Рішення № 81514694, 24.04.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/2142/18

Провадження № 2/522/1192/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року м.Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Шкамерди К.С.

за участю секретаря судового засідання - Довгань Ж.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі та не заперечує про заочний розгляд справи.

Представник відповідача в судове засідання 13.03.2019 року, 24.04.2019 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що в матеріалах справи свідчать зворотні поштові повідомлення про отримання судової повістки, причини неявки суду не повідомив.

Зі згоди позивача суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( ч.8 ст.178 ЦПК України).

Оскільки, відповідно до вимог ст. 279 ЦПК України, справа в порядку спрощеного позовного провадження розглядається без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, то, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Дослідивши подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з червня 2012 року позивач працював бригадиром поточного утримання й ремонту колій та штучних споруд 5 розряду дистанції колії Одеса-Сортувальна 22, що підтверджується наказом № ПЧК-03-168/ОС від 31.05.2012 року Державної адміністрації залізничного транспорту України Одеська залізниця Дистанція колії Одеса-Сортувальна 22.

29.11.2017 року позивач уклав контракт про проходження військової служби у ЗСУ строком на три роки, про що повідомив відділ кадрів Виробничого підрозділу служби колії дистанції колії Одеса -Сортувальна. В подальшому позивач дізнався про те, що на роботі винесено наказ №176/)С від 29.12.2017 року про його звільнення з 03.01.2018 року. З вищезазначеним наказом ОСОБА_1 не згодний, вважає його незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із змісту цієї норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення особливого періоду.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. № 1932-XII, ( далі Закон №1932-XII) «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII ( далі - Закон № 3543-XII), «Про військовий обов`язок та військову службу, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Статтею другою Закону №1932-XII встановлюється, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Статтею третьою цього Закону передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Статтею першою Закону № 3543-XII дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації.

Зокрема визначено, що особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту цього визначення та аналогічного змісту визначення наведеного у статті першій Закону № 1932-XII вбачається, що вони дають чітке визначення початку перебігу особливого періоду, але чітко не встановлюють порядок та підстави його закінчення.

За таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст. 5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Зокрема, Рада національної безпеки згідно зі ст. 3 Закону України «Про Раду безпеки і оборону України» від 05.03.1998 р. № 183/98-ВР (далі - Закон № 183/98-ВР) вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України а також, у відповідності до ст. 4 цього Закону, приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв`язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст. 10 Закону № 183/98-ВР вводяться в дію Указами Президента України та є обов`язковими до виконання.

Мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Закон «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII ( далі Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Статтею першою цього Закону передбачено, що змістом військового обов`язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Військовий обов`язок є конституційним обов`язком, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку(за контрактом)та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Статтею другою Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Статтею 19 Закону № 2232-XII встановлені загальні умови укладення контракту на проходження військової служби, як військовослужбовцями чоловічої так і жіночої статі з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Статтею 20 цього Закону передбачено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби.

Цією ж нормою встановлено, що особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, військовозобов`язані, резервісти, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, та жінки з відповідною освітою віком від 18 до 40 років приймаються на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Указом виконуючого обов`язки Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб.

Таким чином, з дня публікації Указу, тобто з 18.03.2014 року, почався особливий період, рішень про закінчення якого, на час розгляду справи, Президент не приймав.

Навпаки, в подальшому Указами Президента від 06.05.2014 р., від 21.07.2014 р. та від 14.01.2015 р. оголошувалася часткова мобілізація військовослужбовців в декілька черг, які були в подальшому звільнені в запас.

Останнє рішення про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на час мобілізації на особливий період під час третьої черги часткової мобілізації було прийняте Указом Президента України № 441/2016 від 26.09.2016 р.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент не приймав.

Крім того, на час укладення контракту набрало чинності рішення Ради безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014 р., яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

З подібними висновками про тривання особливого періоду в Україні незалежно від завершення чергових хвиль часткової мобілізації погодився й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справи в Ухвалі від 22.05.2017 року у справі № 483/1134/16-ц.

Крім того, відповідно до ст. 4 Закону №1932-XII у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

З наведеного випливає, що військовий час не є тотожнім військовому стану та виникає й без оголошення останнього, в силу самого факту початку воєнних дій, і що в розумінні наведених вище законодавчих актів весь період військового часу є особливим періодом, незалежно від того, чи оголошений військовий стан.

Міжнародною спільнотою збройний конфлікт на Сході України визнається збройним конфліктом міжнародного характеру.

Зокрема, 12.10.2016 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію, в якій зазначено, що цей орган підтверджує свою позицію щодо того, що анексія Криму Російською Федерацією і військове втручання російських військ на сході України порушують міжнародне право і принципи, підтримані Радою Європи, про що йдеться у резолюції Асамблеї 2112 (2016), резолюції 2063 (2015), резолюції 1990 (2014) і резолюції 1988 (2014). Що стосується Криму, тут військову присутність Росії і контроль були офіційно визнані російською владою. Що стосується «ДНР» і «ЛНР», це підтверджується добре задокументованою роллю російських військових у взятті під контроль і контроль цих регіонів, незважаючи на рішучий опір законної влади України.

Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» військовослужбовці, які брали участь в операціях в окремих районах Донецької та Луганської областей, мають право на отримання статусу учасника бойових дій.

Відтак, у суду є всі підстави вважати, що в Україні наявні ознаки військового часу, незважаючи на те, що військовий стан не оголошений, що також свідчить про те, що особливий період в Україні триває, а тому позивач має право на застосування до нього гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 235 КЗпП України. у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Як слідує зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Виходячи з наданої відповідачем довідки про середньогодинну (середньоденну) заробітну плату складає 71.95 грн.

З огляду на це, а також, що розрахунок позивача не був спростований відповідачем, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час з моменту незаконного звільнення до дня ухвалення рішення у цій справі, а саме 189 372,40 грн. (250 робочих днів за 2018 рік * на 8 годинний робочий день * 71,95 грн. = 143 900,00 грн.) + (79 робочих днів за 2019 рік по день ухвалення рішення включно * 8 годинний робочий день * 71,95 грн. = 45 472,40 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позов них вимог у розмірі 3303,32 грн. в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 1-2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, ч.1 ст. 223, 247, 258-259, 263-264, 265, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ №176/ОС від 19.12.2017 року Виробничого підрозділу служби колії дистанції колії ст. Одеса-Сортувальна Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1) на посаді бригадира з поточного утримання й ремонту колій та штучних споруд 5 розряду підрозділу 19.14 околоток ст. Промислова Виробничого підрозділу служби колії дистанції колії ст. Одеса-Сортувальна.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» (код ЄДРПОУ: 40081200, адреса: 65012, м.Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 189 372,40 грн. (сто вісімдесят дев`ять тисяч триста сімдесят дві грн. 40 коп.).

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» (код ЄДРПОУ: 40081200, адреса: 65012, м.Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19) на користь держави судовий збір у розмірі 3303,32грн. (три тисячі триста три грн. 32 коп).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення складено 03 травня 2019 року.

Суддя К.С. Шкамерда