Рішення № 81504032, 22.04.2019, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/2657/18

РІШЕННЯ

Іменем України

22 квітня 2019 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

судді Ганкіної І.А.,

за участі секретаря Бутіної Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору емфітевзису недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, обгрунтовуючи позовні вимоги тим, що згідно Державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_2 від 01.11.2001 року їй на праві власності належить земельна ділянка площею 1,77 га в межах згідно з планом, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Писарівська сільська рада. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за НОМЕР_3

10.12.2001 року згідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т.О., зареєстрованої в реєстрі за № 5540, вона уповноважила ОСОБА_2 отримати на своє ім'я Державний акт про право власності на землю у відповідному виконкомі, а також майновий сертифікат у СВАТ «Писарівське» та надала йому право користуватися земельною ділянкою, зазначеною в цьому Державному акті, на свій розсуд. Строк дії у довіреності зазначений не був.

Вважає, що в силу положень ст. 67, 69 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) станом на 10 грудня 2002 року довіреність втратила свою чинність.

Проте відповідач ОСОБА_2 продовжував користуватись належною їй на праві власності земельною ділянкою, вважаючи, що вищевказана довіреність є чинною та надає йому право на користування земельною ділянкою безстроково.

Позивач зазначає, що вона неодноразово вимагала у ОСОБА_2 звільнити спірну земельну ділянку, повідомивши, що її донька ОСОБА_5 виявила намір особисто обробляти земельну ділянку.

28.02.2017 року вона видала довіреність на ім'я своєї доньки ОСОБА_5 на право вчиняти від її імені будь-які дії, пов'язані з розпорядженням та користуванням належною їй земельною ділянкою.

Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 донька ОСОБА_5 подала до державного реєстратора виконавчого комітету Вінницької міської ради ОСОБА_6 заяву про державну реєстрацію її права власності на земельну ділянку.

19.03.2018 року державний реєстратор ОСОБА_6 прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40175260 від 19.03.2018 року, про що сформувала та видала Витяг під індексним номером 117496939 від 19.03.2018 року.

Після отримання Витягу у березні 2013 року її донька, яка діяла по довіреності від її імені, в усній формі звернулася до ОСОБА_2 з приводу повернення спірної земельної ділянки, однак дане звернення ним було проігноровано.

Також позивач вказує, що з метою підготовки позовної заяви до суду 27.09.2018 року вона отримала Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна, з якої їй стало відомо, що 24.04.2018 року за ОСОБА_3, який є сином ОСОБА_2, зареєстрований договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (Договір емфітевзису) від 10.04.2018 року.

Згідно даної довідки, договір узгоджено сторонами зі строком його дії на 49 років.

Рішення про державну реєстрацію договору про право користування спірною земельною ділянкою (договір емфітевзису), індексний номер: 40781947 від 24.04.2018 року, винесено державним реєстратором виконавчого комітету Вінницької міської ради Бадюк Оленою В'ячеславівною.

Позивач зазначає, що вона жодного договору не укладала та ОСОБА_2 на вчинення будь-яких дій на розпорядження земельною ділянкою не уповноважувала.

Враховуючи, що на час вчинення спірного правочину між ОСОБА_2 (батьком) та ОСОБА_3 (сином) довіреність від 10.12.2001 року втратила свою чинність, більш того, дана довіреність не надавала право ОСОБА_2 розпоряджатися належною їй земельною ділянкою, вона спірний договір з ОСОБА_3 не укладала та його не підписувала, тому договір емфітевзису є недійсним з вищевказаних підстав.

За вказаних підстав позивач просить суд визнати недійсним та скасувати договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (Договір емфітевзису) від 10.04.2018 року, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Писарівська сільська рада та зобов'язати відповідача ОСОБА_3 повернути їй земельну ділянку площею 1,77 га в межах згідно з планом під кадастровим номером НОМЕР_1, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Писарівська сільська рада, а також стягнути з відповідачів на свою користь всі судові витрати.

В судове засідання сторони по справі та їх представники не з'явились.

Представник позивача ОСОБА_1 згідно ордеру ОСОБА_8 попередньо подала до суду письмову заяву, в якій просила здійснювати розгляд справи без її участі за наявними матеріалами, також зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились без поважних причин, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись судом завчасно та належним чином. Однак, попередньо надіслали на адресу суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому вказали, що позовні вимоги не визнають та просять відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування відзиву вказують, що право користування даною земельною ділянкою набуто ОСОБА_2 на підставі довіреності, наданої гр. ОСОБА_1 10 грудня 2001 року. Дана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т.О. Він користувався земельною ділянкою, зазначеною в Державному акті на свій розсуд на законних підставах. Відповідно до договору з позивачем у справі він щорічно сплачує земельний податок за користування земельною ділянкою (копії квитанцій надає), а також з гр. ОСОБА_1 проводить щорічний розрахунок, в основному зерном. Будь-яких претензій на протязі усього часу користування земельною ділянкою від гр. ОСОБА_1 до нього не надходило. Зваживши на те, що договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, то кожна із сторін мала можливість скористатись своїм правом, а саме відмовитися від договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за один рік. Але жодних таких попереджень чи скарг за час користування земельною ділянкою до нього не надходило. Скориставшись своїм правом, наданим йому гр. ОСОБА_1, а саме користуватися на свій розсуд земельною ділянкою, зазначеною в Державному акті, він, ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_1 «Власника» уклав договір з ОСОБА_3 про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) терміном на 49 років. Договір укладений в письмовій формі, за домовленістю сторін, посвідчений нотаріально, так як право користування чужою земельною ділянкою підлягає обов'язковій державній реєстрації.

ОСОБА_3 набував право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві емфітевзису в порядку встановленому Главою 33 ЦК України. Це право встановлено договором, укладеним ОСОБА_2, який діє від імені ОСОБА_1 - власника земельної ділянки, і ОСОБА_3 - особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевт). Строк договору про надання права користування даною сільськогосподарською земельною ділянкою приватної власності встановлений сторонами договору на 49 років. Набувши на підставі договору право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах емфітевзису, ОСОБА_3, як і орендар, набув право використовувати земельну ділянку для сільськогосподарських потреб - ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, тощо.

Вони не погоджуються зі стороною позивача в тому, що станом на 10 грудня 2002 року довіреність втратила свою чинність, так як позивач і відповідач за домовленістю між собою як сторони в порядку ч.3 ст.206 ЦК України усно продовжили правочин на виконання договору, укладеного в письмовій формі, що не суперечить договору та закону. Зваживши на вказані обставини, ОСОБА_2 продовжував користуватись даною земельною ділянкою.

Посилання позивача у справі на те, що вона неодноразово вимагала у ОСОБА_2 звільнити спірну земельну ділянку, є безпідставні та необґрунтовані, так як жодними доказами не доведені. Крім того, будь-яких дій з боку позивача, спрямованих на повернення їй земельної ділянки, не вживалось, це підтверджується тим, що позивач з цього приводу до подання даної позовної заяви, до суду не звертався.

Твердження позивача, що вона, як власник спірної земельної ділянки, жодного договору не укладала з ОСОБА_2 та на вчинення будь-яких дій на розпорядження земельною ділянкою не уповноважувала, вони не визнають, оскільки ОСОБА_2 керувався при цьому наданим йому та не позбавленим правом користуватись земельною ділянкою на свій розсуд. Він діяв від імені власника.

Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що на час вчинення спірного правочину між ОСОБА_2 (батьком) та ОСОБА_3 (сином) довіреність від 10.12.2001 року втратила свою чинність, більш того, дана довіреність не надавала право ОСОБА_2 розпоряджатися належною їй земельною ділянкою, а спірний договір з ОСОБА_3 вона не укладала та його не підписувала, тому договір емфітевзису є недійсним з вищевказаних підстав, вважають недоречним та безпідставним, адже довіреність від 10.12.2001 року не скасована судом, а в договорі емфітевзису вказані лише дві сторони, які його підписали, а саме ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 вважає, що користується спірною земельною ділянкою на законних підставах (а.с. 49-51).

У відповіді на відзив позивач зазначила, що відповідач ОСОБА_2 невірно визначився з характером спірних відносин, вважаючи, що довіреність на вчинення від імені Довірителя певних дій є договором про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до довіреності були визначені повноваження Повіреного (Відповідача 1) на вчинення від її імені дій по отриманню на її ім'я Державного акта про право власності на землю у відповідному виконкомі, а також майнового сертифікату у СВАТ «Писарівське», а також йому було надано право користуватися земельною ділянкою, зазначеною в Державному акті, на свій розсуд. Права на розпорядження земельною ділянкою вона ОСОБА_2 не надавала.

Доводи відповідачів про те, що згідно ч. 3 ст. 206 ЦК України сторони усно продовжили правочин на виконання договору, укладеного в письмовій формі, тому станом на 10 грудня 2002 року довіреність не втратила свою чинність, є безпідставними та необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, у довіреності від 10.12.2001 р. строк дії зазначений не був.

Згідно ст. 67 ЦК УРСР (в ред. 1963 року), що діяла на час посвідчення довіреності, строк довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 69 ЦК УРСР (в ред. 1963 року), чинність довіреності припиняється внаслідок закінчення строку довіреності.

Таким чином, станом на 10 грудня 2002 року довіреність втратила свою чинність.

Частиною 3 статті 206 ЦК України, на яку посилаються відповідачі, передбачено, що правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Суду зазначив, що по-перше, дана норма не регулює відносини щодо терміну дії довіреності, по-друге, довіреність припинила свою дію 10.12.2002 року, а ч. 3 ст. 206 ЦК України набула чинності з 01.01.2004 року.

