Рішення № 81558890, 07.05.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

07 травня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1637/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач), в якому просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного Управління ДФС у Луганській області № ф-23431-52 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 5807,64 грн (а.с.3-6).

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що нею 04 квітня 2019 року було отримано поштою Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №ф-23431-52, винесену ГУ ДФС у Луганській області в розмірі 5807,64 грн з призначенням платежу «погашення заборгованості з ЄСВ». З даною вимогою не погоджується. З 21.02.2013 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець за номером запису в Єдиному державному реєстрі юр.осіб і фіз.осіб підприємців №23710000000 001318. З 01.04.2016 року позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску за видом економічної діяльності 69.10 «Діяльність в сфері права».

На підставі рішення Ради адвокатів Луганської області №0 2/09-12 від 02.09.2017 вона має право на заняття адвокатською діяльністю, про що видано відповідне свідоцтво за № 000059 від 11.09.2017.

Також позивач зазначив, що працював як ФОП з ознаками провадження незалежної професійної діяльності (адвокат), що зареєстрований належним чином та надавав послуги за кодом КВЕД 69.10 «діяльність в сфері права», сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в повному обсязі та у відповідні строки, і жодної заборгованості не мав. 29.03.2018 року в телефонному режимі співробітниками органу ДФС було повідомлено про необхідність надати до контролюючого органу копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та Форму № 5-ОПП з позначкою «Зміни». 30.03.2018 року позивачем було подано зазначену Форму та копію свідоцтва. Після цього позивач продовжував працювати, надавати всі необхідні звітні документи та сплачувати в строк усі податки та ЄСВ, однак, 04 квітня 2019 р. отримав Вимогу про сплату боргу (недоїмки). Після отримання оспорюваної Вимоги, 04 квітня 2019 року з усної консультації інспектора ГУ ДФС в Луганській області позивач довідався, що причиною вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ стало те, що відповідачем нараховувалась подвійна сума для сплати ЄСВ з моменту внесення змін до особової картки Позивача про статус адвоката, тобто податковий орган зареєстрував Позивача додатково, як самозайняту особу й нараховував суми сплати ЄСВ окремо для ФОП та окремо для самозайнятої особи. З таким подвійним оподаткуванням позивач не згоден в повному обсязі, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 03.05.2019 до відділу діловодства та обліку звернення громадян надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних в повному обсязі (а.с.48-50,57-58).

В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Сєвєродонецькому управлінні Головного управління ДФС у Луганській області як фізична особа підприємець з 21.02.2013 на спрощеній системі оподаткування. Позивач з 02.04.2018 року є особою, яка провадить незалежну професійну адвокатську діяльність, з огляду на це, позивач є платником єдиного внеску на підставі зазначених норм права. Абзацем 1 ч. 8. ст. 9 Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» 08.07.2010 № 2464-VI зазначено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Так, базою нарахування єдиного внеску дня платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому суми єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз. 2 п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 в редакції Закону№1774).

Отже, Законом чітко передбачено, що навіть у випадку не отримання доходу платні ком єдиного внеску, він зобов'язаний визначити базу нарахування, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Враховуючи зазначені норми законодавства, особа, яка провадить, незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем повинна сплачувати та подавати звітність з єдиного внеску окремо за кожним видом діяльності. За таких обставин, ОСОБА_1 нараховано єдиний внесок за видами діяльності окремо, а саме: 2 кв. 2018 року - 2457,18 грн х 2, строк сплати якого - 19.07.2018; 3 кв. 2018 року -2457,18 грн х 2 , строк сплати якого -19.10.2018; 4 кв. 2018 року -2457,18 грн х 2, строк сплати якого - 21.01.2019. Станом на 28.02.2019 року в наслідок несплати єдиного внеску в повному обсязі у платника утворилась заборгованість в розмірі 5807,64 грн. Відповідно до інформації, яка міститься в АІС "Податковий блок", ОСОБА_1 - фізичною особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування було надано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік відповідно до якого щомісячні нарахування єдиного внеску склали 3723 грн. Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953, затверджено про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування. Пунктом 2, 3, 4 розділу VІ Інструкції визначено, що сума єдиного внеску нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Якщо платник має на кінець місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску - фіскальний орган (орган доходів і збору) надсилає платнику вимогу про сплату недоїмки. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму перевищує 10 гривень. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. За таких обставин, за наявності боргу в інтегрованій картці платника ЄСВ, позивачу було сформовано та направлено вимогу про сплату боргу. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.1-2).

В судове засідання позивач та представник відповідача не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.46,47).

07.05.2019 через канцелярію суду надійшли клопотання від позивача та представника відповідача про розгляд справи за їх відсутністю (а.с.55,56).

Оскільки сторони про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином і відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована Сєвєродонецькою міською радою 21.02.2013 №23710000000001318, одним із видів діяльності є діяльність у сфері права КВЕД 69.10 (а.с.53-54).

ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Луганської області від 02.09.2017 №02/09-12 (а.с.7).

Позивача взято на облік як платника податків з 22.02.2013 №12231334976 (а.с.10) з обранням спрощеної системи оподаткування з 01.04.2016, ставка єдиного податку 20% група -2 (а.с.9).

Матеріалами справи підтверджується, що у період з грудня 2016 року по лютий 2019 року позивач щомісячно сплачував єдиний соціальний внесок у розмірах згідно діючого на той час законодавства (а.с.13-38).

Відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2019 № Ф-23431-52 відповідачем позивачу визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 5807,64 грн (а.с.11).

Період, що увійшов при визначені суми заборгованості - це 1 кв. 2018 р. - 2457,18 грн., строк сплати якого - 19.04.2018; 2017 рік - 8448 грн., строк сплати якого - 02.05.2018; 2 кв. 2018 - 2457,18 грн., строк сплати якого - 19.07.2018; 3 кв. 2018 р. - 2457,18 грн., строк сплати якого 19.10.2018 (а.с.60-69,78).

Підставою для нарахування заборгованості стало те, що позивач, як особа, що проводить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, зобов'язаний сплачувати та подавати звітність з єдиного внеску окремо за кожним видом діяльності.

Не погодившись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2019 №Ф-23431-52 в сумі 5807,64 грн, позивач оскаржив її до суду.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 14 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Разом з тим, відповідно до пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.4, п.5 ч.1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності

Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст. 5 Закону України № 2464, зокрема відповідно до частини 3 статті 5 Закону України № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014 року.

Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», до нього не можуть застосовуватись положення ч.3 ст.5 Закону України № 2464. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п.2 ч.1 ст.7 Закону України № 2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Разом з тим, п.3 ч.1 ст.7 Закону України № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 2 групи єдиного податку із зареєстрованими видами діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 року справа №К/800/44702/14.

Окрім цього, суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вище викладену практику ЄСПЛ, аналізуючи у сукупності встановлені обставини справи та норми законодавства України, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів правомірність прийнятого ним рішення у вигляді вимоги, а тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № ф-23431-52 від 06.03.2019 є протиправною та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подачу адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн (а.с.2).

Таким чином за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області слід стягнути судовий збір на корить ОСОБА_1 у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06 березня 2019 року №Ф-23431-52 щодо зобов'язання ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 5807 (п'ять тисяч вісімсот сім) гривень 64 копійки.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області (ідентифікаційний код 39591445, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Енергетиків, буд.72) витрати по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова