Рішення № 81565210, 06.05.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2019 р. № 400/3323/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54038

до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2018 № 00116741406,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 00116741406 від 20.12.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказав, що посадовими особами Головного управління ДФС у Миколаївській області проведена фактична перевірка магазину позивача. За результатами проведеної перевірки складено акт фактичної перевірки щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, виробництва та обігу підакцизних товарів № 0300/14/29/14/НОМЕР_1 від 07.12.2018 року на підставі якого було винесено податкове повідомлення-рішення № 00116741406 від 20.12.2018 року, яким зобов`язано позивача сплатити штрафні санкції у розмірі 102024,60 грн. за порушення п. 1,2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Проте, позивач вважає дане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що в основу акту перевірки, покладено виписку з банківського рахунку позивача від 04.12.2018 року, ніяким чином не завірену та не підписану посадовою особою банку. Вважає, що податковий орган прийняв рішення про застосування штрафних санкцій що не відповідає чинному законодавству України, є необґрунтованим і повинно бути скасоване.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію обґрунтував тим, що перевіркою встановлене порушення позивачем п. 1.2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи.

На підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до такого.

Позивач - ОСОБА_1, зареєстрований як фізична особа - підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (дата проведення державної реєстрації 05.09.2000) видом господарської діяльності якого є роздрібна торгівля годинниками (код КВЕД 52.48)

В період з 03.12.2018 по 07.12.2018 року на підставі наказу від 27.11.2018 року № 2600 проведено фактичну перевірку господарської одиниці-магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, суб'єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, виробництва та обігу підакцизних товарів.

За наслідками перевірки ГУ ДФС у Миколаївській області складено акт від 07.12.2018 № 0300/14/29/14/НОМЕР_1, яким зафіксовані порушення позивачем п. 1.2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»

На підставі висновків акту перевірки від 07.12.2018 № 0300/14/29/14/НОМЕР_1 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.12.2018 року № 00116741406, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі102024,60 грн.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регулюються Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06 липня 1995 року (далі Закон № 265/95).

Пунктом 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" визначено, що суб'єкти господарювання зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону №265/95 суб'єкти господарювання зобов'язані видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Пунктом 3 ст. 3 Закону № 265/95 визначено, що суб'єкти господарювання зобов'язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування.

За приписами п. 6 ст. 9 Закону № 265/95 реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (крім технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту) (наданні послуг) фізичними особами-підприємцями, які відповідно до Податкового кодексу України належать до груп платників єдиного податку, що не застосовують реєстратори розрахункових операцій.

Платники єдиного податку, які здійснюють реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту повинні застосовувати реєстратори розрахункових операцій незалежно від обсягу отриманого доходу від продаж. Така вимога випливає із Закону України від 20.12.2016 №1791-VIII та постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 року № 231 "Про затвердження переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій".

Застосовувати реєстратори розрахункових операцій в разі продажу технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, повинні як платники єдиного податку першої групи, які провадять діяльність на ринках, так і платники другої та третьої груп незалежно від обсягу річного доходу. Для них визначальною умовою для застосовування реєстраторів розрахункових операцій є реалізація відповідного виду товарів, а саме - технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту.

Платники податків повинні врахувати, що термін «технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту», для цілей Закону № 265/95 вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII. Згідно з п. 25-1 ст. 1 Закону № 1023-XII технічно складні побутові товари непродовольчі товари широкого вжитку (прилади, машини, устаткування та інші), які складаються з вузлів, блоків, комплектуючих виробів, відповідають вимогам нормативних документів, мають технічні характеристики, супроводжуються експлуатаційними документами і на які встановлено гарантійний строк.

Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 № 231 «Про затвердження переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій» (далі Постанова № 231).

Згідно статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:

1) у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботі: вчинене вперше - 1 гривня; за кожне наступне вчинене порушення - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, до позивача застосована фінансова санкція в розмірі 100 відсотків вартості проданих товарів, загальна сума здійснених розрахункових операцій при продажу товарів склала 102024,60 грн., що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_2, яка є невід'ємною частиною акту (зазначено в самому акті).

Згідно зі ст. 1076 ЦК ( 435-15 ) банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом N 2121-III ( 2121-14 ). У цьому Законі ( 2121-14 ) питанням банківської таємниці та конфіденційності інформації присвячена гл. 10.

Зокрема, у ст. 60 Закону "Про банки та банківську діяльність" ( 2121-14 ) поняття "банківська таємниця" визначено як інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальну чи моральну шкоди клієнту.

Як вбачається з матеріалів справи, виписка по рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 за період з 28.04.2018 по 02.09.2018 року не може бути належним доказом у справі на підставі того, що Відповідачем не наведено законних підстав отримання зазначеної виписки.

Для досягнення справедливості, об'єктивності та добросовісності підтвердженні доказами обставин у справі, законодавством встановлено правило допустимості доказів, яке виходять із того, що не можуть братися до уваги докази, одержані з порушенням закону.

Виходячи з викладеного, недопустимими є докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, які походять із не передбачених КАСУ засобів доказування.

За таких обставин, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 241-243, 246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54038, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області № 00116741406 від 20.12.2018 року в сумі 102024,60 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54038, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 1020,25 грн.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Мельник