Рішення № 81520987, 24.04.2019, Березанський міський суд Київської області

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченків шлях, 32, м. Березань, Київська область, 07541

№ провадження 2/356/108/19

Справа № 356/776/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.04.2019 року Березанський міський суд Київської області в складі:

Головуючого судді Лялик Р. М.

При секретарі Настич Н. А.

За участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АВФ–Сервіс» до ОСОБА_2 про стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

До Березанського міського суду Київської області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «АВФ–Сервіс» з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків. Позовну заяву обґрунтовувало тим, що 18.12.2017 року о 18 годині 45 хвилин на 66 км автодороги М-03 Київ-Харків сталася дорожньо-транспортна пригода, винуватцем якої є відповідач по справі – ОСОБА_2, в результаті якої належний позивачу автомобіль НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження. Вина ОСОБА_2 встановлена постановою Березанського міського суду Київської області від 07.02.2018 року. Як зазначає позивач, внаслідок винних дій відповідача йому були спричинені матеріальні збитки в загальному розмірі 44 630,04 грн., які складаються з вартості відновлювального ремонту ушкодженого автомобіля в розмірі 31 730,04 грн., витрат, пов’язаних з транспортуванням автомобіля в сумі 11 400 грн., та витрат, пов’язаних з проведенням автотехнічної експертизи і оцінки матеріального збитку, понесеного внаслідок ДТП, в розмірі 1 500 грн. 19.12.2017 року позивач звернувся із заявою (повідомленням потерпілого) до ПрАТ «СК «Здорово», з якою відповідачем укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № 3655545), проте станом на дату подання позову жодної компенсації понесених збитків позивачу виплачено не було. Крім того, з вимогою відшкодувати заподіяну позивачу шкоду в строк до 31.07.2018 року останній також звертався до відповідача, однак жодної відповіді не отримав. Разом з тим вважає своє право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди за рахунок особи, яка її завдала, абсолютним, та, вказуючи на право вільно та на власний розсуд здійснювати свої права, просить суд стягнути з ОСОБА_2 понесені збитки в розмірі 44 630,04 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

02.04.2019 року через канцелярію суду відповідач направив відзив на позовну заяву, в якому проти пред’явленого позову заперечив та вказав, що дорожньо-транспортна пригода, що мала місце 18.12.2017 року на 66 км автодороги Київ-Харків, сталася за участю автомобіля НОМЕР_1, який належить позивачу ТОВ «АВФ–Сервіс», та автомобіля НОМЕР_2, що належить ТОВ «Крокі». На місце події було викликано поліцію та представника страхової компанії СК «Здорово», складено протокол про адміністративне правопорушення, а також повідомлення страхувальника і потерпілого щодо події. Разом з тим, вказані документи містять розбіжності в зазначенні дати та часу виклику, відомостях про потерпілого/власника пошкодженого автомобіля, свідків, а також про пошкодження потерпілого автомобіля. Зауважив, що письмових доказів того, що позивач звертався до СК «Здорово» як до належної особи, що зобов’язана виплатити йому компенсацію за понесені збитки, позивач не надав. Окрім того, вважає заявлену суму понесених позивачем збитків безпідставною, так як зафіксовані пошкодження автомобіля в різних документах різняться (а.с.85-87).

18.04.2019 року через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти аргументів, наведених відповідачем у відзиві, заперечив, та вказав, що повідомлення страхувальника та потерпілого щодо події було складено не на місці пригоди, а на наступний день в приміщенні СК «Здорово», а в протоколі про адміністративне правопорушення допущено помилку в даті. Щодо пошкоджень автомобіля, то на місці події був проведений лише його поверховий огляд, а детальний перелік пошкоджень було встановлено експертною організацією при проведенні відповідного дослідження та викладено у звіті про оцінку колісного транспортного засобу (а.с.103-104).

Представник позивача у судовому засіданні пред’явлений позов підтримав у повному обсязі з підстав, в ньому наведених, просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з’явився, належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, 24.04.2019 року через канцелярію суду подав заяву, в якій вказав на невірно обраний позивачем спосіб захисту, оскільки на момент скоєння ДТП транспортний засіб, яким він керував, належав ТОВ «Крокі», з яким останній перебував у трудових відносинах та безпосередньо виконував трудові обов’язки, а саме перевозив лісоматеріали, відтак, посилаючись на положення статті 1172 ЦК України, просив у задоволенні позову відмовити та проводити судове засідання без його, відповідача, участі (а.с.107-108).

Враховуючи пояснення сторін, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2017 року о 18 годині 45 хвилин на 66-ому км автодороги М-03 Київ-Харків сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1, що належить ТОВ «АВФ–Сервіс», під керуванням водія ОСОБА_3, та автомобіля НОМЕР_2, що належить ТОВ «Крокі», яким керував ОСОБА_2, в результаті якої автомобілі сторін отримали механічні пошкодження.

