Ухвала суду № 81565924, 07.05.2019, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/6565/18

1-кп/215/237/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2019 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Науменко Я.О.,

за участю: секретаря Махоні Н.Ю.,

учасників кримінального провадження:

прокурора Кривдюка С.В.,

обвинувачених: ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

захисників обвинувачених: Андріяшевської М.С.,

Шролика О.В.,

Умріхіна О.В.,

представників потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривому Розі в залі судового засідання №8 кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12018040730000147 від 14.01.2018р., по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3., ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 185 КК України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу обвинуваченим,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 11.03.2019 р. обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а обвинуваченому ОСОБА_3, у вигляді домашнього арешту по 09 травня 2019 р., включно.

У судовому засіданні 07.05.2019 р. прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів. При цьому посилався на те, що на даний час ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були враховані судом при обранні та продовженні запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 не зменшились і не зникли, у зв'язку з чим не має підстав для зміни запобіжного заходу.

Представники потерпілих у судовому засіданні підтримали клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти клопотання прокурора, посилаючись на недоведеність прокурором ризиків, просив суд змінити йому запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат Умріхін О.В. просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважаючи його необґрунтованим. В обґрунтування заперечень посилався на той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 не має наміру ухилятись від суду, має постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягався. Тому просить суд змінити запобіжний захід із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Суд, вислухавши клопотання прокурора, обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника, з'ясувавши думку представників потерпілих, приходить до наступного.

Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У відповідності до вимог ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності запобіжного заходу, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

Нормами ст.177 КПК України визначено, що метою і підставами застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Прокурор не має права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує практику Європейського Суду з прав людини та вимоги ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про те, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.

Тримання під вартою не повинно бути продовжене лише через очікуване покарання у вигляді позбавлення волі (Leteliier v.France (Летельєр проти Франції), §51; LA, v.France (LA. проти Франції), §104; Prencipe v.Monaco (Прансип проти Монако), §79; Tiron v.Romania (Тирон проти Румунії), §§41-42).

Ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (Becciev v.Moldova (Бекчієв проти Молдови), §59).

Ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу (Jarzynski v.Poland (Яжинський проти Польщі) §43).

Однак зі плином часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання підозрюваного під вартою; за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевірок, дачі показань (Clooth v.Belgiu (Клоот проти Бельгії), §44).

Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (W v.Switzerland, 14379/88, 26 січня 1993 року).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v.Moldova (Бекчиєв проти Молдови) §58).

Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Neumeister v.Austria (Коймайетер проти Австрії), §10).

Стосовно загрози втечі, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейні зв'язки, будь які зв'язки з іншою країною або наявність зв'язків в іншому місці.

Відповідно до правової позиції Європейського суду відсутність в особи роботи та сім'ї не є доказом того, що вона може схилиться до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця роботи не є доказом того, що особа зникне (Пшевечерський проти Росії від 24 травня 2003 року).

Тривала неможливість розгляду даної кримінальної справи не залежить від поведінки самого обвинуваченого, при цьому як зазначив ЄСПЛ складність і специфіка розслідування є факторами, які необхідно враховувати при визначенні, чи проявили органи влади «особливу ретельність» в процесі провадження у справі (Скотт проти Іспанії § 74).

Зокрема, у справі «Сергій Волосюк проти України» (SergeyVolosyuk v. Ukraine, рішення від 12 березня 2009 р.) Європейський суд з прав людини наголосив, «саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності продовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з'явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Заявлене прокурором клопотання не підтверджує жодного ризику, передбаченого ст.177 КПК України, а також стороною обвинувачення не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може бути застосовано до обвинуваченого ОСОБА_4.

Доводи захисника про те, що ОСОБА_4, який має постійне місце реєстрації і проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, що жодним чином не перешкоджає встановленню істини у справі, - не спростовані органом обвинувачення і не заперечуються останнім.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання прокурора слід відмовити, оскільки до обвинуваченого ОСОБА_4, який значний період часу знаходиться під вартою, зокрема з 20.06.2018 року, може бути застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, який забезпечить виконання покладених на нього процесуальних обов'язків та зможе запобігти виникненню ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а також забезпечить запобіганню впливу на свідків і потерпілих.

Керуючись ст.ст.176, 177, 178, 181, 183, 194, 331, 369, 370, 371, 372, 376 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, дії раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесять) днів - відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, заборонивши йому цілодобово залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 без дозволу суду,

Звільнити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з-під варти в залі суду.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.

Встановити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, під цілодобовим домашнім арештом 2 (два) місяці, а саме по 07 липня 2019 року включно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, обов'язки:

- прибувати за першим викликом до суду у визначений ним час;

- цілодобово не залишати та не відлучатись з місця проживання, а саме: АДРЕСА_1 без дозволу суду;

- безперешкодно впускати до свого житла працівників Національної поліції та надавати їм усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням покладених на нього зобов'язань.

З метою перевірки та контролю за поведінкою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, покласти на дільничних інспекторів відділення Покровського ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області обов'язки щодо проведення перевірок за місцем проживання останнього.

Ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку її дії.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя