Рішення № 81532323, 02.05.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2019 року Справа № 580/939/19

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаращенко В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, в якій просить:

- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області при повторному розгляді клопотання ОСОБА_1 від 20.07.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо неналежного розгляду клопотання та надання протиправної відповіді, викладеної у листі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 28.02.2019 №713/0/95-19 та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області надати відповідь у порядку встановленому законами України.

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 80 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 21.01.2019 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га, яка розташована на території Топилівської сільської ради Чигиринського району, проте Головним управлінням Держгеокадастру в Черкаській області відмовлено у наданні такого дозволу без вмотивованих підстав з посиланням на наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 27.02.2019 №80.

При цьому позивач вказав на те, що йому не було надано наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 27.02.2019 №80.

Від відповідача у встановлений судом час надійшов відзив на позов, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши про розгляд клопотання позивача у встановлений законом термін та надана відповідь по суті питання.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 №2340/3504/18 залишеного без змін Шостим апеляційним адміністративним судом зобов'язано Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області (повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 20.07.2018 та вирішити питання про надання або про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

28.01.2019 позивач звернувся із клопотання №С-538/0/94-19 про повторний розгляд заяви щодо наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

28.02.2019 листом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області №731/0/95 повідомлено позивача про відому в задоволенні його клопотання з посиланням на наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 2 ст. 22 Земельного кодексу України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому, п. «а» ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пунктом «в» ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із наведених правових норм Земельного кодексу України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

З вищевикладеного вбачається, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 у справі №545/808/17.

З листа відповідача від 28.02.2019 №731/0/95-19 вбачається, що ним фактично відмовлено позивачу у задоволенні його клопотання з підстав наказу відповідача від 27.02.2019 №80.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області надано наказ від 27.02.2019 №80 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою.

Суд дослідивши вищевказаний наказ, звертає увагу відповідача на відсутність у останньому мотивації та підстав передбачених ст. 118 Земельного кодексу України для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою.

Таким чином, відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

При цьому, суд зазначає про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача при реалізації покладених на нього повноважень, оскільки останнім винесено наказ від 27.02.2019 №80 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приймаючи до уваги, що відповідачем позивачу протиправно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою, суд для повного захисту прав позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним наказ відповідача від 27.02.2019 №80 та зобов'язати останнього повторно розглянути клопотання позивача від 28.01.2019 №С-538/0/94-19.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової чи службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Отже правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала,за наявності її вини.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв'язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суд зазначає, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження заподіяної йому моральної шкоди та не навів доказів причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною йому моральною шкодою (у вигляді душевних страждань та психологічних переживань, що негативно відобразились на його психоемоційному стані).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 139, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області від 27.02.2019 №80 про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області (код ЄДРПОУ 39765890) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) від 28.01.2019 №С-538/0/94-19 з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 131, код ЄДРПОУ 39765890) на користь ОСОБА_1, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1), судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя В.В. Гаращенко