Рішення № 81611075, 07.05.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2019

Справа № 910/2640/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 75 941, 26 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 75 941, 26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 65 складського зберігання кукурудзи від 12.11.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу, строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

29.03.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що на підтвердження своїх вимог позивачем додано до позовної заяви акти наданих послуг, які підписані лише позивачем, проте доказів отримання відповідних актів позивачем не надано. Крім того, відповідач зазначив, що підставою оплати наданих послуг є рахунок.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

12.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" (далі – зерновий склад) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - поклажодавець) укладено договір № 65 складського зберігання кукурудзи, умовами якого передбачено, що поклажодавець передає, а зерновий склад приймає зернову культуру (далі - продукція), забезпечує - при необхідності - доробку шляхом очищення та сушіння, а також зберігання (включаючи доробку вентилюванням та охолодженням в процесі зберігання) і проводить відпуск продукції поклажодавцвю.

У цьому договорі під терміном "зернова культура" розуміється зерно кукурудзи (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору, продукція передається на зберігання з умовою "до запитання", але не довше ніж до 01.05.2013, крім випадку, передбаченого п. 3.3, 6.7 цього договору. Термін зберігання продукції обчислюється по кількості календарних днів фактичного періоду зберігання.

Згідно п. 2.5. договору, продукція зберігається за адресою 19501, м. Городище, Черкаська область, вул. Індустріальна, 12.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що продукцію поклажодавець доставляє на зерновий склад автотранспортом; продукція, що доставляється залізничним транспортом, приймається за наявності технічної можливості та згоди зернового складу.

За умовами п. 5.3. договору, поклажодавець зобов’язаний вчасно і у повному обсязі оплачувати, за договірними тарифами всі послуги зернового складу, в тому числі по прийманню, зберіганню і відпуску продукції, оформленню складських документів, а також вартість послуг по очищенню і сушінню до базисних кондицій, якщо вони проводились.

Крім того, відповідно до п. 5.7. договору, поклажодавець зобов’язаний не менш ніж за 10 днів до виборки (переоформлення) провести з зерновим складом звіряння кількості продукції, що зберігається, і погодити терміни, спосіб і обсяги одержаної продукції в асортименті.

Згідно п. 6.1. договору, оплата послуг, наданих відповідно до даного договору, здійснюється поклажодавцем у таких розмірах з урахуванням ПДВ, зокрема:

-оформлення складського документу (1 прим.) - 11, 40 грн.;

- приймання (1т фіз. ваги) - 8, 40 грн.;

- зберігання (1т в день) - 0, 72 грн.

Відповідно до п. 6.4. договору, оплата за послуги з приймання, оформлення складського документу, сушіння й очищення продукції здійснюється поклажодавцем до 5 числа місяця, наступного за місяцем приймання продукції на зберігання. Підставою оплати є рахунок, що виставляється зерновим складом.

Оплата за послуги зберігання здійснюється щомісяця, до 5 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг. Підставою оплати є рахунок, що виставляється зерновим складом (п. 6.5. Договору).

Даний договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобовязань, відповідно до умов цього договору (п.12.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем прийнято на зберігання від відповідача зерно кукурудзи 3 класу на кормові потреби, 2012 року збирання урожаю у кількості 86 162 кг (вага фізична), залікова вага 69 524 кг, що підтверджується складською квитанцією на зерно № 542 від 12.11.2012.

Як зазначає позивач, відповідач неналежним чином виконує свої зобов’язання за договором № 65 складського зберігання кукурудзи від 12.11.2012 в частині оплати наданих наданих послуг, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" стягнення вартості наданих послуг зі зберігання зерна у сумі 146 465,36 грн. за договором № 65 від 12.11.2012.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 у справі № 904/2192/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" 146 465, 36 грн. основного боргу, та 2 196, 99 грн. судового збору.

Зокрема, судом у справі № 904/2192/17 встановлено, що позивач надав відповідачеві послуги зі зберігання зерна на загальну суму 165 186,77 грн. за період з листопада 2012 по грудень 2016. Починаючи з липня 2013 відповідач відмовлявся підписувати акти надання послуг, проте послуги оплатив частково у сумі 18 721, 41 грн., у зв’язку з чим за останнім утворився борг у розмірі 146 465, 36 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2017 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 у справі №904/2192/17 скасовано частково. Прийнято нове рішення. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" 80 853, 07грн. основного боргу та 1 212, 80 грн. витрат по сплаті судового збору.

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2017 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017 року у справі № 904/2192/17 скасовано. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року залишено без змін.

У постанові від 28.11.2017 колегія суддів зазначила, що відповідач, підписавши акт №119 від 30 червня 2013 року зі збільшеною вартістю наданих послуг та здійснивши дії по оплаті послуг за актами зі збільшеною вартістю послуг такими своїми діями схвалив збільшення ціни послуг за договором складського зберігання №65 від 25 квітня 2017 року, а тому стягненню підлягає заборгованість у розмірі 146 465, 36 грн.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Таким чином, факти, встановлені у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 у справі №904/2192/17, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.

Як зазначає позивач, за період з січня 2017 по січень 2019 позивачем надано відповідачу послуги зі зберігання на загальну суму 75 941, 26 грн., проте, відповідач за надані послуги не розрахувався, зокрема не підписав акти надання послуг № 7 від 31.01.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 12 від 28.02.2017 на суму 2 794, 18 грн., № НК-0004 від 31.03.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 32 від 30.04.2017 на суму 2 993, 76 грн., № 64 від 31.05.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 72 від 30.06.2017 на суму 2 993, 76 грн., № 122 від 31.07.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 128 від 31.08.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 158 від 30.09.2017 на суму 2 993, 76 грн., № 190 від 31.10.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 249 від 30.11.2017 на суму 2 993, 76 грн., № 252 від 31.12.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 8 від 31.01.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 37 від 28.02.2018 на суму 2 794, 18 грн., № 69 від 31.03.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 86 від 30.04.2018 на суму 2 993, 76 грн., № НК-0001 від 31.05.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 136 від 30.06.2018 на суму 2 993, 76 грн., № 166 від 31.07.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 191 від 31.08.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 218 від 30.09.2018 на суму 2 993, 76 грн., № 246 від 31.10.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 283 від 30.11.2018 на суму 2 993, 76 грн., № 314 від 31.12.2018 на суму 3 093, 12 грн., № 2 від 31.01.2019 на суму 3 093, 12 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами № 172 від 03.11.2017, № 109 від 16.05.2018, № 204 від 01.11.2018 та № 41 від 07.02.2018, в яких просив підписати вказані акти та погасити заборгованість за надані послуги зберігання, в додатках до яких направляв зазначені вище акти, що підтверджується описами вкладення у цінний лист з відтисками штемпеля поштового відділення та копіями фіскальних чеків від 03.11.2017, № 1852 від 16.05.2018, від 02.11.2018, від 12.02.2019.

Проте відповідач зазначені акти не підписав, вмотивовану відмову від їх підписання не надав, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість на загальну суму 75 941, 26 грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов’язання щодо оплати наданих послуг зберігання за період з січня 2017 по січень 2019, зокрема, в частині погашення заборгованості у розмірі 75 941, 26 грн., яка виникла за актами надання послуг № 7 від 31.01.2017, № 12 від 28.02.2017, № НК-0004 від 31.03.2017, № 32 від 30.04.2017, № 64 від 31.05.2017, № 72 від 30.06.2017, № 122 від 31.07.2017, № 128 від 31.08.2017, № 158 від 30.09.2017, № 190 від 31.10.2017, № 249 від 30.11.2017, № 252 від 31.12.2017, № 8 від 31.01.2018, № 37 від 28.02.2018, № 69 від 31.03.2018, № 86 від 30.04.2018, № НК-0001 від 31.05.2018, № 136 від 30.06.2018, № 166 від 31.07.2018, № 191 від 31.08.2018, № 218 від 30.09.2018, № 246 від 31.10.2018, № 283 від 30.11.2018, № 314 від 31.12.2018, № 2 від 31.01.2019.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Згідно ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню у зернових складах.

Статтею 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.

Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Згідно із ст. 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Статтею 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна (ч.1. ст. 31 Закону України "Про зерно та ринок зерна України").

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем прийнято на зберігання від відповідача зерно кукурудзу 3 класу на кормові потреби, 2012 року збирання урожаю у кількості 86 162 кг (вага фізична), залікова вага 69 524 кг, що підтверджується складською квитанцією на зерно № 542 від 12.11.2012.

Вартість послуг, передбачених укладеним між сторонами договором складського зберігання, визначена сторонами в пункті 6.1. договору.

В той же, час як встановлено судом у справі № 904/2192/17 починаючи з 01.06.2013 вартість послуг була збільшена позивачем в два рази.

При цьому судом у справі № 904/2192/17 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" направляло на адресу відповідача для підписання додаткову угоду про збільшення вартості послуг до договору. Однак, відповідач не повернув підписану додаткову угоду.

Крім того, відповідач з липня 2013 року відмовився підписувати акти надання послуг. Однак, акт за червень 2013 року №119 від 30 червня 2013 року зі збільшеною вартістю наданих послуг було підписано відповідачем та оплачені надані позивачем послуги зберігання зерна за актами за липень-грудень 2013 року за збільшеною вартістю послуг.

У зв’язку з чим суд у справі № 904/2192/17 зазначив, що відповідач, підписавши акт №119 від 30 червня 2013 року зі збільшеною вартістю наданих послуг та здійснивши дії по оплаті послуг за актами зі збільшеною вартістю послуг такими своїми діями схвалив збільшення ціни послуг за договором складського зберігання №65 від 25 квітня 2017 року.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач здійснив розрахунок заборгованості за зберігання зерна за період 01.01.2017 по 31.01.2019 за ціною 1, 20 грн. за зберігання 1 т в день.

Тож, заборгованість відповідача за надані послуг зберігання зерна за період з 01.01.2017 по 31.01.2019 за розрахунком позивача, який перевірений судом становить 75 941, 26 грн.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405 та постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14.

Крім того, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами № 172 від 03.11.2017, № 109 від 16.05.2018, № 204 від 01.11.2018 та № 41 від 07.02.2018, в яких просив підписати акти та погасити заборгованість за надані послуги зберігання, в додатках до яких направляв зазначені вище акти надання послуг № 7 від 31.01.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 12 від 28.02.2017 на суму 2 794, 18 грн., № НК-0004 від 31.03.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 32 від 30.04.2017 на суму 2 993, 76 грн., № 64 від 31.05.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 72 від 30.06.2017 на суму 2 993, 76 грн., № 122 від 31.07.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 128 від 31.08.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 158 від 30.09.2017 на суму 2 993, 76 грн., № 190 від 31.10.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 249 від 30.11.2017 на суму 2 993, 76 грн., № 252 від 31.12.2017 на суму 3 093, 55 грн., № 8 від 31.01.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 37 від 28.02.2018 на суму 2 794, 18 грн., № 69 від 31.03.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 86 від 30.04.2018 на суму 2 993, 76 грн., № НК-0001 від 31.05.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 136 від 30.06.2018 на суму 2 993, 76 грн., № 166 від 31.07.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 191 від 31.08.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 218 від 30.09.2018 на суму 2 993, 76 грн., № 246 від 31.10.2018 на суму 3 093, 55 грн., № 283 від 30.11.2018 на суму 2 993, 76 грн., № 314 від 31.12.2018 на суму 3 093, 12 грн., № 2 від 31.01.2019 на суму 3 093, 12 грн., в яких просив підписати вказані акти та погасити заборгованість за надані послуги зберігання, що підтверджується описами вкладення у цінний лист з відтисками штемпеля поштового відділення та копіями фіскальних чеків від 03.11.2017, № 1852 від 16.05.2018, від 02.11.2018, від 12.02.2019.

Разом з тим, суд зазначає, що непідписання відповідачем актів наданих послуг, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання відповідачем повного виконання позивачем своїх зобов'язань, послуги/роботи вважаються наданими/виконаними у повному обсязі та прийнятими відповідачем без зауважень.

В той же час, суд звертає увагу відповідача на те, що умови договору не містять застережень щодо можливості відліку строку оплати з дня підписання акта наданих послуг, а чітко встановлюють обов'язок відповідача здійснити оплату за послуги зберігання до 5 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, тому підписання сторонами відповідного акту ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12.10.2017 у справі № 922/33/16.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов’язання щодо оплати наданих послуг зберігання зерна кукурудзи, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 65 складського зберігання кукурудзи від 12.11.2012 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 75 941, 26 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, ідентифікаційний код - 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольська зернова компанія" (53208, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 224, ідентифікаційний код - 31337984) 75 941 (сімдесят п’ять тисяч дев’ятсот сорок одну) грн. 26 коп. – заборгованості та 1 921 (одну тисячу дев’ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. – судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя С. О. Щербаков