Рішення № 81511359, 16.04.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2019 року № 810/3524/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., за участі секретаря судового засідання Мілієнко О.М., представників сторін — позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 11.07.2018 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2003 року по грудень 2006 року;

- стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на його користь індексацію грошового забезпечення за період з березня 2003 року по грудень 2006 року в сумі 3630,00 грн. та компенсацію втрати частини доходів в сумі 11469,82 грн.;

- стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 15.12.2006 по 31.07.2018 в сумі 363 737,92 грн. та моральну шкоду в сумі 2500 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 відкрите адміністративне провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначив, що під час військової служби у Збройних Силах України відповідач не нараховував і не виплачував йому індексацію грошового забезпечення, внаслідок чого за період березня 2003 року по грудень 2006 року заборгував 3630,00 грн.

Вказує, що ненарахування і невиплата індексації грошового забезпечення дає підстави для стягнення з відповідача гарантованої ст. 34 Закону України “Про оплату праці ” компенсації втрати частини доходів в сумі 11469,82 грн., гарантованого ст.116,117 КзпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 363 737,92 грн., а ст. 237-1 КЗпП України - оціненої в 2500 грн. моральної шкоди.

Зазначає, що бездіяльність відповідача порушує його право на оплату праці, а тому на підставі ст. 43 Конституції України, ст. 95,117 КзпП України, ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, ст. 1-3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ” просить суд відновити його.

У поданому 03.08.2018 відзиві Міністерство оборони України, як первісний відповідач, на позов ОСОБА_3 заперечило повністю з мотивів необґрунтованості. Вважає, що норми трудового законодавства, на які здійснює посилання позивач, не поширюються на військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ, Управління охорони вищих посадових осіб України, військ Цивільної оборони, інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України.

На думку представника Міністерства оборони України, наданий позивачем розрахунок складений з порушенням п. 5 Порядку проведення індексації грошових коштів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, оскільки не враховує підвищення його посадового окладу у лютому, вересні 2005 року, січні 2006 року, а відомості про посадовий оклад у 2003 році у ньому взагалі відсутні .

Твердження позивача про заподіяння моральної шкоди не ґрунтуються на жодному із доданих до позову доказів, а тому є безпідставними.

Крім іншого, у відзиві наведені доводи про те, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі, позаяк позивач військову службу в апараті чи структурному підрозділі Міністерства не проходив і на фінансовому забезпеченні у Департаменті фінансів Міністерства оборони України не перебував. Згідно з нормами Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України №625 від 27.07.2018 і чинного на момент звільнення позивача з військової служби, обов'язок забезпечувати виплату особовому складу у зазначені строки належне грошове забезпечення і заробітну плату, не допускати заборгованості за цими виплатами, своєчасно розглядати скарги і заяви з цих питань та вживати заходи щодо їх вирішення був зобов'язаний командир військової частини.

Постановленою у судовому засіданні 08.08.2018 ухвалою Міністерство оборони України замінено на Генеральний штаб Збройних Сил України.

У поданому 04.09.2018 відзиві Генеральний штаб Збройних Сил України зазначив, що ОСОБА_3 з позовною заявою до адміністративного суду звернувся з порушенням встановленого ст. 122 КАС України строку, що є безумовною підставою для залишення її без розгляду.

Також відповідач вважає, що норми трудового законодавства, яким врегульовані питання оплати праці, на грошове забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб не поширюються, а тому спірні правовідносини не підлягають вирішенню на наведених позивачем доводах.

Даючи 19.09.2018 відповідь на відзив позивач значив, що рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2013 від 15.10.2013 положення ч.2 ст. 233 КзпП України в системному зв'язку з положеннями ст. 1, 12 Закону України “Про оплату праці ” розтлумачені так, що порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь — яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем таке нарахування.

Позивач не заперечує того, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства. Водночас, вважає, що якщо нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані, або коли про це йдеться у спеціальному законі, на військовослужбовців законодавство про працю поширюється.

Генеральний штаб Збройних Сил України 27.09.2018 проти відповіді на відзив заперечив та зазначив, що військовослужбовцям Збройних Сил України, як певний вид забезпечення, виплачується грошове забезпечення, яке в понятті Закону України “Про оплату праці ” не є заробітною платою, оскільки не залежить від обсягів виконаної роботи.

Постановленою у судовому засіданні 28.01.2019 за клопотанням позивача ухвалою Генеральний штаб Збройних Сил замінено належним відповідачем в особі Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідач позов не визнав, 05.03.2019 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні з тих підстав, що військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове та інші види забезпечення, що виключає застосування КзпП України та Закону України “Про оплату праці” до спірних правовідносин. Вважає, що позивач пропустив строк для звернення з позовною заявою до суду, а тому у поданому 05.03.2019 клопотанні просить залишити її без розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що в період з 10.10.1992 по 14.12.2006 ОСОБА_3 проходив військову службу в Збройних Силах України.

Наказом Міністра оборони України №1897 від 29.11.2006 він звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я (п.67 пп. “б” Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України).

Згідно з наказом Міністра оборони України №238 від 14.12.2006 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.12.2006, йому виплачена одноразова грошова винагорода за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов'язків і бездоганну дисципліну, премію 33,3%, ряд надбавок — 15% за роботу з секретною інформацією, 90% за безперервну військову службу по день здачі посади включно, а також одноразову грошову винагороду при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (вислуга в Збройних Силах України календарних 26 років 03 місяці).

Зі змісту архівної довідки Галузевого Державного архіву Міністерства оборони України №179/1/6666 від 04.06.2018 вбачається, що в архівних документах Фінансового управління Генерального штабу Міністерства оборони України наявне нарахування грошового забезпечення ОСОБА_3 у не вказаних грошових одиницях за період грудня 2004 року — грудня 2006 року.

Відомостей про нарахування позивачу у вказаний період часу індексації грошового забезпечення архівна довідка не містить.

Згідно грошового атестату серії ЗС №344005 до 14.12.06 ОСОБА_3 мав грошове забезпеченням за посадою ЗНС з розрахунку: оклад за військовим званням – 135 грн.; б) посадовий оклад – 215 грн.; надбавка за військову службу 40% - 140 грн.; 100% надб. 490 грн., таємн. 15% - 32,25 грн.; БВС 90% - 911,09 грн.; пр. 33,3% -690,44 грн.

Згідно з архівної копії картки особового рахунку генерала, офіцера, прапорщика і військовослужбовця за контрактом №29 ОСОБА_3 займав посаду головного енергетика, мав військове звання підполковник. Відомості про нарахування і виплату йому в період часу з березня 2003 року по грудень 2006 року індексації грошового забезпечення відсутні.

При вирішенні спору щодо стягнення індексації грошового забезпечення суд враховує таке.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди (стаття 1, частини перша, друга, четверта, сьома статті 43 Конституції України).

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 1-2, 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ” військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення ” (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, стипендії, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної допомоги сім'ям з дітьми, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

У разі коли підвищення розмірів мінімальних соціальних гарантій, зазначених в абзаці першому цього пункту, не супроводжується зростанням грошових доходів громадян, передбачених пунктом 2 цього Порядку, грошові доходи індексуються на загальних підставах відповідно до пунктів 1-1 і 4 Порядку №1078.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Отже індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

З інформації про грошове забезпечення ОСОБА_3 вбачається, що нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з березня 2003 року по грудень 2006 року відповідач не здійснював, що є порушенням вимог Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що наданий позивачем розрахунок індексації грошового забезпечення суперечить положенням п. 5 Порядку №1078, оскільки не враховує підвищення його посадового окладу у лютому, вересні 2005 року, січні 2006 року, а дані про посадовий оклад у 2003 році відсутні взагалі.

