Рішення № 81532163, 06.05.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

06 травня 2019 р.справа № 400/630/19

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному позовному провадженні із повідомленням учасників справи, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Артіль ЛТД", вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017

до відповідачаУправління Держпраці у Миколаївській області, вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003

провизнання протиправними і скасування постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № МК2570/441/АВ/П/ПТ/МГ-ФС, № МК2570/441/АВ/П/ПТ/ІП-ФС від 18.01.19 р.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Артіль ЛТД" (надалі - позивач або ТОВ "Артіль ЛТД") звернулось з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області (надалі - відповідач або Управління Держпраці), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № МК2570/441/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 18 січня 2019 р. та № МК2570/441/АВ/П/ПТ/ІП-ФС від 19 січня 2019 р.

Свої вимоги позивач обґрунтував наступним:

- відповідно до приписів ст. 4 ч. 4 абз. 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", спосіб та форми здійснення заходів державного нагляду встановлюються виключно законом, тоді як інспекційне відвідування проведено Управлінням Держпраці на підставі Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 26 квітня 2017 р. № 295 (надалі - Порядок № 295), тобто на підставі підзаконного нормативного акту, що суперечить наведеним приписам закону, а тому виявлення порушень трудового законодавства здійснено відповідачем не у законодавчо встановлений спосіб;

- не виплата працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, не відноситься до мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а тому не утворює складу порушення, передбаченого ст. 265 ч. 2 абз. 4 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України);

- при прийнятті постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № МК2570/441/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 18 січня 2019 р., відповідач не врахував всі обставини, а саме об'єктивну неможливість провести остаточний розрахунок із звільненим працівником, так як останній не з'явився до підприємства для отримання трудової книжки;

- обставини, які стали підставою для прийняття іншої постанови № МК2570/441/АВ/П/ПТ/ІП-ФС раніше вже були предметом перевірки, а ст. 6 ч. 1 абз. 10 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" містить заборону щодо проведення повторної перевірки;

- відповідач не мав права приймати спірні постанови на час оскарження позивачем припису.

Відповідач позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні:

- Управління Держпраці є спеціально уповноваженим органом у сфері нагляду за дотриманням трудового законодавства та здійснює свої функції, керуючись своїм положенням, КЗпП України і Порядком № 295;

- системний аналіз норм КЗпП України, Законів України "Про оплату праці" і "Про відпустки" дозволяє зробити висновок, що не виплата працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, є мінімальною державною гарантією в оплаті праці;

- під час попереднього інспекційного відвідування ТОВ "Артіль ЛТД" в червні 2018 р., Управлінням Держпраці встановлено затримку остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1, а під час нинішнього інспекційного відвідування встановлено факт нарахування заробітної плати цьому працівнику не в повному обсязі, що різними складами правопорушення;

- подання скарги на припис не впливає на право відповідача прийняти постанову про накладення штрафу (а. с. 48-54).

Позивач подав відповідь на відзив, в якому повторно виклав доводи позовної заяви (а. с. 69-72).

7 березня 2019 р. за заявою позивача судом прийнято ухвалу про забезпечення позову (а. с. 41-42).

Сторони подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (а. с. 77-78).

Згідно із ст. 194 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що всі учасники справи заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд розглядає справу в порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі матеріалів.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

26-27 грудня 2018 р., на підставі наказу від 21 грудня 2018 р. № 465 та направлення № 905 на проведення інспекційного відвідування суб'єкта господарювання, Управління Держпраці провело інспекційне відвідування ТОВ "Артіль ЛТД", результати якого оформлені Актом № МК2570/441/АВ (надалі - Акт інспекційного відвідування) (а. с. 55-67).

В Акті інспекційного відвідування зафіксовані наступні порушення з боку позивача:

1) 22 червня 2018 р. з підприємства був звільнений працівник ОСОБА_2, якому щорічна основна відпустка не надавалась. Всупереч приписам ст. 83 ч. 1 КЗпП України, при звільненні працівнику не нарахована грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку;

2) звільненому працівнику ОСОБА_1 не нарахована заробітна плата за 1 робочий день - 5 травня 2018 р., що є порушенням ст. ст. 94 і 116 КЗпП України.

18 січня 2018 р. позивач подав до Управління Держпраці клопотання, в якому повідомив про оскарження припису, складеного за наслідками інспекційного відвідування та просив відкласти розгляд справи щодо накладення штрафу до розгляду цієї скарги (а. с. 23).

18 січня 2019 р. Управління Держпраці прийняло постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № МК2570/441/АВ/П/ПТ/МГ-ФС, якою за порушення ст. 83 ч. 1 КЗпП України, на підставі ст. 265 ч. 2 абз. 4 КЗпП України, позивач оштрафований на 37 230,0 грн. (а. с. 24).

В той же день, відповідач прийняв постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № МК2570/441/АВ/П/ПТ/ІП-ФС (позивач помилково вказав її датою 19 січня 2019 р.), якою за порушення ст. ст. 94 і 116 КЗпП України, на підставі ст. 265 ч. 2 абз. 8 КЗпП України, позивач оштрафований на 3 723,0 грн. (а. с. 25).

Доводи позивача про те, що відповідно до вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", спосіб і форми здійснення заходів державного нагляду повинні встановлюватись виключно законом, але такий закон на теперішній час відсутній, а тому проведення інспекційного відвідування на підставі норм Порядку № 295, протиправне, суд знаходить помилковими.

Як передбачено ст. 4 ч. 4 абз. 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", виключно законами встановлюються спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до ст. 259 ч. 1 і 2 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законом, у сенсі приписів ст. 4 ч. 4 абз. 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", є КЗпП України, який в свою чергу визначає, що нагляд здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, яким і є Порядок № 295.

Відповідно до п. 1 Положення Про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Управління Держпраці є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується (п. 1 Положення про Управління Держпраці у Миколаївській області, затверджене наказом Державної служби України з питань праці 03 серпня 2018 р. № 84) (http://mk.dsp.gov.ua/%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F/).

Таким чином, відповідач є компетентним органом у сфері нагляду (контролю) щодо дотримання трудового законодавства та керується у своїй діяльності Порядком № 295.

Також, помилкові доводи позивача про неправомірність прийняття спірних постанов під час оскарження ним припису.

Стаття 77 ч. 1 КАС України покладає на позивача обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Позивач не подав суду скаргу на припис, а тому у суду відсутні докази оскарження позивачем припису.

За правилами п. 30 абз. 3 Порядку № 295, подання в установлений строк скарги тимчасово припиняє виконання припису або вимоги.

Отже, оскарження припису зупиняє саме його виконання і не є перешкодою для розгляду відповідачем справи щодо накладення штрафу і прийняття відповідних постанов.

Як визначено ст. 12 ч. 1 Закону України "Про оплату праці", норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Таким чином, мінімальними державними гарантіями є ті, які прямо перелічені в ст. 12 ч. 1 Закону України "Про оплату праці", а також ті, які передбачені нормами КЗпП України.

Фактично в ст. 12 ч. 1 перелічені не тільки гарантії, які безпосередньо стосуються питання оплати праці, у сенсі винагороди за працю, як вузько трактує цю норму позивач, але й інші гарантії для працівників: оплата відпусток, оплата за виконання іншої роботи, оплата праці жінок, компенсація при переїзді, при службових відрядженнях тощо.

Отже, під мінімальними державними гарантіями, слід розуміти не тільки гарантії в оплаті праці, але й в інших сферах, які охоплюються трудовим законодавством.

Стаття 83 ч. 1 КЗпП України встановлює, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

У відповідності до п. 1.1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України 13 січня 2004 р. № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за № 114/8713 (надалі - Інструкція № 5), вона містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників. Дія Інструкції поширюється на всіх юридичних осіб, їхні філії, відділення, представництва та інші відособлені структурні підрозділи.

Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат (п. 1.3. Інструкції № 5).

Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (п. 2.2. Інструкції № 5).

До складу фонду додаткової заробітної плати входить оплата за невідпрацьований час: оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством (п. 2.2. пп. 2.2.12. Інструкції № 5).

Таким чином, відповідно до наведених норм Інструкції № 5, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку, є складовою частиною заробітної плати і відноситься до фонду додаткової заробітної плати, а тому виплата такої компенсації є мінімальною державною гаратією.

В Акті інспекційного відвідування зазначено, що працівнику ТОВ "Артіль ЛТД" ОСОБА_2 грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку не нараховувалась.

Зазначене спростовує твердження позивача про те, що не виплата такої компенсації відбулась з поважних причин - працівник був звільнений за прогули та не з'явився для розрахунку і видачі трудової книжки, адже, як встановив відповідач, компенсація навіть не була нарахована.

Стаття 265 ч. 2 абз. 4 КЗпП України передбачає, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" мінімальну заробітну плату у місячному розмірі встановлено на рівні 3 723,0 гривні (ст. 8 Закону).

Таким чином, розрахунок штрафу за постановою № МК2570/441/АВ/П/ПТ/МГ-ФС складає 3 723 х 10 х 1 = 37 230,0 грн.

Що стосується штрафу, накладеного постановою № МК2570/441/АВ/П/ПТ/ІП-ФС, то він також накладений на позивача правомірно.

Підставою для його накладення послугувало те, що при звільненні працівника ОСОБА_1, позивач не нарахував заробітну плату за 1 робочий день, а саме за 5 травня 2018 р.

Стаття 116 КЗпП України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Штраф за це порушення застосовано на підставі 265 ч. 2 абз. 8 КЗпП України, яка передбачає накладення штрафу за порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Оспорюючи постанову № МК2570/441/АВ/П/ПТ/ІП-ФС, позивач зазначає, що в раніше Управління Держпраці вже перевіряло питання виплати ОСОБА_1 заробітної плати при звільненні і ст. 6 ч. 1 абз. 10 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" забороняє проведення повторної перевірки з того самого приводу.

Як визначено наведеною нормою, повторне проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю), забороняється.

Як слідує з відзиву відповідача, під час попереднього інспекційного відвідування ТОВ "Артіль ЛТД" в червні 2018 р., Управління Держпраці встановило затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1, тоді як останнім інспекційним відвідуванням встановлено, що нарахування заробітної плати цьому працівнику при звільненні відбулось не в повному обсязі.

Зазначені обставини утворюють різні склади правопорушень, передбачених ст. 265 КЗпП України - абз. 3 і абз. 8 відповідно, а тому в даному спорі відсутня повторність перевірки.

Таким чином, суд не встановив порушень в діях відповідача щодо проведення перевірки та накладення штрафу, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стаття 157 ч. 6 КАС України передбачає, що у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Артіль ЛТД" (вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017, ЄДРПОУ 857386) до Управління Держпраці у Миколаївській області (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, ЄДРПОУ 39787411) про визнання протиправними і скасування постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № МК2570/441/АВ/П/ПТ/МГ-ФС, № МК2570/441/АВ/П/ПТ/ІП-ФС від 18 січня 2019 р., відмовити.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз