Рішення № 81525168, 25.04.2019, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1340/18

провадження № 2/631/493/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року селище міського типу ОСОБА_1

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого – судді Трояновської Т.М.

за участю секретаря судового засідання – М'ячиної Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області, в якому просить визнати за ним право в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_3, який помер 18 лютого 2016 року, на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Путь Леніна» Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області розміром 5,66 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 лютого 2016 року помер його батько – ОСОБА_3, який був членом КСП «Путь Леніна» Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області з 1992 року. У 1995 році було прийнято рішення щодо розпаювання земель колективної власності КСП «Путь Леніна» та 14 березня 1996 року був виданий Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Путь Леніна» за № 13 на підставі рішення Старовірівської сільської ради народних депутатів від 15 червня 1995 року. У додатку до державного акту на право колективної власності на землю – списку громадян – членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства його покійного батька – ОСОБА_3 включено не було, хоча він був членом КСП. Посилаючись на положення Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», пункт 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» та те, що він є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька й вчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, просив визнати за ним в порядку спадкування право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Путь Леніна» Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області розміром 5,66 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Ухвалою від 26 листопада 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29 січня 2019 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були сповіщені завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, представник позивача, ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_4 22.04.2019 року надала заяву за вхідним номером 2848/19-вх, в якій зазначила, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі, наполягає на їх задоволенні, просила розгляд справи провести за її відсутності та відсутності позивача (а.с.100).

Відповідач – Старовірівська сільська рада Нововодолазького району Харківської області у судове засідання свого представника не направили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень. Ніяких відзивів чи клопотань на адресу суду від голови Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області не надходило.

З цього приводу слід зазначити, що неявка в судове засідання учасника справи (його представника) без поважної причин або без повідомлення причин неявки, за умови належного повідомлення про судове засідання, не є перешкодою для розгляду справи (пункт 1 частини 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

Представник відповідача – Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області у судове засідання не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Через канцелярію суду представник відповідача – ОСОБА_5 надала заяву, зареєстровану за вхідним номером 2962/19-вх від 25.04.2019 року відповідно до якої просила суд розгляд справи провести за відсутності представника районної державної адміністрації (а.с. 101). Також представник відповідача надала письмові пояснення по справі, зареєстровані за вхідним № 2963/19-вх від 25.04.2019 року, відповідно до яких Нововодолазька районна державна адміністрація просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів того, що його батько – ОСОБА_3 був членом КСП «Путь Леніна» саме на момент видачі державного акту на право колективної власності на землю. Також відповідачем зазначено, що за життя батько ОСОБА_2 не порушував питання щодо відновлення його права на земельну частку (пай) із земель КСП «Путь Леніна» та видачі відповідного сертифікату, а отже право, яке бажає визнати за собою позивач у порядку спадкування, його батько не набув за життя, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (а.с. 103 - 106).

Відповідно до положень частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, частина 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання явки учасників справи обов’язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об’єктивно з’ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Із матеріалів справи судом встановлено, що 18 лютого 2016 року у віці 79 років у селі Старовірівка Нововодолазького району Харківської області помер ОСОБА_3, про що складений відповідний актовий запис № 16, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії I-ВЛ № 528035, виданого Старовірівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області 22 лютого 2016 року (а.с. 6).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

При цьому, спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 Цивільного кодексу України).

З Інформаційної довідки із Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 54430616, сформованої 11 грудня 2018 року о 10 годині 46 хвилин та наданої приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_6 листом від 11.12.2018 року № 1134/01-16 вбачається, що ОСОБА_3 за життя заповітів не складав (а.с. 50), а тому спадкування після його смерті здійснюється за законом.

Згідно частини 1 статті 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 Цивільного кодексу України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У судовому засіданні встановлено, що факт родинних відносин між позивачем – ОСОБА_2 та померлим ОСОБА_3, як між сином та батьком, підтверджується копією свідоцтва про народження позивача серії VІІ-УР № 0580355, виданого Комінтернівським районним бюро РАЦС м. Харкова, актовий запис № 1644 від 11.11.1965 року (а.с. 7),а тому в силу статті 1261 Цивільного кодексу України має право на спадкування після його смерті.

Перевіривши матеріали спадкової справи № 119/2016 (номер у Спадковому реєстрі № 59369097, дата заведення 16.08.2016 року), що направлені на адресу суду приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_6 листом від 11.12.2018 року № 1132/01-16 встановлено, що позивач – ОСОБА_2 у встановлений статтею 1270 Цивільного процесуального кодексу строк прийняв спадщину шляхом подачі відповідної заяви, зареєстрованою в книзі обліку спадкових справ за № 324 16.08.2019 року о 09 годині 36 хвилин (а.с. 53).

Окрім позивача спадкоємцем першої черги за законом є син спадкодавця – ОСОБА_7, який відповідно до заяви, зареєстрованою в книзі обліку спадкових справ за № 325 16.08.2019 року о 09 годині 43 хвилин від прийняття спадщини відмовився на користь ОСОБА_2 (а.с. 54).

Інших спадкоємців, які б фактично прийняли спадщину, або зверталися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 немає (а.с. 51 – 79).

З копії Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00017060798, сформованого 03.09.2016 року о 12:11:23 Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області та копії актового запису про смерті № 12 від 06 лютого 2013 року вбачається, що мати позивача – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, померла 06.02.2013 року (а.с. 74, 75).

Як вбачається із матеріалів справи приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_6 надано роз’яснення ОСОБА_2 щодо оформлення спадкових прав на земельну частку (пай) від 13.11.2018 року за вихідним № 1019/02-14, відповідно до якого зазначено, що спадкоємцем не надано документів, які б посвідчували право власності на належне ОСОБА_3 право на земельну частку (пай), а саме сертифікату (а.с. 79).

Вирішуючи даний спір суд виходить з положень частини 9 статті 5 Земельного кодексу України (в редакції від 22 червня 1993 року) відповідно до якої кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 Земельного кодексу України (в редакції від 22 червня 1993 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян (частини 1 та 2 статті 23 Земельного кодексу України (в редакції від 22 червня 1993 року).

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

З копії архівного витягу з протоколу № 1 загальних зборів членів колгоспу «Путь Леніна» від 07 лютого 1992 року, наданого архівним відділом Нововодолазької державної адміністрації Харківської області 05.08.2016 року № 01-73/42, вбачається, що слухали заяву ОСОБА_3 про прийняття до членів колгоспу та постановили прийняти, голосували одноголосно (а.с. 9).

Судом встановлено, що 14 березня 1996 року Колективному сільськогосподарському підприємству «Путь Ленина» с. Старовірівка видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ХР-21-00-000393 та передано у колективну власність 3512,0 гектарів землі в межах згідно планом, відповідно до рішення Старовірівської сільської ради народних депутатів від 15 червня 1995 року (а.с. 16).

З додатку № 1 до Державного акту на право колективної власності на землю серії ХР-21-00-000393 список громадян – членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства вбачається, що ОСОБА_3 у вказаному списку не значиться (а.с. 17 – 25).

Відсутність батька позивача – ОСОБА_3 у зазначеному вище списку громадян – членів реформованого сільськогосподарського підприємства «Путь Леніна» Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області також підтверджується листами Відділу у Нововодолазькому районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29.10.2018 року № 29-20-0.23,26-229/117-18 (а.с. 10) та Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 14.11.2018 року № 02-18/3119 (а.с. 14), в яких крім іншого зазначено, що в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) реформованого КСП «Путь Леніна», сертифікат на ім’я ОСОБА_3 не зареєстрований.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При цьому, слід відзначити, що згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення цивільного права є результатом протиправних дій порушника, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

При цьому, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1 та 3 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (частина 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України), крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (частина 2 статті 78, частина 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підтвердження того, що померлий батько позивача – ОСОБА_3 був членом КСП «Путь Леніна» Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області з 1992 року позивачем надано лише довідку № 01-73/42 від 05 серпня 2016 року виданою архівним відділом Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області (а.с. 9).

Однак, суду не надано доказів того, що померлий ОСОБА_3 був членом вказаного колективного сільськогосподарського підприємства на час видачі Державного акту на право колективної власності на землю серії ХР-21-00-000393 у березні 1996 року, оскільки право на земельну частку (пай) виникає не з часу прийняття особи у члени колективного сільськогосподарського підприємства або внесення до списків, а з моменту передачі державного акту право колективної власності на землю конкретному сільськогосподарському підприємству, членом якого є особа.

Також судом встановлено, що ніяких доказів того, що померлий ОСОБА_3 за життя у встановленому законом порядку порушував питання про включення його до списку на право отримання та видачу сертифіката на право на земельну частку (пай) із земель колишнього КСП «Путь Леніна», матеріали справи не містять.

Таким чином, ОСОБА_3 за життя не набув права на земельну частку (пай) із земель колишнього КСП «Путь Ленін», а тому це право не входить до складу спадщини після його смерті та не переходить до спадкоємців в порядку спадкування.

Посилання позивача на роз’яснення, що містяться у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» є недоречним та помилковим, оскільки у ньому мова йде про членів колективного сільськогосподарського підприємства, що були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, проте як було встановлено судом покійний батько позивача не був включений до відповідного списку та за час свого життя у встановленому законом порядку не порушував питання про включення його до списку на право отримання та видачу сертифікату на право на земельну частку (пай) із земель колишнього КСП «Путь Леніна».

Оскільки однією із засад судочинства, регламентованих пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 1, частина 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача (пункт 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Під час судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору, оскільки є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії Б № 568727, виданим 28 травня 2003 року (а.с. 34). А отже, оплата судових витрат компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що відповідає положенням частини 6 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 76 - 81, 83, 128 - 131, 211, 214, 223, 235, частиною 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 293, 315, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України,суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, паспорт серії МН № 853275, виданий Фрунзенським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області 14 липня 2006 року.

Відповідач: Старовірівська сільська рада Нововодолазького району Харківської області, місцезнаходження: Харківська область, Нововодолазький район, село Старовірівка, вулиця Центральна, будинок 60, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04398092.

Відповідач: Нововодолазька районна державна адміністрація Харківської області, місцезнаходження: Харківська область, Нововодолазький район, селище міського типу ОСОБА_1, вулиця Гагаріна, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04059645.

Повний тест рішення складений та підписаний 03 травня 2019 року.

Суддя Т.М. Трояновська