Рішення № 81595230, 24.04.2019, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4958/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2019 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова в складі: головуючої - судді Румілової Н.М., при секретарі Гули М.І., Кіптіла В.М., Шиманської Я.І., за участю позивача ОСОБА_1 , представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3 ., відповідача ОСОБА_4 , представника відповідача Годяка А .І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , треті особи Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шапіро Ірина В`ячеславівна, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, про визнання договору дарування недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 16.09.2016 року звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 , в якому зазначила, що з відповідачем уклала шлюб 16 вересня 2006 року, під час шлюбу вона отримала у спадщину квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому, за договором дарування, вона переоформила квартиру на свого чоловіка. Однак вважає, що таку слід визнати спільним майном подружжя, оскільки ними було проведено реконструкцію квартири за спільні кошти, внаслідок чого квартира змінилась в розмірах та вартості. Згоди про добровільний поділ майна між ними не досягнуто, змушена звертатись до суду. Просить суд постановити рішення, яким визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, та визнати за нею право на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 . В подальшому позивач неодноразово змінювала позовні вимоги. В останній своїй заяві від 22.12.2017 року вона зазначила, що під час розгляду справи про розірвання шлюбу 29.11.2017 року їй стало відомо, що відповідач 15.09.2016 року відчужив спірну квартиру своїй доньці від попереднього шлюбу ОСОБА_6 . Просить суд визнати недійним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , від 05 січня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Шапіро І.В. та зареєстрований в реєстрі № 2 та визнати недійним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , від 15 вересня2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Петелькою І.В. та зареєстрований в реєстрі № 3027. Такі вимоги мотивує тим, що після реєстрації нею 5 травня 2009 року права власності на спірну квартиру на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у 2010 році вона разом з відповідачем ОСОБА_4 до вказаної квартири було самовільно приєднано частину коридору загального користування п`ятого поверху будинку, площею 5,2 кв.м.. Дану зміну було відображено в технічній документації як «зміна площі квартири з 21,8 кв.м. на 27,0 кв.м. внаслідок переобмірів. Після самовільного приєднання до квартири частини коридору, до них із відповідачем почали звертатись невдоволенні сусіди та працівники ЖЕКу з вимогою привести приміщення коридору та правовстановлюючу документації в попередній стан. Щоб припинити усі нападки на та узаконити незаконно здійснені нами перепланування, вони з відповідачем вирішили укласти між ними фіктивний договір дарування цієї квартири. За їх задумом нова загальна площа квартири в розмірі 27,0 кв.м повинна була фігурувати у посвідченому нотаріусом договорі, у витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно нового власника квартири, що фактично площу квартири в розмірі 27,0 кв.м. робило юридично правильним. Такий договір вона вважає був фіктивним. Вона з дітьми проживала в квартирі, робила ремонт, облаштовувала квартиру меблями, укладала договори на надання комунальних послуг. Відповідач ОСОБА_4 працював та жив в Іспанії, не був зареєстрований в спірній квартирі , не мав від квартири ключів. Вона від свого імені здавала спірну квартиру в оренду, підписуючи укладені договори оренди з наймачами, як її власник. Оскільки укладений договір дарування був фіктивним, відповідач ОСОБА_4 не мав права дарувати квартиру АДРЕСА_1 своїй дочці, відповідачці ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, зазначила , що квартира АДРЕСА_1 їй досталась за заповітом, від під час укладання договору дарування 05 січня 2011 року вона не думала, що будуть такі наслідки. Квартира знаходиться на 5 поверху 10-поверхового будинку.В 2010 році замурували двері та приєднали частину загального коридору, дозвіл на реконструкцію не брали. В БТІ порадили зробити нові документи для узаконення реконструкції. Відповідач працював за кордоном, приїжджав в Україну і багато часу проводив з батьками в селі Крапивник, також він проживав і в спірній квартирі і після підписання договору дарування. Під час укладення договору дарування він був присутнім. Він казав, що квартира завжди її. Вона вважає договір дарування від 5 січня 2011 року фіктивним, оскільки він не мав ключів від квартири, та не розпоряджався квартирою. Спірну квартиру АДРЕСА_1 вона здавала в оренду квартирантам після укладення договору дарування, здійснивши в ній ремонт. Відповідач жив за кордоном, ремонтом не займався, кошти сім`ї перераховував, однак у спірній квартирі також проживав. Вона проживає на теперішній час в іншій 2-кімнатній квартирі з дітьми. Просила позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 , допитаний в судовому засіданні у якості свідка на підставі ст.82 ЦПК України, суду пояснив, що укладений 05 січня 2011 року договір дарування квартири був добровільним волевиявленням. Між ним та позивачем, була домовленість, що квартира АДРЕСА_1 має бути відчуження його дочці від першого шлюбу, оскільки вважає, свої обов`язком забезпечити дитину житлом. Ця квартира складається з однієї кімнати. Під час укладення договору він сплачував пайові внески, зароблені за кордоном, для придбання 2- кімнатної квартири в новобудові. В подальшому фактично вся сім`я проживала у 2-кімнатній квартирі в новобудові за адресою АДРЕСА_2 ., яка була придбана фактично за кошти, зароблені ним за кордоном. Після отримання квартири АДРЕСА_1 у спадок , вони вирішили зробити ремонт. Тільки з позову йому стало відомо, що коридор був приєднаний до квартири. Будь-яких вимог з цього приводу ні сусіди, ні робітники ЖЕКу не висували. Подружні стосунки з позивачем припинені з літа 2016 року. Квартира АДРЕСА_1 здавалась в оренду з його згоди. Під час укладення договору дарування 5 січня 2011 року нотаріус, якого ОСОБА_1 сама вибирала , двічі її запитувала про добровільність укладення договору дарування та усвідомлення наслідків. Вона погоджувалась, вона знала, що квартира в майбутньому буде наложити його дочці від першого шлюбу, а вона з дітьми буде проживати в 2-кімнатній квартирі в новобудові. Така була домовленість між ними. Він працює за кордоном, завжди перераховував їй гроші, в нього були ключі від квартири АДРЕСА_1 , там були його речі. В липні 2015 року позивач всі його речі перевезла в квартиру в новобудову АДРЕСА_2 . З цього часу квартира здається в оренду. Він не заперечував, щоб в квартирі АДРЕСА_1 проживали квартиранти так, як отримані гроші від здачі житла в оренду йшли на потреби сім`ї. Він не вважає, що він чимось обділив позивачку, оскільки він повністю сплатив вартість квартири в новобудові АДРЕСА_2 , де на теперішній час проживає позивач з дітьми. Подружні стосунки з позивачем ОСОБА_1 були припинені з літа 2016 року. Просив у позові відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні просив у позові відмовити, вважає вимоги безпідставними, надуманими, звернув увагу суду, на вимоги первісного позову, якими позивач ОСОБА_1 визнавала квартиру АДРЕСА_1 спільним майном. Зазначив, що ОСОБА_1 не надала документи, що саме вона користувалась спірною квартирою після підписання договору, в той час вона знаходилась у декретній відпустці, кошти на утримання сім`ї надавав відповідач, який працював в Іспанії , та купив квартиру для сім`ї в новобудові. Також позивач не надала доказів того, що вона здійснювала ремонт у квартирі. Крім того, зазначив, що у позивача ОСОБА_1 сплив строк 1-річний строк звернення до суду. Просив у позові відмовити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи попереджена належними чином, надала суду клопотання про розгляд справи без її участі, проти позовних вимог заперечила.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що у 2010 р. він працював в ЛКП «Скнилівок» сантехніком , міняв трубу під час приєднання коридору до квартири АДРЕСА_1 . Відповідач питав його як узаконити реконструкцію. На це він давав поради.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона проживає в квартирі АДРЕСА_3 та з приводу приєднання частини коридори до своєї квартири сусіди висловлювали претензії ОСОБА_4 Зі скаргами на такі дії саме вона ні до кого не зверталась.

Представник третьої особи - Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради Іваненко О.В. в судовому засіданні заперечень проти позову не надала, поклалась на розсуд суду.

Представник третьої особи - орган опіки та піклування Залізничної районної ради Новосельська М.О. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, вважає, що права дітей сторін порушені, так як в майбутньому вони можуть претендувати на майно.

Вислухавши пояснення осіб, що приймали участь у справі , дослідивши матеріали справи та надавши їм оцінку в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивачів підлягають відмові з наступних підстав.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

До загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України, визначено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З роз`яснень, які викладені в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Як вбачається з копії Свідоцтва про шлюб, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 16 вересня 2006 року, актовий запис зроблений за №3362 Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

Як вбачається з договору дарування , укладеного 5 січня 2011 року та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В. в реєстрі за №2 ОСОБА_1 подарувала , а ОСОБА_4 , прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1 , що належала Дарувальнику на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Другою Львівською державною нотаріальною конторою 9.04.2009 року. Квартира складається з однієї кімнати, житловою площею 12,1 кв.м та кухні. Загальна площа квартири 27,0 кв.м, внаслідок переобмірів та уточнення площ загальна площа квартири змінилась з 21.8 кв.м на 27.0 кв.м, комора в підвалі 2,0 кв.м

Зі змісту укладеного договору вбачається, що обидві сторони однаково розуміли значення, умови та правові наслідки укладеного договору, підтвердили дійсність намірів при його укладанні(п.10 договору).

Згідно до договору дарування квартири від 15 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петельною І.В. у реєстрі за № 3027, ОСОБА_4 безоплатно передав у власність ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 . Сторонами не заперечувалось, що ОСОБА_6 є донька відповідача від першого шлюбу.

При вирішенні спору суд враховує, що під час укладення 5 січня 2011 року договору дарування квартири сторони визначили майбутнє проживання родини в іншому житловому приміщенні, питання про купівлю квартири за адресою АДРЕСА_2 , вже було вирішено, та, крім того, під час звернення до суду з даним позовом позивач проживала вже в цій квартирі. Суд також враховує, що після укладення договору дарування позивач спірною квартирою не користувалась, така квартира здавалась в оренду, про що вона пояснювала в судовому засіданні.. На час звернення до суду з даним позовом своє місце проживання позивач зазначала АДРЕСА_2 , та адресу своїх батьків - АДРЕСА_5 . Таке вона визнавала і в судовому засіданні. Зазначене підтверджує той факт, що волевиявлення позивача під час укладання договору дарування було вільним , відповідало її волі, було спрямовано на відчуження майна обдарованому. Також підтверджує існування домовленості між сторонами про дарування однокімнатної квартири дочці відповідача від першого шлюбу ОСОБА_6 , відповідачці по справі ОСОБА_6 , взамін придбання двокімнатної квартири в новобудові, кошти на яку надавав відповідач ОСОБА_4 , працюючи за кордоном, що також не заперечувалось сторонами по справі. Вибуття майна з володіння позивачки свідчить про відсутність ознак фіктивності правочину. Суд не приймає твердження позивача про укладення договору дарування з підстав юридичного узаконення коридору загального користування , та вважає таку підставу вигаданою, а самовільне приєднання коридору загального користування до житлової площі квартири не може бути усунене , узаконене при укладенні договору дарування. Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач, звертаючись до суду, наполягала в своїй позовній заяві на поділ спірної квартири з відповідачем, як нажитої спільно під час шлюбу, що підтверджує ствердження відповідачем про понесення ним витрат на облаштування цієї квартири, здійснення ремонтних робіт та певних домовленостей між сторонами.

Суд приходить до висновку, що позивач при укладенні договору дарування передбачала реальне настання правових наслідків. Суд також звертає увагу на те, що спонуканням для звернення до суду стало припинення подружніх стосунків, розірвання шлюбу з відповідачем, а ні відсутність можливості у позивачки користуватися, володіти, розпоряджатися спірною квартирою.

Укладений спірний догові дарування квартири 5 січня 2011 року за своїм змістом не суперечить вимогам закону, оскільки був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, та його укладення не є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Ознак фіктивного правочину , як то: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину, судом не встановлено.

Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 5 січня 2011 року.

Крім того вважає, що відсутні і правові підстави для визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 15 вересня 2016 року, та вважає, що такий договір підтверджує факт добровільної передачі позивачкою ОСОБА_1 спірної квартири згідно умов договору дарування у власність відповідачу ОСОБА_4 , який в подальшому розпорядився нею , як власник, на свій розсуд, передавши її у дар дочці.

Згідно з вимогами статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України та статті 728 Цивільного кодексу України, позовна давність в 1 рік застосовується, зокрема, до вимог про розірвання договору дарування.

Загальна позовна давність встановляється тривалістю у три роки. Вимога про визнання правочину недісним заявлена у 2017 році, тобто через 6 років. Таким чином, і такі обставини , як сплив позовної давності, є також підставою для відмови у задоволенні позову (ч.4 статті 267 Цивільного кодексу України).

На підставі ст.141 суд вважає, що судові витрати слід покласти на позивача ОСОБА_1

Керуючись, ст.2, 5, 4 , 81, 263- 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , треті особи Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шапіро Ірина В`ячеславівна, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про визнання договору дарування недійсним відмовити.

Судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суду м.Львова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складений 6 травня 2019 р.

Суддя: Н.М.Румілова