Рішення № 81508990, 18.04.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року м.Житомир

справа № 240/6132/18

категорія 111031101

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горовенко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Демчук О.М.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю від 22.11.2017 за реєстровим №3281);

представника відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю від 12.03.2019),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, -

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0057516-5313-0650 від 17.08.2018 та податкову вимогу №60254-53 від 13.11.2018 Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.

Також у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем неправомірно прийнято податкове повідомленням-рішенням №0057516-5313-0640 від 17.08.2018, яким йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості. Зазначає, що нежитлова будівля (склад), яка знаходиться за адресою: Житомирська область, м.Малин, пров. 2-й Базарний, буд.6, загальною площею 1889,2 м.кв, власником якої він є, використовується ним у приватній підприємницькій діяльності, як нежитлова будівля. Відповідно до відомостей з технічного паспорту така будівля є виробничо-складською будівлею, відноситься до будівель промисловості, що обумовлює висновок про те, що ці приміщення не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України.

Щодо податкової вимоги №60254-53 від 13.11.2018, зазначає, що вона прийнята контролюючим органом у період оскарження податкового повідомлення-рішення №0057516-5313-0640 від 17.08.2018, оскільки рішення за результатами розгляду скарги позивача ОСОБА_4 фіскальною службою України прийнято лише 16.11.2018. Відповідно до положень ст.59 Податкового кодексу України податкове зобов"язання до моменту прийняття рішення за результатами оскарження податкового-повідомлення рішення є неузгодженим, тому до зазначеного моменту немає жодних підстав стверджувати, що у позивача існує податковий борг.

Вважаючи, що оскаржуване рішення та податкова вимога є незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з позовом.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2019 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду на 12.02.2019 у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з протокольною ухвалою суду від 12.02.2019 під час розгляду справи судом оголошена перерва до 12.03.2019, у зв"язку з витребуванням у представника відповідача додаткових доказів по справі.

Відповідно до протокольної ухвали суду від 12.03.2019 під час розгляду справи судом оголошена перерва до 28.03.2019, у зв"язку з наданнями можливості сторонам подати додаткові докази по справі.

Згідно з довідкою від 28.03.2019 судове засідання у справі відкладено до 18.04.2019, у зв"язку із задоволенням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі, з мотивів викладених у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву від 08.02.2019 (вх.№2605/19). Додатково наголошував, що аргументи відповідача, щодо установленої правової позиції Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки існують протилежні правові висновки суду касаційної інстанції, які свідчать на користь позивача. Окрім того, зазначає, що рішення 31 сесії 8 скликання Малинської міської ради від 17.02.2017 №11, на підставі якого органами Державної фіскальної служби нараховано позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, суперечить принципу стабільності податкового законодавства, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків і зборів можуть вноситися не пізніше, як за 6 місяців до початку нового бюджетного періоду. На думку представника позивача, застосувати вказане рішення міської ради можливо лише на 2018 рік.

Також зауважував, що зазначене рішення Малинської міської ради не було належним чином опубліковане, що свідчить про порушення процедури доведення до відома населення нормативно-правового акту, яке в свою чергу не дає правових підстав для його застосування.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечувала у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 01.02.2019 (за вх.№2047/19) та додаткових письмових поясненнях від 12.03.2019 (вх.№5088/19).

В обґрунтування зазначала, що Малинською міською радою Житомирської області прийнято рішення "Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік в м.Малині" від 17.02.2017 №11, згідно з яким встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості. Також відповідач вказує, що п. "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не може бути застосований у даному випадку до позивача, оскільки дане обмеження стосовно об'єктів оподаткування стосується юридичних осіб під час використання таких будівель у промисловості, а не фізичних осіб – підприємців у власній господарській діяльності.

Щодо прийняття оскаржуваної податкової вимоги пояснила, що вимога сформована автоматично в системі органу Державної фіскальної служби України, оскільки позивачем не було самостійно сплачено податкове зобов"язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, що і стало підставою для формування оскаржуваної податкової вимоги.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_3, є, зокрема, власником нежитлової будівлі за адресою: Житомирська область, м.Малин, пров.Базарний 2, буд.6, загальною площею 1889,2 кв.м (а.а.50-60).

Згідно з технічним паспортом на вказане приміщення, будівля, яка знаходиться за адресою: Житомирська область, м.Малин, пров.Базарний 2, буд.6, загальною площею 1889,2 кв.м є нежитловою виробничою складською будівлею (а.с.12-18).

Рішенням Малинської міської ради Житомирської області 18 сесії сьомого скликання від 14 липня 2016 року №118 встановлено на 2017 рік ставки податку для об"єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування (а.с.128-130).

