Рішення № 81532596, 26.04.2019, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/574/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання незаконним та скасування наказу від 15.02.2019 р. №224-к,

встановив:

19 березня 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.02.2019 № 224-к "Про звільнення ОСОБА_1";

- поновити позивача на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на наземному транспорті Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки з 20.02.2019 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.02.2019 року по день прийняття рішення суду по суті заявлених позовних вимог;

- допустити негайне виконання в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 19.11.2018 позивач ознайомився з наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 08.10.2018 № 2192-к "Про попередження про заплановане вивільнення працівників". Також, 19.11.2018 йому було надано попередження, яким повідомлялось, що відповідно до частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу", статті 49-2 КзпП України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням, позивача буде звільнено. В подальшому, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.02.2019 № 224-к, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 20.02.2019, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п. 1 ч. 1 та 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу", п.1 ч. 1 ст. 40 КзпП України.

Позивач вважає, що його звільнення є незаконним, так як роботодавець не запропонував йому рівноцінної посади державної служби, або іншої роботи у цьому державному органі. Його звернення від 22.12.2018 про переведення із займаної посади на посаду головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки залишилось без розгляду та не прийнято до уваги профспілковою організацією.

24 квітня 2019 року до суду надійшов відзив з Державної служби України з безпеки на транспорті, відповідно до якого відповідач має заперечення проти задоволення позовних вимог.

Так, відповідач доводить, що згідно витягу зі штатного розпису на 2018 рік Державної служби України з безпеки на транспорті, затвердженої наказом Укртрансбезпеки від 19.02.2018 № 162, який вводився в дію 05.10.2018, гранична чисельність штату Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки становила 17 осіб, тобто чисельність штату скоротилась майже вдвічі. При цьому, детально проаналізувавши професійно-трудову діяльність позивача та законодавство (стаття 42 КзпП України), було встановлено, що ОСОБА_1 не відноситься до тих осіб, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в порівнянні з іншими особами, посади яких підпали під скорочення.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 відкрито провадження у справі, залучено в якості третьої особи Чорноморське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки та витребувано за клопотанням позивача належним чином завірені копії документів, що стосуються звільнення останнього з роботи.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заяви по суті, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно інформації, що міститься у трудовій книжці ОСОБА_1, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 2141-к від 26.10.2017, позивач був призначений на посаду заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на наземного транспорту Чорноморського міжрегіонального управління.

Відповідно до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 08.10.2018 № 2192-к "Про попередження про заплановане вивільнення працівників", управлінню персоналом доручено вжити заходів в установленому порядку щодо попередження про заплановане вивільнення працівників Державної служби України з безпеки на транспорті.

19.11.2018 ОСОБА_1 було вручено попередження, яким повідомлялось, що відповідно до частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу", статті 49-2 КзпП України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням, позивача буде звільнено.

Згідно наказу Державної служби України з безпеки на транспорті № 2625-к від 23.11.2018, ОСОБА_2 звільнено з посади головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки з 03.12.2018.

Позивачем 22.12.2018 та в подальшому 14.01.2019 голові Державної служби України на транспорті направлені заяви, погоджені начальником Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Пастухом І.О. про переведення із займаної посади на посаду головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг. Інформації про розгляд заяв відповідачем суду не надано.

Згідно листа первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.01.2019, погоджено розірвання трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 40 КзпП України стосовно ОСОБА_1

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.02.2019 № 224-к, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 20.02.2019, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п. 1 ч. 1 та 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу", п.1 ч. 1 ст. 40 КзпП України.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державна служба припиняється в тому числі і за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема і скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 40 Кодексу законів про працю України, яка регламентує процедуру розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Нормою ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав визначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Отже, з урахуванням положень ст. 40 Кодексу Законів про працю України та ст. 87 Закону України «Про державну службу» звільнення працівника допускається лише після пропозиції працівникові всіх вакансій на тому ж підприємстві, в установі, організації та у разі відмови працівника від такої.

Із матеріалів справи вбачається, що на момент вирішення питання про звільнення позивача з посади в Чорноморському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки була наявна посада головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг. При цьому, ОСОБА_1 скористався своїм правом на переведення та погодив заяву з начальником Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, що також підтверджує наявність вказаної вакансії. Голові Державної служби України з безпеки на транспорті спрямовано дві заяви про переведення ОСОБА_1 від 22.12.2018 та 14.01.2019.

Разом з тим, роботодавець не надав суду жодних доказів розгляду вказаних заяв.

Суд зауважує, що власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40 Кодексу Законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Отже, при прийнятті рішення Державною службою України з безпеки на транспорті, як роботодавцем, не виконано вимоги законодавства в частині процедури звільнення працівника, оскільки не запропоновано позивачу рівнозначну посаду у тій же установі, більше того, така можливість була. Однак відбулось порушення трудових гарантій позивача як працівника, що є підставою для визнання протиправними та скасування наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.02.2019 № 224-к «Про звільнення ОСОБА_1».

Враховуючи встановлення порушення процедури звільнення, суд не надає оцінку іншим доводам позивача щодо незаконного звільнення.

Разом з тим, суд зазначає, що частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд не приймає доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 не має переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в порівнянні з іншими особами, посади яких підпали під скорочення, так як жодних доказів цього не надано.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача із займаної до такого звільнення посади, він підлягає поновленню саме на ній з 21 лютого 2019 року (наступного дня після незаконного звільнення), а не як заявлено позивачем - 20.02.2019, так як саме 20.02.2019 є останнім робочим днем позивача.

Також, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.02.2019 по день ухвалення судового рішення.

За припасами частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При визначенні суми заробітної плати, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, суд виходить з вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», а саме з пунктів 5 та 8 зазначеного Порядку, відповідно до яких основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні дні) на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Разом з тим, суд зауважує, що ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.03.2019 суд задовольнив клопотання позивача та зобов'язав Державну службу України з безпеки на транспорті про надання довідки по заробітній платі ОСОБА_1 за два останні повні місяці роботи із зазначенням кількості робочих днів.

Проте, на час розгляду справи відповідачем довідку суду не надано, а повторне витребовування та, у зв'язку з цим, відкладення справи призведе до порушення прав позивача на своєчасний розгляд справи.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги у цій частині та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу без зазначення конкретної суми із зобов'язанням її обрахування відповідача на підставі вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 242 - 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.02.2019 № 224-к "Про звільнення ОСОБА_1"

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на наземному транспорті Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки з 21 лютого 2019 року.

Зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 лютого 2019 року по день прийняття рішення суду по суті заявлених позовних вимог.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на наземному транспорті Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Попов В.Ф.

кат. 106010000