Рішення № 81581484, 23.04.2019, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/1461/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2019 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Венгерчук А.О.

секретар Клімович О.О.

з участю:

позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової прокуратури Рівненського гарнізону, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду

встановив

в жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Острозького районного суду з позовом до військової прокуратури Рівненського гарнізону, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.

В обґрунтування позову зазначив, що 24 вересня 2018 року він звернувся до військової прокуратури Рівненського гарнізону з заявою про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду з проханням стягнути за рахунок Державного бюджету на його користь у рахунок відшкодування завданої шкоди, внаслідок невиплати грошового відшкодування, в сумі 342966 грн. 50 коп.

На вище вказану заяву він отримав відповідь, що питання відшкодування завданої шкоди, її розмір, буде вирішуватися у судовому порядку, так як ухвалою суду від 04 жовтня 2018 року відкрите загальне позовне провадження за його позовом до військової прокуратури Рівненського гарнізону про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду.

Вважає, що рішення військового прокурора Рівненького гарнізону не законне тому, так як він звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування, відтак питання відшкодування завданої шкоди в сумі 342966 грн. 50 коп., її розмір, не буде вирішуватися у судовому порядку.

Позивач вказував, що 13 березня 2015 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.408 КК України, тобто у нез’явленні з лікувального закладу на службу з метою ухилитися від військової служби.

31 липня 2018 року кримінальне провадження №4201518040000007 від 20.01.2015 було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Зазначив, що внаслідок перебування під підозрою з 13 березня 2015 року по 31 липня 2018 року (41 місяць), у зв’язку з незаконними діями органів військової прокуратури Рівненського гарнізону, йому не надали статус учасника бойових дій, не надали направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії для визначення ступеня втрати працездатності, внаслідок чого він був позбавлений права на користування передбаченими законодавством пільгами та передбаченим Конституцією України соціальним захистом.

Крім того, внаслідок перебування під підозрою він був позбавлений права на грошове забезпечення за період з 01 грудня 2014 року по даний час. Вказав, що під час захисту Батьківщини, в секторі «Д» у серпні 2014 року, він отримав контузію головного мозку, внаслідок чого страждає на ряд захворювань, і тому з 17.09.2014 і на даний час безперервно перебуває на лікуванні.

Вказав, що він має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності та в інших випадках, передбачених законом та «Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженої наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року.

Вказав, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов’язків у зв’язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв’язку з хворобою (відпустці за станом здоров’я), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні, після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.

Вказав, що через незаконні дії працівників військової прокуратури Рівненського гарнізону він зазнав таких втрат: втрати грошового забезпечення за період з 01.12.2014 по 01.09.2018 в сумі 292881 гривень, інфляційні втрати з 01 12.2014 по 01.09.2018 в сумі 50085 грн. 50 коп. Всього 342966 грн. 50 коп. шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Посилаючи на вказані обставини, просив позовні вимоги задовольнити. Стягнути за рахунок Державного бюджету на його користь у рахунок відшкодування завданої шкоди в розмірі 342966 грн. 50 коп.

Ухвалою Острозького районного суду від 14.11.2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі, відповідачу було встановлено строк протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Острозького районного суду від 11 січня 2019 року, за клопотанням позивача, під час підготовчого засідання, було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державну казначейську службу України та зобов’язано подати в п’ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали подати пояснення третьої особи щодо позову.

Ухвалою Острозького районного суду від 20.03.2019 року підготовче провадження було закрите, справа призначена до судового розгляду.

01.02.2019 представником Державної казначейської служби України було подано пояснення щодо позову, в яких третя особа вказує, що відповідно до п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845, Казначейство дійсно здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, органу прокуратури або суду. Дежавна казначейська служба України є органом державної влади, юридичною особою і тому відповідає лише за виконання своїх зобов’язань та не відповідає за зобов’язаннями інших юридичних осіб.

При цьому вказує, що Державна казначейська служба України не вступала у правовідносини з позивачем та своїми діями або бездіяльністю не порушувала законні права та інтереси позивача.

Зазначає, що шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян піддягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Статтею 2 вищезазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановления виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконною проведения в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Вказує, що відповідно до ст.22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Вказує, що позивачем не надано доказів понесених збитків.

Згідно із загальними нормами цивільно-правової відповідальності при вирішенні спору про відшкодування шкоди обов’язковому з’ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дій, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього.

Разом з тим, згідно з п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Вважає, що позивач не довів тих обставин, що завдана шкода стала наслідком наявності підстав, передбачених ст.ст. 1, 2 Закону, адже позивачем лише перераховано обставини, у чому могла полягати шкода.

Відтак зазначає, що позивач не дотримався вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України та не довів ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі наведеного, Державна казначейська служба України вважає, що для доведення наявності матеріальної шкоди необхідно надати суду докази, які будуть об'єктивно підтверджувати її наявність та розмір, а твердження позивача щодо завдання йому матеріальної шкоди, не підтвердженні належними доказами.

В судовому засіданні ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав, з підстав викладених в позовній заяві, наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, при цьому вказав, що розмір грошового забезпечення військовослужбовців під час мобілізації визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2014 р. № 111 «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізацій на особливий період», регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2014 року, за якою військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, грошове забезпечення виплачується в порядку та розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом. Розміри грошового забезпечення оприлюднено на офіційному веб сайті Міністерства оборони України і є загальновідомими.

Посилаючись на те, що він займав посаду командира відділення, відтак грошове забезпечення становило за період: з 01 грудня 2014 року по 01 січня 2016 року - 2837 грн.; з 01 січня 2016 року по 01 вересня 2018 року - 8000 грн. Вважає, що заборгованість по виплаті грошового забезпечення становить за період з 01.12.2014 по 01.01.2016 -36881 грн., з 01.01.2016 по 01.09.2018 256000 гривень, всього 292881 гривень.

Зазначив, що внаслідок невиплати грошового забезпечення в сумі 292881 він зазнав інфляційних втрат на суму 50085 грн.50 коп., які просив стягнути.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував з посиланням на те, заявлені позивачем вимоги не підтверджені доказами. Вказав, що 21 листопада 2014 року командир відділення 2 МПР військової частини польова пошта ВО113 ОСОБА_1, призваний за мобілізацією Острозьким об’єднаним РВК Рівненської області 05 червня 2014 року не повернувся до місця служби після відпустки. З даною метою було проведено службове розслідування, в ході якого було встановлено, що до 05 листопада 2014 року сержант ОСОБА_1 перебував на лікуванні у шпиталі. З 5 по 20 листопада 2014 року він був звільнений від виконання службових обов’язків. А 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 не повернувся до місця служби після лікування. На неодноразові телефонні дзвінки з боку військової частини ОСОБА_1 відповідав, що знаходиться дома та не бажає повертатись у військову частину. Станом на 29.12.2014 відповідач не прибув до місця служби. Матеріали щодо даного розслідування були направлені у ВСП штабу АТО на території Донецької та Луганської областей, для подальшого прийняття рішення.

13 березня 2015 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.408 КК України. Постановою ОСОБА_4 прокуратури Рівненського гарнізону від 31.07.2018 дане кримінальне провадження було закрите на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, так як відповідно до висновку судової психіатричної експертизи він страждає на посттравматичний стресовий розлад, який виник у нього 17 вересня 2014 року. В зв’язку з чим він потребує підтримуючого лікування під спостереженням лікаря –психіатра на загальних підставах.

Вказує,що ОСОБА_1 поставлено діагноз у вигляді помірно- вираженого тривалого невротичного розладу, асоційованого зі стресом та стійкими хворобливими проявами та визнано непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час. Встановлено, що вказане захворювання у ОСОБА_1 виникло до вчинення ним злочину. Крім того вказує, що саме у зв’язку з перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні неодноразово зупинялось.

Щодо посилань ОСОБА_1 на неотримання ним з 01.12.2014 належного йому грошового забезпечення зазначив наступне.

