Рішення № 81506900, 26.04.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/95/2019

Справа № 243/6686/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2019 року

Слов’янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Кузнецова Р.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Малиновської І.Ю.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі Слов’янського міськрайонного суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 частини А0409 (польова пошта) про стягнення моральної та матеріальної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

19.07.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 частини А0409 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 01.02.2015 року на автодорозі «Київ-Харків-Довжанське» біля м. Слов’янськ Донецької області сталося ДТП під час якої молодший сержант ОСОБА_6 механік водій військової частини польова пошта В-2731м. Новоград Волинський підчас проходження військової служби не впоровся з керуванням бойової машини виїхав на зустрічну смугу де скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_1, під керуванням позивача, який належить йому на праві власності. В наслідок ДТП водій та пасажири автомобіля марки «NISSAN ALMERA» отримали тілесні ушкодження.

Кримінальне провадження від 01.02.2015року за ч.1 ст. 415 КК України було закрито у зв’язку відсутністю в діях водія ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення. За постановою ОСОБА_5 прокуратури сил антитерористичної операції ОСОБА_5 прокуратури Донецького гарнізону від 29.10.2015року в діях водія ОСОБА_6 вбачається дії, які не відповідають п.12.1. Правил дорожнього руху України.

В результаті зіткнення автомобіль позивача отримав механічні пошкодження, згідно з розрахунками позивача матеріальна шкода складає 182 824,77грн., з яких 170 524,77 грн. - вартість відновлювального ремонту автомобіля, та 12 300,00 грн. - вартість зберігання автомобіля на автостоянці.

Крім того, позивачу також була заподіяна моральна шкода, він переживав за пошкоджений автомобіль, втратив соціальні зв’язки, був змушений терпіти фізичну біль та надавати додаткових зусиль для організації життєдіяльності, яку він оцінює в 50 000, 00 грн. Просить суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 182 824,77 грн., моральну шкоду в сумі 50 000,00грн., судові витрати за проведення експертизи в сумі 7 983,36 грн.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2, у судовому засіданні просив позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, додатково пояснив, що військова частина А0409 як балансоутримувач повинна нести відповідальність, вина відповідача доведена матеріалами справи, однак постанова у справах про адміністративне правопорушення, - не є обов’язковою. МТСБУ відшкодовує матеріальну шкоду відносно тих транспортних засобів, для яких є обов’язкова цивільна – правова відповідальність, однак військова техніка до таких транспортних засобів не відноситься. Про те, що саме військова частина А0409 є балансоутримувачем БМП – 2, стало відомо лише 17.10.2016 року при перегляді рішення в апеляційній інстанції, тому вважає, що позов подано в межах трирічного строку.

Представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4, просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, додали, що відповідач не може відповідати за завдану шкоду, якщо не доведено вини військової частини, також, необхідно встановити вину військовослужбовця, який керував військовою технікою. Кримінальне провадження було закрито у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 кримінального правопорушення. Матеріали справи не містять дані по притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 Оскільки вина ОСОБА_6, не доведена, тому не має підстав для відшкодування матеріальної шкоди. Вважають, що позивачем був пропущений строк позовної давності, оскільки на огляд місця події, коли сталось ДПТ, прибули працівники військової частини, та з’ясовувались не тільки особи, які причетні до ДТП, а і транспортні засоби та їх належність.

21.03.2019 року представником відповідача на електронну адресу суду було надіслано Відзив на позовну заяву ОСОБА_1, в якому зазначено наступне.

Як вбачається із документів, доданих до позовної заяви, 01 лютого 201 5 року близько 10:05 години на автодорозі «Київ-Харків-Довжанське» з боку м. Слов'янська, Донецької області, в напрямку м.Харкова на 684 км + 400 м сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої зіткнулися автомобіль марки «NISSAN ALMERA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, та бойова машина БМП-2, під керуванням молодшого сержанта ОСОБА_6, військовослужбовця військової частини - польова пошта В2731. Як видно із висновку № 341 судової автотехнічної експертизи внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «NISSAN ALMERA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, та бойова машина БМП-2 отримали характерні пошкодження.

Частина друга статті 1187 ЦК України, яка регламентує відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, визначає, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положенням про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 року №1225, визначено порядок ведення обліку і зберігання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил, його списання та використання. Пункт 3 даного Положення визначає, що Міноборони, як центральний орган управління Збройних Сил, закріплює згідно із законодавством військове майно за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти. Згідно пункту 5 вказаного Положення, військові частини використовують закріплене за ними військове майно виключно за його цільовим та функціональним призначенням. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав.

