управління ДФС у Житомирській області позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні за безпідставністю. Вказує, що державна реєстрації припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 була проведена лише 17 грудня 2018 року, а відсутність доходу від провадження підприємницької діяльності чи перебування у відпустці по догляду за дитиною не звільняє від обов'язку зі сплати ЄСВ. Зазначає, що оскаржувана вимога містить усі необхідні відомості та винесена у встановлений чинним законодавством строк. Враховуючи вищевикладене, наголошує, що Головне управління ДФС у Житомирській області при винесенні спірної вимоги діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (а.с. 48-49).

В підготовчому засіданні, призначеному на 28 лютого 2019 року о 10:00, представником позивача було заявлено клопотання про надання додаткового часу для підготовки у зв'язку із несвоєчасним отриманням відзиву. Судом в порядку статті 243 КАС України без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 18 березня 2019 року о 12:00, що занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 28 лютого 2019 року.

18 березня 2019 року до відділу документального забезпечення суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи (а.с. 57) та клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи із додатками (а.с. 59-63). У зв'язку із клопотанням представника позивача підготовче засідання було відкладено на 08 квітня 2019 року о 10:00.

В підготовчому засіданні, призначеному на 08 квітня 2019 року о 10:00 судом в порядку статті 243 КАС України постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 16 квітня 2019 року о 14:00, що занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 08 квітня 2019 року.

В судовому засіданні, призначеному на 16 квітня 2019 року о 14:00 судом в порядку статті 243 КАС України постановлено ухвалу, якою надано представнику Головного управління ДФС у Житомирській області час для подання письмових пояснень в порядку частини п'ятої статті 159 КАС України, в судовому засіданні оголошено перерву до 24 квітня 2019 року о 10:30, що занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 16 квітня 2019 року.

В судове засідання, призначене на 24 квітня 2019 року о 10:30 прибули позивач, представник позивача та представник відповідача.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та з підстав, викладених у позовній заяві.

Положеннями частини третьої статті 44 КАС України визначено, що учасники справи мають право, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Частиною четвертою статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Позивач як у строк та в порядку, визначеному статтею 163 КАС України та встановлений ухвалою суду від 06 лютого 2019 року, так і станом на 24 квітня 2019 року відповідь на відзив не надіслав. Доказів наявності поважності причин для пропуску процесуального строку для подання відповіді на відзив позивачем також надано не було.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Згідно з частиною другою статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

В судовому засіданні, призначеному на 16 квітня 2019 року о 14:00 судом в порядку статті 243 КАС України постановлено ухвалу, якою надано представнику Головного управління ДФС у Житомирській області час для подання письмових пояснень в порядку частини п'ятої статті 159 КАС України.

Станом на 24 квітня 2019 року представником Головного управління ДФС у Житомирській області письмових пояснень в порядку частини п'ятої статті 159 КАС України не подано.

У відповідності до положень частини третьої статті 243 КАС України та зважаючи на складність справи, складення рішення у повному обсязі може бути відкладено на строк до десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін та учасників справи, присутніх у попередніх засіданнях, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 01 квітня 2014 року (номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця: 2 306 000 0000 015157 від 01 квітня 2014 року) по 17 грудня 2018 року (номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем: 23060060002015157 від 17 грудня 2018 року). Види діяльності: код КВЕД 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і. у. (основний). Стан суб'єкта: припинено (а.с. 12 та зворот, а.с. 23-24).

Відповідно до витягу з Реєстру платників єдиного податку №24 від 23 вересня 2014 року, позивачем з 01 травня 2014 року було обрано спрощену групу оподаткування (3 група без реєстрації ПДВ) (а.с. 16).

Згідно із свідоцтвом про народження серії 1-ТП №234702 від 03 лютого 2015 року, ОСОБА_4 народилась 30 січня 2015 року, про що 03 лютого 2015 року складено відповідний актовий запис №56. Батьки: ОСОБА_5, ОСОБА_1 (а.с. 22).

