Рішення № 81611697, 25.04.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року м. Житомир справа №240/144/19

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Попової О. Г.,

секретар судового засідання Бойко Т.О.,

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Житомирській області по складанню вимоги по сплаті боргу (недоїмки) в сумі 15 421,53 грн та скасувати вимогу за №Ф-119569-54 від 08 листопада 2018 року як таку, що винесена з порушенням вимог закону.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що контролюючим органом неправомірно нараховано їй заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 15 421,53 грн, оскільки з 2011 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною та підприємницької діяльності не здійснювала.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого засідання та викликом (повідомленням) учасників справи.

25 лютого 2019 року до відділу документального забезпечення суду у строк та в порядку, визначеному статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшов відзив на позовну заяву вих. №290/06-30-10-04 від 20 лютого 2019 року, відповідно до змісту якого Головне управління ДФС у Житомирській області позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні за безпідставністю. Вказує, що державна реєстрації припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 була проведена лише 29 листопада 2018 року, а відсутність доходу від провадження підприємницької діяльності чи перебування у відпустці по догляду за дитиною не звільняє від обов'язку зі сплати ЄСВ. Враховуючи вищевикладене, наголошує, що Головне управління ДФС у Житомирській області при винесенні спірної вимоги діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (а.с. 37-38).

В підготовчому засіданні, призначеному на 28 лютого 2019 року о 11:30, представником позивача було заявлено клопотання про надання додаткового часу для підготовки відповіді на відзив. Судом в порядку статті 243 КАС України без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 14 березня 2019 року о 14:00, що занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 28 лютого 2019 року.

14 березня 2019 року до відділу документального забезпечення суду у строк та в порядку, визначеному статтею 163 КАС України надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої ОСОБА_2 заперечує щодо доводів контролюючого органу, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 52-53).

В підготовчому засіданні, призначеному на 14 березня 2019 року о 14:00 судом в порядку статті 243 КАС України постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 02 квітня 2019 року о 10:30, що занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 14 березня 2019 року.

01 квітня 2019 року на офіційну електронну поштову адресу суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи (а.с. 58), у зв'язку з чим судом розгляд справи було відкладено на 15 квітня 2019 року о 14:00.

В судовому засіданні, призначеному на 15 квітня 2019 року о 14:00 представником позивача заявлено клопотання про витребування доказів. Судом в порядку статті 243 КАС України постановлено ухвалу, якою клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено, в судовому засіданні оголошено перерву до 25 квітня 2019 року о 14:00, що занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 15 квітня 2019 року.

25 квітня 2019 року на офіційну електронну поштову адресу суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із неможливістю прибуття у судове засідання.

Згідно з частиною другою статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Приписами частини п'ятої статті 44 КАС України регламентовано, що учасники справи, зокрема, зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою. виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі "Гінчо проти Португалії" передбачив, що держави-учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа ОСОБА_3 проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Частиною шостою статті 194 КАС України визначено, що у судовому засіданні можуть бути оголошені перерви в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість яких визначається відповідно до обставин, що їх викликали.

Відповідно до частини сьомої статті 194 КАС України перерва у зв'язку із неявкою учасника справи або його представника може бути оголошена тільки з підстав, визначених пунктами 1, 2, 5 частини другої статті 205 цього Кодексу.

Частиною першою статті 205 КАС України закріплено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд звертає увагу, що підстави для оголошення перерви в судовому засіданні, передбачені частиною сьомою статті 194 КАС України та підстави для відкладення розгляду справи, встановлені пунктами 1, 2, 5 частини другої статті 205 КАС України, відсутні.

В судове засідання, призначене на 25 квітня 2019 року о 14:00 прибула представник відповідача, в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У відповідності до положень частини третьої статті 243 КАС України та зважаючи на складність справи, складення рішення у повному обсязі може бути відкладено на строк до десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін та учасників справи, присутніх у попередніх засіданнях, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 05 березня 2010 року (номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця: 2 286 000 0000 001127 від 05 березня 2010 року) по 29 листопада 2018 року (номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем: 22860060002001127 від 29 листопада 2018 року). Види діяльності: код КВЕД 20.10.0 Лісопильне та стругальне виробництво; просочування деревини (основний). Стан суб'єкта: припинено (а.с. 39-40).

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серії Ж від 01 квітня 2010 року, ОСОБА_2 як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа станом на 2010 рік мала статус платника єдиного податку (а.с. 59).

Згідно із свідоцтвом про народження серії 1-ТП №186061 від 28 лютого 2013 року, ОСОБА_4 народилась 21 лютого 2013 року, про що 28 лютого 2013 року складено відповідний актовий запис №1. Батьки: ОСОБА_5, ОСОБА_2 (а.с. 63).

Контролюючим органом було винесено вимогу про сплату боргу від 20 січня 2011 року на суму 1 066,70 грн (а.с. 14), яка була сплачена позивачем відповідно до квитанції №16/27 від 31 березня 2011 року (а.с. 12).

Позивачу нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 15 421,53 грн (а.с. 41).

Контролюючим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2018 року №Ф-119569-54, відповідно до якої ОСОБА_2 повідомлено, що станом на 31 жовтня 2018 року заборгованість зі сплати єдиного внеску складає 15 421,53 грн та підлягає сплаті протягом 10 календарних днів з дня одержання цієї вимоги (а.с. 13).

ОСОБА_2 зверталась до Головного управління ДФС у Житомирській області із заявою щодо надання роз'яснень з приводу нарахованої заборгованості, визначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2018 року №Ф-119569-54.

Головне управління ДФС України листом вих. №6336/14/06-30-54-13-21 від 17 грудня 2018 року роз'яснило позивачу, що громадянин, який зареєстрований як ФОП на загальній системі оподаткування або як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та не отримує дохід (прибуток) від такої діяльності, з 01 січня 2017 року має своїм обов'язком визначити базу нарахування ЄСВ у звітному кварталі або в окремому місяці звітного кварталу, при цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску та більшою максимальної величини бази нарахування ЄСВ на місяць. На отримання доходу (прибутку) від підприємницької або незалежної професійної діяльності не звільняє такого ФОП або самозайняту особу від обов'язку сплачувати ЄСВ та не є законною підставою для скасування проведених на центральному рівні ДФС України обов'язкових щоквартальних нарахувань із ЄСВ в картках особових рахунків АІС "Податковий блок" (а.с. 10-11).

Не погоджуюсь із нарахуванням контролюючим органом заборгованості з ЄСВ, визначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2018 року №Ф-119569-54, позивач звернулась з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 19 Конституції України проголошено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Основного Закону визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної вимоги, далі - Податковий кодекс України).

Статтею 16 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом та законами з питань митної справи.

У відповідності до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня.

Згідно з підпунктом 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Положеннями підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень, далі - Закон №2464-VI).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску, зокрема є:

- роботодавці: 1) підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; 2) фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); 3) фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Приписами пункту 1 частини третьої статті 7 №2464-VI врегульовано, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449).

Положеннями підпункту 3 пункту 1 розділу ІІ Інструкції №499 закріплено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У відповідності до пункту 2 розділу ІІ Інструкції №499 платники єдиного внеску, зазначені в підпунктах 3 - 6 пункту 1 цього розділу, є для себе одночасно страхувальниками і застрахованими особами.

Положеннями пункту 3 розділу ІІІ Інструкції №499 встановлено, що для платників, зазначених у підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону в розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких такий платник перебував на обліку як платник єдиного внеску.

У разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу IV Інструкції №499 передбачено, що обчислення єдиного внеску за минулі періоди здійснюється, виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку нараховується єдиний внесок.

Згідно із пунктом 13 розділу IV Інструкції №499 обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпунктах 3, 4 та 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, у разі зняття їх з обліку в органах доходів і зборів для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, останнім періодом, за який необхідно обчислити та сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення. Єдиний внесок сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання звіту із зазначенням типу форми "ліквідаційна".

Перевіряючи оскаржувану вимогу на відповідність про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2018 року №Ф-119569-54 на відповідність положень частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту позовної заяви, відповіді на відзив та наданих у попередніх судових засіданнях представником позивача пояснень, позовні вимоги вмотивовані тим, що нарахування заборгованості зі сплати ЄСВ є неправомірним, оскільки з 2011 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною та підприємницької діяльності не здійснювала.

Суд критично ставиться до доводів позивача та зазначає, що відповідно до відомостей, зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 було здійснено лише 29 листопада 2018 року (номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем: 22860060002001127 від 29 листопада 2018 року).

При цьому, свідоцтво про сплату єдиного податку серії Ж від 01 квітня 2010 року не було відкликано, скасовано або визнано недійсним у встановленому законом або у судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із доводами представника відповідача та зазначає, що особа, яка обліковується в ДФС як платник єдиного внеску, зобов’язана сплачувати єдиний внесок у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску. Крім того особа, яка обліковується в ДФС як платник єдиного внеску та зобов’язана сплачувати єдиний внесок, незалежно від того, провадить діяльність чи ні, отримує дохід (прибуток) чи ні, зобов’язана формувати та подавати за себе звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування один раз на рік.

Вказаний обов'язок не розповсюджується на фізичних осіб - підприємців (у т.ч. тих, хто обрав спрощену систему оподаткування), які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV , та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Позивачем не надано сукупності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження фактів отримання пенсії за віком, наявності статусу особи з інвалідністю, або досягнення віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV та отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. Матеріали справи вказаних доказів не містять.

У відповідності до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд також звертає увагу, що правильність нарахування заборгованості зі ЄСВ в розмірі 15 421,53 грн підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з АІС "Податковий блок", а правильність обрахування та визначення розміру заборгованості зі ЄСВ не оскаржуються позивачем.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що контролюючим правомірно нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 15 421,53 грн, а тому відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги діяв із дотриманням вимог частини другої статті 19 Конституції України, частини другої статті 2 КАС України.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання частини другої статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, а позивачем не спростовано правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2018 року №Ф-119569-54., а тому позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 (Березники, Ємільчинський район, Житомирська область, 11233. РНОКПП: НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 39459195) про визнання дій протиправними та скасування вимоги - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 08 травня 2019 року.

Головуючий суддя О.Г. Попова