Ухвала суду № 81554469, 24.04.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №523/3702/19

Провадження №1-кп/523/843/19

УХВАЛА

про повернення обвинувального акту прокурору та

про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

(повний текст)

24 квітня 2019 року

Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді Шурупова В.В.

за участю: секретаря судового засідання - Нужної І.А.

прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 - Тодорова В.О.

захисника - Чапуріної С.І.

перекладача - Бабіної І.М.

в присутності обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт від 28.02.2019 року й додані до нього документи у кримінальному провадженні №12018161490002012, внесеному до ЄРДР 18.11.2018 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Кишинів Республіки Молдова, молдованина за національністю, громадянина Молдови, зі слів - з вищою освітою, офіційно непрацевлаштованого, неодруженого, до затримання тимчасово проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України не маючого судимості,

у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

07.03.2019 року на адресу Суворовського районного суду м.Одеси з Одеської місцевої прокуратури №4 надійшли зазначений обвинувальний акт і додані до нього документи у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 , які ухвалою судді від тієї ж дати призначені для розгляду в підготовчому судовому засіданні, а вказаний обвинувачений утримується під вартою в «ОУВП №21» Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.

З`ясувавши під час підготовчого судового засідання позицію прокурора Тодорова В.О. щодо можливості призначення до судового розгляду обвинувального акту чи його повернення, яким до того ж подане і підтримане письмове клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заслухавши захисника Чапуріну С.І. та самого обвинуваченого, які просили повернути обвинувальний акт прокурору і змінити обвинуваченому запобіжний захід на домашній арешт за місцем його тимчасового проживання, суд дослідивши надані на розгляд суду відповідні процесуальні документи, дійшов наступних висновків.

Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має повернути прокурору обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Відповідно до ст.2 вказаного Кодексу, завданнями кримінального провадження, наряду із захистом особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, застосування до них лише належної правової процедури, а за ст.7 цього Кодексу, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань, речей і документів, диспозитивність судового провадження.

Відповідно до ст.7 означеного Кодексу, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань, речей і документів, диспозитивність судового провадження, а згідно зі ст.2 цього ж Кодексу, завданнями кримінального провадження, наряду із захистом особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, застосування до них лише належної правової процедури.

З огляду на ч.ч.1, 2 ст.9 цього ж Кодексу, суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інша службова особа органів державної влади під час кримінального провадження зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, а прокурору, керівнику органу досудового розслідування, слідчому належить всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, та обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

За змістом вимог ст.ст.91, 92 зазначеного Кодексу, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, наряду з іншим, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат та обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, обов`язок доведення яких покладається на слідчого та прокурора.

За приписами ч.1 ст.337 наведеного Кодексу, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а за змістом п.13 ч.1 ст.3 цього Кодексу, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом.

Проте, при складенні й погодженні наданого на розгляд суду обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_1 , ані слідчим СВ Хаджибеївського ВП Суворовського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області Волошиною Х.О., ані прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 Тодоровим В.О., яким затверджувався зазначений акт, наведені вище вимоги закону дотримані не були, оскільки викладене у розглядуваному акті формулювання обвинувачення є неконкретним, суперечить приписам кримінального процесуального закону та уявляється незрозумілим навіть суду, що у свою чергу позбавляє суд у разі відання обвинуваченого до суду можливості роз`яснити останньому суть обвинувачення, адже обвинувальний акт не містить визначених законом обов`язкових відомостей про об`єктивну та суб`єктивну сторони інкримінованого зазначеному обвинуваченому протиправного діяння за певними кваліфікуючими ознаками (зокрема, форму вини та мотиви вчинення інкримінованого злочину за кожною кваліфікуючою ознакою).

Крім того, слід зауважити на тому, що диспозиція інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_1 злочину за ч.2 ст.307 КК України містить гіпотезу норми права і є бланкетною, тобто має відсильний характер, а тому для з`ясування судом та сприйняття громадськістю наявності ознак протиправності в діях вказаного обвинуваченого, викладене у розглядуваному обвинувальному акті формулювання обвинувачення має містити посилання на конкретні положення нормативно-правових актів України у сфері обігу наркотичних речовин, за якими під час досудового розслідування мала встановлюватися саме незаконність інкримінованих обвинуваченому дій (зокрема, Закони України «Про наркотичні засобі, психотропні речовини і прекурсори», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»).