Наказом ФОП ОСОБА_1 від 25 березня 2015 року "Про надання відпустки" продовжено призупинення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 на період з 08 березня 2015 року по 30 січня 2018 року, надано ФОП ОСОБА_1 відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на період з 08 березня 2015 року по 30 січня 2018 року включно (а.с. 25).

У відповідності до довідок Центру по нарахуванню та здійснення виплат Міністерства праці і соціальної політики, позивач з січня 2015 року по січень 2018 року отримувала щомісячну одноразову грошову допомогу при народженні 1-єї дитини (а.с. 61-63).

Як встановлено зі змісту акту звірки №122-00 від 19 грудня 2018 року, за результатами звірення розрахунків за період з 01 січня 2017 року по 19 грудня 2018 року встановлено від'ємне сальдо розрахунків (без урахування пені) у розмірі 14 514,84 грн (а.с. 21).

Наявність заборгованості зі сплати ЄСВ також узгоджується зі змістом витягу з інтегрованої картки платника податків, відповідно до якої станом на 19 жовтня 2018 року за ФОП ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 14 514,84 грн (а.с. 50).

Контролюючим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21 листопада 2018 року №Ф-17060-52, відповідно до якої ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 31 жовтня 2018 року заборгованість зі сплати єдиного внеску складає 14 514,84 грн та підлягає сплаті протягом 10 календарних днів з дня одержання цієї вимоги (а.с. 17).

Не погоджуюсь із нарахуванням контролюючим органом заборгованості з ЄСВ, визначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 21 листопада 2018 року №Ф-17060-52, позивач звернулась з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 19 Конституції України проголошено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Основного Закону визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної вимоги, далі - Податковий кодекс України).

Статтею 16 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом та законами з питань митної справи.

У відповідності до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня.

Згідно з підпунктом 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Положеннями підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень, далі - Закон №2464-VI).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску, зокрема є:

- роботодавці: 1) підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; 2) фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); 3) фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Приписами пункту 1 частини третьої статті 7 №2464-VI врегульовано, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449).

Положеннями підпункту 3 пункту 1 розділу ІІ Інструкції №499 закріплено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У відповідності до пункту 2 розділу ІІ Інструкції №499 платники єдиного внеску, зазначені в підпунктах 3 - 6 пункту 1 цього розділу, є для себе одночасно страхувальниками і застрахованими особами.

Положеннями пункту 3 розділу ІІІ Інструкції №499 встановлено, що для платників, зазначених у підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону в розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких такий платник перебував на обліку як платник єдиного внеску.

У разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу IV Інструкції №499 передбачено, що обчислення єдиного внеску за минулі періоди здійснюється, виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку нараховується єдиний внесок.

У відповідності до пункту 5 розділу IV Інструкції №499 обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними в підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування: 1) зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; 2) платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно із пунктом 13 розділу IV Інструкції №499 обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпунктах 3, 4 та 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, у разі зняття їх з обліку в органах доходів і зборів для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, останнім періодом, за який необхідно обчислити та сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення. Єдиний внесок сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання звіту із зазначенням типу форми "ліквідаційна".

Положеннями пункту 3 розділу VІ Інструкції №499 встановлено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

Відповідно до положень пункту 4 розділу VІ Інструкції №499 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера "У" (узгоджена вимога).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - в органі доходів і зборів.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Дата надсилання (вручення) проставляється на корінці вимоги: службовою (посадовою) особою юридичної особи, фізичною особою або їх законним чи уповноваженим представником - у разі вручення вимоги під підпис; працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, - у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця вимоги; інформаційно-телекомунікаційною системою контролюючого органу - у разі надсилання вимоги до електронного кабінету платника (для платників, які пройшли ідентифікацію в електронному кабінеті та обрали спосіб взаємодії з контролюючим органом в електронній формі).

У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та: якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом, підшивається і примірник (копія) рішення суду до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд; у разі списання боргу (недоїмки) у випадках, визначених статтею 25 Закону, підшивається і копія рішення про списання.

