Рішення № 81578260, 24.04.2019, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/2218/18

Провадження № 2/163/121/19

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2019 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Чишія С.С.

з участю секретаря Костюк Р.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 міської ради Волинської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме спадкове майно (третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3),

в с т а н о в и в :

У позовній заяві ОСОБА_1 просить постановити рішення про визнання її власником 1/2 розташованих по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району Волинської області житлового будинку, господарських будівель і споруд в порядку спадкування за заповітом після смерті 23.03.2015 року її матері ОСОБА_7.

Вимоги обґрунтувала тим, що мати була власником вищевказаного цілого житлового будинку з господарськими спорудами на підставі рішення виконкому Куснищанської сільської ради від 28.05.2002 року № 5 і виданого на його підставі свідоцтва. 09.07.2002 року 36/100 частини цього будинку з господарськими спорудами мати подарувала своїй дочці – відповідачу ОСОБА_5 25.11.2003 року мати склала заповіт, яким 1/2 житлового будинку, 1/2 літньої кухні та 1/2 холодного будинку заповіла їй (позивачу). Після смерті матері відкрилась спадщина на частину вказаного житлового будинку з господарськими спорудами та земельні ділянки. Спадщину прийняли вона, відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 і третя особа ОСОБА_3 15.03.2016 року приватний нотаріус ОСОБА_8 видала на її ім’я свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 64/100 частини вказаного житлового будинку. За взаємною згодою 01.09.2016 року вона подарувала ОСОБА_5 14/100 цього житлового будинку з господарськими спорудами. Рішенням суду від 26.04.2018 року видане на її ім’я свідоцтво про право на спадщину за заповітом було визнане недійсним по тій причині, що ОСОБА_5 як особа з інвалідністю 2-гої групи довічно має право на обов’язкову частку у спадщині. Після цього на її заяву від 25.06.2018 року нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку із наявністю між спадкоємцями спору щодо дійсності заповіту. Крім цього, в заповіті не зазначено адреси місця знаходження заповідального будинку і господарських споруд та підтверджуючого право власності документа. Вважає, що такі недоліки в заповіті мають місце внаслідок некомпетентності посадової особи сільської ради. Оскільки у власності матері іншого житлового будинку не було, тому складений заповіт стосується саме будинку з господарськими спорудами по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району. Мати за життя хотіла залишити будинок їй і ОСОБА_5 у рівних частинах, тому з урахуванням того, що частина будинку останній уже була подарована, а заповіт був складений на 1/2 частини будинку.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з наведених у позові підстав. Представник позивача вказав, що викладена в заповіті воля спадкодавця ОСОБА_7 ніким не оспорена, заповіт недійсним не визнавався і є чинним. Просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні 12.03.2019 року позов не визнав з мотивів складення заповітів з порушенням законодавства (не встановлювалась дієздатність заповідача, не вказано про складання заповітів у присутності заповідача, заповіти написані одним почерком).

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні 12.03.2019 року підтримала позицію відповідача ОСОБА_6

У призначене на 24.04.2019 року відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не з’явились, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не сповістили, заяв про неможливість розгляду справи за їх відсутності не подали.

ОСОБА_4 міський голова в якості представника міської ради як відповідача в канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за відсутності представника міської ради, при вирішенні справи поклався на розсуд суду.

Третя особа ОСОБА_3 позов визнала, просила його задовольнити. Пояснила, що складені матір’ю заповіти внесені у реєстр заповітів, не оскаржувались і є чинними. Нотаріус взяв до уваги заповіти, проте невірно визначив частки кожного спадкоємця. Мати за життя у заповітах висловила свою волю і позивач проживає в 1/2 частині будинку (3-х кімнатах).

Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житловий будинок від 11.06.2002 року, виданого на підставі рішення виконкому Куснищанської сільської ради від 28.05.2002 року № 5, ОСОБА_7 на праві приватної власності належав цілий житловий будинок по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району.

Згідно із копією технічного паспорта від 04.08.2017 року вказане домоволодіння складається із: житлового будинку А-1, веранди а, веранди а1, сараю Б-1, вбиральні В, літньої кухні Д-1, огорожі 1, колодязя питного К. Житловий будинок має загальну площу 112,9 кв.м., житлову – 72,1 кв.м. і складається із таких приміщень: п’яти кімнат – 1-3, 1-4, 1-8, 1-9, 10; чотирьох коридорів – 1-1, 1-2, 1-6, 1-7; однієї кухні – 1-5.

09.07.2002 року ОСОБА_7 подарувала 36/100 частини будівель з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд за вказаною адресою ОСОБА_5, що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору дарування. Цим договором також визначено, що в користування ОСОБА_5 як обдарованої переходять дві кімнати – 1-3, 1-4, кухня – 1-5 і два коридори – 1-6, 1-7.

23.03.2015 року ОСОБА_7 померла, що підтверджується копією свідоцтва серії І-ЕГ № 170025.

Із копії довідки виконкому ОСОБА_4 міської ради від 14.01.2019 року встановлено, що після смерті ОСОБА_7 залишилось спадкове майно, яке складається із:

-64/100 нерухомого майна по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району Волинської області;

-трьох земельних ділянок площею 0,2500 га, 0,0700 га, 2,12 га, які знаходяться на території Куснищанської сільської ради Любомльського району (державні акти серії ЯИ №551728 від 30.12.2009 року, серії ЯИ №551746 від 05.05.2010 року, серії ІІІ-ВЛ №025170 від 20.06.1999 року);

-майнового паю, який перебуває в колишньому сільськогосподарському підприємстві КСП "Куснищанський" (свідоцтво серії ВЛ №0033517 від 28.11.2002 року).

Спадкодавець до дня смерті була зареєстрована і проживала одна ІНФОРМАЦІЯ_1.

В управління та володіння спадковим майном вступили діти – ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_3.

Спадкоємцями, які у відповідності до ст.1241 ЦК України мають право на обов’язкову частку у спадщині, є ОСОБА_5 та ОСОБА_1.

Відповідно до копії посвідчення серії АБ №843743 від 09.06.2004 року і копії довідки до акту МСЕК серії ВЛН №020674 від 21.06.2008 року ОСОБА_5 на момент смерті матері була особою з інвалідністю другої групи загального захворювання довічно.

ОСОБА_1 була особою пенсійного віку, оскільки на день смерті матері їй виповнилось 64 роки, що підтверджується копією її паспорта громадянина України серії АС № 509677.

На підставі копії матеріалів спадкової справи №34/2015 до майна померлої ОСОБА_7, заведеної приватним нотаріусом Любомльського районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8, встановлено, що усі ці спадкоємці спадщину після смерті матері прийняли у передбаченому ст.ст.1269, 1270 ЦК України порядку і строки.

Із наданих ОСОБА_4 міською радою оригіналів журналу реєстрації нотаріальних дій виконкому Куснищанської сільської ради за 2002-2003 роки і підшивок з документами нотаріальних дій за 1992-1996, 2001-2004 роки встановлено, що за життя спадкодавець ОСОБА_7 складала чотири заповіти, які посвідчувались секретарем виконкому Куснищанської сільської ради ОСОБА_9

Згідно заповіту від 09.08.1994 року ОСОБА_7 на випадок своєї смерті 1/2 житлового будинку, холодного будинку, літньої кухні заповіла ОСОБА_5 (зареєстрований в реєстрі під №14).

У журналі реєстрації нотаріальних дій виконкому Куснищанської сільської ради за 2002-2003 роки зареєстровано два заповіти ОСОБА_7, а саме: під №239 від 25.11.2003 року на майно та під №241 від 26.11.2003 року на земельну частку (пай). Проте у підшивці з документами нотаріальних дій за 1992-1996 наявні два заповіти з реєстровим № 239 від 25.11.2003 року, а заповіт з реєстровим № 241 датований 25.11.2003 року.

Згідно першого у підшивці заповіту під № 239 ОСОБА_7 на випадок своєї смерті 1/2 житлового будинку, 1/2 літньої кухні, земельну ділянку згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ВЛ №025170 заповіла ОСОБА_1.

Згідно другого у підшивці заповіту під № 239 ОСОБА_7 на випадок своєї смерті 1/2 житлового будинку, 1/2 літньої кухні, 1/2 холодного будинку заповіла дочці ОСОБА_1.

Згідно заповіту за №241 ОСОБА_7 на випадок своєї смерті земельну ділянку згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ВЛ №025170 заповіла дочкам ОСОБА_1, ОСОБА_5 в рівних частинах.

Із наявної у спадковій справі Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 21.07.2015 року встановлено, що складені ОСОБА_7 заповіти за номером в реєстрі нотаріальних дій 239 від 25.11.2003 року та номером 241 від 26.11.2003 року є чинними.

Відповідно до ч.1 ст.535 ЦК Української РСР 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно із ст.541 ЦК Української РСР 1963 року заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до п.29 Глави 1 Розділу ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Мінюсту УРСР від 19.01.1976 року № 1/5, службові особи виконавчих комітетів посвідчують угоди, для яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму. Відповідно до діючого законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають такі угоди: … заповіти (стаття 541 Цивільного кодексу УРСР)…

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.544 ЦК Української РСР 1963 року заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

В силу ст.544 ЦК Української РСР 1963 року складений ОСОБА_7 25.11.2003 року заповіт з реєстровим №239 і підшитий у підшивці першим скасовує заповіт від 09.08.1994 року, оскільки стосуються одного і того ж спадкового майна.

Перший у підшивці заповіт від 25.11.2003 року під №239 стосується 1/2 житлового будинку, 1/2 літньої кухні та земельної ділянки згідно Державного акту серії ІІІ-ВЛ №025170; другий - лише 1/2 житлового будинку, 1/2 літньої кухні, 1/2 холодного будинку. Обидва заповіти складені на користь позивача ОСОБА_1

Заповіт під № 241 складений виключно на земельну ділянку згідно Державного акту серії ІІІ-ВЛ №025170 на користь двох дочок ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рівних частинах.

Отже, виходячи із реєстраційних номерів заповітів, заповіт під №241 скасовує перший у підшивці заповіт під №239 в частині, що стосується земельної ділянки згідно Державного акту серії ІІІ-ВЛ №025170.

Даючи оцінку заповітам під №239, суд вбачає, що вони стосуються одного і того ж майна та спадкоємця, не виключають і не скасовують один одного.

При цьому визначальним є зазначення в обох заповітах 1/2 житлового будинку. Незазначення в першому заповіті такої будівлі як "холодний будинок" правового значення не має, оскільки як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови №7 від 04.10.1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле.

Проте із врахуванням розміщення заповітів під № 239 у підшивці та подальше складання спадкодавцем заповіту за № 241 стосовно земельної ділянки суду вбачає підстави вважати, що свою волю ОСОБА_7 стосовно різних об’єктів нерухомого майна висловила у двох окремих заповітах, розмежувавши частку будинку з господарськими спорудами в користь дочки ОСОБА_1, а земельну ділянку – в користь обох дочок ОСОБА_1 і ОСОБА_5 в рівних частинах.

Обидва заповіти складені в письмовій формі, підписані особою-заповідачем, посвідчені в установленому законом порядку і є чинними.

Ці заповіти, як односторонні угоди, підпорядковуються загальним правилам ЦК Української РСР щодо недійсності угод. У встановленому порядку вони не оспорювались, недійсними не визнавались, тому доводи відповідачів ОСОБА_6 і ОСОБА_5 щодо їх невідповідності вимогам закону судом до уваги не приймаються.

05.03.2016 року приватним нотаріусом ОСОБА_8 на ім’я позивача ОСОБА_1 видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом (зареєстроване в реєстрі за №107) на 64/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в селі Куснища по вулиці Івана Франка 15 Любомльського району.

01.09.2016 року ОСОБА_1 шляхом укладення нотаріально посвідченого договору дарування подарувала ОСОБА_5 14/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за цією. Цим же договором між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 розподілені приміщення житлового будинку, які відходять кожному в користування з розрахунку часток по 50/100 кожному; надвірні споруди і будівлі відведені у спільне користування.

18.08.2017 року цим же нотаріусом на ім’я ОСОБА_1 та ОСОБА_5 кожній видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (зареєстровані в реєстрі за № 534, № 535) на земельну ділянку площею 0,2500 га згідно Державного акту серії ЯИ № 551728 від 29.12.2009 року в рівних частках по 1/2 кожній.

Не погоджуючись із виданими приватним нотаріусом ОСОБА_8 свідоцтвами про право на спадщину за заповітом і укладеним договором дарування, ОСОБА_5 оскаржила їх в судовому порядку з мотивів невірного визначення нотаріусом успадкованих часток у спадщині, оскільки вона є спадкоємцем з обов’язковою часткою у відповідності до ст.1241 ЦК України.

Рішенням Любомльського районного суду від 26.04.2018 року видані приватним нотаріусом ОСОБА_8 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.03.2016 року за № 107, від 18.08.2017 року за № 534 визнані недійсними; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 64/100 нерухомого майна по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району Волинської області; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на земельну ділянку в селі Куснища Любомльського району Волинської області площею 0,25 га з кадастровим номером 0723382400:01:007:0059; визнано недійсним посвідчений 01.09.2016 року приватним нотаріусом договір дарування про відчуження ОСОБА_1 у дар ОСОБА_5 14/100 нерухомого майна по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району Волинської області.

25.06.2018 року усі спадкоємці ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 подали приватному нотаріусу заяви, у яких повідомили, що після смерті матері залишилось спадкове майно, яке складається із 64/100 частки житлового будинку №15 по вулиці Івана Франка в селі Куснища Любомльського району, земельної ділянки за цією адресою та земельних ділянок на території Куснищанської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_6 просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом; ОСОБА_5 – свідоцтво про право на обов’язкову частку на частину житлового будинку та свідоцтво на земельні ділянки за заповітом; ОСОБА_3 – свідоцтво про право на спадщину за законом на частку житлового будинку і земельні ділянки; ОСОБА_1 - свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку житлового будинку і земельні ділянки.

На ці заяви спадкоємців приватний нотаріус ОСОБА_8 26.06.2018 року, посилаючись на наявність у спадковій справі підтверджуючих документів щодо права власності спадкодавця на 64/100 частини житлового будинку по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району і, в той же час, вказівку в заповіті на 1/2 частка будинку, а також на наявність між спадкоємцями спору щодо дійсності заповіту, у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 та у видачі свідоцтва про право на обов’язкову частку спадкового майна ОСОБА_5 – відмовила. Для вирішення тлумачення посвідченого Куснищанською сільською радою 25.11.2003 року за №239 заповіту і його дійсності рекомендовано звернутися до Любомльського районного суду.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Згідно із ст.1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

На підставі досліджених доказів судом встановлено, що після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на: 64/100 нерухомого майна по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району Волинської області; три земельні ділянки площею 0,2500 га, 0,0700 га, 2,12 га та майновий пай.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 є її діти - ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, які спадщину прийняли в порядку і строки, передбачені ст.ст.1269, 1270 ЦК України.

Спадкоємцями за заповітом є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 При цьому остання одночасно є спадкоємцем, що мають право на обов’язкову частку у спадщині у відповідності до ст.1241 ЦК України.

Згідно складених заповітів ОСОБА_1 спадкує 1/2 житлового будинку з господарськими спорудами і будівлями по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району та 1/2 земельної ділянки площею 2,12 га згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ВЛ №025170; ОСОБА_5 – 1/2 цієї ж земельної ділянки.

Відповідно до наведених у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 роз’яснень, частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується на загальних підставах спадкоємцями за законом, до їх числа входять і ті спадкоємці відповідної черги за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Отже, усі спадкоємці, включаючи спадкоємців за заповітом, є спадкоємцями за законом першої черги згідно ст.1261 ЦК України в частині спадкового майна, неохопленого заповітами.

Враховуючи скасування в судовому порядку виданих приватним нотаріусом ОСОБА_8 свідоцтв про право на спадщину за заповітом, жодним із спадкоємців спадкове майно у встановленому порядку на даний час не оформлене.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач у поданому позові просить визнати її власником 1/2 розташованих по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району Волинської області житлового будинку, господарських будівель і споруд в порядку спадкування за заповітом після смерті матері.

Як встановлено вище ОСОБА_7 25.11.2003 року заповіла позивачу 1/2 житлового будинку, 1/2 літньої кухні, 1/2 холодного будинку.

Доказів того, що у власності спадкодавця ОСОБА_7 перебував інший житловий будинок, учасниками справи не надано і судом в ході розгляду справи не встановлено, тому наявні підстави вважати, що висловлена у цьому заповіті воля спадкодавця стосується саме житлового будинку з господарськими спорудами, про який зазначає позивач.

На момент відкриття спадщини ОСОБА_7 належав не цілий житловий будинок по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району, а його 64/100 частини.

Позивачем не надано доказів звернення до суду в порядку ст.1256 ЦК України щодо тлумачення заповіту і визнання заповідальним майном 1/2 від усього будинку, а не від належної на час складання заповіту частки спадкодавцю.

Тому в даній справі суд не застосовує буквальний підхід до змісту заповіту і виходить із положень ст.1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Щодо обов’язкової частки у спадковому майні згідно із вимогами ст.1241 ЦК України, то у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 (далі – Порядок), визначено таке.

Відповідно до пункту 5.11 Порядку при визначенні розміру обов'язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Згідно із п. 5.12 Порядку якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов'язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов'язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов'язкової частки у спадщині, обов'язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна.

Відповідно до п.5.13 Порядку якщо спадкоємець за заповітом є одночасно і спадкоємцем за законом, частина спадкового майна, яка залишилася поза заповітом, ділиться порівну між усіма спадкоємцями за законом, у тому числі й спадкоємцем, зазначеним у заповіті.

У справі встановлено, що до складу спадщини увійшли частка у житловому будинку, три земельні ділянки і майновий пай, тому в силу наведених вимог Порядку обов’язкова частка визначається, виходячи із вартості усього цього майна, але виділяється обов'язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом.

Таким чином, враховуючи такі положення чинного законодавства України і встановлені фактичні обставини справи, судом встановлено достатні і законні підстави для визнання за позивачем в межах заявлених вимог (спадкування за заповітом) права власності на 8/25 (64/100 : 2) житлового будинку з господарськими спорудами і будівлями, які є його невід’ємною частиною, по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району Волинської області.

З наведених підстав позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України при розподілі судових витрат суд враховує, що при зверненні до суду з даним позовом позивач була звільнена від сплати судового збору в силу ч.3 ст.136 ЦПК України, а відповідач ОСОБА_5 – згідно із п.9 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

За змістом ст. 392 ЦК України належним відповідачем є особа – учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок.

З огляду на зазначену норму ЦК України та незважаючи на те, що відповідач ОСОБА_4 міська рада при вирішенні спору поклалась на розсуд суду, суд на підставі встановлених судом фактичних обставин справи, дійшов висновку, що діями чи бездіяльністю міської ради порушення прав чи невизнання прав позивача на спірне спадкове майно не допущено, тому підстав для стягнення з даного органу місцевого самоврядування судових витрат суд не вбачає.

Доказів наявності підстав для звільнення від сплати судового збору відповідачем ОСОБА_6 суду не надано.

Вартість житлового будинку з господарськими спорудами і будівлями по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району відповідно до даних технічного паспорта становить 250 746,00 гривень.

Виходячи із розміру задоволених позовних вимог (8/25 частки) та із врахуванням звільнення відповідача ОСОБА_5 від сплати судового збору, стягненню із відповідача ОСОБА_6 в користь держави підлягає 401,20 гривень судового збору (250 746,00 гривень : 8/25 : 2).

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України,

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті 23.03.2015 року ОСОБА_7 власником частки у 8/25 (вісім двадцять п'ятих) нерухомого майна, що розташоване по вулиці Івана Франка 15 в селі Куснища Любомльського району Волинської області і складається з житлового будинку з двома верандами, літньої кухні, сараю, вбиральні, огорожі, питного колодязя.

В решті позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_6 в дохід держави 401 (чотириста одну) гривню 20 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду через Любомльський районний суд.

Ім’я позивача – ОСОБА_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2; РНОКПП – НОМЕР_1.

Найменування/ім’я відповідачів:

-ОСОБА_4 міська рада Волинської області; місце знаходження: вулиця Української Армії 2, місто Любомль Волинської області; код ЄДРПОУ – 04051336;

-ОСОБА_5; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3; РНОКПП – НОМЕР_2;

-ОСОБА_6; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4; РНОКПП – НОМЕР_3.

Ім’я третьої особи – ОСОБА_3; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5; РНОКПП – НОМЕР_4.

Дата складання повного судового рішення – 06 травня 2019 року.

Головуючий : суддя С.С.Чишій