Ухвала суду № 81552385, 24.04.2019, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2-2430/08

н/п 4-с/640/15/19

УХВАЛА

"24" квітня 2019 р. Київський районний суд м.Харкова у складі головуючого

судді Чередник В.Є.

за участю секретаря судового засідання Поліщук А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_3 ) на дії Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Барсегян Арутюна Овсеповича (61002 м.Харків вул.. Ярослава Мудрого буд. 16 ), стягувач: ОСОБА_3 ( місце проживання АДРЕСА_4 ), заінтересована особа: Київський відділ державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області ( місце знаходження м.Харків 61024 вул. Студентська буд.5/6 ) по виконанню судового рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника Колісниченко А.С. звернулася до суду зі скаргою про визнання протиправним розрахунку заборгованості по аліментам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає: АДРЕСА_1 перед ОСОБА_1, яка мешкає АДРЕСА_1 від 21.05.2018, здійсненний Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Барсегяном Арутюном Овсеповичем та зобов'язання уповноважених осіб Київського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, у провадженні яких на цей час перебуває виконавче провадження № 8841807, зробити новий розрахунок заборгованості по аліментам ОСОБА_3 перед ОСОБА_1.у відповідності до вимог чинного законодавства України.

В обґрунтування скарги зазначала, що Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.08.2008 по справі № 2-2430/08/17, яке набрало законної сили 16.08.2008, присуджено стягнення аліментів з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 на двох малолітніх дітей в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. щомісячно, починаючи з 03.04.2008 року до їх повноліття. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30.06.2009 розмір аліментів змінено з 5000,00 (п'яти тисяч) грн. до 2000 (двох тисяч) грн. У період з 2008 року по 2018 рік боржник сплачував аліменти нерегулярно, ухилявся від їх сплати, внаслідок чого утворилась заборгованість по аліментам, яка неодноразово розраховувалась органами державної виконавчої служби. У зв'язку із великою сумою заборгованості по аліментам (383966,67 грн. (триста вісімдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят шість гривень, шістдесят сім копійок)), Постановою державного виконавця Виглазової В.С. про передачу виконавчого провадження від 24.24.2018 матеріали виконавчого провадження № 8841807 були передані до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області. 21.05.2018 Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Барсегяном А.О. було зроблено новий розрахунок заборгованості по аліментам боржника перед заявником, за яким заборгованість боржника по аліментам була визначена у сумі 60065,91 грн. Вказаний розрахунок заявник вважає протиправним з тих підстав, що в ньому неправильно визначено момент, з якого має нараховуватись зменшена сума аліментів на місяць та наявні інші рахункові помилки в його змісті, в наслідок чого сума заборгованості по аліментам боржника перед заявником була істотно занижена. Внаслідок зазначених протиправних дій суб'єкта оскарження було порушено право заявника на справедливий суд, на мирне володіння її майном, права дітей заявника на утримання та належний і достатній життєвий рівень, гарантовані на міжнародному та національному рівні, принцип належного урядування та принцип дії органів державної влади виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09.03.2018 відкрито провадження з розгляду цієї скарги.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова задоволено заяву заявниці та витребувано матеріали виконавчого провадження № 8841807 з Київського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

22.11.2018 Київським відділом державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області подано новий розрахунок заборгованості по аліментам від 25.10.2018 у відповідності до вимог заявниці по вказаній справі.

Заявником подано аналогічну заяву про долучення документів, якою також долучено новий розрахунок заборгованості по аліментам від 25.10.2018 та заяву про розподіл судових витрат.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2019 р., вказана справа розподілена судді Чередник В.Є.

Частиною 1ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6Конвенціїпрозахист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, прийшов до висновку, що вимоги заявника підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.08.2008 по справі № 2-2430/08/17, яке набрало законної сили 16.08.2008, присуджено стягнення аліментів з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, яка мешкає АДРЕСА_1, аліменти на утримання дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. щомісячно, починаючи з 03.04.2008 року до їх повноліття.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30.06.2009 розмір аліментів, стягуваних з боржника на користь заявника на утримання їх неповнолітніх дітей змінено з 5000,00 (п'яти тисяч) грн. до 2000 (двох тисяч) грн. та визначено, що аліменти у зменшеному розмірі підлягають стягненню з дня набрання цього судового рішення законної сили.

У період з 2008 по 2018 рік боржник сплачував аліменти нерегулярно, певні періоди не сплачував взагалі, внаслідок чого утворилась заборгованість по сплаті аліментів, яка неодноразово розраховувалась органами державної виконавчої служби.

У зв'язку із великою сумою заборгованості по аліментам (383966,67 грн. (триста вісімдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят шість гривень, шістдесят сім копійок)), Постановою державного виконавця Виглазової В.С. про передачу виконавчого провадження від 24.24.2018 матеріали виконавчого провадження № 8841807 були передані до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

21.05.2018 Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Барсегяном Арутюном Овсеповичем було зроблено новий розрахунок заборгованості по аліментам боржника перед заявником, за заборгованість боржника по аліментам була визначена у сумі 60065,91 грн. (шістдесят тисяч шістдесят п'ять гривень, дев'яносто одна копійка).

У оскаржуваному розрахунку, за період з 03.04.2008 до 01.07.2009 у графі «фіксована сума» (сума аліментів, яка має бути сплачені на місяць) зазначено 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

Внаслідок цього, в графі «сума заборгованості» боржнику за відповідні місяці (зокрема, за період з 03.04.2008 по 01.09.2008) встановлена переплата у відповідній сумі аліментів на місяць (загалом на суму 18633,34 грн. (вісімнадцять тисяч шістсот тридцять три гривні, тридцять чотири копійки).

В свою чергу, за період з 01.09.2008 по 01.07.2009 сукупна сума заборгованості складає лише 8500,00 грн. (вісім тисяч п'ятсот гривень, нуль копійок).

Також, у оскаржуваному розрахунку за період з 01.09.2008 по 01.10.2008 зазначено, що боржник сплатив аліменти у сумі 5500,00 грн. (п'ять тисяч п'ятсот гривень) та, відповідно, виставлено боржнику переплату зі сплати аліментів у розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п'ятсот гривень).

За період з 01.11.2008 по 01.12.2008 зазначено, що боржник сплатив аліменти у сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень) та, відповідно, в графі «сума заборгованості», заборгованість боржника зі сплати аліментів за цей період відсутня.

Після звернення заявника до суду зі скаргою, що є предметом розгляду в межах цього провадження, 25.10.2018 Київським відділом державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області було зроблено новий розрахунок заборгованості по аліментам, яким зазначені вище помилки були усунуті та фактично задоволено вимоги заявника, викладені у вказаній скарзі, однак вже після звернення останнього до суду із цією скаргою.

Оцінюючи законність дій суб'єкта оскарження по цій справі та правомірність розрахунку заборгованості по аліментам від 21.05.2018 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця.

Відповідно до п. 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень) виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Згідно з ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 14 ЦПК України від 18.03.2004 № 1618-IV, у редакції від 12.06.2009, чинної на момент існування правовідносин, пов'язаних із зміною у судовому порядку розміру аліментів на дітей на місяць по цій справі (далі ЦПК України у редакції від 12.06.2009), встановлювалось, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК України у редакції від 12.06.2009, рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Аналогічні положення містять ст. 18, 384 чинного ЦПК України.

Законна сила судового рішення означає, зокрема, що юридичні наслідки, які викликані цим рішенням, починають діяти лише після набрання таким рішенням законної сили, та не діють на минуле (крім випадків, прямо передбачених законом та таким рішенням), та існують аж до їх скасування або зміни у встановленому законом порядку.

Таким чином, до моменту проголошення рішення Апеляційного суду Харківської області від 30.06.2009, яким розмір аліментів, стягуваних з боржника на користь заявника на утримання їх неповнолітніх дітей змінено з 5000,00 (п'яти тисяч) грн. до 2000 (двох тисяч) грн., законної сили мало та діяло рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.08.2008 про справі № 2 -2430/08/17, яким сума аліментів, що повинні сплачувались щомісяця боржником, була встановлена у розмірі 5000 (п'яти тисяч) грн. щомісячно.

Вказаний висновок щодо часової зміни розміру аліментів узгоджується із позицією, викладеної Пленумом Верховного суду України у Постанові від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». Зокрема, у п. 23 цієї Постанови вказано, що відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Крім того, аналогічні відомості зазначені в абзаці 5 резолютивної частини рішення Апеляційного суду Харківської області від 30.06.2009.

Отже, оскаржуваний розрахунок зроблений із порушеннями вимог законодавства України щодо порядку його складання та містить неправильні відомості щодо розміру заборгованості по аліментам, а, отже не може вважатися правомірним.

Щодо посилань заявниці на порушення оскаржуваним розрахунком її права на справедливий суд слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже, протиправно зменшивши суму виплат, яка належала заявниці згідно з судовим рішенням, що набрало законної сили, є фактичною відмовою у виконанні такого рішення, що є недопустимим згідно з приписами п. 1 ст. 6 Конвенції, а тому доводи заявника про порушення діями суб'єкта оскарження її права на справедливий суд є обґрунтованими.

Щодо посилань заявниці на порушення діями суб'єкта оскарження її права на мирне володіння її майном суд зазначає наступне.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном, а також закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, до категорії «майно» відносяться та захищаються Конвенцією «правомірні очікування» особи на отримання (набуття) майна в майбутньому, якщо для того є відповідні законні підстави.

ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» від 08.11.2006 (заява №63134/00) встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в ситуації, коли заявник в силу спеціальних та чинних на той період часу положень національного законодавства мав виправдані очікування (матеріальний інтерес) щодо отримання виплат, але вони йому сплачені не були.

Також, ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні «виправданим очікуванням» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (пункт 51 рішення «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 року та пункт 21 рішення «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року (заява № 25921/02).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 179 СК України у редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 № 2037-VIII, який набув чинності 08.07.2017 було передбачено, що «аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням».

Отже, до набрання чинності Законом України від 17.05.2017 № 2037-VIII беззаперечно, суми аліментів, одержаних на дітей були власністю заявниці.

Після набрання чинності 08.07.2017 Законом України від 17.05.2017 № 2037-VIII ч. 1 ст. 179 СК України викладено у наступній редакції: «Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини».

При цьому, відповідно до ст. 5 ЦК України, яка регулює також і питання застосування норм СК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, враховуючи темпоральний підхід до визначення питання належності права власності на суми аліментів заявнику вбачається, що у зв'язку і тим, що заборгованість, розмір якої було протиправно зменшено суб'єктом оскарження, виникла до набрання чинності Законом України від 17.05.2017 № 2037-VIII, то суми такої заборгованості є власністю заявниці, а тому позбавлення її вказаного права без наявних на те законних підстав є порушенням її права на мирне володіння її майном.

Однак, якщо тлумачити положення ч. 1 ст. 179 СК України як до набрання чинності, так і після набрання чинності Законом України від 17.05.2017 № 2037-VIII вбачається, що аліменти, одержані на дитину є власністю відповідної особи. Тобто моментом виникнення права власності на аліменти є саме момент одержання відповідної суми аліментів, а не момент їх нарахування.

За цим підходом, сума заборгованості по аліментам, яка буде сплачена у майбутньому є власністю дітей заявника, а тому саме право заявниці на мирне володіння її майном не було порушене.

Однак при цьому, оцінюючи дії суб'єкта оскарження на відповідність положенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції вбачається, що протиправно зменшивши майже в два рази суми виплат, які мають бути сплачені в якості аліментів не можна вести мову про відповідність дій суб'єкта оскарження цим положенням та про відсутність втручання суб'єктам оскарження у право на мирне володіння майном приватної особи, чи то заявниці, чи то її дітей.

Отже, доводи заявника про наявність в діях суб'єкта оскарження порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є обґрунтованими.

Щодо доводів заявниці про порушення права її дітей на утримання та належний і достатній життєвий рівень суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, з 21.05.2018 по 25.10.2018 саме внаслідок противоправних та необґрунтованих дій суб'єкта оскарження заходи щодо стягнення з боржника заборгованості по аліментам не здійснювались, а боржник, в свою чергу, погасив заборгованість по аліментам на підставі наданого йому розрахунку (у вказаному у ньому розмірі). Отже, саме внаслідок протиправних та необґрунтованих дій суб'єкта оскарження виплати заборгованості з 21.05.2018 по 25.10.2018 у належному розмірі не здійснювалися, що позбавило дітей заявника належного утримання у відповідному розмірі.

Отже, доводи заявниці про те, що права її дітей на утримання та належний і достатній життєвий рівень, гарантовані на міжнародному та національному рівні були порушеними є обґрунтованими.

Щодо доводів заявника про порушення суб'єктом оскарження принципів належного урядування та принципу дії органів державної влади виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, однією із складових верховенства права, який закріплений у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, є принцип «належного урядування».

Отже, здійснюючи неправильний розрахунок суб'єкт оскарження не дотримався встановлених для нього законних процедур та не діяв на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому доводи заявника в цій частині також є обґрунтованими.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вимоги заявника були задоволені органами виконавчої служби шляхом здійснення нового розрахунку у відповідності з заявленими ним вимогами 25.10.2018, фактично підтвердивши останнім протиправність розрахунку від 21.05.2018.

Про вказане наголошує і сам заявник у своїй заяві про долучення документів, вказуючи, що предмет спору по вказаній справі на цей час відсутній.

Відповідно до абз. 3 п. 13 ПП ВССУ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 № 6 (далі - ПП ВССУ від 07.02.2014 № 6), у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання, а саме: стаття 122 ЦПК - про відкриття провадження у справі; статті 26, 27, 45 ЦПК - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків; статті 74 - 77 ЦПК - про судові виклики та повідомлення; глави 4 розділу III ЦПК - про судовий розгляд; глав 1, 2 розділу V ЦПК - щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Отже, з наведеного вбачається про наявність підстав для закриття провадження по скарзі заявника на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Також, в матеріалах справи наявне клопотання заявника про розподіл судових витрат та заява про долучення документів, відповідно до яких заявниця зазначає, що у зв'язку із оскарженням дій органів виконавчої служби нею понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 (дев'яти тисяч гривень). На підтвердження реальності понесення таких витрат заявником додано копії Договору про надання професійної правничої допомоги БН від 01.06.2018; Додаткової угоди №1 від 24.07.2018 до Договору про надання професійної правничої допомоги БН від 01.06.2018; Акту виконаних робіт за Договором про надання професійної правничої допомоги БН від 01.06.2018 та Додатковою угодою № 1 від 24.07.2018 до Договору про надання професійної правничої допомоги № БН від 01.06.20187; Квитанції № 0.0.1217486933.1 від 19.12.2018; Меморіального ордеру № @2PL908157 від 19.12.2018 ПАТ КБ «Приватбанк»; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № ЗП 001063 від 28.04.2015 Адвоката Баранова Т.О.; посвідчення помічника адвоката Баранова Т.О. Колісниченко А.С. від 20.06.2018 року № 406; Роздруківка витягу з ЄРАУ щодо Баранова Т.О та його помічників; Копію довіреності від 31.10.2016.

Дослідивши зміст зазначених документів суд вважає вказані докази належними та допустимими та які в повній мірі підтверджують факт понесення заявником витрат на професійну правничу допомогу по вказаній справі у вказаному ним розмірі.

При цьому, відповідно до ст. 452 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Відповідно до п. 19 ПП ВССУ від 07.02.2014 № 6, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (стаття 388 ЦПК). Розподіл таких судових витрат здійснюється судом незалежно від того, чи оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, оскільки відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Питання розподілу судових витрат у разі задоволення вимог заявника після звернення останнім до суду, однак до винесення відповідного судового рішення по справі спеціальними нормами розділу VІІ ЦПК (судовий контроль за виконанням судових рішень) не врегульовано.

Однак, при цьому, відповідно до абз. 3 п. 13 ПП ВССУ від 07.02.2014 № 6 у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання, а саме: стаття 122 ЦПК - про відкриття провадження у справі; статті 26, 27, 45 ЦПК - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків; статті 74 - 77 ЦПК - про судові виклики та повідомлення; глави 4 розділу III ЦПК - про судовий розгляд; глав 1, 2 розділу V ЦПК - щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо.

Згідно з ч.3 ст.142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Таким чином, у зв'язку із тим, що спеціальні норми ЦПК України не вирішують питання розподілу судових витрат в ситуації, яка склалася по цій справі, однак передбачають та гарантують стягнення таких витрат, то, як роз'яснив Вищий спеціалізований сул України з розгляду цивільних і кримінальних справ, мають застосовуватись загальні норми ЦПК України, які регулюють більшість основних питань розподілу судових витрат, та відповідно до яких, у ситуації, що має місце по цій справі, такі витрати мають бути покладені на органи державної виконавчої служби.

Розмір зазначених витрат є обґрунтованим та співмірним із складністю справи та кількістю наданої професійної правничої допомоги, їх фактичне понесення підтверджено належними та допустимими доказами, а тому заява про розподіл судових витрат заявниці має бути задоволена у повному обсязі.

Враховуючи те, що суб'єкт оскарження Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Барсегян Арутюн Овсепович є посадовою особою відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, яке не є окремо створеною юридичною особою, а є структурним підрозділом Головного територіального управління юстиції у Харківській області, то витрати, пов'язані з розглядом цієї справи, мають бути покладені саме на Головне територіальне управління юстиції у Харківській області.

На підставі викладеного, керуючись ст. 259, 263-265, 268, 447-451 ЦПК України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 в частині визнання протиправним розрахунку заборгованості по аліментам - задовольнити.

Визнати протиправним розрахунок заборгованості по аліментам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає: АДРЕСА_1 перед ОСОБА_1, яка мешкає АДРЕСА_1 від 21.05.2018 р., здійснений Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Барсегяном Арутюном Овсеповичем

Провадження по скарзі ОСОБА_1 в частині зобов'язання уповноважених осіб Київського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, у провадженні яких на цей час перебуває виконавче провадження № 8841807, зробити новий розрахунок заборгованості по аліментам - закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1) витрати на правову допомогу з Головного територіального управління юстиції у Харківській області (місцезнаходження: 61002, Харківська обл., місто Харків, вул.. Ярослава Мудрого, б.16; ЄДРПОУ: 34859512) в розмірі 9000 ( дев'ять тисяч) грн.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом пятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Апеляційного суду Харківської області.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2018

Повне судове рішення складено 06.05.2019 р.

Суддя В.Є. Чередник