Пунктом 5 розділу VІ Інструкції №499 передбачено, що протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.

У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

Перевіряючи оскаржувану вимогу на відповідність про сплату боргу (недоїмки) від 21 листопада 2018 року №Ф-17060-52 на відповідність положень частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту позовної заяви, відповіді на відзив та наданих у попередніх судових засіданнях представником позивача пояснень, позовні вимоги вмотивовані тим, що нарахування заборгованості зі сплати ЄСВ є неправомірним, оскільки з 2015 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною та підприємницької діяльності не здійснювала.

Суд критично ставиться до доводів позивача та зазначає, що відповідно до відомостей, зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було здійснено лише 17 грудня 2018 року (номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем: 23060060002015157 від 17 грудня 2018 року), а тому на момент нарахування заборгованості зі сплати ЄСВ, винесення оскаржуваної вимоги та її отримання позивач мала статус фізичної особи-підприємця.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із доводами представника відповідача та зазначає, що особа, яка обліковується в ДФС як платник єдиного внеску, зобов’язана сплачувати єдиний внесок у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску. Крім того особа, яка обліковується в ДФС як платник єдиного внеску та зобов’язана сплачувати єдиний внесок, незалежно від того, провадить діяльність чи ні, отримує дохід (прибуток) чи ні, зобов’язана формувати та подавати за себе звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування один раз на рік.

Вказаний обов'язок не розповсюджується на фізичних осіб - підприємців (у т.ч. тих, хто обрав спрощену систему оподаткування), які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV , та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Позивачем не надано сукупності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження фактів отримання пенсії за віком, наявності статусу особи з інвалідністю, або досягнення віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV та отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. Матеріали справи вказаних доказів не містять.

Позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 грудня 2018 року у справі №802/1845/16-а та у постанові від 14 лютого 2019 року у справі №812/956/17, які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суд враховує доводи позивача в частині порушення строків винесення оскаржуваної вимоги та зазначає, що за наслідками розгляду справи судом постановлено окрему ухвалу за наслідками виявлених порушень. Водночас, наявність окремих недоліків оскаржуваної вимоги не звільняє позивача від обов'язку сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник.

При цьому, позивачем також проігноровано положення пункту 5 розділу VІ Інструкції №499, яким передбачено, що у разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до наявної у матеріалах справи роздруківки скріншоту з офіційного веб-порталу ПАТ "УКРПОШТА" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, оскаржувану вимогу було отримано позивачем 13 грудня 2018 року (а.с. 19).

При цьому, позивач звернулась із вказаним адміністративним позовом до суду лише 14 січня 2019 року, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на конверті, в якому надійшла позовна заява, тобто з порушенням граничного строку на оскарження розрахунку органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки).

У відповідності до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд також звертає увагу, що правильність визначення та нарахування заборгованості зі ЄСВ в розмірі 14 514,84 грн підтверджується наявними у матеріалах справи: витягом з інтегрованої картки платника податків, відповідно до якої станом на 19 жовтня 2018 року за ФОП ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 14 514,84 грн, (а.с. 50), актом звірки №122-00 від 19 грудня 2018 року, за результатами звірення розрахунків за період з 01 січня 2017 року по 19 грудня 2018 року встановлено від'ємне сальдо розрахунків (без урахування пені) у розмірі 14 514,84 грн (а.с. 21), а правильність обрахування та визначення розміру заборгованості зі ЄСВ окремо не оскаржуються позивачем.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що контролюючим правомірно нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 14 514,84 грн, а тому відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги діяв із дотриманням вимог частини другої статті 19 Конституції України, частини другої статті 2 КАС України.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання частини другої статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, а позивачем не спростовано правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21 листопада 2018 року №Ф-17060-52, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (вул. Пацаєва, 12-В, м. Коростень, Коростенський район, Житомирська область, 11500. РНОКПП: НОМЕР_2) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 39459195) про визнання незаконною та скасування вимоги №Ф-17060-52 від 21.11.2018 - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 08 травня 2019 року.

Головуючий суддя О.Г. Попова