Відповідно до п. 34.4 діючої на той час Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (в редакції, що діяла станом на дату неприбуття ОСОБА_1 до військової частини польова пошта В0113) військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби на строк понад 10 діб, незалежно від причини залишення виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Про призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Відповідно до п. 15 діючого на даний час Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 грошове забезпечення не виплачується військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Вказав, що крім протиправної поведінки відповідача позивач повинен довести наявність матеріальної шкоди та причинно-наслідковий зв'язок, проте ним не було надано жодних підтверджуючих документів в обґрунтування заподіяної йому матеріальної шкоди.

Окрім того відповідач не погоджується з розрахунком шкоди так як він є безпідставним. Враховуючи наведені обставини просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Вважає, що саме бездіяльність позивача та його небажання виконувати процесуальні рішення слідчого та прокурора під час досудового розслідування, ухилення від прибуття до органу досудового розслідування за викликами слідчого та прокурора, неодноразове перебування позивача на стаціонарному лікуванні і слугували причиною тривалого строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015180490000007.

Представник третьої особи Державної казначейської служби України ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала.

Пояснила, що згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, органу прокуратури або суду.

Зазначає, що шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян піддягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Зазначила, що відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів- з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників- у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань.

Вважає, що позивач не довів тих обставин, що завдана матеріальна шкода стада наслідком наявності підстав, передбачених ст. ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Вказує, що Державна казначейська служба України є органом державної влади, юридичною особою і тому відповідає лише за виконання своїх зобов’язань та не відповідає за зобов’язаннями інших юридичних та фізичних осіб.Зазначає, що Державна казначейська служба не вступала у правовідносини з позивачем та своїми діями або бездіяльністю не порушувала його законні права та інтереси.Посилаючись на зазначені обставини просить в позові відмовити.

Суд, визначивши юридичну природу правовідносин і закон який їх регулює, заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані письмові докази в їх сукупності та взаємозв’язку, вважає, встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що військовою прокуратурою Рівненського гарнізону здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження № 42015180490000007 від 20.01.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України.

13.03.2015 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.408 КК України. ( а.с.11-14).

02.11.2016 року згідно постанови заступника військового прокурора Рівненського гарнізону вбачається, що військовослужбовця в/ч пп В0113 ОСОБА_1 було направлено до військово-медичного клінічного центру Західного регіону (м.Львів) для проходження військово-лікарської комісії на предмет встановлення ступеню його придатності до проходження військової служби ( а.с.15-17).

Згідно свідоцтва про хворобу №754/3 від 13.12.2016, затвердженого постановою військово - лікарської комісії 14.12.2016 вбачається, що ОСОБА_1 страждає помірно вираженим тривалим невротичним розладом, асоційованим зі стресом, зі стійкими хворобливими проявами. Наслідки закритої черепно-мозкової травми (серпень 2014) у вигляді вегетативно-судинної нестійкості без ознак органічного ураження центральної нервової системи. Захворювання пов’язані з проходженням військово служби. Зроблено висновок що ОСОБА_1 непридатний до військової служби в мирний час, обмежно придатний у воєнний час ( 20-21).

Згідно довідки в\ч А-1446 № 1062 від 09.12.2014 року, ОСОБА_1 оглянутий невропатологом в\ч А 1446, встановлений діагноз стан після контузії головного мозку (серпень 2014 дисциркуляторна енцефалопатія 1 стадії. F 20. Направлений на ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби. Потребує звільнення від виконання службових обов’язків на 7 календарних днів (а.с.22).

Згідно довідки в\ч польова пошта ВО 113 № 260 від 26.08.2014 року, ОСОБА_1 дійсно в період з 08 серпня 2014 року (наказ № 56 від 07.08.2014 року) по 25 серпня 2014 року (наказ № 72 від 25.08.2014 року) приймав участь у бойових діях пов’язаних з участю в антитерористичній операції (АТО) в секторі «Д» зони проведення антитерористичної операції. Відповідно до п.19 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» ця довідка є підставою для видачі посвідчення учасника бойових дій ( а.с.23).

Відповідно до відповіді т.в.о. начальника Кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України від 20.06.2017 року встановлено, що у відповідності до доповіді посадових осіб військової частини - польова пошта В0113 під час формування переліку документів для направлення на адресу Рівненського обласного військового комісаріату встановлено, що сержант ОСОБА_1, виведений в розпорядження 01.11.2014 наказом командира військової частини - польова пошта В0113 (по стройовій частині) № 124 від 1.11.2014 року.

Згідно наказу командира військової частини польова пошта ВО113 (по стройовій частині) № 127 від 05.11.2014 ОСОБА_1 був звільнений від виконання службових обов'язків строком на 15 діб з 05.11.2014 по 19.11.2014 року. Згідно наказу командира військової частини - польова пошта В0113 (по стройовій частині) № 173 від 21.12.2014 військовослужбовець рахується як такий, що самовільно залишив військову частину. Про самовільне залишення військової частини було призначено службове розслідування за фактом не повернення до місця служби з відпустки згідно наказу командира військової частини - польова пошта В0113 № 137 від 21.12.2014 року. За результатами службового розслідування встановлено, що військовослужбовець знаходиться вдома та не бажає повертатися до військової частини. Документи, які б підтверджували законність перебування даного військовослужбовця поза межами розташування військової частини – польова пошта В0113 не надходили.

Документи які б підтверджували факт отримання контузії даним військовослужбовцем в серпні 2014 року до в/ч- польова пошта В0113 не надходили. У протоколі роботи комісії управління військової частини А4583 від 02.09.2014 № 1 з вивчення інформації щодо військовослужбовців, які зазнали поранення під час участі у проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, даний військовослужбовець відсутній. Згідно виписного епікризу ВМКЦ ЗР військовослужбовець знаходився на обстеженні та лікуванні з 21.11.2016 по 08.12.2016.

На підставі вимог першого заступника начальника Генерального штабу ройних Сил України, викладених в телеграмі від 21 січня 2016 року 321/369 військова частина повинна утриматись від видачі документів на військовослужбовців, які скоїли кримінальне, адміністративне або дисциплінарне правопорушення ( а.с.51-52).

Відповідно до інформації Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції від 17.10.2016 року встановлено, що відповідно до Порядку ведення Єдиного реєстру учасників антитерористичної операції, затвердженого наказом Міністерства соціально політики від 06.02.2015 №114, комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утворені в Міноборони, МВС, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральнії прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністраці Держспецзв’язку, ДСНС, ДПтС, ДФС у місячний термін після надання статусу учасника бойових дій інформують Службу.

Станом на 31.10.2016 інформація щодо надання ОСОБА_1 статусу учасникі бойових дій в Службі відсутня (а.с.57).

Відповідно до службової характеристики командира військової частини польова пошта ВО113 на ОСОБА_1, який виведений в розпорядження наказом командира в/ч ВО113 № 124 від 01.11.2014 року, характреризується з негативної сторони. В ході виконання розпоряджень показував низькі морально-ділові якості. Не сумлінно ставився до виконання функціональних обов’язків. Підривав морально-бойовий дух колективу, налаштовував військовослужбовців на неякісне виконання завдань за призначенням. За висновком- Плисюк А.О. не відповідає займаній посаді. Не гідний до несення служби в Збройних Силах України ( а.с.73).

Відповідно до витягу з наказу командира в/ч ВО113 № 185 від 30.12.2014 року «Про результати службового розслідування за фактом неповернення до місця служби з відпустки»-

в діях сержанта ОСОБА_1 містяться ознаки кримінального правпорушення, передбаченого ч.1 ст.408 КК України. Направити матеріали проведення службового розслідування у ОСОБА_4 службу правпорядку штабу АТО на території Донецької та Луганської областей для подальшого прийняття правового рішення неповернення після лікування військовослужбовця і не перебування на службі понад 10 діб ( а.с.75).

Відповідно до витягу із наказу командира в\ч ВО113 (по стройовій частині) № 13 від 05.06.2014 сержанта ОСОБА_1, призваного Острозьким РВК Рівненської області 05 червня 2014 року, командиром з відділення охорони 3 взводу охорони 2 роти охорони -важати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 685 грн., шпк "молодший сержант". Виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 125% посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, додаткову грошову винагороду у розмірі 60% місячного грошового забезпечення ( а.с.80).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини ВО113 (по стройовій частині) № 89 від 15.09.2014 року ОСОБА_1 вважати таким, що вибув 15 вересня 2014 року у щорічну відпустку строком на 6 діб з 15 вересня по 20 вересня 2014 року. Військовослужбовця зняти з котлового забезпечення з сніданку 15 вересня 2014 року. Підстава- відпускний квиток ( а.с.81).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини ВО113 (по стройовій частині) № 124 ваід 01.11.2014 року, відповідно до пункту 116 підпункту 1 “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 році №1153/2008 та наказ МО України № 333 від 26.05.2014 року, Директиви ДГШ №4 від 08.10.2014 року нижчепойменованих військовослужбовців військової служби за контрактом увільнити від посад та зарахувати в розпорядження розпорядження: 49 сержанта ОСОБА_1, командира відділення 3 взводу охорони 2 відділення охорони 2 роти охорони ( а.с.82).

Відповідно до витягу із наказу командира в\ч ВО113 (по стройовій частині) № 127 від 05.11.2014, звільнити від виконання службових обов’язків у зв’язку з хворобою строком на 15 діб з 05 листопада по 19 листопада 2014 року сержанта ОСОБА_1, виведений в розпорядження наказом № 124 від 01.11.2014 року ( а.с.83).

Відповідно до витягу із наказу командира в\ч ВО113 (по стройовій частині) № 173 від 21.12.2014 року вважати таким, що самовільно залищив військову частину сержанта ОСОБА_1, виведений в розпорядження наказом № 124 01.11.2014 року ( а.с.84).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини ВО113 (по стройовій частині) № 182 від 30.12.2014 року у відповідності до п. 34 підпункту 4 наказу Міністерства особорон України № 260 від 11.06.2008 року (зі змінами) сержанту ОСОБА_1 призупинити виплату грошового забезпечення в зв’язку з відсутністю на службі понад 10 діб. З 21.12.2014 року сержанту ОСОБА_1 ,що не повернувся після лікування, підстава - наказ призначення слубового розслідування № 137 від 21.12.2014 року ( а.с.87).

Виходячи з матеріалів справи, згідно постанови про закриття кримінального провадження від 31.07.2018 встановлено, що кримінальне провадження №42015180490000007 від 20.01.2015 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.408 КК України було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України - за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Одночасно з зазначеної постанови вбачається, що досудовим розслідуванням було встановлено, що згідно свідоцтва про хворобу 3754/3 ОСОБА_1 непридатний до військової служби, захворювання у нього виникло після призову на військову службу, однак до вчинення ним злочину, він не являється спеціальним суб’єктом вчинення військового злочину.

Отже, ОСОБА_1 перебував під слідством з 13.03.2015 (з часу проголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення) по 31.07.2018 року (постанови про закриття кримінального провадження), що загалом складає 40 місяців 18 днів.

Положеннями статті 56 Конституції України, визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України, право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

В даних спірних правовідносинах таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно із п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Вирішуючи заявлену позовну вимогу про відшкодування шкоди, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що 21 листопада 2014 року командир відділення 2 МПР в\ч польова пошта ВО113 ОСОБА_1, призваний за мобілізацією Острозьким об’єднаним РВК Рівненської області 05 червня 2014 року не повернувся до місця служби після відпустки. Було проведено службове розслідування, в ході якого було встановлено, що до 05 листопада 2014 року сержант ОСОБА_1 перебував на лікуванні у шпиталі. З 5 по 20 листопада 2014 року він був звільнений від виконання службових обов’язків. 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 не повернувся до місця служби після лікування. На неодноразові телефонні дзвінки з боку військової частини ОСОБА_1 відповідав, що знаходиться дома та не бажає повертатись у військову частину. Станом на 29.12.2014 року відповідач не прибув до місця служби. Матеріали щодо даного розслідування були направлені у ОСОБА_4 службу правопорядку штабу АТО на території Донецької та Луганської областей, для подальшого прийняття рішення. 13 березня 2015 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.408 КК України. Постановою ОСОБА_4 прокуратури Рівненського гарнізону від 31.07.2018 дане кримінальне провадження було закрите на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України за відсутністю у діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Щодо посилань ОСОБА_1 на неотримання ним з 01.12.2014 належного йому грошового забезпечення встановлено наступне.