За загальними правилами нормативними документами, що регламентують заборону особам певних дій в Україні, є кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс України. Тобто, для встановлення вини особи, яка вчинила заборонене діяння, цю особу має бути притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Позивачем по даній справі долучено копію постанови від 29 жовтня 2015 року слідчого військової прокуратури Донецького гарнізону лейтенанта юстиції ОСОБА_7 про закриття кримінального провадження №12015050510000261 від 01 лютого 2015 року, відкритого по факту ДТП, що сталася 01 лютого 2015 року близько 10:05 години па автодорозі «Київ-Харків-Довжанське» з боку м. Слов'янська, Донецької області, в напрямку м. Харкова на 684 км + 400 м, внаслідок якої зіткнулися автомобіль марки «NISSAN ALMERA» під керуванням ОСОБА_1, та бойова машина БМП-2, під керуванням молодшого сержанта ОСОБА_6, військовослужбовця військової частини - польова пошта В2731. Зазначеною постановою кримінальне провадження було закрито в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_6, ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.415 КК України, порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого. Отже, орган досудового слідства при вирішенні кримінального провадження міг вбачити в діях ОСОБА_6 дії, пов'язані з порушенням правил дорожнього руху. При цьому постановою про закриття кримінального провадження орган досудового слідства визнав відсутність в діях ОСОБА_6, ознак кримінального правопорушення. В матеріалах справи будь-які докази наявності в діях ОСОБА_6М ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, відсутні.

За відсутності вини зі сторони особи, яка керувала транспортним засобом, немає підстав для відшкодування збитків особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що неправомірними діями військовослужбовця старшого сержанта ОСОБА_6, який, порушивши вимоги Правил дорожнього руху, скоїв ДТП, позивачу також завдано моральну шкоду , яка полягає в душевних стражданнях та у заподіянні шкоди здоров'ю позивача, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою військовослужбовця. Тобто, позивач сам вказує на те, що душевні страждання та шкоду його здоров'ю спричинив саме ОСОБА_6. Жодних протиправних дій військової частини А0409, які призвели до завдання моральної шкоди не встановлено і позивач про це не вказує, що в свою чергу унеможливлює настання цивільної відповідальності військової частини А0409 щодо спричинення моральної шкоди позивачу.

Додали, що всупереч вимогам ЦПК, позивачем не було викладено обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до ОСОБА_5 частини А0409, не було зазначено доказів, які б мали підтвердити вимоги до військової частини по суті, тому просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (а.с.109-113).

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ст. 12, 13,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як було встановлено у судовому засіданні, 01.02.2015 року на автодорозі «Київ-Харків-Довжанське» біля м. Слов’янськ Донецької області сталося ДТП під час якої молодший сержант ОСОБА_6 механік водій військової частини польова пошта В-2731, яка розташована у м. Новоград Волинський підчас проходження військової служби та виконання військових обов’язків не впоровся з керуванням бойової машини ,виїхав на зустрічну смугу,де скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_1 під керуванням позивача ОСОБА_1, який належить йому на праві власності. В наслідок ДТП водій та пасажири автомобіля марки «NISSAN ALMERA» отримали тілесні ушкодження.

Відповідно до постанови ОСОБА_5 прокуратури сил антитерористичної операції ОСОБА_5 прокуратури Донецького гарнізону від 29.10.2015 року кримінальне провадження від 01.02.2015року за ч.1 ст.415 КК України було закрито у зв’язку відсутністю в діях водія ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення. З даної постанови вбачається, що дії водія ОСОБА_6 не відповідали п.12.1. Правил дорожнього руху України (а.с.8-9).

Водій БМП-2 на час скоєння ДТП проходив військову службу у військовій частині польова пошта В-2731 яка підпорядкована Міністерства оборони України на посаді механіка-водія (а.с.25).

Згідно висновку №341 судово-авто-технічної експертизи від 25.08.2015 року, дії водія БМП-2 ОСОБА_6 не відповідали нормативним вимогам п.12.1 Правил дорожнього руху України та знаходилися в причинному зв’язку з дорожньою-транспортною пригодою (а.с.12).

Згідно довідки №956/12 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) військова частина А0409 ( польова пошта В2731) має статус юридичної особи, місцезнаходження: м. Новоград-Волинський Житомирська область, організаційно-правова форма - державна організація ( установа, заклад), вид діяльності - діяльність у сфері оборони (а.с.26).

Згідно довідки військової частини польова пошта В 2731 від 17.10.2016 року, БМП-2 (№ Е 08ЖТ7398),на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди перебувала на балансі військової частини польова пошта В 2731 та належала військовій частині на праві оперативного управління (а.с.24).

За таких обставин, суд вважає, що зазначена ДТП сталася в наслідок невиконання водієм ОСОБА_6 вимог п.п.12.1 Правил дорожнього руху України і його дії перебували в причинному зв'язку з подією наступної ДТП. Таким чином відповідач військова частина А0409 ( польова пошта В2731), як володар джерела підвищеної небезпеки повинно нести відповідальність за заподіяну матеріальну та моральну шкоду.

Згідно висновку судово-авто-товарознавчої експертизи №57-28 від 05.04.2016р. автомобіль позивача відновленню не підлягає. Ринкова вартість автомобіля «NISSAN ALMERA» на час проведення дослідження складає 170 524,77грн. (а.с.16-23).

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Діяльність із використання, зберігання й утримання військовими частинами техніки, зокрема БМП-2, має ознаки джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Постанова Пленуму Верховного судуУ країни «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» за №6від 27.03.1992 (із змінами та доповненнями) роз'яснює, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі та майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Тобто володільцем об’єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об’єктом.

Вирішуючи в судовому порядку питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ).

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як субєкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

На час дорожньо-транспортної пригоди за кермом транспортного засобу перебував ОСОБА_6, який здійснював управління транспортним засобом як військовослужбовець військової частини А0409 (польова пошта В2731).

БМП-2 (№Е08ЖТ7398) на час ДТП перебувало на балансі та на праві оперативного управління ВЧ – польова пошта В2731.

Таким чином, суд дійшов висновку, що саме ця військова частина відповідно до статті 1187 ЦК України повинна нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Крім того, шкода, заподіяна об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною, що вказано у правовому висновку, що викладений в постанові Великої палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року по справі №243/10982/15-ц (провадження №14-81цс18), який повинен бути врахований судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України.

Згідно висновку судово-авто-товарознавчої експертизи №57-28 від 05.04.2016р. автомобіль позивача відновленню не підлягає. Ринкова вартість автомобіля «NISSAN ALMERA» на час проведення дослідження складає 170 524,77грн. (а.с.16-23).

Відповідно до вимог ч. 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди ринкову вартість автомобіля в сумі 170 524,77 грн., а також вважає за необхідне стягнути витрати пов’язані із збереженням автомобіля на автостоянці ТОВ «Атлант – М Гагаріна» період з 01.02.2015 року по 29.03.2016 року (день проведення експертного дослідження) у розмірі 12 300,00 грн., що підтверджується рахунком № С4055671 від 29.03.2016 року (а.с.13).

Крім того, суд зазначає, що Моторне (транспортне) страхове бюро України, не повинно відповідати за шкоду, яка спричинена військовою технікою за час виконання бойових завдань,оскільки данні доводи представників відповідача не доведені, та не ґрунтуються на законодавстві України.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст. 1167 ЦК України.

В пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Із роз'яснень у п.5 даної постанови Пленуму вбачається, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що у зв'язку із даним ДТП він зазнав душевних страждань, які полягали у виникненні та тривалості неприємних тяжких відчуттів, за яких позивач пережив емоційний дискомфорт та стрес, що було викликано незаконними діями військовослужбовця, які також змусили його звертатися за медичною допомогою через тілесні ушкодження, та також завдали позивачу душевних страждань, які він зазнав у зв’язку із пошкодженням свого майна.

Відповідно до консультативного висновку спеціаліста від 10.02.2015 року, який видано КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня - Центр експертної медичної допомоги та медицини катастроф» ОСОБА_1 встановлено діагноз: залишкові явища забійної рани лобної області, астено - невротичний синдром. Рекомендовано лікування у невролога (а.с.27).

Таким чином, судом встановлено, що в зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, позивач зазнав моральних страждань, змінився його нормальний спосіб життя, він переніс душевні хвилювання, отримав травми, потребував лікування.

Підсумовуючи наведене, враховуючи ступень та моральних страждань, виходячи з засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн., а відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.

ЄСПЛ вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ «Проніна проти України» параграф 23, 18.07.2006).

В той же час, представником відповідача було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність це строк,у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).

Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.252 ЦК.

При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що ДТП за участю позивача та молодшого сержанта ОСОБА_6 сталася 01.02.2015 року.

У листопаді 2015 року позивач звертався з аналогічними вимогами до Міністерства оборони України, посилаючись на правовий висновок Верховного суду України у справі №3-86гс14, у якому зазначено, що саме на Міністерство оборони України покладається обов’язок з відшкодування шкоди як на уповноважений орган державного управління.

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 27.06.2016 року, частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа: Моторне транспортне страхове бюро України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с.33-34).

17.10.2016 року до Апеляційного суду Донецької області була надіслана довідка №9236 з якої слідує, що БМП-2 (№Е08ЖТ7398) на час ДТП перебувало на балансі та на праві оперативного управління ВЧ – польова пошта В2731.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 18.10.2016 року по справі № 22-ц/775/1557/2016, рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 27.06.2016 року скасовано. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа: Моторне транспортне бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки володільцем БМП-2 (№Е08ЖТ7398) є військова частина польова пошта В2731, яка відповідно до ст.1187 ЦК України повинна нести відповідальність по відшкодуванню шкоди, спричиненої ОСОБА_1, внаслідок порушення ПДР військовослужбовцем військової частини польова пошта В2731, яка має статус юридичної особи (а.с.30-32).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.08.2017 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Апеляційного суду Донецької області від 18.10.2016 року залишено без змін (а.с.35-36).

Суд приймає до уваги, посилання позивача та його представника на те, що ОСОБА_1 стало відомо про порушення його права з 17.10.2016 року саме військовою частиною – польова пошта В2731, що підтверджуються відповідною довідкою військової частини польова пошта В 2731 від 17.10.2016 року (а.с.24), яка міститься в матеріалах справи.

Таким чином, судом встановлено, що позивач звернувшись до суду 19.07.2018 року з до відповідача ОСОБА_5 частини А0419 (польова пошта В2731) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, не пропустив строк позовної давності.

На підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 частини А0409 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Вирішуючи відповідно до вимог ст.141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, з урахуванням результату розгляду справи, суд виходить з наступного.

Судові витрати відповідно до вимог ч.1 ст.133 ЦПК України складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

За проведення судової автотехнічної експертизи ОСОБА_1 сплачено 7 983,36 грн., що підтверджується рахунком від 01.02.2016 року № 32 (а.с. 14), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.

Предмет позову - вимоги майнового характеру (стягнення матеріальної та моральної шкоди).

Ухвалою суду від 23.07.2018 року (а.с.50), ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_5 частини А0409 (польова пошта В2731) моральної шкоди.

ОСОБА_1, було сплачено судовий збір у розмірі 1 828,25 грн., за вимогу про стягнення матеріальної шкоди (а.с.53).

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір за позовну вимогу про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1 828,25 грн., та на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн., за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 999, 1166, 1187 ЦК України, ст.ст. 10, 12-13, 76-81, 89, 141, 259,264-265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 частини А0409 про стягнення матеріальної та моральної шкоди – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 частини А0409 (польова пошта В2731), ЄДРПОУ 07962707, місцезнаходження: 11703, Житомирська область, м. Новоград – Волинський, вулиця Леваневського,2 , на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП:НОМЕР_3, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 – 3, вулиця Степна, будинок № 5, матеріальну шкоду, завданої майну внаслідок дорожньо – транспортної пригоди у сумі 182 824 (сто вісімдесят дві тисячі вісімсот двадцять чотири) грн. 77 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 частини А0409 (польова пошта В2731), ЄДРПОУ 07962707, місцезнаходження: 11703,Житомирська область, м. Новоград – Волинський, вулиця Леваневського,2 , на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП:НОМЕР_3, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 – 3, вулиця Степна, будинок № 5, моральну шкоду у розмірі 50 000 (п’ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 частини А0409 (польова пошта В2731), ЄДРПОУ 07962707, місцезнаходження: 11703,Житомирська область, м. Новоград – Волинський, вулиця Леваневського,2 , на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП:НОМЕР_3, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 – 3, вулиця Степна, будинок № 5, витрати на залучення експерта у розмірі 7 983 (сім тисяч дев’ятсот вісімдесят три) грн. 36 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 частини А0409 (польова пошта В2731), ЄДРПОУ 07962707, місцезнаходження: 11703,Житомирська область, м. Новоград – Волинський, вулиця Леваневського,2 , в дохід держави - отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (ЄДРПОУ) – 37993783, банк отримувача – Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, р/р 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 03 травня 2019 року.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_8