Рішення № 81514623, 03.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 травня 2019 року № 826/10983/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 78182-1305-2658 від 27.04.2018,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.04.2018 № 78182-1305-2658.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2018 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувані від останнього докази та відповідні матеріали.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки земельна ділянка, на якій розміщена нежитлова будівля АДРЕСА_2 не була відведена позивачці або колишньому власнику у власність або у користування, межі цієї земельної ділянки не визначені в натурі, відсутні характеристики земельної ділянки, що могли б використовуватися для розрахунку земельного податку, позивач є приватним підприємцем та має статус платника єдиного податку та використовує належну їй на праві власності нежитлову будівлю в господарській діяльності, отже вона не набула статусу платника земельного податку.

Відповідач проти позову заперечував мотивуючи тим, що податкове повідомлення-рішення від 27.04.2018 № 78182-1305-2658 є правомірним, оскільки згідно вимог Земельного Кодексу України використання землі є платним, а тому позивач є платником земельного податку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 належить на праві власності нежитлова будівля загальною площею 847,9 кв. м., що розташована за адресою АДРЕСА_2, вказане також встановлено в рішеннях Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10. 2012 та 27.02.2013 та не заперечується сторонами.

27.04.2018 податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України винесено спірне податкове повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням №78182-1305-2658 у відповідності з пунктом 286.5 статті 286 та на підставі пункту 287.5 статті 287, підпункту 288.7 статті 288 розділу ХІІ Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем: «Земельний податок з фізичних осіб» за 2018 рік у розмірі 331 976,03 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2 виданого Державною податковою службою України, ОСОБА_1 має статус платника єдиного податку (третя група), місце провадження господарської діяльності АДРЕСА_2.

Витягом з ЄДРПОУ станом на 13.07.2018 підтверджується, що позивач здійснює такі види господарської діяльності: 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 68.31 агентства нерухомості, 68.32 управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту, 41.10 організація будівництва будівель, 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель.

З договорів оренди нежитлових приміщень та актів прийому-передачі нежитлового приміщення вбачається, що позивач протягом 2013 - 2016 років здавала в оренду нежитлові приміщення в будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України: земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73); земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74).

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платники земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2).

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК України).

Згідно з частинами першою і другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов'язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов'язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов'язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов'язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вона здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, зокрема є платником єдиного податку, а належна їй на праві приватної власності нежитлова будівля використовується у господарській діяльності, що є підставою для звільнення її від обов'язку сплати земельного податку у силу положень статті 297 Податкового кодексу України.

У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з пп. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, належне позивачу нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, використовуються нею як фізичною особою-підприємцем для здійснення господарської діяльності: здавання в оренду власного нерухомого майна та провадження власної підприємницької діяльності.

У межах даних правовідносин спірним є питання застосування положень підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України щодо звільнення позивача від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю земельну ділянку для проведення господарської діяльності.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.

Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 по справі № 826/27202/15, від 13.06.2018 по справі №826/14615/16, від 15.02.2019 по справі №826/9948/16.

Суд наголошує, що умовою несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлено.

Суд звертає увагу на те, що здача в оренду нежилих приміщень, тобто використання таких приміщень у господарській діяльності, не свідчить про використання у такій діяльності також і земельних ділянок, на якій розташовані такі приміщення. Таким чином звільнення від сплати земельного податку відповідно до підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 ПК стосується виключно використання у господарській діяльності платниками єдиного податку відповідних земельних ділянок, а не нерухомого майна, яке на розташоване на них.

Отже, ОСОБА_1 є платником земельного податку у розумінні податкового законодавства.

Суд відхиляє посилання позивача на судову практику, викладену рішеннях по справі №826/1418/13-а та № 2а-10637/12/2670, якими скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу, якими позивачці було нараховано податкове зобов'язання з податку на землю з фізичних осіб за 2011 та 2012 роки відповідно, оскільки у даній справі встановлено обов'язок позивача зі сплати земельного податку, а у податкового органу - правові підстави для нарахування такого земельного податку.

При вирішенні питання щодо правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання контролюючим органом офіційних відомостей при здійсненні розрахунку такого зобов'язання та сам розрахунок податку.

Як вже було зазначено раніше, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України).

Пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Зокрема, за приписами норм статей 15, 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 №3613-VI) до Державного земельного кадастру включаються цілий ряд відомостей про земельні ділянки, зокрема: кадастровий номер; місце розташування; площа; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; нормативна грошова оцінка, а також інформацію про її власників (користувачів), зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такі відомості внесені до Державного земельного кадастру є офіційними.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

З контексту наведених норм Податкового кодексу України можна дійти висновку, що нарахування фізичним особам сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.

Статтями 1, 18 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, проводиться незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій». За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.

Відповідно до статей 15, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до пункту 1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

Згідно з пунктом 2-1 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», - відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку на відповідну дату. При цьому, безпосередньо контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).

Стосовно спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем був зроблений наступний розрахунок:

1727 кв.м. х 1125,79 х 2,0 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 1 х 3% = 331 976,03 грн, де:

1727 кв.м - площа земельної ділянки відповідно до Витягу з технічної документації № Н-00720/2007 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий № 72:052:001);

1125,79 грн. за 1 кв.м. - грошова оцінка згідно з Рішенням Київської міської Ради від 03.07.2014 р. №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва", введено в дію з 01.07.2015 р. (згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 р. №565/565);

2,0 коефіцієнт на функціональне використання землі згідно з Рішенням Київської міської Ради від 03.07.2014 р. №23/23, введено в дію з 01.07.2015 р. (згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 р. №565/565)

1,5 узагальнюючий локальний коефіцієнт згідно Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 р. №23/23, введено в дію з 01.07.2015 р. (згідно рішення Київської міської ради від 10.12.2014 р. №565/565);

3% ставка податку на землю відповідно до підпункту 5.6. Рішення Київської міської Ради №242/5629 від 23.06.2011 р. зі змінами та доповненнями;

1,249 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015 р. № 6-28-0.22-215/2-15;

1,433 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 №6-28-0.22-201/2-16;

1,06 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 № 22-28-0.22-443/2-17;

1,00 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2018 № 6-28-0.22-244/2-18.

В обґрунтування правомірності нарахування податкового зобов'язання відповідач посилається на Витяг з технічної документації № Н-00720/2007 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий № 72:052:001), наданий Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 10.01.2007.

Проаналізувавши зміст Витягу з технічної документації № Н-00720/2007 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий № 72:052:001) та розрахунку спірної суми земельного податку суд встановив, що фактично відповідачем була розрахована нова нормативно грошова оцінка земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, з використанням нових даних щодо базової вартості 1 кв.м. землі у м. Києві, локального коефіцієнта і коефіцієнта на функціональне використання землі, які встановлені рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва».

Такі дії контролюючого органу суперечать приписам ст.ст. 15, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» (за змістом останніх витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, тобто, наразі - Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастром), відповідно до п. 1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15), а тому відповідно вчинені ним поза межами наданої відповідачу компетенції.

Відповідач у свою чергу, оригінал чи засвідчену копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, власником якого є позивач, виданого відповідним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин, та/або офіційні відомості про вказану земельну ділянку з Державного земельного кадастру, на підставі яких відповідач повинен був обчислювати суму податкового зобов'язання позивача по земельному податку за 2018 рік не надав.

Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами ПК України.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не надано інформацію про власників (користувачів) нежитлової будівля та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 речові права яких зареєстровані в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Водночас суд звертає увагу, що податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню не через відсутність у позивача вказаного податкового обов'язку, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми податкового зобов'язання.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись, ст. ст. 2, 19, 77, 90, 139, 194, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) № 78182-1305-2658 від 27.04.2018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 319 (три тисячі триста дев'ятнадцять) грн. 77 коп. за рахунок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур