Рішення № 81508118, 27.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року Справа № 160/8723/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Букіна Л.Є.,

за участю: секретаря судового засідання Максімов А.С.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 21.11.2018 надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_1, податкового повідомлення-рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_2, податкового повідомлення-рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_3, податкового повідомлення-рішення від 02.11.2018 р. № НОМЕР_4, податкового повідомлення-рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_5, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2018р. №Ф-0560451305, рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_6 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, а також про зобов’язання відповідача зменшити суму чистого оподаткованого доходу, яка була вказана в коді рядку 10.7 декларації «Про майновий стан і доходи» за 2017 роки ФОП ОСОБА_3 на 178199,07 грн. у зв’язку з самостійно виявленими помилками; зобов’язання відповідача зменшити податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік на суму 32075,83 у зв’язку з самостійно виявленими помилками; зобов’язання відповідача зменшити податкові зобов’язання з військового збору за 2017 рік на суму 2672,99 грн. у зв’язку з самостійно виявленими помилками.

В обґрунтування позову у заявах по суті позивач посилався на помилковість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 17.08.2018 р. № 46073/04-36-13-05/НОМЕР_7, на підставі яких прийнято оскаржені рішення. На думку позивача, податковим органом не правильно визначено об’єкт оподаткування, що призвело до протизаконного застосування норм Податкового кодексу України щодо визначення бази оподаткування з податку на доходи з фізичних осіб. За позицією позивача, поняття основні засоби подвійного призначення не розповсюджуються на такий транспортний засіб як сідельний тягач (код УКТ ЗЕД 8701 20) та напівпричіп (код УКТ ЗЕД 8716), оскільки дані типи транспортних засобів не відноситься до вантажних автомобілів (код УКТ ЗЕД 8704) та не створюють об’єкти оподаткування як об’єкти подвійного призначення при визначенні бази оподаткування з податку на доходи фізичних осіб. Також підприємцем зазначено, що оскаржені рішення прийняті податковим органом поза межами строку, встановлено п.86.8 статті 86 ПК України, що є окремою підставою для їх скасування. З підстав викладеного, просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 р. відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в яких останній у задоволенні позову просить відмовити посилаючись на те, що позивачем безпідставно включено до складу витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов’язаних із отриманням доходів, витрати на утримання транспортних засобів подвійного призначення, а тому зазначає, що приймаючи оскаржені рішення діяв у спосіб, передбачений законодавством України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2019 р. продовжено строк проведення підготовчого засідання на 30 діб.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2019 р. закрито підготовче засідання і призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представники позивача і відповідача підтримали свої правові позиції і надали суду пояснення аналогічні тим, що викладені в заявах по суті.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований Павлоградською районною державною адміністрацією як фізична особа-підприємець, який здійснює господарську діяльність з автомобільного вантажного транспорту на загальній системі оподаткування та на момент виникнення спірних правовідносин був платником податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного соціального внеску, військового збору.

Судом також встановлено, що позивач має у власності та орендовані шість одиниць сідельних тягачів та шість одиниць напівпричепів до них, які безпосередньо використовуються у господарській діяльності.

У період з 23.07.18 по 10.08.2018 року посадовими особами податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2017 року.

Результати такої перевірки зафіксовані у акті від 17.08.2018 р. № 46073/04-36-13-05/НОМЕР_7, у висновках якого вказано про порушення позивачем:

- п.44.1 ст.44, п. 177.2 , пп. 177.4.5 п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України у частині завищення суми валових витрат, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 244 648,95 грн., в т.ч. за 2017рік - 244 648,95 грн.

- п.4 ч.1 ст.4, п.2 ст.6, п.1ч.2 ст.7, п.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині не донарахування єдиного соціального внеску в сумі 26 858,88 грн., в т.ч. за 2017рік - 26 858,88 грн.

- пп.168.1.5 п. 168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, пп. «а» п. 176.2 ст.176, п.161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України у результаті чого не перераховано до бюджету військового збору у сумі 20387,41 грн., в т.ч. за 2017рік - 20387,41грн.

- п. 177.10 ст.177 розділу IV Податкового кодексу України у частині не ведення книги обліку доходів і витрат за період з 01.01.2016р. по 31.12.2017р..

- граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених ст.201 Податкового кодексу України (15 календарних днів з дня наступного за днем виписки ПН).

- п. 198.5, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України у результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 251 671,00 гри., в т.ч. по періодам: січень 2017р.- 13982грн., лютий 2017р.- 11690 грн., березень 2017р. - 24210грн., квітень 2017р.-19261грн., травень 2017р.- 16157грн., червень 2017р. - 7424грн., липень 2017р.-19314грн., серпень 2017р.- 27097 грн., вересень 2017р. - 33027грн., жовтень 2017р. - 24488грн., листопад 2017р. - 30017 грн., грудень 2017р. - 25004грн.

- п. 120-1.2 ст.120-1 Податкового кодексу України у частині відсутності реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст.201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Такі висновки, особи, що здійснювали перевірку обумовлювали неправомірним включенням позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов’язаних із отриманням доходів, витрати на утримання транспортних засобів подвійного призначення (вантажний автомобіль). Також перевіркою встановлено, що вищевказане порушення мало вплив на заниження позивачем у періоді, що перевірявся суми єдиного соціального внеску та податкових зобов’язань у частині податку на додану вартість у загальній вартості придбаних ТМЦ на таке утримання.

На підставі Акту перевірки та встановлених порушень відповідачем прийняті:

- податкове повідомлення - рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем: «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» в сумі 366973,43 грн. (за податковим зобов'язаннями - 244648,95 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 122324,48 грн; штрафна санкція у розмірі 50 % застосована за повторне порушення протягом 1095 днів);

- податкове повідомлення-рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем: «податок на додану вартість» в сумі 314588,75 грн. (за податковим зобов'язаннями - 251671 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 62917,75 грн.);

- податкове повідомлення-рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_3, яким до позивача застосовано штраф за відсутність реєстрації податкових накладних.

- податкове повідомлення-рішення від 02.11.2018 р. № НОМЕР_4, яким збільшено грошове зобов'язання з військового збору в загальній сумі 25484,26 грн. (за податковим зобов'язаннями - 20387,41 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5096,85 грн.);

- податкове повідомлення-рішення від 02.11.2018 р. № НОМЕР_5, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн.

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2018р. №Ф-0560451305, якою нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 26858,88 грн.;

- рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_6 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 2685,89 грн.

Позивач, заперечуючи правомірність вказаних податкових повідомлень-рішень, вимог про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, звернувся до суду із вказаним позовом.

Суд при вирішенні спору виходить із того, що у межах спірних правовідносин дослідженню підлягають обставини щодо правомірності включення фізичною особою-підприємцем суми на придбання запчастин та ремонт сідельних тягачів та напівпричепів до складу документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно ст. 36 ПК України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється ст. 177 ПК України.

У розумінні п.177.2 ст.177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пп.177.4.6, яким доповнено п.177.4 ст. 177 ПК України, згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016 та набув чинності з 01.01.2017, фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (пп. 177.4.1.);

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу) (пп. 177.4.2.);

обов’язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми податків, зборів, які пов’язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов’язані з господарською діяльністю фізичної особи – підприємця (пп. 177.4.3.);

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв’язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4.).

При цьому, не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, до яких належать, зокрема: вантажні автомобілі.

ОСОБА_4, Податковий кодекс України не передбачає можливість фізичній особі - підприємцю, включати до витрат, безпосередньо пов'язаних отриманням доходу – витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, до яких у свою чергу належать вантажні автомобілі.

Судом встановлено і не є спірним, що ФОП ОСОБА_3 включив до складу витрат витрати на утримання транспортних засобів подвійного призначення, а саме: виконання технічного обслуговування і ремонту - шиномонтаж, придбання запчастин, шин на загальну суму: 2 347 084,11 грн. в т.ч. за 2016 рік - 987 923,24 грн., за 2017 рік - 1 359 160,87 грн., на підтвердження чого матеріали справи містять накази на призначення постійно діючих комісій по списанню запчастин від 02.01.209 №3, від 01.07.2016 №4, від 01.01.2017 №3, акти списання запасаних частин, акти виконаних робіт.

З цього приводу позивач зазначив, що транспортні засоби (сідельні тягачі та напівпричепи), витрати на утримання яких включено останнім до складу витрат, не є вантажними автомобілями, а тому на них не поширюється дія положень абз. 3 пп. 177.4.5 п.177.4 ст. 177 ПК України.

Проте, суд знаходить необґрунтованими такі доводи позивача та з цього приводу зазначає про таке.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.2001 (далі - ОСОБА_4 2344-ІІІ).

У розумінні статті першої цього закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).

ОСОБА_4 2344-ІІІ поділяє автомобільні транспортні засоби за характером використання на такі різновиди: пасажирський, вантажний та спеціальний.

Згідно з визначенням, наведеним статтею 1 Закону №2344-III, автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів. Таким чином, основною характеризуючою ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.

Разом з тим, відповідно до Закону №2344-III транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди:

- загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу;

- спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, у тому числі, відноситься сідельний тягач);

- спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.

Відповідно до норм Закону України «Про автомобільний транспорт» напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наданим Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. №363 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02. 98 р. за № 128/2568), таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

З наведеного слідує, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними даним законодавчим актом.

Відповідно до класифікації колісних транспортних засобів за ознаками загальної маси транспортного засобу, наданої в Єдиних вимогах до конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, що експлуатуються, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 р. №1166, до засобів категорії N належать колісні засоби, що мають не менш як чотири колеса і призначені для перевезення вантажів:

- N 1 - колісний засіб максимальною масою не більш як 3,5 тонни;

- N 2 - колісний засіб максимальною масою більш як 3,5 тонни, але не більш як 12 тонн;

- N 3 - колісний засіб максимальною масою більш як 12 тонн.

Для позначення колісного засобу, що належить до категорій M, N та придатний для руху поза дорогами, використовується також літера G.

Окрім того, ч. 3 ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Згідно з наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів судом встановлено, що вони (напівпричепи, сідельні тагячі) належать до колісних засобів, що мають не менш як чотири колеса і призначені для перевезення вантажів.

Отже, у контексті наведених норм, дослідивши надані позивачем на підтвердження своїх доводів докази, суд дійшов висновку, що сідельний тягач у поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів. Водночас судом враховано, що автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.

Посилання позивача на те, що відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, вантажні автомобілі відносяться до товарної позиції за кодом 8704, тоді як сідельний тягач підпадає під код 8701 20 - трактори колісні для напівпричепів, а напівпричепи - під код 8716 39 30 суд знаходить безпідставними та необґрунтованими, оскільки Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 року №584-VII, призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України, тоді як відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, у тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України. Посилання позивача на те, що податковим органом не визначено грошових зобов’язань з аналогічних порушень у 2016 році як на підставу для скасування оскаржених рішень судом до уваги також не приймається, оскільки зазначення/не зазначення певних відомостей/порушень є внутрішнім міркуванням осіб, що здійснюють перевірку та не свідчить про відсутність порушень в іншому періоді.

За таких обставин, суд знаходить обґрунтованим висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов’язаних із отриманням доходів, витрати на утримання транспортних засобів подвійного призначення, у зв’язку з чим, податкове повідомлення - рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем: «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» в сумі 366973,43 грн. є таким, що прийняте відповідачем у спосіб, що передбачений законодавством України.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності.

Відповідно п. З ст. 7 Закону Украйни «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове Державне соціальне страхування», нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

За таких обставин, оскільки заниження позивачем загального оподатковуваного доходу відбулось за рахунок завищення витрат на утримання транспортних засобів подвійного призначення, які у розумінні пп.177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця, висновки контролюючого органу про донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у ромзмірі 22 % від заниження загального оподатковуваного доходу та застосування до штрафних (фінансових) санкцій є правомірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 02.11.2018р. №Ф-0560451305, якою нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 26858,88 грн. та рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_6 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 2685,89 грн., прийняте відповідачем у спосіб, передбачений законодавством України.

Крім того, ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПКУ.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.5 ст.198 ПКУ платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку*

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов’язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з розділом І «Загальні положення» Правил експлуатації колісних транспортних з затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26.07.2013 № 550 «Про затвердження Правил експлуатації колісних транспортних засобів», утримання транспортного засобу це забезпечення державної реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного проведення обов'язкового технічного контролю, своєчасного виконання технічного обслуговування і ремонту, охорони, передання транспортного засобу та його швидкозношувальних складників на утилізацію або видалення відповідно до законодавства.

Отже, фізична особа - підприємець, платник ПДВ, має право віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені (нараховані) у зв'язку із придбанням пально-мастильних матеріалів та отримані послуг з ремонту вантажних автомобілів за умови підтвердження зареєстрованими в ЄДРПН податковими накладними, але, враховуючи викладені вище норми ПКУ, пов'язані з формуванням витрат підприємця, платник відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПКУ зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового періоду) і зареєструвати в ЄРПН в термії встановлені ПКУ для такої реєстрації, податкову накладну за операціями на утримання транспортних засобів подвійного призначення, а саме виконання технічного обслуговувавання і ремонту вантажних автомобілів - шиномонтаж, придбання запчастин, шин, рідин.

Cудом встановлено, що позивачем за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по сплаті операцій на утримання транспортних засобів подвійного призначення, у тому числі на технічне обслуговування і ремонт у сумі 1510026 грн. (у тому числі ПДВ 251671 грн.), тоді як відповідні суми був зобов'язаний нарахувати також в податкові зобов'язання, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового періоду) і зареєструвати в ЄРПН в термії встановлені ПКУ для такої реєстрації, податкову накладну за операціями на утримання транспортних засобів подвійного призначення, а саме виконання технічного обслуговувавання і ремонту вантажних автомобілів - шиномонтаж, придбання запчастин, шин, рідин.

Таким чином, висновок податкового органу про порушенням позивачем вимог п.198.5 статті 198 у частині заниження задекларованих показників у частині податку на додану вартість у загальній вартості придбаних ТМЦ, які у розумінні пп.177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця безпосередньо пов’язаних з господарською діяльності платника, відповідає фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_2 є правомірним та таким, що прийняте відповідачем у спосіб, передбачений законодавством України.

Відповідно, не складання позивачем податкових накладних за операціями на утримання транспортних засобів подвійного призначення, а саме виконання технічного обслуговувавання і ремонту вантажних автомобілів - шиномонтаж, придбання запчастин, шин, рідин, та як наслідок відсутність реєстрації таких накладних за період січень-грудень 2017 року у ЄРПН призвело до порушення останнім вимог абзацу другого пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 02.11.2018р. № НОМЕР_3 є правомірним.

Крім того, оскільки заниження позивачем загального оподатковуваного доходу від здійснення діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується військовий збір, відбулось за рахунок завищення витрат на утримання транспортних засобів подвійного призначення, які у розумінні пп.177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця, суд дійшов висновку, що податковим органом правомірно донараховано військовий збір від здійснення підприємницької діяльності позивача за 2017 рік за податковим повідомленням-рішенням від 02.11.2018 р. № НОМЕР_4 у загальній сумі 25484,26 грн. (за податковим зобов'язаннями - 20387,41 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5096,85 грн.)

Отже, аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд вважає, що оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимога та рішення про застосування штрафних санкцій від 02.11.2018р. № НОМЕР_1, від 02.11.2018р. № НОМЕР_2, від 02.11.2018 р. № НОМЕР_4, від 02.11.2018 р. № НОМЕР_5, від 02.11.2018р. №Ф-0560451305 та від 02.11.2018р. № НОМЕР_6 відповідно, прийняті відповідачем на підставі обгрунтованих висновків про неправомірне включення позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, витрат на утримання транспортних засобів подвійного призначення, які у розумінні пп.177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця, позовні вимоги позивача про їх скасування задоволенню не підлягають.

Також, судом встановлено відсутність факту ведення позивачем ОСОБА_5 обліку доходів та витрат за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, що є порушенням п. 177.10 статті 177 ПК України. Позивачем вказані обставини не спростовані, у зв’язку з чим суд дійшов висновку про правомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 02.11.2018 р. № НОМЕР_5, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн. за вищевказане порушення.

Аргументи позивача, що оскаржені рішення прийняті податковим органом поза межами строку, встановленого п.86.8 статті 86 ПК України судом до уваги не приймається оскільки вказані обставини не є самостійною підставою для їх скасування з огляду на численні порушення, що допущені позивачем у періоді, який перевірявся.

Крім того судом встановлено, що позивач звертався до податкового органу з вимогою, в якій повідомив податковий орган про самостійно виявлені помилки у щодо завищення у податковій декларації доходу від провадження господарської діяльності, що у свою чергу призвело до завищення чистого оподаткованого доходу, у зв’язку з чим вважає, що позовні вимоги про зобов’язання відповідача зменшити суму чистого оподаткованого доходу, яка була вказана в коді рядку 10.7 декларації «Про майновий стан і доходи» за 2017 роки ФОП ОСОБА_3 на 178199,07 грн. у зв’язку з самостійно виявленими помилками; зобов’язання відповідача зменшити податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік на суму 32075,83 у зв’язку з самостійно виявленими помилками; зобов’язання відповідача зменшити податкові зобов’язання з військового збору за 2017 рік на суму 2672,99 грн.

З цього приводу суд враховує приписи статті 50 ПК України, відповідно до якої платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

ОСОБА_4, позивач наділений правом на подання уточнюючого розрахунку до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом після проведення перевірки, а не під час її проведення, що на момент розгляду судового рішення позивачем зроблено не було, а тому позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 11.03.2019 року.

Суддя ОСОБА_6