Рішення № 81509094, 03.05.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2019 року ЛуцькСправа № 140/800/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Ковальчука В.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону (в/ч 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, громадянин ОСОБА_2, звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону (в/ч 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 25 грудня 2018 року №689 про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням відповідача від 28 грудня 2018 року йому відмовлено в перетинанні державного кордону України на в’їзд в Україну строком на три роки. Вказане рішення винесено на підставі частини 1 статті 8 Закону України “Про прикордонний контроль” з тієї причини, що відносно нього є рішення уповноваженого державного органу України про заборону в’їзду в Україну.

Позивач зазначає, що до прийняття оскаржуваного рішення, рішення уповноваженого державного органу України про заборону в’їзду в Україну не існувало. 13.08.2018 року позивач притягався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (на 12 діб перевищив термін перебування в Україні) у вигляді штрафу у сумі 1700 грн., який сплатив 21.08.2018.

Позивач вважає, що разове вчинення ним адміністративного правопорушення не дає підстави відповідачу забороняти йому в’їзд на територію України.

З наведених підстав позивач вважає, що рішення є протиправним, має бути скасованим та просив позов задовольнити.

Ухвалою від 25 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві на позов (а.с.31-35) позовні вимоги позивача не визнав повністю та пояснив, що 13.08.2018 позивач притягався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у сумі 1700 грн. Позивач відповідно до частини 1 статті 307 ОСОБА_1 постанову про накладення штрафу добровільно не виконав, документ, що підтверджує сплату штрафу відповідачу не надав, а тому 08.10.2018 у відповідності до частини 1 статті 30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, підпункту “г” пункту 2.1, пунктів 2.2, 5.2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби №946 від 05.12.2011 “Про затвердження інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону ДПС України рішень про заборону в’їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства” було прийнято постанову про заборону в’їзду в Україну строком на 3 роки. 25.12.2018 на підставі частини 1 статті 8 та статті 14 Закону України “Про прикордонний контроль” , відносно громадянина республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1, який намагався в’їхати на територію України через пункт “Ягодин-авто” було прийнято рішення №689 про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства. Щодо скасування заборони в’їзду в Україну позивачу необхідно надати підрозділу охорони державного контролю, який виніс постанову, квитанцію про сплату штрафу. Просить в задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив (а.с.40-42) позивач позов підтримав та пояснив, що з позовної заяви та додатків до неї відповідачу стало відомо, що я штраф сплати, однак постанову про заборону в’їзду в Україну чомусь досі не скасовано. Позивач вказує на те, що якщо і буде скасовано постанову від 08.10.2018 , то рішення від 25.12.2018 року все одно буде діяти і він не зможе перетнути кордон та в’їхати на територію України, а тому вважає позов підставним і просить його задовольнити.

У запереченні на відповідь на відзив (а.с.44-47) відповідач вказує на те, що на момент винесення постанови від 08.10.2018 та прийняття рішення про відмову у перетинанні державного кордону України позивачу, у Луцькому прикордонному загоні був відсутній документ, який підтверджував сплату штрафу за вчинене адміністративне правопорушення позивачем, а тому в задоволенні позову просить відмовити.

Суд, дослідивши доводи сторін у заявах по суті справи, письмові докази, встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 є громадянином ОСОБА_2, про що свідчить копія паспорта EG 1708709 (а.с.10).

25 грудня 2018 року ОСОБА_1 в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення “Ягодин-авто” проходив прикордонний контроль для в’їзду в Україну.

За результатами прикордонного контролю 25 грудня 2018 року за №689 начальником 1-ї групи ВІПС “Римачі” ВПС “Римачі” капітаном ОСОБА_4 згідно з частиною першою статті 8 та статті 14 Закону України “Про прикордонний контроль” прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на в’їзд в Україну громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 (а.с.23). Зазначене рішення того ж дня вручено ОСОБА_1.

Також судом встановлено, що 08.10.2018 у відповідності до частини 1 статті 30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, підпункту “г” пункту 2.1, пунктів 2.2, 5.2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби №946 від 05.12.2011 “Про затвердження інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону ДПС України рішень про заборону в’їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства” було прийнято постанову про заборону ОСОБА_1 в’їзду в Україну строком на 3 роки.

Підставою для прийняття зазначеної постанови стало те, що 13.08.2018 року ОСОБА_5 притягався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (на 12 діб перевищив термін перебування в Україні) у вигляді штрафу у сумі 1700 грн., який на думку відповідача він не сплатив.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов’язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Дії (рішення) відповідача як суб’єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України від 05 листопада 2009 року №1710-VI “Про прикордонний контроль” (надалі – Закон №1710-VI).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Частинами першою, третьою статті 6 вказаного Закону визначено, що перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Статтею 9 Закону №1710-VI закріплено, що прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в'їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в'їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства для перевірки виконання іноземцем або особою без громадянства вимог щодо строку перебування на території України.

Процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в'їзду в Україну, та передбачає: встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди; з'ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України.

Умови перетинання державного кордону іноземцями та особами без громадянства у разі в'їзду в Україну визначені у статті 8 Закону №1710-VI. Так уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну; 3) наявності в нього в'їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; 4) підтвердження мети запланованого перебування; 5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в'їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Перевіряючи законність прийнятої постанови від 8.10.2018 про заборону ОСОБА_1 в’їзду в Україну строком на 3 роки, на підставі якої було прийняте оскаржуване рішення від 25 грудня 2018 року за №689 про відмову у перетинанні державного кордону на в’їзд в Україну громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

У спірній постанові зазначено, що вона прийнята на підставі підпункту “г” пункту 2.1, пунктів 2.2, 5.2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби №946 від 05.12.2011 “Про затвердження інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону ДПС України рішень про заборону в’їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства”.

Відповідно до частини першої статті 13 Закон №3773-VI “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” (надалі – Закон №3773-VI, в редакції станом на 17 січня 2018 року). в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;

якщо така особа намагається здійснити в’їзд через контрольні пункти в’їзду – виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в’їзду – виїзду.

Частинами другою, третьою статті 13 Закону №3773-VI визначено, що за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України. Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Також відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Інструкції №946 рішення про заборону в’їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в'їзду в Україну) приймається органом охорони державного кордону в разі:

а) якщо при клопотанні про в’їзд в Україну іноземець подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

б) якщо паспортний документ іноземця, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

в) якщо іноземець порушив у пункті пропуску через державний кордон України (далі - пункт пропуску) правила перетинання державного кордону України або не виконав законних вимог посадових та службових осіб органу охорони державного кордону;

г) якщо іноземця затримано під час незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску;

ґ) якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов’язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;

д) якщо іноземця затримано у межах контрольованого прикордонного району під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України;

е) якщо іноземець намагається здійснити в’їзд через контрольні пункти в’їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в’їзду - виїзду.

Як уже зазначалося, 13.08.2018 року ОСОБА_5 відділом прикордонної служби “Рівне”, Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України притягався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (на 12 діб перевищив термін перебування в Україні) у вигляді штрафу у сумі 1700 грн.

Відповідно до копії квитанції від 21 серпня 2018 року ОСОБА_1 визначений йому штраф у розмірі 1700 грн. сплатив через філію-Рівненське обласне управління АТ “Ощадбанку” (а.с.18).

Отже, у посадових осіб Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України не було правових підстав для винесення постанови від 8.10.2018 відповідно підпункту “г” пункту 2.1, пунктів 2.2, 5.2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби №946 від 05.12.2011 “Про затвердження інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону ДПС України рішень про заборону в’їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства” про заборону ОСОБА_1 в’їзду в Україну строком на 3 роки і відповідно для винесення рішення від 25 грудня 2018 року за №689 про відмову у перетинанні державного кордону на в’їзд в Україну громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1, оскільки визначений йому штраф відділом прикордонної служби “Рівне”, Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України він добровільно сплатив.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналіз норм чинного законодавства та встановлених судом обставин свідчить про те, що відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів наявність правових підстав для прийняття постанови про заборону ОСОБА_1 в’їзду в Україну строком на три роки, і відповідно для винесення рішення від 25 грудня 2018 року за №689 про відмову у перетинанні державного кордону на в’їзд в Україну громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1.

Отже, вимога позивача щодо визнання протиправним і скасування рішення від 25 грудня 2018 року за №689 про відмову у перетинанні державного кордону на в’їзд в Україну громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 є обґрунтованою та її слід задовольнити.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення у справі суд вирішує як розподілити судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач сплатив судовий збір у сумі 768,40 грн., який був зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.2).

Оскільки суд задовольняє позов, то за нормами частини третьої статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судові витрати у сумі 768,40 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_6 ОСОБА_1 (26-434, ОСОБА_2, Мазовецьке воєводство, повіт Пшишуський, гміна Гельнюв, с. Галкі, вул. Зльона,4) до Луцького прикордонного загону (в/ч 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 14321661) про скасування рішення від 25 грудня 2018 року №689 про відмову у перетинанні державного кордону на в’їзд в Україну громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Луцького прикордонного загону (в/ч 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 25 грудня 2018 року №689 про відмову у перетинанні державного кордону на в’їзд в Україну громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Луцького прикордонного загону (в/ч 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України судові витрати у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя В.Д. Ковальчук