Рішення № 81583484, 21.02.2019, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10084/17

пр. № 2/759/510/19

21 лютого 2019 року суддя Святошинський районний суд м. Києва Миколаєць І.Ю. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу без повідомлення (виклику) сторін за позовом ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Міст ТБ» (ідентифікаційний код 25550345, місцезнаходження: 79066, м. Львів, вул. Сихівська, 8) про захист гідності, честі та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

26.06.2017 року адвокат ОСОБА_4, який здійснює представництво інтересів ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «МІСТ ТБ» (місце знаходження: 79066, м.Львів, вул.Сихівська,8) з позовною заявою про захист гідності, честі та ділової репутації.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року відносно позивача, який перебуває на посаді першого заступника Голови Служби безпеки України, відповідачем ОСОБА_3 в телевізійній програмі «Zіткнення з Роксаною Руно: Борислав Розенблат vsМустафа Найєм», трансляція якої здійснювалась в прямому ефірі відповідачем ТОВ «Телерадіокомпанія «МІСТ ТБ» під логотипом «Zik», поширена недостовірна інформація наступного змісту: «я дам Вам відповідь, хто у нас кришує бурштинову мафію… це частина керівників СБУ на місцях, зокрема пан ОСОБА_2, який очолює управління «К», тому що він виходець із Рівненської області». Також запис зазначеної телевізійної програми та окремо її фрагмент, який містить недостовірну інформацію про позивача, був розміщений відповідачем ТОВ «Телерадіокомпанія «МІСТ ТБ» на веб-сервісі «Youtube» на каналі «Телеканал Zik». Позивач просить зазначену інформацію визнати недостовірною, такою що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, зобов'язати відповідачів її спростувати.

Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 04.07.2017 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2018 року постановлено продовжити розгляд справи та здійснювати провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Клопотань про інший порядок розгляду справи до суду не надходило.

Представник відповідача ТОВ «Телерадіокомпанія «МІСТ ТБ» у поданому відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що інформація про позивача поширена відповідачем ОСОБА_3, який не є працівником відповідача ТОВ «Телерадіокомпанія «МІСТ ТБ», в прямому ефірі, а тому відповідач ТОВ «Телерадіокомпанія «МІСТ ТБ» не несе відповідальності за її зміст. Разом з тим, зазначив про те, що позивач є публічною особою, а тому межі допустимої інформації можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян, а також позивачем не доведено, що внаслідок поширеної інформації були порушені його особисті немайнові права.

Відповідач ОСОБА_3 відзив до суду не надав.

За вказаних обставин, суд, за правилами ст. 279 ЦПК України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши і повно та всебічно обставини справи, оцінивши в сукупностінадані суду докази,виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідач ОСОБА_3 телевізійній програмі «Zіткнення з Роксаною Руно: Борислав Розенблат vs Мустафа Найєм», трансляція якої здійснювалась в прямому ефірі відповідачем ТОВ «Телерадіокомпанія «МІСТ ТБ» під логотипом «Zik», поширив інформацію наступного змісту:«я дам Вам відповідь, хто у нас кришує бурштинову мафію… це частина керівників СБУ на місцях, зокрема пан ОСОБА_2, який очолює управління «К», тому що він виходець із Рівненської області».

В подальшому запис зазначеної телевізійної програми та окремо її фрагмент, який містить зазначену вище інформацію, був розміщений відповідачем ТОВ «Телерадіокомпанія «МІСТ ТБ» на веб-сервісі «Youtube» на каналі «Телеканал Zik».

Суд приймає до уваги факт визнання відповідачем ТОВ «Телерадіокомпанія «МІСТ ТБ» поширення зазначеної інформації, і тому факт поширення зазначеної інформації не підлягає доказуванню на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Честь і гідність - важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особистості громадянина. Вони визначають добре ім'я людини та позитивну репутацію особи. Право на честь та гідність громадянина є конституційним.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34).Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Відповідно до ст. 28 Конституції кожен має право на повагу до його гідності.

Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з ч.1 ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Аналогічні положення містяться й у міжнародних актах з прав людини.

Зокрема, у ст.12 Загальної декларації прав людини Генеральної асамблеї ООН від 10.12.1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права ООН від 16.12.1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканість його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь та репутацію (п. 1 ст. 17).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свободи її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; з законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Пунктом 6 ч.2 ст.47 цього Закону передбачено, що за поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, винна особа, яка поширила таку інформацію несе цивільно-правову відповідальність.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам дано роз'яснення, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені); негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.

Відповідно до п.4 вищезазначеної постанови Пленуму чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської асамблеїРади Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Проте, ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.

Згідно ч.1 ст.271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Відповідно до ч.2 ст.273 ЦК України юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Відповідно до ч. 3 ст. 273 ЦК України діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Так, згідно з частиною другою статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (1950 р.) кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частинах першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах 1, 2, 5 ст. 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Презумпція невинуватості закріплена в п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Пункт 2 ст. 6 Конвенції забезпечує право вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено згідно із законом.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загально правовому і процесуальному значеннях. Як загальна правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об'єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

З огляду на характер поширеної інформації, суд вважає, що поширена відповідачами інформація не є оціночними судженнями, оскільки поширена у формі подачі фактів, носить стверджувальний характер, первинним джерелом поширення цієї інформації є сам відповідач ОСОБА_3

У зв'язку з цим, суд у даному випадку не вважає, що підлягають застосуванню ширші межі критики позивача, як публічної особи, оскільки критикою є виключно оціночні судження.

Інформація, поширена відповідачем, містить стверджувальний вислів: «я дам Вам відповідь, хто у нас кришує бурштинову мафію», який в сукупності з іншою поширеною інформацією, вказуєпро причетність позивача до тих чи інших протиправних дій, які дискредитують його в очах оточуючих, формуючи у них відповідну негативну оцінку його дій з точки зору дотримання закону, а тому дана інформація є недостовірною та порушує презумпцію невинуватості визначену в п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і таким чином порушує такі особисті немайнові права позивача, як честь, гідність та ділова репутація.

Тому, поширення відповідачами інформації щодо позивача про його причетність до протиправної діяльності, яка має обвинувальний нахил і сприймається як звинувачення позивача у порушенні закону без належної перевірки цієї інформації компетентними органами, не може вважатися оціночними судженнями на підставі ст. 30 Закону України «Про інформацію», оскільки такі фактичні твердження відповідача можливо перевірити на предмет їх відповідності дійсності, здійснивши відповідну перевірку істинності фактів.

Разом з тим, за відсутності судових рішень, які набрали законної сили, і якими установлена винуватість позивача у вчиненні протиправних дій, інформацію про які поширили відповідачі, суд приходить до висновку про недостовірність інформації, яка була поширена відповідачами та яку просить спростувати позивач.

За змістом ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

До стягнення з відповідачів на користь позивача підлягають понесені судові витрати зі сплати судового збору, а саме 640,00 грн з кожного відповідача.

Відповідно до ч. 5ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст.6-13, 18, 19,77-79, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 275, 277, 279, 354 ЦПК України,суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Міст ТБ» (ідентифікаційний код 25550345, місцезнаходження: 79066, м. Львів, вул. Сихівська, 8) про захист гідності, честі та ділової репутації, задовольнити частково.

Визнати порушеним немайнове благо ОСОБА_2, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, у інформації, яка поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 в телевізійній програмі «Zіткнення з Роксаною Руно: Борислав Розенблат vs Мустафа Найєм», трансляція якої здійснювалась в прямому ефірі ТОВ «Телерадіокомпанія «МІСТ ТБ» під логотипом «Zik», а також поширеної шляхом розміщення зазначеної телевізійної програми та окремо її фрагменту на веб-сервісі «Youtube» на каналі під ім'ям (аккаунтом) «Телеканал Zik» наступного змісту: «я дам Вам відповідь, хто у нас кришує бурштинову мафію… це частина керівників СБУ на місцях, зокрема пан ОСОБА_2, який очолює управління «К».

Зобов'язати ТОВ «Телерадіокомпанія «МІСТ ТБ» спростувати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів, з моменту набрання рішення суду у цій справі законної сили, шляхом оприлюднення резолютивної частини цього судового рішення (без зазначення персональних даних осіб щодо місця реєстрації та реєстраційний номер облікової картки платника податків) в ефірі телеканалу «Zik», на веб-сервісі «Youtube» на каналі під ім'ям (аккаунтом) «Телеканал Zik» та на веб-сайті www.zik.ua.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 640,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Міст ТБ» (ідентифікаційний код 25550345, місцезнаходження: 79066, м. Львів, вул. Сихівська, 8) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 640,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду м. Києва, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя: І.Ю. Миколаєць