Рішення № 81508543, 02.05.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2019 року ЛуцькСправа № 140/854/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Волдінера Ф. А.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправними бездіяльності, дій та зобов’язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся з позовом до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (далі – відповідач, Департамент соціальної політики ЛМР), в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльності щодо невиплати належної позивачу грошової компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку;

2) визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання інформації;

3) визнати протиправними дії щодо неналежного розгляду скарг;

4) визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання роз’яснень положень законодавства та консультацій щодо порядку звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги;

5) зобов’язати нарахувати та виплатити належну позивачу, як особі з інвалідністю другої групи, грошову компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку;

6) зобов’язати здійснювати подальший облік з 11.10.2018 як особи з інвалідністю другої групи, що потребує забезпечення санаторно-курортною путівкою;

7) зобов’язати надати позивачу інформацію про виділення відповідачем путівок на санаторно-курортне лікування згідно черги;

8) стягнути на користь позивача 152 259,73 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду Волдінера Ф.А. від 29.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, а також зазначено, що відповідно до пункту 2 частини першої, частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відтак строк розгляду справи закінчився 28.04.2019, однак відповідно до частини шостої статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Зважаючи на те, що 27.04-30.04.2019 та 01.05.2019 є вихідними та святковими, а отже неробочими днями, то рішення виготовлено 02.05.2019.

Адміністративний позов обґрунтовано наступним.

Позивач перебуваючи на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням в Департаменті соціальної політики ЛМР з 27.04.2015 звернувся до відповідача 11.10.2018 з заявою про виплату грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки.

Відповідач листом від 22.10.2018 за № Р-588/060/20-11 відмовив позивачу у виплаті компенсації оскільки на день звернення не минуло три календарних роки з моменту постановки позивача на облік.

Позивач вважає таку відмову протиправною так як, трирічний термін для виплати грошової компенсації минув 28.04.2018.

В подальшому листами від 28.01.2019, 13.02.2019 позивач звертався про виплату вказаної грошової компенсації, однак на день звернення до суду компенсацію виплачено не було

Відповідачем листом від 12.02.2019 за № Р-25/1/060/10-1 повідомив позивача, що для отримання компенсації потрібно подати заяву, пенсійне посвідчення, паспорт та ідентифікаційний код.

Листом від 26.02.2019 за № Р-25/3/060/10-11 відповідач повторно повідомив позивача про необхідність подання заяви, оригіналу ідентифікаційного коду, паспорту з метою засвідчення особи.

Позивач вважає такі вимоги протиправними, оскільки чинним законодавством, що регулює спірні правовідносини не передбачено подання ідентифікаційного коду та паспорту.

Крім того, у заяві від 13.02.2019 позивачем було зроблено запит про надання доказів про виділення путівок іншим особам з 27.04.2015 згідно черги.

Відповідач повідомив загальну кількість путівок наданих у 2015-2018 роках, а також про відсутність надходжень коштів з державного бюджету на відшкодування вартості путівки.

Позивач вважає, що така відповідь суперечить вимогам Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про звернення громадян», оскільки відповідачем не надано належної інформації та не складено мотивованої постанови про обмеження доступу до цієї інформації.

Також позивач вважає, що відповідачем в порушення положень статті 38-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не надано роз’яснень положень законодавства та консультацій щодо порядку звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги.

15.04.2019 відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтований наступним.

У відповідь на заяву позивача від 11.10.2018, останньому було повідомлено, що ще не пройшло три календарні роки для здійснення компенсації. Датою закінчення цього терміну з часу перебування позивача на обліку є 31.12.2018, адже обчислення календарного року – проміжок часу з 01 січня по 31 грудня.

У відповідь на звернення позивача від 28.01.2019 йому було повідомлено про набуття права на компенсацію та її розмір, хоча помилково зазначено розмір для третьої групи інвалідності, оскільки в заяві про взяття на облік у 2015 році знаходились лише такі відомості. Помилково зазначений у листі розмір для третьої групи, а не для другої не вплинув на фактичну виплату як для особи з другою групою інвалідності. Також цією відповіддю позивача було повідомлено про необхідність з’явитись у Департамент для ідентифікації особи та надання всіх відповідей.

У відповідь на заяву від 13.02.2019 позивача було повідомлено, що на разі кошти для компенсації у відповідача відсутні.

З огляду на вимоги законодавства, дотримання строків на виникнення права для отримання компенсації та часу отримання коштів, відповідачем вчинено всі залежні заходи для нарахування та виплати компенсації позивачу.

Відповідачем щоденно здійснюється прийом громадян та надаються консультації.

Скарги від позивача на адресу відповідача не поступали, а на всі подані заяви було надано відповіді у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян»

До повноважень відповідача не належить роз’яснення порядку надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Позивачу по мірі надходження коштів з державного бюджету в порядку черговості 11.04.2019 проведено компенсацію замість санаторно-курортного лікування.

Після виплати компенсації для подальшого перебування на обліку для забезпечення санаторно-курортного лікування позивачу необхідно стати на облік в порядку передбаченому чинним законодавством.

Відповідачем листом від 26.02.2019 було надано позивачу кількісний показник путівок отриманих громадянами, що перебували на обліку за 2015-2018 роки включно. Інформація, яка містить прізвище, ім’я та по-батькові таких осіб, позивачу не надано, оскільки ними не надано згоди на поширення таких даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних».

Позивачем не надано належних обґрунтувань про заподіяння йому шкоди.

Зважаючи на викладене відповідач просить в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

23.04.2019 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що обрахування трирічного терміну, який дає право особі на грошову компенсацію замість санаторно-курортного лікування календарним роком (проміжком часу з 01 січня по 31 грудня) є припущенням відповідача, яке не ґрунтується на нормах права.

Виплата належних коштів відповідачем 10.04.2019 є підтвердженням безпідставної тривалої затримки таких виплат.

Обов’язок особи особисто з’явитись для подання заяви про виплату компенсації не передбачено нормами права.

Також звертає увагу суду, що відповідачем не надано доказів, що санаторно-курортні путівки надавались ним з квітня 2015 року по даний час у порядку черговості.

Зважаючи на вказане, вважає, що позов є обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

Крім того, відповідь на відзив серед іншого містив заяви про витребування доказів та зміну позовних вимог. Ухвалою суду від 25.04.2019 в задоволенні вказаних заяв було відмовлено.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням в Департаменті соціальної політики ЛМР з 27.04.2015, при цьому позивач був поставлений на облік як інвалід третьої групи.

11.10.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки. До заяви позивачем було додано копії посвідчення інваліда третьої та другої групи, та оригінал довідки № 45.

Листом від 22.10.2018 за № Р-588/060/20-11 позивачу було відмовлено у виплаті, зважаючи на те, що на день звернення за виплатою грошової компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку не минуло три календарні роки з моменту постановки на облік.

22.01.2019 позивач листом звернувся до відповідача з проханням повідомити причину невиплати грошової компенсації.

Відповідачем листом від 12.02.2019 за № Р-25/1/060/10-1 повідомив, що станом на 01.01.2019 позивач набув права на отримання грошової компенсації, розмір якої для осіб з інвалідністю третьої групи становить 262 грн., а також роз’яснив, що для отримання компенсації потрібно подати заяву, пенсійне посвідчення, паспорт та ідентифікаційний код.

13.02.2019 позивач листом звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки із вказанням, що медична довідка форми 070-О було ним подана раніше, а необхідність подання паспорту та ідентифікаційного коду законодавством не передбачено. Крім того, просив надати йому докази надання путівок іншим особам з 24.04.2015 згідно черги. До листа було додано копія посвідчення інваліда другої групи.

Листом від 26.02.2019 за № Р-25/3/060/10-11 відповідачем було надано відповідь, якою повторно роз’яснено, що для отримання грошової компенсації позивачу необхідно подати до Департаменту соціальної політики ЛМР заяву про виплату грошової компенсації, оригінал ідентифікаційного коду та паспорту з метою засвідчення особи.

Також було надано інформацію про надання путівок особам з інвалідністю за період 2015-2018 років, а саме: протягом 2015 року оздоровлено 33 особи по захворюванню кістково-м’язової системи; у 2016 році – 60 осіб по даному профілю; у 2017 році – 165 осіб з інвалідністю загального захворювання та з дитинства, у 2018 році – 125 осіб. У поточному році кошти з державного бюджету на відшкодування вартості путівок до Департаменту соціальної політики ЛМР не надходили.

Крім того, відповідачем було надано суду копію платіжного доручення № 46 від 10.04.2019 відповідно до якого, ОСОБА_1 виплачено компенсацію за санаторно-курортні путівки інвалідам в розмірі 393 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності, визначено Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV (далі – Закон № 2961).

Також Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі – Закон № 875) визначено основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону № 875, особи з інвалідністю і діти з інвалідністю за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками.

Частиною першою статті 27 Закону № 2961 встановлено, що грошові компенсації особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю при реалізації індивідуальних програм реабілітації осіб з інвалідністю виплачуються у випадках, коли передбачений індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю і Державною типовою програмою реабілітації осіб з інвалідністю засіб або послуга реабілітації, які повинні бути надані особі з інвалідністю, дитині з інвалідністю безоплатно, не можуть бути надані чи якщо особа з інвалідністю (законний представник дитини з інвалідністю) придбала відповідний засіб або оплатила послугу за власний рахунок.

Приписами статті 29 Закону № 2961 визначено наступне.

Грошова компенсація замість санаторно-курортної путівки і компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування виплачується особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю на підставі медичних рекомендацій відповідно до законодавства, що визначає їх право на безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

Грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки і компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного вікування призначає і виплачує місцевий орган виконавчої влади, який відповідно до своїх повноважень забезпечує санаторно-курортне лікування осіб з інвалідністю, категорії яких визначені законом.

Порядок виплати і розміри грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки і компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених норм закону постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2007 № 150 було затверджено Порядок виплати деяким категоріям осіб з інвалідністю грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування (далі – Порядок № 150), яким визначено механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування (далі - грошова компенсація за путівку та за самостійне лікування) деяким категоріям осіб з інвалідністю, та її розміри.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 150, виплата грошової компенсації за путівку та за самостійне лікування проводиться на підставі медичних рекомендацій відповідно до законодавства, що визначає право осіб з інвалідністю на безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням, у розмірах, визначених відповідно до пункту 4 цього Порядку, структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчим органом міської, районної у місті у разі її утворення (крім мм. Києва та Севастополя) ради за місцем перебування на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням:

· особам, інвалідність яких пов'язана з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, що потребують лікування супутніх захворювань відповідно до медичних рекомендацій, якщо протягом трьох календарних років такі особи не одержували безоплатної путівки до санаторно-курортного закладу і не виплачувалася за це грошова компенсація за путівку та за самостійне лікування у зазначений період Фондом соціального страхування;

· іншим особам з інвалідністю, якщо вони протягом трьох календарних років не одержували безоплатної путівки до санаторно-курортного закладу.

Пунктом 3 Порядку №150 встановлено, що підставою для виплати грошової компенсації за путівку та за самостійне лікування є такі документи: заява особи з інвалідністю про виплату грошової компенсації; медична довідка за формою 070-О щодо необхідності забезпечення санаторно-курортним лікуванням; документ про сплату повної вартості санаторно-курортної путівки строком санаторно-курортного лікування не менш як 18 днів, що засвідчує проходження особою з інвалідністю санаторно-курортного лікування (тільки для виплати грошової компенсації за самостійне лікування); посвідчення особи з інвалідністю, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 2 цього Порядку.

Таким чином, вимагаючи від позивача окрім поданих ним документів надання ідентифікаційного коду та паспорту, відповідач діяв в супереч вимогам чинного законодавства.

Крім того, ні Порядком № 150, ні іншим нормативно-правовим актом не передбачено обов’язковість особистого надання в підрозділ з питань соціального захисту населення передбачених Порядком №150 документів.

Відтак, особа, яка перебуває на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням має право на одержання компенсації за путівку за умов визначених нормативно-правовими актами, якими врегульовано ці питання, а саме: 1) наявність відповідних медичних рекомендацій; 2) неодержання путівки протягом трьох календарних років; 4) надання встановлених Порядком № 150 документів.

Судом встановлено, що в позивача наявні необхідні медичні рекомендації; позивач подав до відповідача всі передбачені Порядком № 150 документи; позивач за період з 27.04.2015 (дата постановки на облік для забезпечення курортним лікуванням) по 11.10.2018 (дата звернення до відповідача із заявою) не одержував безоплатної путівки до санітарно-курортного закладу.

Відповідно до приписів статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

При цьому термін «календарний рік» встановлений в Порядку № 150 слід розуміти як строк, який обчислюється періодом з 01 січня по 31 грудня відповідного року. Такого самого висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 16.04.2013 в адміністративній справі № 21-94а13.

Вказаний строк є спеціальним строком встановленим актом цивільного законодавства, який регулює спірні правовідносини – Порядком №150.

Зважаючи на вищевикладене, позивач набув права на отримання грошової компенсації після 31.12.2018, а відтак, відповідач відмовляючи позивачу в отриманні компенсації до 31.12.2018 діяв у повній відповідності з вимогами чинного законодавства України.

Згідно з положеннями пункту 4 Порядку № 150, 4. грошова компенсація за путівку та за самостійне лікування нараховується і виплачується в таких розмірах (округлених до однієї гривні): особам з інвалідністю I та II групи - 75 відсотків, III групи - 50 відсотків розміру середньої вартості санаторно-курортної путівки, що обчислюється з розрахунку 35 відсотків (з округленням до однієї гривні) розміру одного прожиткового мінімуму, щороку встановленого законом на 1 січня відповідного року для осіб, які втратили працездатність.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність станом на 01.01.2019 встановлено в розмірі 1497 грн.

Як вбачається з наданої відповідачем копії платіжного доручення № 46 від 10.04.2019, позивачу було сплачено компенсацію за санаторно-курортні путівки 393 грн., тобто в розмірі для осіб з інвалідністю ІІ групи (35% від 1497 грн. становить 524 грн., 75% від 524 грн. становить 393 грн.).

Також суд зазначає, що ні Порядком № 150, ні іншим нормативно-правовим актом не встановлено строку виплати грошової компенсації після набуття особою права на таку компенсацію.

Таким чином, відповідачем виплачено позивачу грошову компенсацію за путівку у належному розмірі та з дотриманням строків виплати передбачених Порядком № 150.

Листи відповідача, яким пропонувалось позивачу надати додаткові документи, не мали для позивача жодних юридичних наслідків. При цьому суд враховує, що позивачем такі документи не надавались.

Відтак, невиконання позивачем вимог відповідача щодо подання додаткових документів не спричинило для позивача жодних негативних юридично значимих наслідків.

Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку, що право позивача на отримання грошової компенсації за путівку порушено не було.

Не може бути визнано неправомірними дії відповідача, які хоч і мають ознаки протиправних (неправомірних), проте, вони не зумовили настання негативних для позивача юридичних наслідків (не призвели до порушення охоронюваних законом прав, свобод чи інтересів).

Керуючись вищевикладеним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати належної позивачу грошової компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку та зобов’язання нарахувати та виплатити належну позивачу, як особі з інвалідністю другої групи, грошову компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку, не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду скарг та визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання роз’яснень положень законодавства та консультацій щодо порядку звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про звернення громадян»:

· заява - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності;

· скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначено Законом України «Про безоплатну правову допомогу».

Відповідно до частини першої статті 13 цього Закону, безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.

З листів, які додані позивачем до позовної заяви не вбачається, що позивач звертався до відповідача із скаргами чи заявами про надання роз’яснень та консультацій щодо порядку надання безоплатної правової допомоги.

Так само позивачем не надано суду інших доказів чи будь-яких обґрунтувань вказаних позовних вимог, а відтак вони не підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання інформації та зобов’язання надати позивачу інформацію про виділення відповідачем путівок на санаторно-курортне лікування згідно черги.

Листом від 13.02.2019 позивач просив надати йому докази надання путівок іншим особам з 27.04.2015 згідно черги.

Відповідач листом від 26.02.2019 за № Р-25/3/060/10-11 надав інформацію про надання путівок особам з інвалідністю за період 2015-2018 років, а саме: протягом 2015 року оздоровлено 33 особи по захворюванню кістково-м’язової системи; у 2016 році – 60 осіб по даному профілю; у 2017 році – 165 осіб з інвалідністю загального захворювання та з дитинства, у 2018 році – 125 осіб.

Таким чином, оскільки позивач у запиті на отримання інформації не вказав форму та рівень деталізації запитуваної інформації, то суд вважає, що відповідачем було надано відповідь, яка відповідає змісту запиту, а тому вказані позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про зобов’язання відповідача здійснювати подальший облік позивача з 11.10.2018 як особи з інвалідністю другої групи, що потребує забезпечення санаторно-курортною путівкою.

Згідно пункту 11 Порядку № 150, грошова компенсація за путівку виплачується особі з інвалідністю, якщо вона протягом попередніх трьох календарних років не одержувала безоплатної санаторно-курортної путівки. Після виплати особі з інвалідністю зазначеної грошової компенсації період повторного перебування її на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням обчислюється з дня подання нею необхідних документів.

Таким чином, після виплати грошової компенсації, особа набуває право знаходитись на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням лише за умови подання в загальному порядку до підрозділу з питань соціального захисту населення передбачених законодавством документів для постановки її на такий облік.

Також не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки така вимога є похідною від вимог про визнання дій (бездіяльності) відповідача протиправними, які залишені судом без задоволення.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а тому в задоволенні позову відмовляє повністю.

Керуючись статтями 241-246, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (43022, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, 4а, код ЄДРПОУ 03191963) про визнання протиправними бездіяльності, дій та зобов’язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф. А. Волдінер