Редакція пункту 5 Порядку №1078 станом на період спірних правовідносин як підставу для визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення та не нарахування індексації визначала підвищення розмірів мінімальних соціальних гарантій, а не посадових окладів.

Разом з тим, на підтвердження наведених обставин відповідач в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України не надав суду жодного доказу, а також не здійснив з їх урахуванням власного розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_3

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про непоширення на спірні правовідносини трудового законодавства, законодавства про оплату праці та про індексацію доходів населення суд зазначає таке.

Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, в просторі — територією, на яку поширюється, за колом осіб — колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до ст.3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює спеціальне законодавство, зокрема Закони України “Про військовий обов'язок та військову службу ”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ”.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ” грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України на час існування спірних правовідносин унормовувало затверджене наказом Міністра оборони України №75 від 05.03.2001 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.

Наведені нормативно — правові акти, які є спеціальними у спірних правовідносинах, питання порядку проведення індексації грошового забезпечення позивача з березня 2003 року по грудень 2006 року не врегульовували, тому суд при вирішення спору застосовує норми законодавства про оплату праці, трудового законодавства та законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015, що ухвалена у справі №21-8а15.

У рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 Конституційний Суд України розтлумачив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже доводи відповідача про звернення позивача до суду з порушенням встановлених ст. 122 КАС України строків є недоречними та не дають підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що не нарахування та невиплата позивачеві протягом березня 2003 року – грудня 2006 року є протиправною бездіяльністю відповідача, а тому порушене право підлягає захисту шляхом стягнення на користь позивача індексації грошового забезпечення в сумі 3630,00 грн.

Щодо правомірності вимоги про стягнення на користь позивача компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.

Статтею 34 Закону України “Про оплату праці” встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок нарахування та виплати компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати встановлено Законом України №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ” (далі Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до вимог ст. 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться), що передбачено ст. 3 Закону №2050-ІІІ.

Відповідно до вищезазначених норм, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, також передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Згідно розрахунку позивача, який відповідачем як суб’єктом владних повноважень не спростований, розмір компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв'язку з не проведенням індексації грошового забезпечення з березня 2003 року по грудень 2006 року становить 11 469,82 грн.

Вирішуючи спір щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.12.2006 по 31.07.2018 суд виходить з такого.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день – наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи – по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що підлягає до виплати працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв’язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом із тим, при розгляді справи суд бере до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, що знайшло своє відображення у Постанові від 27.04.2016 №6-113цс16.

Ураховуючи те, що розмір не виплаченої індексації складає 3630,00 грн., а розмір середнього заробітку, що підлягає до виплати працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, - 363 737,92 грн., суд вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.

Середній розмір щомісячної індексації за період з березня 2003 року по грудень 2006 року позивача становив 78,91 грн. або 2,17 % від загальної суми не нарахованої та не виплаченої індексації за вказаний період часу. З урахуванням принципу справедливості та співмірності стягненню підлягають кошти в сумі 7 893,09 грн. (2,17 % від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку).

Вирішуючи спір щодо стягнення моральної шкоди, суд враховує таке.

Згідно зі ст. 237-1 КзПП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Тобто підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” з відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Аналізуючи вищенаведені норми права у сукупності з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що факт спричинення моральної шкоди позивачу бездіяльністю відповідача не доведений, а тому заявлені позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Керуючись ст. 9,14, 73-78, 90,139,143, 241 – 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2003 року по грудень 2006 року.

3. Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22990368) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) індексацію грошового забезпечення за період з березня 2003 року по грудень 2006 року в сумі 3630 (три тисячі шістсот тридцять) грн. 00 коп. та компенсацію втрат частини доходів в сумі 11469 (одинадцять тисяч чотириста шістдесят дев'ять) грн. 82 коп.

4. Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22990368) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 15.12.2006 по 31.07.2018 в сумі 7893 (сім тисяч вісімсот дев'яносто три) грн. 09 коп.

5. У решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 22 квітня 2019 р.