По даному факту інспектором роти № 2 УПП в м. Борисполі ДПП, лейтенантом поліції ОСОБА_4 складено протокол про адміністративне правопорушення серії БР № 165377, у відповідності до якого ОСОБА_2 перед виїздом не перевірив і не забезпечив технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення багажу, чим порушив п. 2.3 а Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП (а.с.88).

Постановою судді Березанського міського суду Київської області від 07.02.2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с.6).

У відповідності до полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/3655545 від 02.03.2017 року, на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ТОВ «Крокі» була застрахована в ПрАТ «СК «Здорово» з лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000 грн., розміром франшизи в 1 000 грн., забезпечений транспортний засіб – КАМАЗ 43106, д.н.з. НОМЕР_3 (а.с.109).

19.12.2017 року ТОВ «АВФ–Сервіс» та ТОВ «Крокі» звернулись до ПрАТ «СК «Здорово» з повідомленнями потерпілого та страхувальника відповідно про вищевказану дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 18.12.2017 року, на яких проставлені відповідні відмітки про прийняття заяв (а.с.52-53,93-95).

Згідно висновку про оцінку колісного транспортного засобу серії SL № 24637, виконаного ТОВ «Асистуюча компанія «Укравтоекспертиза» на замовлення ТОВ «АВФ–Сервіс», вартість відновлювального ремонту DAF, д.н.з. НОМЕР_4, з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу станом на дату оцінки 18.12.2017 року становить 31 730,04 грн. (а.с.7-45).

У відповідності до рахунку-фактури № СФ-0000735 від 19.12.2017 року та акту № ОУ-0000735 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 19.12.2017 року вартість транспортування автомобіля DAF за маршрутом м. Березань – м. Вишневе становить 11 400 грн. (а.с.47,48).

18.07.2018 року позивач звертався до ОСОБА_2 з вимогою про необхідність відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 43 130,04 грн., яку відповідач отримав 26.07.2018 року (а.с.54-55,56,57).

Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним з яких є, зокрема, відшкодування збитків.

Як вбачається з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Так, згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, як встановлено ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Разом з тим, як встановлено ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

З аналізу змісту гл. 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до правового висновку, зробленого в постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 426/16825/16-ц, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 року в справі № 6-108цс13.

Разом з тим, як визначено ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина 1 статті 10 Закону України «Про страхування»).

Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 ЦК України).

Види обов'язкового страхування визначені в статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Так, за змістом ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом п.п. 9.1, 9.4 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Так, відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Положеннями статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

При цьому, за змістом статті 991 ЦК України у визначених законом випадках страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати.

Статтею 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено спеціальні підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Водночас, відповідно до положень статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик заподіювача шкоди. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 вказаного Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Вказаний правовий висновок зробив Верховний Суд у складі ОСОБА_5 в постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, відступивши від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, за змістом ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також ч. 4 ст. 10 ЦПК України, стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (п. 59 рішення від 06.09.2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepkav. Ukraine), заява № 61406/00); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (п. 158 рішення від 26.10.2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudlav. Poland), заява №30210/96, п. 29 рішення від 16.08.2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnagav. Ukraine), заява №20390/07).

Як встановлено ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином особа має право пред'явити до суду таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

За таких обставин, проаналізувавши матеріали справи та надані суду докази в їх сукупності, судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої позивачу було заподіяно матеріальних збитків, сталась з вини відповідача по справі – ОСОБА_2, керуючого автомобілем НОМЕР_2, власником якого є ТОВ «Крокі», з яким відповідач перебував у трудових відносинах та цивільно-правова відповідальність якого як власника транспортного засобу на момент скоєння ДТП була застрахована згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/3655545 від 02.03.2017 року в ПрАТ «СК «Здорово» з лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000 грн.

Доказів зворотного суду надано не було та в судовому засіданні не встановлено.

Відтак, з врахуванням правил спеціальних деліктів, встановлених статтями 1172, 1187, 1188 ЦК України, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних за заподіяну шкоду осіб, ПрАТ «СК «Здорово» як страховик є належним суб’єктом, відповідальним перед потерпілим за шкоду, завдану з вини працівника, який керує належним роботодавцеві транспортним засобом у зв'язку з виконанням ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Таким чином, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, відсутні правові підстави для покладання на відповідача відповідальності за заподіяну позивачу шкоду, відтак, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а в задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 3, 21, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 15-16, 979-980, 984, 988, 1166, 1172, 1187-1188, 1191, 1194 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 76-83, 89, 141, 258-259, 263-266, 268, 352, 354-355 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «АВФ–Сервіс» до ОСОБА_2 про стягнення збитків.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду через Березанський міський суд Київської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Суддя Р. М. Лялик