Рішення № 81558550, 26.04.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 квітня 2019 рокум. Ужгород№ 807/2395/15

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я. М.

при секретарі судового засідання - Попович М.М.

за участю:

представник позивач: ОСОБА_1,

представник відповідачів 1, 2: Щадей І.І.,

представник відповідача 3: не з'явився,

представник третьої особи: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Іршавського районного відділу управління МВС України в Закарпатській області, третя особа - Закарпатська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

03 грудня 2015 року ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (далі - відповідач 1, ГУНП у Закарпатській області), третя особа - Закарпатська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справи України, в якому просив:

1. Визнати незаконним та скасувати наказ Управління МВС України в Закарпатській області №248 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.

2. Прийняти (поновити) ОСОБА_3 на посаді дільничного інспектора поліції підрозділу громадської безпеки Іршавського відділення поліції Хустського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 3005,42 грн.

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області 20000 грн. моральної шкоди.

Протокольною ухвалою суду від 21 березня 2016 року було залучено до участі у справу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі - відповідач 2, УМВС України в Закарпатській області) в якості другого відповідача та Іршавський районний відділ управління МВС України в Закарпатській області (далі - відповідач 3, Іршавський РВ УМВС України в Закарпатській області) як третього відповідача.

10 травня 2016 року в судовому засіданні позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив:

1. Визнати незаконним та скасувати наказ Управління МВС України в Закарпатській області №248 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.

2. Поновити ОСОБА_3 на посаді дільничного інспектора міліції підрозділу громадської безпеки Іршавського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 3005,42 грн.

3. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію».

4. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській області 20000 грн. моральної шкоди.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 18.01.2019 року у справі №807/2395/15 (К/9901/29668/18) постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 року у справі №807/2395/15 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 року у справі №807/2395/15 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Так, у своїй Постанові, Верховний Суд зазначив, що вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій не встановили факту здійснення або нездійснення скаржнику пропозиції щодо призначення на посаду в органах Національної поліції та не досліджувалося питання дотримання відповідачем при звільненні позивача гарантій, передбачених пунктом 13 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Верховним Судом матеріали адміністративної справи №807/2395/15 надіслано Закарпатському окружному адміністративному суду, відповідно до супровідного листа від 25.02.2019 року №807/2395/15/8369/19.

Ухвалою суду від 06 березня 2019 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Іршавського районного відділу управління МВС України в Закарпатській області, третя особа - Закарпатська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справи України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди прийнято до провадження судді Калинич Я.М. та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою суду від 10 квітня 2019 року закрито підготовче засідання у справі та призначено до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ України з 25 червня 2012 року. За період служби працював на посадах дільничного інспектора міліції Катеринопільського РВ УМВС України в Черкаській області, дільничного інспектора міліції Виноградівського РВ УМВС України в Закарпатській області та дільничного інспектора міліції Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області. За час перебування на службі в органах внутрішніх справ отримав звання старшого лейтенанта міліції. Загальний стаж роботи позивача в правоохоронних органах складає більше ніж 6 років. Наказом начальника УМВС України в Закарпатській області № 248 о/с від 06 листопада 2015 року його звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п.64 пп. «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Про своє звільнення позивач дізнався тільки 07 листопада 2015 року. До цього часу його, як і всіх працівників Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області, повідомляли, що в системі МВC у зв'язку із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» буде проведено скорочення штатів з 7 листопада 2015 року. При цьому йому, як і всім іншим, працівникам райвідділу, ніхто не повідомляв про умови прийняття на службу в поліцію. Навпаки, їх запевняли, що всі працюючі працівники міліції будуть тимчасово переведені на службу в поліцію, після чого в обов'язковому порядку проходитимуть переатестацію, за результатами якої буде прийнято остаточне рішення про перебування кожного працівника на службі в Національній поліції. Однак, проходження такої переатестації до цього часу не організовано і не проведено. Дізнавшись про звільнення, позивач звернувся за роз'ясненням щодо причин такого до в.о. начальника Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області Огняник Ю.В., який порекомендував йому звернутися в кадрову службу УМВС. 09 листопада 2015 року позивач звернувся до в.о. начальника ГУ Національної поліції в Закарпатській області полковника Князева С.М., який пообіцяв особисто розібратися з його звільненням, а також з тим, чому не було враховано ряд обставин, які дають позивачеві переважне право на залишення на посаді.

Однак, після прийому в в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, звернувся в кадрову службу, де йому 09 листопада 2015 року, видали копію наказу про звільнення та трудову книжку. Позивач вважає своє звільнення незаконним оскільки його звернення до в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з приводу звільнення свідчить про бажання проходити службу в поліції. Про таке бажання свідчить і письмове звернення на ім'я Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б., яке зареєстроване за № В-66нп від 18.11.2015 року.

Позивач в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідачів 1 та 2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з мотивів, наведених у заперечені проти позову. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

В письмових запереченнях на адміністративний позов ГУНП в Закарпатській області просило в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що позивач звернувся до суду за поновленням права, яке не було порушене. Відповідач вказав на те, що звільнення позивача відбулось на підставі Закону України «Про Національну поліцію». Зазначив, що 02.07.2015 р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 р. в Прикінцевих та перехідних положеннях даного Закону зазначено, що з дня опублікування цього Закону працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Крім того, зазначило, що Законом України «Про Національну поліцію» визначений відповідний порядок прийняття на службу в поліцію. Також зазначає, що відповідно до протоколу оперативної наради при т.в.о. начальника Іршавського районного відділу УМВС України в Закарпатській області від 06.11.2015 року №47, довідки - обґрунтування цього ж районного відділу від 06.11.2015 року, протоколу засідання кадрової комісії УМВС №12 від 06.11.2015 року, було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ за скороченням штатів з причини систематичного порушення ним службової та виконавської дисципліни.

Відповідач 3 явку свого представника в судове засідання не забезпечив, проте в матеріалах справи міститься заява такого про розгляд справи без участі представника. Проти позову заперечив.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 25 червня 2012 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів внутрішніх справ» було ліквідовано, як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі УМВС України в Закарпатській області.

У відповідності до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року №1388 «Про організаційно-штатні питання» було визначено такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС (а.с.108-109, том І).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 07.09.2015 року позивача було повідомлено про те, що його посада підлягає скороченню з 07.11.2016 року (а.с.106, том І).

З матеріалів справи вбачається, що управлінням кадрового забезпечення УМВС України в Закарпатській області 05.11.2015 року за вих. №2/2700 на ім'я голови Закарпатської обласної організації профспілки атестованих працівників ОВС Менджулу В.І. був направлений лист яким було скеровано для погодження список працівників які підлягають звільненню через скорочення штатів (реформування системи МВС) (а.с.161, том І).

За результатами розгляду вищевказаного листа президія Закарпатської обласної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України постановила - надати згоду УМВС України в Закарпатській області на звільнення з ОВС за п.64 п.п. «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) працівників УМВС України в Закарпатській області, згідно списку в тому числі позивача (а.с.163, том І).

Протоколом оперативної наради при в.о. начальника Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області підполковника Огняник Ю.В. від 06.11.2015 року №47 «Про перехід на службу в національну поліцію України працівників Іршавського РВ УМВС України у зв'язку з набранням чинності 07.11.2015 року Закону України «Про національну поліцію» ухвалено - у зв'язку із перебуванням у групі ризику СПЗ УКС УМВС України в Закарпатській області, систематичним порушенням службової дисципліни та виконавської дисципліни, ігнорування вказівок безпосередніх керівників та керівництва райвідділу, слабкі ділові та моральні якості дільничного інспектора міліції СДІМ Іршавського РВУ МВС лейтенанта міліції ОСОБА_3 - не рекомендувати даного працівника для зарахування до штатів національної поліції України (а.с.112, том І).

Як вбачається з протоколу засідання кадрової комісії Управління МВС України в Закарпатській області №12 від 06.11.2015 року «про звільнення зі служби (роботи) з органів внутрішніх справ працівників УМВС України в Закарпатській області через скорочення штатів відповідно до пунктів 9, 10, 11 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, згідно з пунктом 8 розділу IX Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 1 статті 40 КЗпП України» вирішили за погодженням із Закарпатською обласною організацією профспілки атестованих працівників ОВС України, звільнити зі служби старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (а.с.110-111, том І).

Наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 06.11.2015 р. № 248 о/с старшого лейтенанта ОСОБА_3 (М-142177), звільнено з посади дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Іршавського районного відділу УМВС України в Закарпатській області за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України (за скороченням штатів) (а.с.113, том І).

Як вбачається із оскаржуваного наказу, прийнятий він відповідно до пунктів 10 та 11 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача про незаконність наказу про його звільнення, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставин та положення законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулювався Законом України від 20.12.1990 № 565-XII «Про міліцію» (далі-Закон №565-XII), в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин.

Відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в поліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Зокрема, порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ №114 від 29.07.1991, з наступними змінами та доповненнями (далі - Положення).

Так, пунктом 63 «з» Положення передбачено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон № 565-ХІІ втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02.07.2015 №580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі-Закон № 580-VІІІ).

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VІІІ, останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон № 580-VІІІ опублікований в газеті Голос України 06.08.2015 за № 141-142 і набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону набирають чинності з 07.08.2015 року.

Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VІІ передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Системний аналіз положень Закону №580-VIII свідчить, що таким передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, зокрема прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Нормами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

В постанові від 27.05.2014 року у справі № 21-108а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Ураховуючи таку правову позицію Верховного Суду України та відсутність у пунктах 8-11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» порядку пропонування працівникам міліції посад в органах Національної поліції, суд дійшов висновку про те, що відповідно до ст. 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Судом встановлено, що всупереч вимог пункту 9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з моменту опублікування Закону та до моменту прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача за підпунктом «г» пункту 64 Положення №114 позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, взагалі не було перевірено можливості його подальшого використання на службі.

В цьому контексті вартим уваги є лист Вищого адміністративного суду України №753/11/13-10 від 26 травня 2010 року «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби», відповідно до якого звільнення з підстав, визначених підпунктами 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу законів про працю України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні, по-перше, перевірити наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно з Конституцією України та чинним законодавством, по-друге, встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 КЗпП України.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про міліцію» (чинний на час прийняття оскаржуваного наказу) від 20.12.1990 № 565-XII (далі - Закон № 565) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до ст. 18 Закону № 565 порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі Положення № 114).

Згідно з п. 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Згідно пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Станом на час розгляду справи, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, УМВС України в Закарпатській області перебуває у стані припинення, за рішенням засновників з 06.11.2015 року та не ліквідоване.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Згідно із ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частиною 3 ст. 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Згідно положень ст. 104 Цивільного кодексу України ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов'язки без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, тобто є припиненням всіх прав і обов'язків юридичної особи без визначення правонаступника.

Суд зазначає, що в розглядуваному випадку на місці ліквідованого УМВС України в Закарпатській області та його структурних підрозділів було утворено ГУ Національної поліції в Закарпатській області з відповідними структурними підрозділами, на які законом покладені тотожні функції, що полягають у забезпеченні охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Таким чином, суд приходить до переконання, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року № 2а-237а11, від 28 жовтня 2014 року №21-484а14.

Водночас, приймаючи наказ від 06.11.2015 року №248 о/с про звільнення ОСОБА_3 з посади з 06.11.2015 року, УМВС України у Закарпатській області не пропонувало позивачу жодної посади в новостворених органах Національної поліції.

Судом також враховано, що відповідно до посвідчення серії 146098 від 28.10.2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.16, том І). Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції передбачені статтею 49 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якої, на службу в поліцію можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.

Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліцію не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених частиною другою статті 61 цього Закону, а також особи які відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України «Про очищення влади».

Відповідно до статті 50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліцію, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліцію, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.

Обмеження, пов'язані зі службою в поліції, визначені статтею 61 Закону України «Про Національну поліцію».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 2012 року проходить службу в органах внутрішніх справ, має звання старшого лейтенанта міліції. Обмежень, пов'язаних зі службою у поліції згідно до статті 61 Закону України «Про Національну поліцію» не має.

Отже, оскільки відповідачами не виконано зобов'язання по працевлаштуванню позивача, як працівника ліквідованої установи, то трудові гарантії ОСОБА_3 були порушені.

Відповідно до п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами не подано належних доказів правомірності прийняття наказу від 06.11.2015 року №248 о/с.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Позовна вимога про поновлення позивача в органах внутрішніх справ на посаді, з якої його було незаконно звільнено, є похідною від вимоги про оскарження наказу від 06.11.2015 року №248 о/с.

Зважаючи на висновок суду про протиправність наказу від 06.11.2015 року №248 о/с та його скасування, позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого його було звільнено, а саме на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Іршавського районного відділу УМВС України в Закарпатській області з 06.11.2015 року.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому позовні вимоги у частині визнання протиправним і скасування наказу УМВС України в Закарпатській області від 06.11.2015 року № 248 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 з ОВС у запас ЗСУ за п. 64 «г» (через скорочення штатів), старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 та зобов'язання УМВС України у Закарпатській області поновити позивача в органах внутрішніх справ з 06.11.2015 року підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Закарпатській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_3, на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», суд зазначає наступне.

Як передбачає пункт 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Наведена норма Закону дає підстави вважати, що питання відповідності працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, вимогам до поліцейських, вирішується не органом, який ліквідується, а шляхом видання наказів новоствореними органами Національної поліції про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Вище встановлено, що ОСОБА_3 виявив бажання проходити службу в поліції. Однак, не дивлячись на це, його було незаконно звільнено, чим позбавлено права на прийняття до служби в поліції у порядку пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Враховуючи викладене, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_3 на службу до поліції відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 24 Положення № 114 визначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно із п. 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

За приписами абз. 3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові №13 від 24.12.1999 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті прибутковий податок з доходів фізичних осіб та єдиний страховий внесок.

Такі висновки узгоджуються з практикою Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постановах від 21.01.2012 № 6-87цс11 та від 14.01.2014 № 21-395а13.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_3 (а.с.154, том І), за вересень 2015 року нараховано 2790 грн. 72 коп., а за жовтень 2015 року - 2790 грн. 92 коп. Таким чином сума доходу позивача за два останні повні місяці становить 5581 грн. 64 коп. Кількість робочих днів за вересень та жовтень - 43. Таким чином, середня заробітна плата за 1 день становить 129 грн. 81 коп. Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу 868 (2015 (07.11.- 31.12.) - 39 днів, 2016 - 251 день, 2017 - 248 днів, 2018 - 250 днів, 2019 (01.01. - 26.04.) - 80 днів), починаючи з 07.11.2015 по дату винесення рішення у даній справі, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 112675 грн. 08 коп.

Враховуючи зазначене, позовна вимога про стягнення матеріального та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу належить до задоволення.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до статей 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

ОСОБА_3 не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Оскільки факт завдання моральної шкоди позивачем не обґрунтовано, не надано належних доказів того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя, то у задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити повністю.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тому суд вважає, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Іршавського районного відділу управління МВС України в Закарпатській області, третя особа - Закарпатська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області №248 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.

3. Поновити ОСОБА_3 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Іршавського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

4. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_3 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію".

5. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ф.Ракоці, 13, код ЄДРПОУ 08592170) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 112675,08 (сто дванадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять гривень 08 коп.) грн.

6. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

7. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06 травня 2019 року.

СуддяЯ.М. Калинич