Втім, зміст розглядуваного обвинувального акту свідчить про застосування органом поліції оперативно-розшукових заходів та про фактичне обмеження права обвинуваченого ОСОБА_1 на свободу і особисту недоторканість з 11:20 годин 17.11.2018 року (залишення поряд із відповідною службовою особою), що з огляду на доданий до означеного акту реєстр матеріалів досудового розслідування фактично тривало до 12:06 годин без відповідних на те законних підстав та без оформлення будь-яких процесуальних документів про таке затримання у зазначений період часу, що у свою чергу суперечить встановленим ст.ст.209, 253 КПК України вимогам.

До того ж, зазначений обвинувальний акт також містить відомості про вилучення у обвинуваченого ОСОБА_1 наркотичного засобу в ході проведеного працівниками Національної поліції України огляду місця події, що у контексті практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах «Бендерський проти України» від 15.11.2007 року, «Олександр Мельник проти України» від 28.03.2006 року, «Волохи проти України» від 02.11.2006 року, «Хаас проти Швейцарії» від 20.01.2011 року) й за сукупністю наведеного вище уявляє втручання працівників поліції у права обвинуваченого на свободу, особисту недоторканість та повагу на приватне життя за ст.ст.5, 8 Європейської Конвенції з прав людини.

Згідно зі ст.209 КПК України, особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою, а за ч.1 ст.253 цього ж Кодексу особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження.

На відміну від норм ст.ст.208, 223, 236, 238 КПК України, за якими допускається можливість проведення огляду чи обшуку особи, положення ст.237 цього Кодексу, якою регламентується проведення слідчим чи прокурором огляду місця події, що передбачає огляд місцевості, приміщення, речей чи документів з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини кримінального правопорушення, не містять приписів щодо можливості огляду чи обшуку особи під час проведення такого огляду місця події.

Наведені обставини та відсутність у реєстрі відомостей з повідомлення обвинуваченого ОСОБА_1 в порядку ст.253 КПК України про застосовані оперативно-розшукові заходи, з огляду на не визначення у розглядуваному акті та додатках до нього інформації щодо заведення відповідної оперативно-розшукової справи, без якої застосування таких заходів в силу ч.ч.1, 3 ст.9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» не допускається, - за своєю сукупністю не дозволяють суду пересвідчитись у дотриманні органом досудового розслідування вимог законів та у правомірності застосованих працівниками правоохоронних органів заходів за викладених обставин.

Разом із тим, сукупність наведених вище обставин свідчать про невідповідність розглядуваного обвинувального акту відносно ОСОБА_1 завданням кримінального провадження та практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до приписів ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України, підлягає обов`язковому застосуванню у кримінальному провадженні.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.07.2011 року зазначив, що незадокументоване затримання особи свідчить про абсолютне ігнорування принципово важливих гарантій статті 5 Конвенції і виявляє грубе порушення цієї статті. Незадокументування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім`я, підстави для затримання та ім`я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій статті 5 Конвенції. Суд зазначив, що пункт 2 статті 5 Конвенції містить первинну гарантію того, що будь-яка затримана особа повинна знати, чому її позбавляють свободи. Згідно з цим положенням кожна затримана особа має бути повідомлена простою, непрофесійною, зрозумілою для неї мовою про основні юридичні і фактичні підстави її затримання.

Опріч викладене, Суд неодноразово зазначав, що поняття «приватне життя» широке і не має вичерпного значення, воно включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи, а верховенство права передбачає, що втручання органів виконавчої влади в права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватись судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль надає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження (рішення «Хаас проти Швейцарії» від 20.01.2011 року, «Волохи проти України» від 02.11.2006 року).