Рішенням Малинської міської області Житомирської області 31 сесії сьомого скликання від 17.02.2017 №11 "Про внесення змін до рішення 18 сесії сьомого скликання від 14.07.2016 "Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік в м.Малині», встановлено на 2017 рік ставки податку для об"єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування (а.с125-127).

17 серпня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу прийнято податкове повідомлення-рішення №0057516-5313-0640, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об"єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік у розмірі 60454,4 грн (а.с.99).

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомлення-рішення №0057516-5313-0640 від 17.08.2018 позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою від 20.09.2018, за результатами розгляду якої, відповідно до рішення про результати розгляду скарги від 16.11.2018 №17937/71/99-99-11-02-01-14 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, - без задоволення (а.с.21-22).

13 листопада 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області сформовано податкову вимогу №60254-53 у зв'язку з тим, що станом на 12 листопада 2018 року сума податкового боргу позивача з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об"єктів нежитлової нерухомості, становить 60454,37 (а.с.11).

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням та податковою вимогою Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу відповідача на їх відповідність нормам податкового законодавства та вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, запроваджено місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Матеріали справи свідчать, що 17.02.2017 Малинською міською радою Житомирської області прийнято рішення №11 про внесення змін до рішення 18 сесії сьомого скликання від 14.07.2016 «Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік в м.Малині», вказане рішення Малинської міської ради опубліковано на офіційному веб-сайті Малинської міської ради Житомирської області.

В межах розгляду даної адміністративної справи, суд позбавлений можливості надати правову оцінку рішенню Малинської міської ради від 14.07.2016 №118 та від 17.02.2017 №11, оскільки законність таких рішень не є предметом розгляду даної справи. Сторонами не надано відомостей щодо зміни, скасування або судового оскарження вказаних рішень. Предметом даного спору є виключно податкове повідомлення-рішення та податкова вимога.

Щодо твердження позивача про порушення відповідачем принципу стабільності податкового законодавства та неможливість застосовувати рішення Малинської міської ради від 17.02.2017 №11 для нарахування податку за 2017 рік, суд зазначає наступне.

Суд не погоджується з вказаними доводами, оскільки пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році», що набрав чинності 01 січня 2017 року, визначено, що у 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Підпунктом 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об'єктом оподаткування.

Враховуючи наведені положення, суд вважає, що контролюючий орган при визначенні позивачу податкового зобов'язання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Суд критично ставиться до доводів позивача щодо розповсюдження на нього пільги, встановленої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України, оскільки буквальний аналіз цієї норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Згідно зі змістом положень підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Зазначаючи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

З огляду на системний аналіз зазначених норм права, суд дійшов до висновку, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №819/314/18.

В межах спірних правовідносин жодна з обов'язкових умов не дотримана, оскільки згідно з відомостями про об'єкт нерухомого майна, складська будівля, яка на праві власності належить позивачу, не є будівлею промисловості, крім того пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

З урахуванням зазначеного, правові підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0057516-5313-0650 від 17.08.2018 відсутні, тому суд дійшов до висновку про необґрунтованість даної позовної вимоги, та, як наслідок, відмову у її задоволенні.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги №60254-53 від 13.11.2018 Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, суд зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Порядок направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків визначено наказом Міністерства фінансів України від 30 червня 2017 року №610, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 липня 2017 року за № 902/30770 (далі - Наказ №610).

Відповідно до пункту другого розділу ІІ Порядку №610 податкова вимога формується у разі, зокрема, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму узгодженого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт, серед іншого, заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.

Згідно з положеннями цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до абзацу першого пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Таким чином, оскільки рішення про результати розгляду скарги позивача на податкове повідомлення-рішення від 17.08.2018 №0057516-5313-0650 було прийнято 16.11.2018, то податковий борг ОСОБА_3 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки станом на 13.11.2018 (день винесення оскаржуваної податкової вимоги) не був узгоджений.

Пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пунктів 56.2 та 56.3 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимогпункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Суд звертає увагу на те, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов до висновку про визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №60254-53 від 13.11.2018.

Відповідно дост.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

В силу приписів ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_3 (вул.Захарченка, буд.16, корп.А. м.Малин, Житомирська обл., 11601, ідент.код НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника, буд.7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №60254-53 від 13.11.2018.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 352 (триста п"ятдесят дві) грн 40 (сорок) коп.

Вступну та резолютивну частини рішення складено у нарадчій кімнаті і проголошено 18 квітня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.В. Горовенко

Рішення складено у повному обсязі 25 квітня 2019 року