Рішення № 81578672, 22.04.2019, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/3858/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Зубчук І. В.,

за участю секретаря судового засідання Талавєр Т. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод", ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира про визнання договорів купівлі-продажу недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У 2014 році прокурор в інтересах МО України звернувся до суду з позовом в якому просив визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.06.2004 та 21.06.2004, з причин їх нікчемності. В обґрунтування вимог зазначив, що майно за спірними договорами, на його думку, належало до категорії військового майна, перебувало у державній власності, а відтак, його відчуження повинно було відбуватись за погодженням з Позивачем та Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 27 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 31 березня 2015 р, в задоволені позову було відмовлено за недоведеністю віднесення спірного майна до категорії військового та такого, що перебувало у державній власності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 20.01.2016р., рішення судів попередніх інстанцій було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приймаючи таке рішення суд касаційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявна копія свідоцтва від 21.11.2002р. про право державної власності в особі МО України на майновий комплекс згідно інвентарної справи №99 за цією ж адресою, що і майно за спірними договорами, а відтак, суд дійшов висновку, що прийняття рішення у справі без з’ясування таких обставин є передчасним.

09.06.2016р. Житомирським районним судом Житомирської області дану справу призначено до розгляду.

Враховуючи великий суб’єктний склад осіб, та неодноразову зміну представників сторін та прокуратури, розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою та неготовністю осіб до її слухання, у справі оголошувались перерви.

Також, у зв’язку із внесенням змін до редакції ЦПК України, справа призначалась до розгляду зі стадії підготовчого засідання, розгляд відбувався за правилами редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 (з послідуючими змінами).

У судове засідання з’явилися прокурор Канарський В. С., представник МО України - ОСОБА_3, представник Бронетанкового заводу - ОСОБА_4, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6, представник КЕВ - ОСОБА_7

Підтримуючи позов в суді, прокурор і позивач пояснили, що відповідно до Положення про МОУ, Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" чинного на час виникнення спірних правовідносин, МОУ здійснює управління державним майном, закріпленим, за підприємствами. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ приймає КМУ за поданням позивача, яке у подальшому продається позивачем, через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, за результатами тендеру. Вважають, що ці вимоги відповідають зокрема п.п 2.1.-2.4, 3.1.2. Статуту, окрім цього Статутом не визначені повноваження трудового колективу на розпорядження майном підприємства. Зауважили, що рада трудового колективу, за згодою якої відчужувалося спірне майно, була в неповному складі. Просили позов задовольнити.

Представник Бронетанкового заводу підтримав позицію прокурора та позивача, подав заяву про визнання позову. Водночас суд оцінює її з урахуванням того, що визнання позову здійснено тільки одним з відповідачів, порушує інтереси іншого, оскільки інша сторонами правочину вважає позов безпідставним, а правочини такими, що вчинені відповідно до Закону та волі сторін.

Представник відповідача ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував, вказав на безпідставність позову прокурора у зв’язку з помилковим трактуванням законодавчої бази, що діяла у спірний період часу. «Військова частина А-1576» було умовним найменуванням Державного підприємства «Житомирський ремонтно-механічний завод» (а.с. 84), трудовий колектив якого у чіткій відповідності до Закону України «Про власність» був колективним власником майна, придбаного ним за рахунок розподіленого прибутку, що належав такому трудовому колективу, підтвердженням чого є чинні та не оспорені рішення Ради підприємства та свідоцтва про колективну власність на спірне майно. Вказав, що майно за правочинами являлось надлишковим майном та було включено до переліку майна що підлягає реалізації, затвердженого Міністром оборони України ОСОБА_8 (а.с. 101). Відчуження такого майна відбувалось добросовісному набувачу за його ринковою вартістю. Одночасно, представник у відзиві на позов зробив заяву про застосування строку позовної давності, оскільки позивач, будучи органом управління майном у спірний період часу достеменно знав про реалізацію такого майна підприємства, наголошував, що прокурор наділений тими ж правами, що і сам позивач. Просив у позові відмовити

Представник третьої особи - КЕВ м. Житомира, підтримав позицію Прокурора та Позивача, однак не заперечив обставин, що майно за спірними договорами не перебувало на обліку ані КЕВ району, ані КЕВ м.Житомира, в якості військового майна (а.с. 264-266).

Представники третьої особи - ОСОБА_2 заперечуючи проти позову підтримали доводи представника ОСОБА_1, додатково зазначивши, що долучені до позовної заяви копії документів прокурором були зроблені з незасвідчених копій документів з інвентарної справи №99 без наявності їх оригіналів, а тому, оскільки мають місце події далекого минулого, а оригінали документів не збереглись, про що наявні довідки ЦБТУ МО України та Заводу (а.с.267), прокурор не був уповноважений їх завіряти на відповідність оригіналу, тим більше не будучи їх розпорядником, що є порушенням пп 9.8.1. п. 9.8. Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом ГПУ від 15 січня 2013 року № 3 (діючої на момент подання позову).

Дослідженим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини.

Враховуючи, що вказівки касаційної інстанції при розгляді справи є обов’язковими для судів першої та апеляційної інстанцій, суд витребував оригінал інвентарної справи №99 по вул.Заводська (Дачна), 2 в смт.Новогуйвинське для документального з’ясування обставин права власності на об’єкти нерухомості за однією адресою, що належить різним власникам.

Так, згідно Переліку надлишкового майна військової торгівлі, яке підлягає реалізації, або передається під заставу, затвердженого 04.09.1998р. Міністром оборони України, генералом армії О.Кузмуком, під порядковим номером 13 зазначено базу військового торгу №7 (колишній військовий торг №55) в с.Гуйва

Житомирської області площею приміщень 26 139 кв.м. до якого входить 22 об’єкти нерухомості, крім того, Перелік містить кафе «Турист» площею 144 кв.м. та приміщення для відгодівлі свиней із забійним цехом загальною площею 1 520 кв.м. (а.с. 101).

Згідно інвентарної справи №99, детальний перелік будівель для реалізації по військторгу Філія №7 ДП КУВТ МОУ затверджено начальником Житомирського військторгу філія №7 ОСОБА_9 станом на 01.11.1998р., в переліку було зазначено 23 об’єкти нерухомого майна.

Згідно витягу з протоколу №8 засідання ради підприємства від 24.06.1999р. трудовий колектив Заводу прийняв рішення про придбання комплексу будівель та споруд Військторгу №55 для розвитку господарської діяльності (рішення є чинним та не оспореним).

Згідно довідки №156 від 23.02.2004р. встановлено, що придбання комплексу будівель та споруд Військторгу №55 було здійснено за рахунок власних коштів трудового колективу.

З копії договору № 44 від 14.07.1999, укладеного між ДП МО України «Київське управління військової торгівлі» та в/ч А-1576 (умовне найменування Заводу), вбачається, що остання придбала спірний майновий комплекс з будівель та споруд за адресою с.Гуйва, вул. Дачна, 2, Житомирського району (зараз смт. Новогуйвинське вул. Заводська, 2) (а.с 37-39). За актом прийому-передачі від 21.12.1999р. майно прийнято покупцем в обсязі 14 об’єктів нерухомості (а.с.40).

Таким чином, у власності МО України, після вчинення договору №44 від 14.07.1999р., залишилось перебувати 9 не реалізованих об’єктів нерухомості у формі загальнодержавної власності.

Натомість, вже 24.12.2002р. за вих.№250 Житомирський військторг Філії №7 ДП МОУ УТ ПОК звернувся до Житомирського обласного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації з проханням видання йому довідки-характеристики на об’єкт нерухомості цілісний майновий комплекс виробничої бази підсобного господарства.

Так згідно довідки-характеристики №А-99 від 28.12.2002р., Позивачу на підставі свідоцтва про право власності від 21.11.2002р. належить два свинарники та забійних цех, що не були реалізовані у 1999р.

Досліджуючи відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з пов’язаних із ним реєстрів, судом встановлено, що за однією адресою вул. Заводська (раніше Дачна), 2 в смт.Новогуйвинське (раніше Гуйва), знаходяться об’єкти нерухомості чотирьох суб’єктів господарювання, серед яких є МО України, яке і по цей час є власником комплексу виробничої бази загальною площею 4002,4кв.м., тобто того майна, що не було куплено Заводом у 1999р. та залишилось у власності Позивача, серед яких є теплиці площею 1050кв.м., два свинарники площею 1260кв.м., забійний цех, та інші споміжні будівлі- лазня, котельня, гараж, майстерня.

Дані обставини підтверджуються наявним в матеріалах інвентарної справи №99 оригіналом витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно №10048472 від 10.03.2006р.

Таким чином, на підставі матеріалів інвентарної справи №99 судом встановлено, що свідоцтво від 21.11.2002р. про загальнодержавну власність в особі МО України на майновий комплекс виробничої бази, не включає 14 об’єктів нерухомого майна, які на підставі договору № 44 від 14.07.1999р. перейшли у колективну власність трудового колективу госпрозрахункового державного підприємства з умовним найменуванням в/ч А1576, про що 19.05.2004р. Заводу видано свідоцтво про право колективної власності, яке є чинним та не оспореним.

Одночасно суд звертає увагу, що право власності на об’єкти нерухомого майна виникає з моменту державної реєстрації. В даному випадку право колективної власності на спірне майно підтверджується свідоцтвом на право власності виданим на підставі рішення органу місцевого самоврядування в порядку визначеному законом.

Не приймати до уваги надані правовстановлюючі документи суд, без оскарження останніх у судовому порядку, позбавлений можливості.

Одночасно, суд зазначає, що питання оскарження такого свідоцтва та рішення органу місцевого самоврядування, що передувало його видачі, прокурором не порушено.

З копії наказу Міністра оборони від 01.11.2006 за № 635 (визнана сторонами) у зв'язку з реорганізацією Заводу була створена комісія, яка у тому числі повинна була провести інвентаризацію основних та оборотних коштів та державного майна, що перебувало на балансі відповідача (а.с. 33-35, 270-271). Про виявлені комісією порушень з приводу використання державних коштів на придбання спірного майна або його незаконну реалізацію даних не має.

Крім того, за наслідками проведеної на підприємстві Головним контрольно -ревізійним управлінням України планової перевірки дотримання Заводом вимог законодавства у процесі використання державних фінансових і матеріальних ресурсів за 2004 - 2005 роки порушень саме з приводу відчуження спірного майна, яке з 1999 по 2004 роки перебувало на балансі Заводу, виявлено також не було (а.с.85).

Відповідно до ст.5 ЗУ “Про правовий режим майна у збройних силах України” для забезпечення постійного державного контролю за наявністю, якісним станом і ефективністю використання військового майна, закріпленого за військовими частинами, щорічно проводиться його інвентаризація згідно з Положенням про інвентаризацію військового майна, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Інформацію про результати інвентаризації за минулий рік Міністерство оборони України надсилає до КМУ 1 у кварталі поточного року.

Доказів, що за наслідками таких інвентаризацій була виявлена нестача або відсутність, державного майна, що було закріплене за в/ч та перебувало на балансі Заводу, або нестача спірного майнового комплексу, як такого, що був придбаний за державні грошові кошти, ані позивач, ані прокурор суду не представили.

За таких обставин, доводи прокурора та позивача що майно за спірними договорами належало до категорії військового майна загальнодержавної форми власності, не знайшли свого документального підтвердження.

Окрім встановлених обставин відчуження нерухомого майна та відсутності підстав для задоволення позовних вимог судом також враховано невірний спосіб захисту права позивача.

Витребувати майно у добросовісного набувача, яким є власник нерухомого майна можна, якщо на це є підстави, шляхом подання віндикаційного позову в порядку, передбаченому ст. 388 ЦК України. Вимогу, щодо повернення майна переданого на виконання недійсного правочину, тобто застосування реституції, може пред’явити тільки сторона недійсного правочину, в даному випадку підприємство.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 6-2069цс16 та від 29.03.2017 у справі № у справі за № 6-3104цс16.

Тобто, реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі.

Однак прокурором вимоги, спрямовані на відновлення порушених прав позивача, не заявлені.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України», яке відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на наведене, суд вважає за потрібне відмовити в задоволенні позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-83, 89 ЦПК України, ст.ст. 216, 388 ЦК України, ст. 5 ЗУ “Про правовий режим майна у збройних силах України”, суд-

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позовної заяви Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод", ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира про визнання договорів купівлі-продажу недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в разі пропуску строку з поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 26 квітня 2019 року.

Суддя І. В. Зубчук