Крім того, Суд неодноразово зазначав, що аби не суперечити статті 8 Конвенції, втручання має здійснюватися «згідно із законом», мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цієї мети (рішення «Шалімов проти України» від 04.03.2010 року, «Кузнецов проти України» від 29.04.2003 року), а у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року Суд визначив, що вислів «згідно із законом» не лише вимагає дотримання національного права, а й стосується якості цього права, вимагаючи щоб воно не суперечило принципу верховенства права.

Отже, оскільки викладене у означеному обвинувальному акті формулювання обвинувачення, з огляду на його невідповідність вимогам ст.ст.2, 291 КПК України та у контексті неодноразово застосованої Європейським Судом з прав людини концепції «плодів отруєного дерева» (зокрема, рішення від 20.04.2015 року у справі «Яременко проти України»), у зв`язку з не визначенням органом досудового розслідування у розглядуваному акті обов`язкових за ст.ст.9, 91-92 вказаного Кодексу об`єктивної та суб`єктивної сторони інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_1 протиправного діяння за певними кваліфікуючими ознаками, відсутністю у цьому акті законодавчого й належного обґрунтування певних застосованих працівниками поліції заходів та вчинених із сумнівним дотриманням встановленого законом порядку слідчих і процесуальних дій, неможливо визнати таким, що має бути висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом, а відтак слід визнати неможливість призначення такого обвинувального акту в цьому кримінальному провадженні до судового розгляду.

Аналогічну позицію визначив Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, за якою суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом.

Наведені вище обставини невідповідності обвинувального акту від 28.02.2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 вимогам ч.2 ст.291 КПК України, у контексті приписів ст.ст.2-3, 7-9, 91-92 цього ж Кодексу, визнаються судом істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які фактично нівелюють принципи законності та верховенства права, що за своєю сукупністю унеможливлює призначення до судового розгляду означеного обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні, а відтак єдиним можливим й законним судовим рішенням, уявляється повернення зазначеного акту прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, для усунення протягом розумного строку виявлених судом недоліків.

Наряду з наведеним, при вирішенні винесеного прокурором Тодоровим В.О. клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з нижчевикладеного.

Згідно з ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до ст.177 зазначеного Кодексу, метою застосування запобіжного заходу, наряду з іншим, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків кримінального провадження; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжувати злочинну діяльність.

З огляду на ст.178 вказаного Кодексу, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.

Пункт 4 ч.2 ст.183 означеного Кодексу встановлює, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

За обвинувальним актом, ОСОБА_1 висунуте обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, за кваліфікуючими ознаками незаконного придбання, зберігання наркотичного засобу з метою збуту, вчинене особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч.1 ст.309 КК України, у великих розмірах, за яке визначена можливість призначення покарання у виді позбавлення волі строком від шести до десяти років з конфіскацією майна.

Як вбачається з матеріалів розглядуваного клопотання, ухвалою слідчого судді від 26.02.2019 року обвинуваченому ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в «ОУВП №21» Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, строком до 24.04.2019 року.

Проте, зміст внесеного до суду клопотання прокурора Тодорова В.О. про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою містить некоректні та суперечливі дані про особу обвинуваченого, зокрема в обґрунтування ризику вчинення обвинуваченим іншого злочину ініціатор клопотання посилається на те, що вказаний обвинувачений нібито є раніше судимою особою.

За ст.ст.89, 90 КПК України такими, що не мають судимості, зокрема, визнаються особи, засуджені до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину, а до строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

Аналіз визначених у розглядуваному обвинувальному акті анкетних даних обвинуваченого ОСОБА_1 та встановлені в судовому засіданні обставини вказують на те, що останній в силу ст.89 КК України є таким, що не має судимості, оскільки у контексті ст.ст.89, 90 КК України строк давності виконання вироку Комінтернівського районного суду Одеської області від 07.06.2017 року сплив 07.07.2018 року.

Згідно ж наявної в матеріалах провадження довідки УІТ, станом на теперішній час, обвинувачений ОСОБА_1 притягається до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, обвинувальний акт відносно якого 18.08.2018 року направлений до Приморського районного суду м.Одеси, але будь-яких відомостей щодо постановлення цим судом остаточного судового рішення стороною обвинувачення в розпорядження суду не надано.

Попри те, зміст розглядуваного клопотання прокурора Тодорова В.О . при викладенні доказів обвинувачення містить вислів (з клопотання - дослівно) «…вина…підтверджується зібраними по кримінальному провадженню доказами…», а відтак вказаним прокурором допущений передчасний висновок про винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, що у свою чергу уявляє порушення принципу презумпції невинуватості.

Так, згідно зі 62 Конституції України, ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчинення кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покарання, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, а поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

За практикою Європейського Суду з прав людини (далі - Суд), яка як зазначалось вище та згідно з ч.5 ст.9 КПК України, підлягає застосуванню під час кримінального провадження, Суд неодноразово повторював, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції, є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого п.1 ст.6 Конвенції. Цей принцип, поміж іншого, поширюється на заяви, що їх роблять державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають у кримінальних справах, і які спонукають громадськість до висновків про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом. Достатньо мати - навіть за відсутності будь-якого формального висновку - певні підстави припускати, що відповідна посадова особа вважає обвинуваченого винним.

З`ясовуючи, чи становить заява державної посадової особи порушення п.2 ст.6 Конвенції, Суд не надає вирішального значення характерові чи результатам подальшого судового процесу. Наприклад, Суд визнав наявність порушення п.2 ст.6 Конвенції навіть у кримінальних справах, у яких національні суди закрили провадження у зв`язку із закінченням строку давності, заявника виправдали, а вирішувати питання вини взагалі не було потреби (див. рішення від 10.02.1995 року «Альне де Ребімон проти Франції», п.35).

Суд наголошує на тому, що п.2 ст.6 Конвенції не може завадити відповідним органам інформувати громадськість про перебіг розслідування у кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному ст.10 Конвенції. Однак він зобов`язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотриматись принципу презумпції невинуватості (п.п.81-83 рішення у справі «Шагін проти України» від 10.12.2009 року).

Аналогічних висновків дійшов Суд у справі «Грабчук проти України» при встановлені порушення принципу презумпції невинуватості за п.2 ст.6 Конвенції слідчим органу досудового розслідування при складенні відповідних процесуальних документів (п.п.42-46 рішення від 21.09.2006 року).

Враховуючи положення ст.62 Конституції України, наведені приписи Суду конвенційної юрисдикції та норми ст.17 КПК України, аналіз змісту розглядуваного клопотання сторони обвинувачення відносно ОСОБА_1 , зокрема означений вище вислів щодо винуватості останнього у скоєнні злочину, по-перше спонукає громадськість до думки про його вину і, по-друге, визначає наперед оцінку фактів відповідним судом, що у своє чергу беззаперечно свідчить про порушення принципу презумпції невинуватості за п.2 ст.6 Конвенції.

Крім того, судом не може бути прийнятим до уваги наведений прокурором Тодоровим В.О. у розглядуваному клопотанні ризик, щодо (з клопотання) «…перешкоджання досудовому розслідуванню іншим чином з метою уникнути відповідальності…», оскільки означений ризик ані матеріалами цього клопотання, ані будь-якими наданими прокурором в підготовчому судовому засіданні іншими документами, стороною обвинувачення не доведений та у клопотанні не конкретизований, але зазначені обставини у сукупністю із наведеними вище недоліками зазначеного клопотання істотно не впливають на остаточні висновки суду з вирішення по суті клопотання прокурора.

Втім, як слідує з обвинувального акту та встановлено під час підготовчого провадження, незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_1 в силу ст.89 КК України не має судимості, зі слів - перебуває у цивільному шлюбі та має місце тимчасового проживання в м.Одесі, останній є громадянином іншої держави - Республіки Молдови, перебуває на території України понад встановлені законодавством строки та не має місця реєстрації чи постійного місця проживання на її території, офіційно неодружений і не працевлаштований, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 07.06.2017 року та наразі обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а наведені у розглядуваному клопотанні доводи сторони обвинувачення щодо обґрунтування висунутої вказаному обвинуваченому підозри досліджені слідчим суддею Шкорупеєвим Д.А. за ухвалою від 26.02.2019 року та згідно матеріалів провадження 18.08.2018 року до Приморського районного суду м.Одеси направлений обвинувальний акт відносно вказаного обвинуваченого за ч.1 ст.309 КК України.

Наведені обставини обумовлюють недостатню міцність соціальних зв`язків обвинуваченого ОСОБА_1 в місці його тимчасового проживання, що у контексті загрози призначення покарання у разі доведеності провини останнього в цьому кримінальному провадженні у виді позбавлення волі строком до десяти років з конфіскацією майна, частково підтверджують актуальність раніше заявлених в ході досудового розслідування й передбачених ст.177 КПК України ризиків, а також об`єктивно доводять існування ризиків можливого ухилення обвинуваченого від суду та ймовірність вчинення іншого кримінального правопорушення, внаслідок чого, станом на теперішній час жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належне виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігти означеним ризикам.

Оцінюючи ж доводи позиції захисника Чапуріної С.І. щодо зміни обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу на домашній арешт за місцем тимчасового проживання останнього та відмови в задоволенні клопотання прокурора, суд вважає їх недостатніми та передчасними, з огляду на ненадання стороною захисту відповідних відомостей щодо згоди саме власника чи співвласників житла або його мешканців на проживання вказаного обвинуваченого за певною адресою, а також з урахуванням обставин та тяжкості інкримінованого обвинуваченому діяння, відсутності в останнього місця реєстрації на території України та підстав, що виключають в теперішній час можливість тримання обвинуваченого під вартою.

Отже, приймаючи до уваги викладене та виходячи із визначених в обвинувальному акті обставин інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_1 злочину, а також зважаючи на заперечення захисника Чапуріної С.І. та вказаного обвинуваченого, враховуючи незабезпеченість останнього місцем реєстрації та постійного проживання на території України, відсутності обставин, які б перешкоджали можливості тримання зазначеної особи під вартою, суд доходить висновку про необґрунтованість станом на теперішній час заявлених стороною захисту доводів та їх непідтвердження будь-якими доказами, з огляду на що на даному етапі провадження жоден із більш м`яких запобіжних заходів до означеного обвинуваченого не зможе забезпечити виконання ним процесуальних обов`язків та запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, у зв`язку з чим клопотання прокурора Тодорова В.О. підлягає задоволенню.

З урахуванням сукупності викладеного та враховуючи положення ч.4 ст.183, п.2 ч.5 ст.182 КПК України, зважаючи на характер і обставини інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_1 діяння, його майновий і сімейний стан та на наявність встановлених в судовому засіданні ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, суд вважає за необхідне одночасно визначити альтернативний вид запобіжного заходу - заставу в цьому кримінальному провадженні в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з розрахунку його розміру, встановленому Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», станом на 01.01.2019 року.

Керуючись ст.ст.2-3, 7-9, 26, 91-92, 177-178, 182-183, 291, 314-315, 369-372, Главою 18 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Обвинувальний акт від 28.02.2019 року й додатки до нього у кримінальному провадженні №12018161490002012, внесеному до ЄРДР 18.11.2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, - повернути прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, для усунення в розумні строки виявлених судом порушень вимог КПК України, викладених у мотивувальній частині ухвали.

Клопотання прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Тодорова В.О. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, - задовольнити.

Обрати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в «ОУВП №21» Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, строком на 2 місяці, тобто до 22.06.2019 року.

Строк дії ухвали в частині застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою закінчується 22.06.2019 року.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України, ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», визначити розмір застави, як альтернативного виду запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_1 обов`язків, передбачених ч.7 ст.42 КПК України, - у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 38 420 (тридцять вісім тисяч чотириста двадцять) гривень.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що згідно зі ст.182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, а обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу, після чого обвинувачений звільняється з-під варти.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 наступні обов`язки: повідомити про своє місце проживання та прибувати за кожною вимогою до прокурора, суду; не відлучатися з міста Одеси без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з експертами та свідками у цьому кримінальному провадженні.

Копії ухвали направити для виконання прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, начальникові «ОУВП №21» Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України та надати іншим заінтересованим особам.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Суворовський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 7 днів з дня проголошення.

С у д д я: В.В.Шурупов