Рішення № 81509452, 02.05.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2019 року м. Житомир справа № 240/1861/19

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Капинос О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2772 про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить :

- визнати протиправною відмову командира Військової частини А2772 від 22.02.2019 у зарахуванні періоду навчання в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 29.08.1996 по 11.06.1999 до загальної вислуги років;

- зобов'язати командира Військової частини А2772 зарахувати до загальної вислуги років період навчання в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 29.08.1996 по 11.06.1999.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно не зараховано до вислуги років час навчання в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна з 29.08.1996 по 11.06.1999, оскільки ліцей на час його навчання мав статус військового навчального закладу, а початком перебування на військовій службі вважався день прибуття на навчання до військового навчального закладу (військового ліцею). В розумінні законодавства, яке було чинним на момент його зарахування на навчання до такого ліцею, навчання в ліцеї вважалося початком військової служби.

Ухвалою від 01.03.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи.

21.03.2019 відповідачем поданий відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не вважається початком проходження військової служби вступ до військового навчального закладу (військового ліцею). Крім того, необхідною умовою прийняття на військову службу є досягнення громадянином України 17 років, в той час, як позивач був зарахований до військового ліцею у неповнолітньому віці. Також, відповідач додатково зазначив, що ліцей не є військовим навчальним закладом у розумінні Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Навчання позивача у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна є загальною середньою освітою, оскільки позивач був зарахований до ліцею на посаду ліцеїст у 14 річному віці, а відтак, в силу Закону не міг бути призваний на військову службу.

Справа розглядається у порядку письмового провадження у відповідності до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

З 29.08.1996 по 11.06.1999 позивач навчався у Київському військовому ліцеї імені ОСОБА_2, про що отримав атестат про повну загальну середню освіту. Зазначене підтверджується довідкою Галузевого державного архіву Міністерства Оборони України №12123 від 02.11.2006 року та наказами начальника Київського військового ліцею №95 від 29.08.1996 року, №234 від 11.06.1999 року. (а.с.11-12,15)

Після закінчення Київського військового ліцею імені ОСОБА_2, 16 липня 1999 року наказом ректора "НІ" №1417 був зарахований до Одеського інституту Сухопутних військ, який закінчив 20.06.2003.

На даний час позивач проходить військову службу в Збройних Силах України на посаді заступника командира військової частини А2772. (а.с.9)

22.02.2019 позивач звернувся з рапортом до командира військової частини А2772, в якому просив зарахувати до вислуги років час навчання у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна . (а.с.8)

Листом від 22.02.2019 №638/14/31 позивачу було відмовлено у задоволенні його рапорту з підстав, що стаття 24 Закону України "Про військовий обов"язок та військову службу" в редакції від 31.07.1999 не пов"язує початок перебування на військовій службі із днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу. Навчання у військовому ліцеї не визнавалось проходженням військової служби. (а.с.10)

Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено звуження його прав як військовослужбовця, звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні засади проходження в Україні військової служби та правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначають Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба - є почесним обов'язком кожного громадянина України, особливим видом державної служби, пов'язаної з виконанням громадянином України загального військового обов'язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України.

Згідно з ст. 24 Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" (в редакції від 25.03.1992) початком перебування на військовій службі вважався, зокрема, й день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.

При цьому, у ст.2 Закону № 2232-XII встановлено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.

Водночас, такого виду як навчання у військових ліцеях вказаний перелік не містить.

За приписами ч.1 ст.25 Закону (в редакції на час навчання позивача) громадяни, які навчаються у військово-навчальних закладах, перебувають на військовій службі і не мають звань прапорщиків чи мічманів та офіцерського складу, є курсантами, а ті, що мають такі звання, - слухачами. Навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону №2232-XII громадяни України, які виявили бажання вступити до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, можуть проходити попередню підготовку в загальноосвітніх навчальних закладах, військових ліцеях, ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, у військових оркестрах, навчальних закладах громадських організацій, на підготовчих курсах при вищих військових навчальних закладах або військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.

Аналіз вказаної норми Закону свідчить, що навчання у військовому ліцеї є лише підготовкою до вступу у вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів.

Так, відповідно до положень Закону України "Про загальну середню освіту" від 13.05.99 № 651-XIV, ліцей - навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням та допрофесійною підготовкою (може надавати освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу).

Відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 490 були створені вищи військові навчальні заклади. Пунктом 2 цієї Постанови визначено, що Київський військовий ліцей імені ОСОБА_2 створено на базі Київського суворовського військового училища з метою якісної підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів, надання державної допомоги у вихованні дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей, а також дітей учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

З вищевказаного слідує, що період навчання позивача з 29.08.1996 по 11.06.1999 у Київському військовому ліцеї є лише підготовкою останнього до вступу на навчання у військовому навчальному закладі і не може вважатися безпосередньо військовою службою. Про вказане свідчить також виданий позивачу за результатами навчання атестат про повну загальну середню освіту. Крім того, згідно архівної довідки МОУ від 02.11.2006 №12123 позивач був зарахований на навчання "ліцеїстом", а не курсантом чи слухачем.

Крім того, за змістом Закону №2232-ХІІ, необхідною умовою прийняття на військову службу є, зокрема, досягнення громадянином України відповідного віку.

Так, за правилами ст. 15 ч. 1 Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" (у редакції на час навчання) для статусу військовослужбовця необхідно досягнення 18-річного віку.

Крім того, за правилами ст. 20 цього Закону на військову службу у добровільному порядку приймаються особи, які відповідають вимогам військової служби, зокрема: громадяни віком від 17 до 21 року, в тому числі ті, котрі досягли 17-річного віку в рік зарахування на навчання, а також військовослужбовці та військовозобов'язані віком від 18 до 23 років, які не мають військових звань офіцерського складу і виявили бажання вчитися у військово-навчальних закладах, - на військову службу курсантів військово-навчальних закладів; курсанти військово-навчальних закладів і офіцери запасу - на військову службу офіцерського складу.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи, позивачу станом на момент його зарахування до військового ліцею було лише 14 років, тобто він був неповнолітньою особою, яка в силу Закону не могла бути призваною на військову службу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ліцей, у якому навчався позивач не є військовим навчальним закладом у розумінні Закону №2232-ХІІ, а тому строк його навчання не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання у такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у ст.2 цього Закону.

Аналогічну позицію підтримав і Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 у справі № 825/1086/17.

При цьому суд звертає увагу, що питання про включення до загального військового стажу терміну навчання у суворівських (нахімовському) училищах, військових ліцеях та ліцеях із посиленою військово-фізичною підготовкою, неодноразово розглядалось Верховним Судом України, який у своїх рішеннях підкреслив, що навчання у таких закладах не слід вважати проходженням військової служби (справи № 21-41а11, № 21-129а11, № 21-358а11, №21-7а12, №21-107а13, №21-330а13).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд вважає обґрунтованою відмову відповідача, щодо зарахування позивачу до загального строку військової служби навчання у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна, оскільки навчання в такому учбовому закладі не може вважатися проходженням військової служби, згідно з переліком її видів, що закріплений у ч.4 ст. 2 цього Закону.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 13300, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Військової частини А2772 (вул.Шкільна,3, м.Бердичів, 13302, код ЄДРПОУ 26605516) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос