Рішення № 81575057, 07.05.2019, Арцизький районний суд Одеської області

Справа № 492/185/13- ц

Провадження № 2/492/147/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2019 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі:

Головуючого – судді Череватої В.І.,

за участю секретаря судового засідання – Распутіної М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Арцизі Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання договору застави недійсним та стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Ковпак ОСОБА_3 ,

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Іовчев Д.Ф.,

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним договір застави автотранспорту № 252А/ZA від 20 травня 2008 року та зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі – Банк) повернути належні йому вантажний автомобіль RENAULT PREMIUM, 1997 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп SCHMITZ SPR 24, 1992 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» завдану йому моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн. Зазначені позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що він не підписував спірний договір та волевиявлення на вчинення такого правочину не надавав, що тягне за собою недійсність оспорюваного ним правочину. Завдану моральну шкоду позивач обґрунтував тим, що внаслідок вилучення належного йому майна банком, погіршився стан його здоров`я, він втратив звичайний ритм життя, здоровий сон, переживаючи за власне майно. В подальшому позивачем заявлені позовні вимоги були збільшені, та він просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» недоотримані ним доходи за договором вантажоперевезення у розмірі 131 670,00 грн. Збільшені позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що 20 січня 2010 року між ним та ТОВ «ПП Енерджі» укладено договір про вантажні перевезення, відповідно до умов якого він мав отримати прибуток у зазначеному розмірі, проте, через вилучення у нього транспортних засобів за рішенням суду, він втратив свій прибуток, чим йому було завдано збитків.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст. ст. 128, 130, 131 ЦПК України.

Ухвалою суду від 27.12.2018 року справа прийнята у провадження судді Череватої В.І.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Ковпак О.В. заявлені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав, які викладені у позовній заяві та у заяві про збільшення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, звернулись до суду з заявою про розгляд справи за їх відсутності, згідно якій позов ОСОБА_1 не визнали та просили суд застосувати позовну давність.

Представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, згідно якій заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав, та повідомив, що при укладанні договору з позивачем між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних його умов, просив у задоволенні позову відмовити з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши надані сторонами письмові докази, давши їм оцінку в сукупності, вважає позовну заяву ОСОБА_1 не обґрунтованою та не підлягаючою задоволенню і такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Між сторонами склалися правовідносини щодо визнання договорі недійсними, які регулюються положеннями Цивільного кодексу України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з договору застави транспортного засобу № 252А/ZA вбачається, що 20 травня 2008 року з метою забезпечення кредитного зобов`язання ОСОБА_2 перед банком, ОСОБА_1 передає в заставу належні йому транспортні засоби вантажний автомобіль RENAULT PREMIUM, 1997 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп SCHMITZ SPR 24, 1992 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , загальною вартістю 30 400,00 доларів США (а.с. 40 – 43, 77 – 78).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2012 року (а.с. 8 – 12) рішення Арцизького районного суду Одеської області від 01 листопада 2011 року (а.с. 314 – 317), яким звернуто стягнення на квартиру, яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та транспортні засоби RENAULT PREMIUM, 1997 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп SCHMITZ SPR 24, 1992 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_1 , скасоване в частині звернення стягнення на квартиру, яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , в іншій частині рішення залишено без змін.

Згідно копії акту від 29 січня 2010 року у ОСОБА_1 вилучено транспортні засоби, які за договором № 252А/ZA від 20 травня 2008 року передані у заставу Банку (а.с. 39).

За висновком судово-почеркознавчої експертизи № 6294/02 від 11 лютого 2014 року підписи від імені ОСОБА_1 у наданих на експертизу примірниках договору застави автотранспорту № 252А/ZA від 20 травня 2008 року, укладених між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , розміщених в нижній частинах першої, другої, третьої та четвертої сторінок документів в графах «Заставодавець» та на четвертих сторінках в розділі «Юридичні адреси та реквізити сторін» в графі «Заставодавець» ліворуч від підпису ОСОБА_1 (у кожному документі), виконані не самим ОСОБА_1 , а іншою особою. Ці підписи виконані з наслідуванням підпису (підписам) ОСОБА_1 (а.с. 108 – 114).

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначалося вище представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» заявив про застосування позовної давності до позовних вимог позивача.

Суд з урахуванням встановлених обставин справи вважає за можливе застосувати наслідки пропуску строку позовної давності у даній справі і такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 27 червня 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про звернення стягнення, в тому числі і на майно ОСОБА_1 Отже, ОСОБА_1 знав про порушення свого права, оскільки приймав участь у розгляді справи.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду 01 лютого 2013 року (а.с. 2). Крім того, за переконанням суду початком перебігу трирічного строку для звернення до суду, в даному випадку слід вважати дату 27 червня 2009 року – дату звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про звернення стягнення, в тому числі і на майно ОСОБА_1

Крім того, про укладення договору застави ОСОБА_1 було відомо з дати укладення договору, а саме з 20.05.2008р., адже в матеріалах справи № 2-109/11 міститься повідомлення заставодавцю, адресоване ОСОБА_1 24.07.2009 р. вих. № 13815, з якого вбачається, що у зв`яку з простроченням зобов`язанням за кредитним договором ОСОБА_2 , з метою погашення заборгованості Банком заплановано звернутись з позовом до суду та накласти арештна належне ОСОБА_1 майно. Вказане повідомлення ОСОБА_1 отримав 27.07.2009 р., про що свідчить його підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Крім того, 27.06.2009р. Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про звернення стягнення, в тому числі і на предмет застави за договором № 252А/ZA від 20.05.2008р. ОСОБА_1 . з`являвся до суду, отримував позовну заяву, а отже, йому було відомо про договір застави. Позивач заперечував проти позову, позивач не оспорював, що підписи в договорі належать не йому, а іншій особі.

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 03.11.2011 р. по справі № 2-109/11 задоволено позов Банку та звернено стягнення на предмет застави за договором № 252А/ZA від 20.05.2008р. Вказаним рішенням встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 було направлено повідомлення від 24.07.2009р. про порушення зобов`язання. Вказане рішення набрало законної сили та не оскаржувано позивачем, що свідчить про визнання факту укладення договору застави.

29.01.2010р. ОСОБА_1 по акту прийому – передачі передав предмет застави в ПАТ КБ «ПриватБанк». Вказана обставина є ще одним додатковим доказом, що позивачу було відомо про укладення договору застави. ОСОБА_1 не звертався із заявами щодо визнання вилученого предмету застави незаконним.

Таким чином, позивачу ОСОБА_1 про укладений договір застави було відомо ще в 2009 році, а з вищевказаним позовом він звернувся лише 01 лютого 2013 року, тобто із пропуском строку позовної давності.

Таким чином зважаючи на викладене, суд вважає, що строк для звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 був пропущений.

Таким чином, в судовому засіданні з`ясований початок перебігу строку позовної давності, 27 червня 2009 року - момент з якого позивач ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права, оскільки це впливає на початок перебігу строку позовної давності.

Позивач звернувся до суду з позовом 01 лютого 2013 року, тобто після спливу позовної давності, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що позивач пропустив позовну давність.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому суд звернувся до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1ст. 15 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити з підстав та мотивів, наведених в цьому рішенні.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання договору застави недійсним та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

У зв`язку з відмовою позивачу у задоволенні його вимог, судові витрати (судовий збір) не підлягають стягненню з відповідача і підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 11, 15, 16, 257, 258, 253, 261 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76, 80, 81, 141, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання договору застави недійсним та стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 07 травня 2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_3 (для погашення заборгованості та судових витрат)).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

СУДДЯ

Арцизького районного суду В.І. Черевата

Одеської області