Ухвала суду № 81600142, 08.05.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/7694/19

Провадження № 2-з/521/152/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2019 року м. Одеса

Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Бобуйок І.А., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачівшляхом розірвання договору підряду та стягнення грошових коштів –

В С Т А Н О В И В :

07.05.2019 року позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з вищевказаною позовною заявою.

07.05.2019 року представник позивача – Досковський В. Г. подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на належне відповідачу - ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) майно та/або грошові кошти в межах суми заявлених позовних вимог, а саме: 40 100 (сорок тисяч сто) гривень 00 копійок.

В обґрунтування заявлених вимог, представник позивачапосилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову, тягне за собою реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява представника позивача – ОСОБА_3 В.Г. про забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України.

Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 1) високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї конвенції. Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту з національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд, одним з аспектів, якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Пільги щодо сплати судового збору визначено статтею 5 Закону України «Про судовий збір». Особи, зазначені у цій статті як такі, що мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої статті 5 цього Закону.

Пункт сьомий статті 5 Закону України «Про судовий збір» у первісній редакції передбачав звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, пов`язаними з порушенням їхніх прав.

Правилом частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Разом з цим, частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» обов`язково слід застосовувати у системному зв`язку з нормами статей 1 - 6 Закону України «Про судовий збір», тобто враховуючи характеристику об`єкта справляння судового збору та правило врегулювання темпоральної колізії, відповідно до якого пізніше прийнятий закон відміняє закон, який був прийнятий раніше.

Отже, споживач, право якого порушено і який з огляду на це подає позов, звільняється від сплати судового збору, відповідно до статті 22 Закону «Про захист прав споживачів», за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але має обов`язок сплатити судовий збір при вчиненні відповідних дій, зокрема при подачі заяви про забезпечення позову.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного суду від 10 січня 2018 року у справі № 617/1022/17.

Згідно ч. 5 ст. 151 ЦПК України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за заяву про забезпечення позову, яка подана фізичною особою складає 0, 2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: 384, 20 грн.

Отже заявнику необхідно було сплатити судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову у розмірі – 384, 20 грн.

Частинами 1 та 6 ст. 153 вказаного кодексу передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Заява представника позивача не відповідає вимогам п. 2 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, оскільки вона не містить повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Представник позивача у прохальній частині просить суд накласти арешт на належне відповідачу - ОСОБА_2 майно та/або грошові кошти в межах суми заявлених позовних вимог, не зазначаючи конкретно на яке майно або кошти необхідно накласти арешт і в чому воно полягає, з чого складається, де знаходиться, якими предметними ознаками наділено, тому суд не може задовольнити заяву, у зв`язку з ілюзорним викладенням прохальної частини заяви представником позивача.

Відповідно до ч. 1 п. 1 та ч. 3 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Також, заява представника позивача про забезпечення позову, відповідно до вимог п. 6 ч. 1 статті 151 ЦПК України, має містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Суд на власний розсуд визначає в кожній конкретній ситуації необхідність застосування зустрічного забезпечення. Зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично це є збереженням існуючого стану status-quo між сторонами до ухвалення кінцевого рішення суду.

Відповідно до п. п. 5, 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмету спору.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Тому, допускаючи забезпечення позову, суд відповідно до ст. 154 ЦПК України вправі покласти на позивача обов`язок внести на депозитний рахунок суду заставу, достатню для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову (проте її розмір не повинен перевищувати розміру ціни позову). За змістом цієї норми суд (суддя), визначивши вид забезпечення позову та розмір застави, повинен зазначити у відповідній ухвалі, що остання звертається до виконання негайно після внесення предмета застави у повному розмірі.

Отже, суд не може накласти арешт на майно без вирішення питання щодо зустрічного забезпечення, оскільки заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Керуючись ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» ст. 4, 5 Закону України «Про судовий збір», ст. 7 ЗУ «Про державний бюджет України на 2019 рік», ст.ст. 149-153 ЦПК України, СУД

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів шляхом розірвання договору підряду та стягнення грошових коштів – відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: І.А. Бобуйок