Рішення № 81568377, 07.05.2019, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/516/19

Провадження № 2/639/879/19

РІШЕННЯ

(Заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2019 року Жовтневий районний суд м. Харкова

у складі: головуючого - судді Труханович В.В. за участю секретаря - Кричевської В.М.,

найменування сторін та інших учасників справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 639/516/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення,

ВСТАНОВИВ :

29 січня 2019 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_3 про виселення, в якій просив суд виселити відповідача ОСОБА_3 з житлового приміщення 1-4 в житловому будинку АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача судовий збір.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2002 року по справі 2-102/2002 визначено поділ будинку з надвірними прибудовами за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно, до даного рішення позивачу виділено приміщення 2-2, 2-3, 2-4, 1-4, загальною площею 48,7 м.кв. в житловому будинку АДРЕСА_1.

На даний час, повністю ігноруючи вимоги рішення суду та вимоги позивача, ОСОБА_3 займає приміщення 1-4 чим вчиняє злочин проти правосуддя: ч.1 ст.382 КК України «Невиконання судового рішення».

На неодноразові звернення позивача ОСОБА_4 не реагує вже більше п'яти років.

12.12.2018 року позивач надіслав відповідачу Лист-Вимогу, однак на його вимоги відповідач не реагує і продовжує не виконувати рішення суду, перешкоджаючи позивачу, як власнику користуватись приміщенням позивача відповідно до судового рішення.

Вказані обставини і вимусили позивача звернутися до суду з зазначеною позовною заявою.

УхвалоюЖовтневого районного суду м. Харкова від 30 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення. Призначено судове засідання.

Позивачта його представник ОСОБА_2, який діє на підставі Довіреності від 22.02.2019 року в судовому засіданні позов підтримали, просили суд його задовольнити.

Відповідач по справі в судове засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома. Клопотання про відкладення справи до суду не надходили. Відзив на позовну заяву до суду також не надходив. У зв'язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст. 223 та ст. ст. 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, проти чого не заперечував і позивач по справі.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

В судовому засіданні було встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2002 року було визначено поділ будинку з надвірними прибудовами за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та виділено на належну йому ідеальну долю Ѕ частину приміщень в житловому будинку літ. А : 2-3,2-4,1-4 загальною площею 39, 5 кв.м. та на ідеальну долю, яка належить ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (на теперішній час померлі), доля яких не оформлена ОСОБА_3 виділено в житловому будинку літ. А приміщення 1-3, 1-5, 1-6, корисною площею 40, 4 кв. м. (а.с. 7)

Позивач та його представник у судовому засіданні пояснили, що на теперішній час відповідач ОСОБА_3 займає, належне позивачу на праві власності приміщення 1-4 у житловому будинку АДРЕСА_1.

12 грудня 2018 року позивачем було направлено на адресу відповідача Лист - Вимогу з приводу належного виконання рішення суду. (а.с. 12)

Суд, зазначає, що доказів відправки вказаного листа - вимоги суду надано не було.

Позивач та його представник пояснили в судовому засіданні, що до теперішнього часу лист-вимога відповідачем не виконаний, відповідач продовжує займати належне на па праві власності позивачу приміщення 1-4 у житловому будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, а припинення права власності можливе лише з підстав, передбачених статтею 346 ЦК України.

Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, то власник житла має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України.

Вказана норма передбачає усунення порушень права власності будь-яким способом, у тому числі, й шляхом виселення.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ст. 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.

Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Всупереч вказаним вимогам закону позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_3 чинить перешкоди позивачу у користуванні належним йому на праві власності майном, а саме приміщенням 1-4 у житловому будинку АДРЕСА_1, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення слід відмовити в повному обсязі.

Враховуючи те, що у задоволенні позову було відмовлено, у відповідності до ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-81, 82, 89, 133, 141, 223, 265, 280, 281 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст. ст. 16, 316, 319, 321, 346, 383, 391 ЦК України, ст. ст. 109, 116, 150, 156 ЖК УРСР, суд -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Повний текст рішення складено 07.05.2019 року.

Суддя В.В. Труханович