Рішення № 81537941, 24.04.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/13849/18 2/335/636/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя

в складі головуючого судді Соболєвої І.П.,

за участю секретаря судового засідання Хома Д.М.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що їй на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2 від 06.12.2006 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.05.2010 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1.

За вказаною адресою, крім позивача зареєстрований її син - відповідач у справі ОСОБА_2, який протягом п'яти років поспіль за місцем реєстрації не проживає, в добровільному порядку з реєстраційного обліку знятися не бажає.

Внаслідок бездіяльності відповідача з не зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 вимушена нести зайві витрати на утримання житла, оплачуючи комунальні послуги, в тому числі за відповідача, а також позбавлена можливості оформити субсидію на оплату житлово-комунальних послуг.

Таким чином, оскільки відповідач у квартирі не проживає без поважних причин більш року, ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користуванням житлом - квартирою АДРЕСА_1.

Ухвалою суду від 10.12.2018 постановлено розгляд цивільної справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, наполягаючи на підставах викладених в позові, просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, однак до судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, в зв'язку з чим, на підставі вимог ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, зі згоди позивача у справі суд вважає за можливим справу розглянуто у відсутність відповідача на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вислухавши позивача, допитавши свідків, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачу у справі на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2 від 06.12.2006 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.05.2010 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1.

Факт реєстрації ОСОБА_1 у квартирі підтверджується довідкою Департаменту реєстраційний послуг від 20.11.2018 року № 04-26/5-10490, відповідно до якої вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, з 30.12.1975 по теперішній час.

Згідно витребуваної судом з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради інформації відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за вищезазначеною адресою з 22.04.2009 по теперішній час.

Як пояснили допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_2 в квартирі матері, а саме АДРЕСА_1 не проживає більше 5 років. Не сплачує комунальні послуги та квартплату, не бере участі в ремонті житлового приміщення, не зберігає свого особистого майна, зв'язок з квартирою втратив, з матір'ю не спілкується.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 02.12.2010 «Справа Кривіцька і Кривіцький проти України», у контексті Конвенції, поняття «Житло» не обмежується приміщеннями, в яких проживають на законних підставах або які були у законному порядку встановлені, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є самою крайньою формою втручання у права на житло.

Як передбачено ст. 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Тому право члена сім'ї власника квартири користування цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це житло. Таким чином, лише члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом у відповідності до вимог закону. При цьому приміщення, яке вони мають право займати, визначається самим власником.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Також, права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Верховний Суд України в своїй постанові від 16.01.2012 у справі № 6-57цс11 зазначив, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом одну з таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням. Зазначена постанова є обов'язковою для суду з огляду на положення частини 1 статті 360-7 ЦПК України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Судом встановлено, що відповідач у справі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, числиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1, з 22.04.2009 по даний час, однак у спірному житлі не проживає більш 5 років, тобто десь з 2014 року, не сплачує комунальні послуги та квартплату, не бере участі в ремонті житлового приміщення, не зберігає свого особистого майна, зв'язок з квартирою втратив, що достовірно підтверджено дослідженими матеріалами цивільної справи у їх сукупності та показами допитаних у судовому засіданні свідків.

Право на повагу до житла гарантує і ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За таких обставин, оскільки відповідач не проживає в спірній квартирі понад 5 років, витрати на утримання майна не несе, за комунальні послуги не сплачує, суд вважає, що він втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Таким чином, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому вони підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживанняв Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі рішення суду про позбавлення права особи користування житловим приміщенням.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд вважає, що вони повинні залишитись за позивачем так як питання щодо їх стягнення позивачем не заявлялись.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 13, 8183, 263-265, 280-284, 288, 289 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

Копію заочного рішення направити учасникам справи, які не з'явились в судове засідання, в порядку, передбаченому статтею 272 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя.

Повні відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1;

- відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, місце реєстрації: АДРЕСА_1;

- третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 40302133, юридична адреса: 69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 84.

Суддя І.П. Соболєва