Рішення № 81580668, 07.05.2019, Київський районний суд м. Полтави

Справа №552/2492/19

Провадження № 2-о/552/97/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.05.2019 року Київський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого – судді Антонова А.В.

присяжних – ОСОБА_1, ОСОБА_2

секретаря – Алексєєва М.М.

прокурора Сазонової О.В.

особи, щодо якої вирішується питання ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в залі суду цивільну справу за заявою лікаря-психіатра 2-А відділення Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф.Мальцева ОСОБА_4 про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного закладу,-

ВСТАНОВИВ:

Лікар-психіатр 2-А відділення Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про примусову госпіталізацію ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до психіатричного стаціонару, посилаючись на те, що за направленням лікаря-психіатра Кобеляцької ЦРЛ ОСОБА_3 був доставлений до ПОКПЛ ім.О.Ф.Мальцевав в порядку примусової госпіталізації з діагнозом: «шизоафективний розлад змішаний тип, афективно-параноїдний синдром». Згідно висновку комісії лікарів-психіатрів ОСОБА_3 страждає на тяжкий психічний розлад, відмовляється від добровільного лікування, внаслідок чого виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих, а тому його необхідно примусово госпіталізувати до психіатричного стаціонару.

Судове засідання проведене у режимі відеоконференції.

У судовому засіданні представник заявника, лікар-психіатр заяву щодо примусової госпіталізації підтримав та пояснив, що стан здоров’я ОСОБА_3 потребує негайного лікування. Просив заяву задовольнити.

ОСОБА_3 за участі якого проводився розгляд заяви в режимі відеоконференції, в судовому засіданні заперечував щодо задоволення заяви лікаря.

Прокурор у судовому засіданні заяву про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного закладу підтримала.

Суд, заслухавши пояснення заявника лікаря-психіатра, думку прокурора, особу, щодо якої порушується питання, дослідивши та оцінивши докази по справі, приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 02.05.2019 року о 23год. 00 хв. ОСОБА_3 за направленням лікаря-психіатра Кобеляцької ЦРЛ ОСОБА_5 був госпіталізований до ПОКПЛ ім. О.Ф.Мальцева з діагнозом: «шизоафективний розлад змішаний тип, афективно-параноїдний синдром». ОСОБА_3 хворіє з 2008 року, неодноразово знаходився на лікуванні в ПОКПЛ, востаннє 26.11.2018 року по 12.03.2019 року. Після виписки на прийом до лікаря не зявлявся, не відомо чи приймав підтримуюче лікування, висловлював маячні ідеї відношення, переслідування на адресу рідних та односельців, поводився агресивно, влаштовував конфлікти, скандали.

ОСОБА_3 не дав усвідомленої згоди на лікування в психіатричному стаціонарі.

Відповідно до норм ст. 14 Закону України “Про психіатричну допомогу” особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Відтак, аналіз норм ст. 14 Закону дає підстави вважати, що примусова госпіталізація можлива за певних умов, а саме: особа страждає на психічний розлад, а також якщо вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Підпунктом «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікованої Верховною Радою України прийняттям Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) кожному гарантується право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім законного затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законного затримання психічно хворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг відповідно до процедури, встановленої законом.

Так, прикладом реалізації права на свободу та особисту недоторканність в контексті положень підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стосується позбавлення (обмеження) волі психічнохворих шляхом поміщення їх у психіатричний заклад, є рішення у справі Вінтерверп проти Нідерландів від 24 жовтня 1979 року.

У вказаній справі ЄСПЛ звернув увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи. Зокрема, особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об'єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 3-ї групи, страждає на психічний розлад. Висновком комісії лікарів-психіатрів №25 від 03.05.2019 року ОСОБА_3 встановлено діагноз: «шизоафективний розлад змішаний тип, афективно-параноїдний синдром».

Зазначений діагноз було встановлено на підставах та в порядку визначеному законом, він не спростований жодними доказами.

Окрім того, ОСОБА_3 зважаючи на наявність у нього тяжкого психічного розладу, внаслідок чого він виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих (маячні ідеї відношення, переслідування, спрямовані на рідних, сусідів та односельців), які спричиняють велику вірогідність агресивної поведінки, підлягає госпіталізації до психіатричного стаціонару в примусовому порядку.

Вирішуючи питання про те, що вчиняє ОСОБА_3 та чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, суд виходить з того, що ОСОБА_3 вчиняє агресивні дії щодо своїх близьких рідних – матері, брата та сестри, а також сусідів та односельців.

Відмова ОСОБА_3 від лікування та його некритичність до свого стану фактично є діями, що являють собою безпосередню небезпеку для нього самого, оскільки за висновком лікарів-психіатрів особа потребує такого лікування.

При вирішенні даної справи суд враховує висновок щодо застосування норм права, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 лютого 2018 року в справі № 2-1/07, де суд зазначив, що надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею, включно з правом на відшкодування будь-якої шкоди, завданої позбавленням свободи, якщо воно буде визнане таким, що не відповідає чинному законодавству України. Згідно з практикою ЄСПЛ щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа не може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

В даному випадку суд приходить до висновку про достовірність тієї обставини, що особа є психічно хворою (висновок комісії лікарів-психіатрів від 03.05.2019 року).

Психічний розлад ОСОБА_3 є такого виду та ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні, оскільки без лікування в стаціонарних умовах є ризик того, що ОСОБА_3 може вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку як для нього самого, так і для оточуючих.

Встановивши дані обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень лікаря щодо необхідності лікування ОСОБА_3 саме в стаціонарних умовах.

Зважаючи на наявність у ОСОБА_3 тяжкого психічного розладу, відмову від добровільного лікування, та вчинення дій, що являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих, зокрема його рідних, примусова госпіталізація ОСОБА_3 до психіатричного стаціонару є доцільною.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заява лікаря-психіатра 2-А відділення КП «ПОКПЛ ім. О.Ф.Мальцева ПОР» ОСОБА_4 про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу ОСОБА_3 підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 10,13, 259, 263 , 339-342,430 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Заяву лікаря-психіатра 2-А відділення Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф.Мальцева ОСОБА_4 про примусову госпіталізацію до психіатричного стаціонару ОСОБА_3 – задовольнити.

Госпіталізувати в примусову порядку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 до психіатричного стаціонару Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Заявник: Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім.О.Ф. Мальцева (місце знаходження: м. Полтава вул. Медична, 1, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 01999075).

ОСОБА_3 (місце проживання:Полтавська область, Кобеляцький район, с.Кишеньки, вул. Попова,16)

Головуючий А.В.Антонов

ОСОБА_6ОСОБА_1

ОСОБА_2