Вирок № 81580584, 07.05.2019, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1816/18

Номер провадження 1-кп/530/20/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" травня 2019 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., з участю прокурора Маюри С.В., розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Зіньків Полтавської області матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170170000445 від 09.11.2018 року, відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, неодруженого, непрацюючого, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4 - Ганнівка, вул.40-річчя Перемоги, 7, Зіньківського району Полтавської області, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше судимого, у вчинені кримінального правопорушення, передбачених ч.2 ст.185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, будучи раніше судимим: 17.11.2010 року Зіньківським районним судом Полтавської області за ч. 1 ст. 185 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 1 рік; 23.09.2011 року Зіньківським районним судом Полтавської області за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 185, ст.70 КК України до 1 року 3 міс. позбавлення волі, на підставі ст.71 КК України приєднано 3 міс. позбавлення волі за вироком Зіньківського районного суду від 17.11.2010 року, остаточно засуджений до 1 року 3 міс. позбавлення волі, звільнений 16.11.2012 року по відбуттю покарання; 02.04.2014 року Зіньківським районним судом Полтавської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 2 роки, знятий з обліку 26.04.2016 року по відбуттю покарання; 27.07.2018 року Зіньківським районним судом Полтавської області за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 2 роки шлях виправлення не став, потрібних висновків не зробив, і маючи не зняту і непогашену в установленому законом порядку судимість, у період відбуття іспитового строку знову вчинив умисний злочин проти власності за наступних обставин:

У період часу з 23 год. 00 хв. 06.11.2018 по 08 год. 00 хв., 07.11.2018 р.,більш точного часу в судовому засіданні здобуто не було ОСОБА_1, перебуваючи в якості гостя у приміщенні житлової кімнати «зали» будинку № 23 по вул. Миру у с.Тарасівка Зіньківського району, Полтавської області, за місцем проживання ОСОБА_2, з корисливою метою, шляхом вільного доступу, зі столу, розташованого у приміщенні вказаної кімнати, таємно, протиправно, викрав цифровий фотоапарат «Casio 5X» 16.1 NEGA PIXELS, вартість якого згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №4275 від 16.11.2018, становить 550 (п’ятсот п’ятдесят) гривень, який належить потерпілому ОСОБА_2, чим спричинив останньому майнової шкоди на вказану суму. Зазначеним викраденим майном ОСОБА_1 розпорядився на власний розсуд, шляхом його продажу ОСОБА_3 за 200 грн.

Таким чином, своїми умисними та протиправними діями, які виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.185 КК України.

Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.

Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні даних кримінальних правопорушень, судом перш за все враховано вимоги ст.ст. 28,62 Конституції України, ст. 370 КПК України, ст.ст. 3,13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, практику Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише національнимі європейським законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.

Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

Під час розгляду справи в суді, ОСОБА_1, показав, що дійсно коли випивав, здійснив крадіжку фотоаппарата у ОСОБА_2, також показав, що свою вину в інкримінуємому йому злочині визнав в повному обсязі, в повному обсязі визнав фактичні обставини справи. Будучи допитаним в судовому засіданні дав покази аналогічні описовій частині вироку. Просить суд призначити покарання згідно чинного законодавства але не позбавляти волі.

В судовому засіданні потерпілий, ОСОБА_2, підтвердив факт вживання спиртних напоїв та підвердив обставини вчиненого злочину.

Прокурор в судовому засіданні, в зв'язку з тим, що обвинувачений вину у вчинених злочинах визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, запропонував визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом було визнано недоцільним дослідження показів свідків і інших доказів стосовно фактичних обставин справи, зібраних в ході дізнання та досудового слідства, так як вони правильно усвідомлюються обвинуваченим та іншими учасниками процесу і ніким не оспорюються.

Суд, за згодою всіх учасників судового провадження, обмежився допитом обвинуваченого, ОСОБА_1, потерпілого, ОСОБА_2 а також дослідив матеріали, які характеризують ОСОБА_1.Докази по справі не досліджувалися, в зв'язку з тим, що суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів, які ніким не оспорюються.

Відповідно до ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Органами досудового слідства, дії ОСОБА_1 кваліфіковано вірно.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Статттею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Обговорюючи питання про вид і міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1, достатнє і необхідне для його виправлення і недопущення вподальшому скоєння ним злочинів, суд враховує, що він свою вину визнає повністю, активно сприяв розкриттю злочину, його майновий стан, і вважає ці обставини, такими що пом’якшують покарання.

Згідно зі ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_1, рецедив злочину, вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп’яніння.

З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, того, що ОСОБА_1, скоїв злочин передбачений ст.. 185 ч 2 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, який відноситься до середньої тяжкості злочину; обставин вчиненого злочину, суспільної небезпеки скоєного злочину, обставин справи та наслідків, а також особи ОСОБА_1, думки потерпілого, суд вважає, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів можливе в ізоляції від суспільства, а тому доцільно обрати йому покарання, передбачене чинним законодавством.

З огляду на юридичну суть та зміст положень ст.ст.50,65 КК України, суд також вважає, що захід примусу відносно ОСОБА_1, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує негативні настанови та змусить його додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.Саме таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення.

Речові докази по справі: цифровий фотоапарат «Casio 5X» 16.1 NEGA. На даний час вказаний речовий доказ передано на зберігання потерпілому.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з речовими доказами.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Цивільний позов не заявлено.

Запобіжний захід ОСОБА_1 обрано- тримання під вартою.

Відповідно до обвинувального акта судові витрати по справі становлять 170 грн. 00 копійок за проведення судово-товарознавчої експертизи ( т.2 а.с.18).

Процесуальні витрати на підставі ст.124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого по справі.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 118,124-126,321, 369, 371, 373-376, 380, 475 КПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1 виним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.2 ст.185 КК України та призначити покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст.71 ч.1 КК України, шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання за попереднім вироком Зіньківського районного суду від 27.07.2018 року, призначити остаточне покарання у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишити попередній – тримання під вартою.

Строк покарання рахувати з часу затримання.

Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, непрацюючого, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4 - Ганнівка, вул. 40-річчя Перемоги, 7, Зіньківського району Полтавської області, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер суду невідомий, на користь держави 170 грн. 00 копійок судових витрат за проведення судово-товарознавчої експертизи.

Речові докази: цифровий фотоапарат «Casio 5X» 16.1 NEGA, який передано на зберігання потерпілому ОСОБА_2, залишити у його власності.

Вирок може бути оскаржений через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_4