Рішення № 81510861, 19.04.2019, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6769/18

Провадження № 2/202/676/2019

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 квітня 2019 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Некрасової А.О.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належить від підприємства та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належить від підприємства та моральної шкоди, в якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", на його користь: нараховану але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по липень 2017 року в розмірі 22638 грн. 88 коп.; середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 88195 грн. 25 коп.; моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в період з 03.08.2016 року по 12.07.2017 року він працював провідним інженером сектору узгодження аварійно-відновлювальних робіт Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 12.07.2017 року його було звільнено з посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. На день його звільнення була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з 01.03.2017 року по 12.07.2018 року в розмірі 22638 грн.88 коп., яка на даний час йому не виплачена, і середній заробіток за час затримки станом на 29.10.2018 року за 325 днів при середньоденній заробітній платі 271 грн.37 коп. складає 88195 грн. 25 коп.

Невиплата у строки заробітної плати призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя, тому вважає що діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яка ним оцінена в розмірі 20000 грн. У зв’язку з порушенням прав, ОСОБА_1, він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 жовтня 2018 року, головуючим у справі визначено суддю Слюсар Л.П.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2018 року позовна заява була залишена без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків, який не перевищує десяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2018 року, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з наведених в позові підстав та просив суд позов задовольнити в повному розмірі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився. 27 березня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили суд розглядати справу без участі представника відповідача, в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди відмовити, крім суми 1294 грн. 08 коп. Вказав, що за першу половину березня позивачу нараховано аванс в сумі 1294 грн. 08 коп., який станом на 12.03.2019 року позивач не отримав в касі структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця». Інша заборгованість з заробітної плати перед позивачем за період березень –липень 2017 року у відповідача відсутня. Нарахування заробітної плати за інші періоди (друга половина березня-липень 2017 року) не здійснювалось через відсутність первинних документів. Надані позивачем розрахунки завробітної плати виготовлені на непідконтрольній українській владі території в м. Донецьк. Крім того, 17.03.2017 року адміністративна будівля Донецької дирекції залізничних перевезень (м. Донецьк, вул. Артема, 68) була захоплена невідомими особами так званої «ДНР». Таким чином відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю після захоплення. Зазначені обставини дають підстави для критичного оцінювання наданих позивачем доказів по справі.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши письмові докази доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 працював у Структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на посаді провідного інженера сектору узгодження аварійно-відновлювальних робіт з 03.08.2016 року по 12.07.2017 року, коли був звільнений у зв’язку із скороченням штату працівників згідно з ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.8-11).

Постановою Кабінету Міністрів України №938 від 31.10.2018 року змінено тип Публічного акціонерного товариства» Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Згідно з довідкою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» №15212 від 13.03.2019 року за березень 2017 року ОСОБА_1 нараховано 1627 грн. 41 коп. Заробітна плата за першу половину березня 2017 року (з 01 березня по 15 березня) станом на 12.03.2019 року не отримана у касі дирекції м. Лиман.

В судовому засіданні встановлено, що структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» здійснював господарську діяльність на непідконтрольній Україні території до 17 липня 2017 року ( м. Донецьк), а після 17 липня 2017 року керівництво структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця»переміщено і продовжує здійснювати господарську діяльність на підконтрольній Україні території м. Лиман, згідно з наказом першого заступника начальника регіональної філії «Донецька залізниця» від 28.04.2017 року №645 НЗ-1.

Відповідно до розрахунків заробітної плати та табелів обліку робочого часу ОСОБА_1 визначено робочі дні та нараховані такі суми:

- за березень 2017 року за 22 робочих дні нарахована заробітна плата в розмірі 4392,79 грн. та сума до виплати становить 3493,07 грн.;

- за квітень 2017 року за 19 робочих днів - 4299,53 грн. та сума до виплати становить 3418,91 грн.;

- за травень 2017 року за 20 робочих днів - 4299,53 грн. та сума до виплати становить 3418,91 грн.;

- за червень 2017 року за 20 робочих днів - 7619,37 грн. та сума до виплати становить 6122,14 грн.;

- за липень 2017 року заи 8 робочих днів - 7698,02 грн. та сума до виплати становить 6185,85 грн.

Всього із наданих позивачем розрахунків заробітної плати у відповідача перед позивачем після звільнення склалась заборгованість по заробітній платі за березень-липень 2017 року в сумі 22638,88 грн., а з обов'язковим нарахуванням до державного бюджету всіх обов'язкових податків, зборів та платежів 28309,24 грн.( а.с.16-20).

Відповідно до науково-правового висновку Торгово-промислової палати України щодо унеможливлювання виконання обов’язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричинених впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (а.с. 55-64), встановлені цим висновком обставини є підставами для звільнення від відповідальності зобов’язаної сторони, якщо за цим висновком є Публічне акціонерне товариство Українська залізниця, Регіональна філія Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, за невиконання обов’язків, передбачених законодавством України про працю, а саме: ст.ст.47,49-2 ч.ч.1,3; 83, 115-116, 184 ч.3, 186 -1, 198, КЗпП України, з урахуванням норми ст.4 КЗпП України.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно зі ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з вимогами ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач знаходився з Регіональною філією "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в трудових відносинах до 12.07.2017 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав усі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.82 УПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Заперечення відповідача ґрунтуються на твердженні про відсутність первинних документів, при цьому відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростували твердження та докази позивача, а також щодо прийняття відповідних заходів щодо організації роботи відповідної комісії по врегулюванню спірних питань по виплаті заробітної плати звільненим працівникам, в тому числі і прийнятті рішень по виплаті не оспорюваних сум.

Суд відхиляє посилання відповідача на неможливість вивезти первинні документи, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Розрахунки заробітної плати ОСОБА_1 за період з березня 2017 року по липень 2017 року є єдиними, допустимими та прийнятними доказами та вимога подання від позивача інших доказів, які находяться у відповідача роботодавця, покладає на позивача надмірний і безпідставний тягар.

Крім того, суд звертає увагу на ті обставини, що деякі структурні підрозділи регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» здійснюють господарську діяльність на підконтрольній Україні території починаючі з квітня 2016 року, а позивача звільнено 12.07.2017 року.

Відповідач належними та допустимими доказами, у відповідності до ст.ст.76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у письмових доказах - документах (довідках), наданих позивачем та не надав доказів, що відомості, які відображені в них є недостовірними.

Враховуючи обставини, викладені вище, суд вважає, що позивачем підтверджено наявність заборгованості по оплаті заробітної плати за березень-липень 2017 року нараховано 28309,24 грн. та до виплати - 22638,88 грн.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.1ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями ст.117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Норми ч. 1 ст. 9 ЦК України кореспондуються з нормами КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.

Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати компенсації у зв’язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч.1ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов’язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до наданого представником відповідача висновку Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2 (а.с.55-64) щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Луганську, у м. Донецьку. З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в у м. Луганську, у м. Донецьку, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», РФ «Донецька залізниця», обов’язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47,83,115,116КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Луганська, м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов’язаної сторони за трудовим договором.

Зазначений висновок Торгово-промислової палати України є належним та допустимим доказом, підтверджує відсутність вини відповідача у нездійсненні своєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідні правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду України від 11.11. 2015 року № 6-2159цс15, від 11.05.2016 року № 6-383цс15, від 23.03.2016 року № 364цс16, від 23.03.2016 року № 365цс16, від 25.05. 2016 року № 948цс16, від 31.05.2017 року № 6-2163 цс16, а також у постановах Верховного Суду від 15.08.2018 року у справі № 264/925/17-ц, від 10.10.2018 року у справі № 225/5072/17.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Виходячи із вищевикладеного, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Щодо заявлених позовних вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 20000 грн., суд виходить з наступного.

Як вказав в позовній заяві та в судовому засіданні позивач, порушення його законних, гарантованих Конституцією України, трудових прав привело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків, змусило його докладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 суд може поновити ці строки.

Згідно з п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 встановлені статтями 228,233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести в рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України , відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 був звільнений з посади в липні 2017 року і лише 29 жовтня 2018 року звернувся до суду з даною позовною заявою. ОСОБА_1 не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем не заявлено, тому суд відмовляє в задоволені позову в частині відшкодування моральної шкоди за спливом часу на звернення до суду.

Відповідно до частини 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.141 ЦПК України із відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 1762 грн. 00 коп.

Керуючись: ст.ст.115-117,237-1 КзпП України ст.ст.263-265, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (49074, м. Дніпро, вул. Кривоноса, буд.100, РНОКПП НОМЕР_1) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» (03680, м.Київ, вул. Тверська, буд.5, ЄДРПОУ 40075815) про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належить від підприємства та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» (03680, м.Київ, вул. Тверська, буд.5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (49074, м. Дніпро, вул. Кривоноса, буд.100, РНОКПП НОМЕР_1) заборгованості по заробітній платі за період з 1 березня 2017 року по 12 липня 2017 року в розмірі 22638 грн. 88 коп.

В іншій частині позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1762 грн. 00 коп..

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02.05.2019 року.

Суддя Л.П. Слюсар