Рішення № 81582013, 07.05.2019, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/14/19

Р І Ш Е Н Н Я

19 квітня 2019 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.

при секретарі Бузун Л.В.,

за участі позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради,-

встановив:

ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради. Позов обґрунтовує тим, що вона є матір’ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вона та її донька зареєстровані та проживали в ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1. З 2013 року донька відвідувала дитячий садочок, але внаслідок збройної агресії РФ проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, була вимушена з донькою з 8 травня 2014 року залишити окуповану частину території Луганської області та переселитися в м. Очаків Миколаївської області, а згодом – у м. Черкаси – 3 серпня 2015 року за адресою: АДРЕСА_2. В даний час проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до рішення Придніпровського райсуду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року у цивільній справі №711/7768/18 встановлено юридичний факт того, що вимушене переселення її доньки ОСОБА_2 в травні 2014 року з території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. З даного рішення вбачається, що результатом збройної агресії РФ для доньки стала втрата права розпоряджатися та користуватися належним їм житлом, можливості проживати у рідному місті, навчатися у звичному для психологічного здоров’я спосіб. Після окупації частини Луганської області РФ з ними, під впливом російської пропаганди, припинили спілкування деякі знайомі та друзі, порушено її налагоджений звичний спосіб життя, гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що позначилось на її моральному та фізичному стані. Порушено низку її конституційних прав, завдано незручностей, які вплинули на психічний розвиток дитини, спілкування з однолітками, здоров’я, внаслідок чого постійно виникає тривога та переживання, пов’язані із нестабільністю та невпевненістю у завтрашньому дні. Внаслідок збройної агресії РФ проти України, задля уникнення загрози життю, здоров’я, свободи, особистих прав на свободи пересування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії РФ, їхнє вимушене переселення із окупованої частини території Луганської області – селише Ясенівське, разом із донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, де у них була своя квартира, усталений побут життя, коло спілкування – їй була завдана матеріальна та моральна шкода.

Внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області їй завдано істотної шкоди 270439грн. (8528євро), яка виникла внаслідок того, що кошти, які вони могли отримати від оренди квартири йшли б на її утримання, розвиток, навчання та складаються з: 42000+27600+87500=157100грн. (4954євро): оренда квартири за адресою: м. Очаків, вул. 60 років СРСР, 7 – 42000грн.; оренда квартири за адресою: АДРЕСА_3– 27600грн.; оренда квартири за адресою: АДРЕСА_4 – 87500грн.

Упущена вигода, яку складають неотримані доходи від передачі квартири №1, що по вул. Молодіжна, 5 в селищі Ясенівське міста Ровеньки Луганської області в оренду за період з 08.05.2014р. по 02.01.2019р., який становить 113339грн. (3574євро).

Крім того, зазначено, що донька позбавлена можливості володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою №1, що по вул. Молодіжна, 5 в селищі Ясенівське міста Ровеньки, що завдає їй як моральної, так і матеріальної шкоди у вигляді недоотриманих доходів, які б позивач могла б реально одержати за звичайних обставин та, які б пішли на її утримання, якби її право власності на це нерухоме майно не було порушене. Вказана квартира на праві власності належить ОСОБА_3 (батькові дитини).

Крім того, у позові зазначено, що враховуючи характер та обсяг завданих позивачеві моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій РФ, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість користуватись належним їй житлом, працювати на своїй роботі, спілкуватися з близькими, вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну позивачеві моральну шкоду у сумі 1631500грн., яка на день пред’явлення позову до суду за курсом НБУ є еквівалентом 50000євро.

Таким чином, позивач просить суд, - стягнути з РФ на користь ОСОБА_2 2853900грн. (90000євро) моральної шкоди.

Ухвалою суду від 14 січня 2019 року відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження. Крім того, в якості третьої особи залучено Службу у справах дітей Черкаської міської ради.

Ухвалою суду від 12 лютого 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. Зазначила, що вона з родиною у 2014 році вимушено виїхали з місця свого проживання та реєстрації через агресивні дії РФ, спочатку до м. Очаків, а потім в 2015 року до м. Черкаси, де орендують житло. Валерія позбавлена права користування житлом у селищі Ясенівське міста Ровеньки, а тому вважає, що донці завдана моральна шкода, оскільки дитина не може спілкуватися із дідом та бабою, все втрачено.

В судове засідання відповідач не з’явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, про поважність причин неявки не повідомлено. Відзив на позов не надано.

В судове засіданні не з’явилась третя особа, будучи належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.(ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення первинного позову та задоволення зустрічного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року встановлено юридичний факт про те, що вимушене переселення ОСОБА_1 та її дітей - дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 у травні 2014 року з території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України.

Відповідно до довідки (дублікат) від 10 вересня 2018р. № 2771 ОСОБА_2 має статус внутрішньо переміщеної особи. Зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6, селище Ясенівське міста Ровеньки Луганської області. Фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_7. Законним представником неповнолітньої ОСОБА_2 є ОСОБА_1

За ОСОБА_3, який є батьком неповнолітньої ОСОБА_2 на праві власності зареєстроване нерухоме майно квартира №1, що по вул. Молодіжна,5 в селищі Ясенівське міста Ровеньки, Луганської області на підставі свідоцтва про право власності, що підтверджується даними інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 грудня 2017 року

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту щодо даних спірних правовідносин визначені Цивільним Кодексом України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.78 ЦПК України).

Відповідно до п.9 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу, відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи. Відшкодування моральної шкоди також передбачене Конституцією та багатьма нормативно-правовими актами.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 23 ЦК України).

Згідно з п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов’язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Зокрема, з’ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені у статті 1167 ЦК України.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди малолітній ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, оскільки відсутні належні, допустимі, переконливі докази. Не доведено факт належності нерухомого майна на праві власності малолітній ОСОБА_2 та відповідно, - порушення її права власності щодо користування та розпорядження таким майном; жодним чином не підтверджено порушення її права щодо спілкування з родичами; безпідставними є доводи позову в частині завданої неповнолітній дитині матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди, яка, як зазначено, складається з неотриманих доходів від передачі квартири в оренду, а також неотримання коштів, отриманих від здачі квартири в оренду, - на її утримання, розвиток та навчання.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України, принципами та нормами міжнародного права. Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. За фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Як передбачено ч.2 ст. 7 згаданого Закону, Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. За п.1 ч.1 ст. 1 цього Закону приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб’єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до ч.1 ст. 79 згаданого Закону, пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» закріплює принцип абсолютного судового імунітету (недоторканність, звільнення від чого-небудь) іноземної держави. Судовий імунітет держави включає: судовий імунітет у вузькому значенні слова - саму непідсудність однієї держави судові іншої держави, а також імунітет від забезпечення позову. Теорія абсолютного імунітету держави базується на принципі сучасного міжнародного публічного права – суверенній рівності держав. Як суб’єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена, а продовжує діяти як владна особа, що користується абсолютним імунітетом. Правило судового імунітету не поширюється на можливість пред'явлення позову до держави у національний суд цієї держави.

На підставі принципу національного режиму і судового імунітету іноземної держави іноземці, як і громадяни України, можуть пред'явити позов до іноземної держави, просити про забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_5 України або законом України. Питання про те, який орган іноземної держави компетентний дати таку згоду, вирішується законодавством даної іноземної держави. Іншими словами, іноземна держава не може бути залучена до суду як відповідач або третя особа без згоди на це компетентних органів відповідної держави. Таким чином, судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність її суду іншої держави. Він ґрунтується на суверенній рівності держав, в силу принципу «рівний над рівними не має юрисдикції, влади» „par in parem non habet imperium”.

Незважаючи на те, що посольством РФ в Україні 25 січня 2019 року отримано позовну заяву з додатками, ухвалу про відкриття провадження по справі та виклик в судове засідання, до суду не було надано відзив на позов та інформацію про те, чи надано компетентним органом РФ згоду на пред’явлення ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 позову до РФ.

Отже, у задоволенні позову ОСОБА_1, який подано в інтересах малолітньої ОСОБА_2, 2008р. народження, пред’явленого до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, слід відмовити з огляду на принципи міжнародного права з метою недопущення порушення принципу імунітету держави.

При цьому, необхідно звернути увагу позивача про можливість звернення для захисту прав дитини, порушених у зв’язку з конфліктом, до Європейського суду з прав людини. Втрата майна, необхідність залишати власні домівки, розірвання зв’язків з родиною, незаконні затримання, насильницькі зникнення, посягання на честь і гідність, порушення права на вільне пересування, утиски з боку незаконних угрупувань – усі проблеми, пов’язані з конфліктом на Сході України можуть бути оскаржені в цій регіональній інстанції (рішення Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia, рішення від 8 липня 2004 року, рішення Turturica and Casian v. theRepublic of Moldova and Russia від 30 серпня 2016 року).

На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, ЦК України, ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-84, 259, 268, 280, 281 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, 18021, АДРЕСА_5), яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) до Російської Федерації (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) про відшкодування моральної шкоди, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради ( 1800, м. Черкаси, вул.. Б.Вишневецького,36) відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Вступна та резолютивна частини рішення суду проголошено в судовому засіданні 19 квітня 2019 року, повне судове рішення складено 6 травня 2019 року.

Головуючий: ОСОБА_5