Ухвала суду № 81507350, 24.04.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3823/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2019 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Лемак О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви.

У вказаній заяві зазначає, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК №002685, виданого Ужгородською міською радою 25.05.07 р. і зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №2110100000-0107070000582, а також п.6.3. рішення IV сесії Ужгородської міської Ради V скликання №296 від 06.04.07 р. громадянці ОСОБА_2, що проживала за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_1, належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,1 га, розташована за адресою : м. Ужгород, район вул. Університетської, позиція 9. Зазначеній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 2110100000:30:002:0078, цільове призначення ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд.

Вказує, що 07.06.07 р., зазначена громадянка уклала з нею договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, який наступного дня був зареєстрований у реєстрі правочинів за №2139529. Поки покупцем вживалися заходи до виготовлення та погодження технічної документації щодо видачі нового Державного акту на право власності на земельну ділянку, законодавство змінилося і згідно нової редакції ст. 126 ЗК України для фіксації переходу права власності на землю нові державні акти при купівлі-продажу земельних ділянок більше не видавалися, а лише на існуючих державних актах проставлялися відмітки нотаріуса, який посвідчив договір купівлі-продажу, а також органу реєстрації прав на землю (на той момент - Відділу Держкомзему у м.Ужгороді Закарпатської області). Вказаний порядок був поширений і на договори купівлі-продажу землі, укладені до 01.05.09 р., по яким нові державні акти видані і зареєстровані на 01.05.09 р. ще не були. Враховуючи це, позивачем у травні 2011 р. були вжиті заходи по фіксації переходу до нього права приватної власності на вищевказану земельну ділянку у зазначеному вище порядку. Як вбачається з Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК №002685, право власності позивача на спірну земельну ділянку було зареєстровано ще 17.05.11 р.

За наявною інформацією у червні 2011 р. продавець ділянки померла (копії свідоцтва про смерть у позивача немає, оскільки таке видається лише родичам). Проте, враховуючи вищенаведене, спірна земельна ділянка не увійшла до складу спадкової маси, оскільки на момент смерті продавець вже не мала права власності на дану землю. Надалі (після 2013 р.) позивач не вважав за потрібне здійснювати внесення інформації про вказану ділянку до нового Державного реєстру речових прав, оскільки це потребувало витрат часу і коштів.

Однак, у лютому 2019 року при огляді публічної кадастрової карти позивачем було виявлено, що земельна ділянка відображається на вказаному веб-ресурсі, а отже (оскільки сам позивач жодних дій по Державному земельному кадастру не проводив) невстановлена особа здійснювала якісь юридичні дії з належним позивачу нерухомим майном. Подальше вияснення ситуації (в т.ч. отримання інформаційної довідки з ДРРП) дозволило встановити, що ОСОБА_3 (як спадкоємець продавця) вжила заходи по оформленню свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку (свідоцтво №4-46 від 02.02.17 р., видане Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою, - копія у позивача відсутня), внесенню даної ділянки до ДРРП під реєстраційним номером 1151117821101, після чого за 2 тижні уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу від 16.02.17 р.

Вказує, що має намір захистити свої порушені речові права шляхом пред’явлення позову до відповідачів про визнання права власності на спірну земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину №4-46 від 02.02.17 р., виданого Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою, та витребування ділянки з чужого незаконного володіння.

Разом з тим, тривалість майбутнього судового процесу і документальна очевидність порушення прав позивача, а також докази попередньої активної фактичної неправомірної поведінки відповідачів (зокрема, договір купівлі-продажу від 16.02.17 р.) створюють передумови і стимули для можливих незаконних операцій по подальшому відчуженню спірної земельної ділянки з метою ухилення від її повернення законному власнику за майбутнім рішенням суду. У зв’язку з цим в силу положень ст. 149, 150, 153 ЦПК України задля недопущення істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, є процесуально доцільним застосувати заходи забезпечення позову (до подання позовної заяви) у вигляді накладення судом арешту на вищезазначену земельну ділянку, причому без виклику (повідомлення) відповідачів. При цьому підстав для надання зустрічного забезпечення, визначених ст. 154 ЦПК України позивач не вбачає. Зі свого боку, позивач зобов’язується пред’явити відповідний позов у встановлені ЦПК строки.

На підставі наведеного просить суд в порядку забезпечення позову накласти арешт на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 2110100000:30:002:0078, що розташована за адресою : м. Ужгород, район вул. Університетської, позиція 9.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Звернення з позовом до суду за захистом порушених прав, інтересів фізичних осіб та юридичних осіб, а також свобод фізичних осіб є одним із способів судового захисту.

Інститут забезпечення позову при цьому, дає можливість суду до ухвалення рішення по суті вжити заходів щодо забезпечення заявленого позову у певних визначених випадках, враховуючи чітко визначені підстави.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості заявленого клопотання, суд зазначає, що інститут забезпечення позову регламентовано статтями 149,150 ЦПК України, які встановлюють підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а також способи забезпечення позову в цивільному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення суду і спрямована на дотримання норми щодо обов’язковості до виконання судових рішень, встановленої статтею 124 Конституції України.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, до вирішення справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішеннясуду. Це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

З матеріалів позову вбачається, що між сторонами виник спір щодо реєстрації права власності та видачу свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 2110100000:30:002:0078, що розташована за адресою : м. Ужгород, район вул. Університетської, позиція 9.

Згідно ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

П.2 ч.1 ст.150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується,зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії, тощо.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахування доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача, щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом, щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання, або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову як обґрунтована підлягає до задоволення.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з вимог ч. 1 ст. 149 ЦПК України, та з вимог ч. 1 ст. 150 ЦПК України, суд вважає, що клопотання позивача слід задовольнити та забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 2110100000:30:002:0078, що розташована за адресою : м. Ужгород, район вул. Університетської, позиція 9..

Керуючись ст. ст. 149, 150, 158, 258, 260, 353, 354, 355 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви – задовольнити.

Накласти арешт на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 2110100000:30:002:0078, що розташована за адресою : м. Ужгород, район вул. Університетської, позиція 9.

Ухвала підлягає негайному виконанню. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_5