Рішення № 81545978, 08.04.2019, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4389/18

Провадження № 2/175/1431/18

РІШЕННЯ

Іменем України

08 квітня 2019 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Новік Л.М.,

за участю секретаря – Сапай О.Г.,

розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптторг-15» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов’язків, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з зазначеною позовною заявою, в обґрунтування своїх вимог зазначив, що ОСОБА_1 з 20.09.2017 року по 26.06.2018 рік включно працювала у ТОВ «ОПТТОРГ-15» на посаді керуючого магазином «Продукти №34» у м. Павлоград, вул. Промислова 6 а, та була звільнена наказом №315-к від 26.06.2018 року. 21.09.2017 року між ТОВ «Оптторг-15» і ОСОБА_1 був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. По акту приймання-передачі товару №65 від 21.09.2017 р. ОСОБА_1 прийняла товар на склад магазину «Продукти №34» у м. Павлоград, вул. Промислова, буд. 6а на загальну суму 327 183,3 грн., копія підписаного Акту додається. В результаті проведеної 25.06.2018 р. комісійної позапланової інвентаризації товару магазину за період з 22.05.2018 р. по 25.06.2018 р. було виявлено нестачу товару (товарно-матеріальних цінностей) на суму 16987,70 грн. Відповідач добровільно шкоду не відшкодувала, тому позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптторг-15» (код ЄДРПОУ 39691520) матеріальну шкоду в сумі 16987,70 грн., завдану нею під час виконання трудових обов’язків та судові витрати.

Відповідач не погодившись позовом надала суду письмові пояснення в якому вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, посилаючись на те, що інвентаризація була проведена з порушенням стандарту, затвердженого на товаристві. Члени комісії зазначені в інвентаризаційній відомості їй не знайомі і я їх ніколи не бачила, тим більше вони не були присутніми на магазині, де вона була керуючою. Всі інвентаризації у них проводила або територіальний менеджер ОСОБА_2, або ревізор. Всі інвентаризації проводились тільки в її присутності і за її участі, а також продавців, працюючих в магазині. На інвентаризаційній відомості від 25.06.2018 року немає ні її підпису, ні одного співробітника магазину. З магазину вона була звільнена за ст.38 КЗпП України за власним бажанням, так як найшла інше місце роботи. На час звільнення ніяких матеріальних претензій Оптторг -15 до неї не мав. Просила відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, але до його початку надав заяву про розгляд справи без його участі позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач до початку судового засідання надала заяву в якій просила розглянути справу без її участі, на підставі поданих нею заперечень на позов просить відмовити у задоволенні позову.

У зв?язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, встановив наступне.

Суд, дослідивши матеріали справи встановив наступне.

Судом встановлено, що 21.09.2017 року відповідач ОСОБА_1, згідно наказу (розпорядження) ТОВ «ОПТТОРГ-15» № 959-к від 20.09.2017 року прийнята на роботу на посаду керуючого магазином Продукти, що розташований за адресою м. Павлоград, вул. Промислова,6а.

Згідно з наказом ТОВ «ОПТТОРГ-15» №315-к від 26.06.2018 року з ОСОБА_1 припинено трудовий договір на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

Таким чином, відповідач перебувала з ТОВ «ОПТТОРГ-15» у трудових відносинах з 21.09.2017 р. по 26.06.2018 р.

З посадовою інструкцією керуючого магазином відповідач була ознайомлена під розписку.

Відповідно до Типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 21.09.2017 року ОСОБА_1 було встановлено матеріальну відповідальність.

21.09.2017 року складено Акт прийняття-передачі товару № 65, відповідно до якого вбачається прийняття ОСОБА_1 товару на загальну суму 327183,37 грн. (з ПДВ), що знаходився у магазині Продукти №34, розташованого за адресою м. Павлоград, вул. Промислова, 6а. Акт підписано ОСОБА_1

Судом встановлено, що згідно з наказом TOB «ОПТТОРГ-15» № 176 від 22.06.2018 року «Про проведення позапланової інвентаризації товару на магазині», 25.06.2018 року було проведено позапланову комісійну позапланову інвентаризацію товарних залишків на Магазині «Делві №34» за адресою м. Павлоград, вул. Промислова, 6а за період з 22.05.2018 р. по 25.06.2018 р. Підпис відповідача про ознайомлення з наказом відсутній.

Судом встановлено, що 25.06.2018 року було проведено позапланову комісійну позапланову інвентаризацію товарних залишків на магазині «Делві №34» за адресою м. Павлоград, вул. Промислова, 6а за період з 22.05.2018 р. по 25.06.2018 р., на підставі якого було виявлено нестачу підзвітного ОСОБА_1 товару на суму 16 987,70 грн., але в інвентиразаційному описі №7373 відсутній підпис матеріально-відповідальної особи ОСОБА_1.

Відповідно до розписки (а.с. 47) вбачається, що до початку проведення інвентаризації всі видаткові і прибуткові документи на товарно-матеріальні цінності здано до бухгалтерії і всі товарно-матеріальні цінності, які надійшли під їх відповідальність, оприбутковано, а ті, які вибули, - списано на видатки, але в ній також відсутній підпис матеріально-відповідальної особи ОСОБА_1.

Належних доказів проведення у вказаному магазині проміжних інвентаризацій (щоденних, щомісячних) матеріали справи не містять.

Предметом спору, що виник між сторонами є відшкодування працівником ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої внаслідок втрати майна під час виконання трудових обов’язків.

Згідно з ч. 1, 2ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 29грудня 1992 року №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" зазначив, що суд у кожному випадку суд зобов'язаний з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 29 грудня 1992 року № 14 також роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відповідальності необхідні ще три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, а також вина працівника.

Пунктом 1 ч.1 ст.134 КЗпП України визначено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Як було встановлено судом вище, між відповідачем та товариством було укладено Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Позивач вказував на нестачу товару, яку вважає прямою дійсною шкодою спричиненою товариству його працівником, розмір якої визначив загальною вартістю втраченого майна. Однак позивачем не зазначено у позові, а матеріали справи не містять належних доказів протиправної поведінки відповідача, що знаходиться у причинному зв'язку із результатом у вигляді шкоди, що настала, а також, відповідно, позивачем не доведено і вини працівника щодо спричиненої шкоди.

Згідност.138 КЗпП України обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

Щодо оцінки доказів спричинення і розміру шкоди, наданих стороною позивача, а саме акт прийняття-передачі товарів на відповідальне зберігання, Інвентаризаційний опис виявленої нестачі товару та Протокол про результати комісійної позапланової інвентаризації, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 15 розділу ІІ Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (із змінами) інвентаризаційні описи застосовуються для фіксування наявності, стану та оцінки активів підприємства та тих активів, які належать іншим підприємствам і обліковуються поза балансом. В акті інвентаризації фіксуються наявність готівки, грошових документів, бланки документів суворої звітності, фінансових інвестицій, а також повнота відображення грошових коштів на рахунках у банку (реєстраційних рахунках), дебіторської та кредиторської заборгованостей, зобов»язань, коштів цільового фінансування, витрат і доходів майбутніх періодів, забезпечень (резервів), які створюються відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку у державному секторі, міжнародних стандартів та інших актів законодавства. Інвентаризаційні описи застосовуються для фіксування наявності, стану та оцінки активів підприємства та тих активів, які належать іншим підприємствам і обліковуються поза балансом.

Відповідно до п. 20 розділу ІІ вказаного Положення бухгалтерською службою складаються звіряльні відомості активів і зобов»язань, у яких відображаються розбіжності між даними бухгалтерського обліку і даними інвентаризаційних описів (актів інвентаризації).

Зазначених документів (звіряльних відомостей активів і зобов’язань) до матеріалів позовної заяви не додано, таким чином Інвентаризаційний опис не може вважатися достатнім доказом розміру спричиненої шкоди.

Крім того, аналізуючи Акт прийняття-передачі товару №65 та Інвентаризаційний опис судом встановлено, що кількість та найменування товару у вказаних документах різниться.

Згідно із розписки, що міститься в матеріалах справи (а.с. 47) зазначено, що до початку проведення інвентаризації всі видаткові і прибуткові документи на товарно-матеріальні цінності здано до бухгалтерії і всі товарно-матеріальні цінності, які надійшли під їх відповідальність, оприбутковано, а ті, які вибули, - списано на видатки. Однак, доказів, з яких можливо було б перевірити кількість оприбуткованих товарно-матеріальних відомостей, та тих, які вибули, не надано стороною позивача.

Крім того, ні розписка, ні Інвентаризаційний опис матеріально-відповідальною особою не підписані.

Позивачем не надано достатніх та належних доказів в підтвердження спричинення відповідачем прямої дійсної шкоди та її розміру.

Жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач неналежно виконувала свої трудові обов»язки, внаслідок чого товариству була завдана шкода, позивачем також не надано, що унеможливлює покладення матеріальної відповідальності на відповідача ОСОБА_1

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

На підставі встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 130, 135-3, 138 КЗпП України, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", ст. ст. 7, 10, 76-83, 95, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптторг-15» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов’язків відмовити.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду може бути подано апеляційну скаргу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Новік