Відповідно до п. 34.4 діючої на той час Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (в редакції, що діяла станом на дату неприбуття ОСОБА_1 до військової частини польова пошта В0113) військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби на строк понад 10 діб, незалежно від причини залишення виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Про призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Відповідно до п. 15 діючого на даний час Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 грошове забезпечення не виплачується військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини ВО113 № 182 від 30.12.2014 року, у відповідності до п. 34 підпункту 4 наказу Міністерства особорон України № 260 від 11.06.2008 року (зі змінами) сержанту ОСОБА_1 було призупинено виплату грошового забезпечення в зв’язку з відсутністю його на службі понад 10 діб з 21.12.2014 року як такому, що не повернувся після лікування.

Крім того, в судовому засіданні позивач неодноразово наголошував на тому що він не має наміру повертатися до військової частини для приведення у відповідність необхідних документів, що стосуються проходження ним військовї служби, так як він по даний час лікується.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 ЦК України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

З викладеного вище вбачається, що правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.

Разом із цим незаконність рішення, дій чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена, а вина в цьому випадку презюмується. Так, зокрема, належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності відповідача відносно позивача могло б бути відповідне судове рішення суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб відповідних органів, інші докази. Натомість у даній справі протиправність дій відповідача відносно позивача не підтверджена жодним доказом, як і не є предметом спору, а відтак суд не в праві оцінювати законність дій відповідача шодо позивача під час проведення перевірки.

Окрім цього, позивачем не доведено наявність причинного зв'язку між шкодою, завданою йому та діями відповідача.

Правовідносини, які виникли між сторонами, є деліктними. Тому для накладання відповідальності, передбаченої ст. 1167 ЦК України, на особу, яка завдала шкоду, необхідна сукупність чотирьох умов: наявності шкоди; протиправності дій особи, яка заподіяла шкоду; причинного звязку між протиправною поведінкою особи, яка заподіяла шкоду, і шкодою; вини у заподіянні шкоди.

За змістом зазначеної норми закону тягар доведення шкоди покладений на позивача. Доведення відсутності протиправності дій, причинного зв'язку та вини покладено на відповідача.

Частинами 1, 2 статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами 5-7 даної статті встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Шкода завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, повідомлення про підозру, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи та інших процесуальних дій, що обмежують право громадян підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно із роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Позивач ОСОБА_1, як на підставу своїх вимог на відшкодування шкоди в загальній сумі 342966,50 грн., подав до суду розрахунок, який нічим не підтверджений, відтак суд не може взяти його до уваги.

Суд вважає, що оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» не передбачено відшкодування неотриманого позивачем грошового забезпечення, виплата яких носить індивідуальний характер за наявності відповідних підстав, до стягнення не підлягають, як такі, виплата яких, не передбачена вище згаданим Законом.

На думку суду, позивачем не зазначено доказів незаконного позбавлення грошового забезпечення, нагород та відзнак, та завдання шкоди внаслідок даних обставин, та в чому саме відповідачем ОСОБА_4 прокуратурою Рівненської області було допущено дії або бездіяльність які призвели б до порушення прав позивача, а заявлена ним до відшкодування сума нічим не обґрунтована.

Таким чином, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 18, 19, 42, 81, 82, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 1167, 1176 ЦК України,

вирішив

в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (м.Острог, вул.Східна, 33/37 Рівненської області, РНОКПП НОМЕР_1) до військової прокуратури Рівненського гарнізону (м.Рівне вул. Соборна, 227 Д, індекс 33001), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України (м.Київ, вул.Бастіонна, 6 індекс 01601, код ЄДРПОУ 37567646), про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23 квітня 2019 року

Суддя Острозького районного судуОСОБА_5