Зазначає, що таким чином, доводи відзиву є надуманими, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Ксерокопії квитанції про плату за землю від 29.08.2018 року від імені ОСОБА_1 на суму 585,39 грн. не свідчать про проведення такої плати Відповідачем 1, оскільки така плата була проведена після укладення відповідачами спірного договору емфітевзису від 24.04.2018 року.

За даних обставин позивач вважає, що відповідачами у відзиві не зазначено обґрунтованих заперечень проти позову з посиланням на норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, доводи відповідачів не підтверджені належними та допустимими доказами. Відповідачі не визначились з характером спірних правовідносин, ототожнюючи поняття «Довіреність» та «Договір про надання права користування чужою земельною ділянкою» (а.с. 58-60).

Врахувавши думки учасників справи, викладені ними у поданих до суду письмових відзиві, відповіді на відзив та заяві, дослідивши письмові докази по справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судом встановлено, що згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 01.11.2001 року, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 1,77 га в межах згідно з планом, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Писарівська сільська рада. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 32, що підтверджується його ксерокопією (а.с. 8) та ксерокопією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 9, 10, 11).

Згідно копії довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т.О. 10 грудня 2001 року, зареєстрованої в реєстрі за № 5540, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 отримати на своє ім'я Державний акт про право власності на землю у відповідному виконкомі, а також майновий сертифікат у СВАТ «Писарівське» та надала йому право користуватися земельною ділянкою, зазначеною в цьому Державному акті, на свій розсуд (а.с. 100).

10 квітня 2018 року ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_1 (Власника), з однієї сторони та ОСОБА_3, з іншої сторони уклали договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (Емфітевзису), за яким предметом цього договору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, розташована на території Писарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, площею 1,7700 гектари, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, щодо якої Власник передає Емфітевту право володіння та право цільового використання (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження нею. За цим договором сторони домовились, що емфітевтичне право встановлюється терміном на 49 років, що підтверджується копією цього договору (а.с. 104-105). Також сторонами цього договору було підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки по договору емфітевзису від 10 квітня 2018 року, що підтверджується його копією (а.с. 105 зі звороту).

Рішення про державну реєстрацію договору про право користування спірною земельною ділянкою (договір емфітевзису), індексний номер: 40781947 від 24.04.2018 року, винесено державним реєстратором виконавчого комітету Вінницької міської ради Бадюк Оленою В'ячеславівною, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 13).

За приписами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але, за аналогією, породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

За загальним правилом, викладеним у ч.1 ст. 627 ЦК, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК).

За приписами ч.1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені в чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ч.1 ст. 203 ЦК закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 67 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), що діяла на час посвідчення довіреності, строк довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 69 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), чинність довіреності припиняється внаслідок закінчення строку довіреності.

Тому, станом на 10 грудня 2002 року, довіреність, вчинена ОСОБА_1 10 грудня 2001 року, втратила свою чинність.

Частиною 3 статті 206 ЦК України, на яку посилаються відповідачі у своєму відзиві на позовну заяву, визначено, що правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Однак, дана норма не регулює відносини щодо терміну дії довіреності. Крім того, довіреність припинила свою дію 10 грудня 2002 року, а ч. 3 ст. 206 ЦК України набула чинності з 01 січня 2004 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що жодних правових підстав для укладення 10 квітня 2018 року відповідачем ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 спірного договору у нього не було.

Крім того, протягом строку дії довіреності, вчиненої ОСОБА_1 10 грудня 2001 року, ОСОБА_2 було надано право лише користуватись земельною ділянкою площею 1,77 га в межах згідно з планом, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Писарівська сільська рада, а не розпоряджатись нею на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі землекористувач).

Враховуючи, що на час вчинення спірного правочину між ОСОБА_2 (батьком) та ОСОБА_3 (сином) довіреність від 10.12.2001 року втратила свою чинність, більш того, дана довіреність не надавала право ОСОБА_2 розпоряджатися належною позивачу ОСОБА_1 земельною ділянкою, вона спірний договір з ОСОБА_3 не укладала та його не підписувала, тому договір емфітевзису є недійсним з вищевказаних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Як передбачено статтями 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. у справі № 1-17/2005 суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Згідно ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1,2 ст. 77 ЦПК України).

Жодних належних та достатніх доказів на спростування викладених в позові обставин, відповідачами суду надано не було, а тому суд вважає вимогу щодо визнання оспорюваного правочину недійсним такою, що підлягає до задоволення.

Порушене право позивача підлягає до відновлення шляхом повернення самовільно зайнятої земельної ділянки ОСОБА_1 ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 81,90,152,155,212 ЗК України, ст.ст.4, 12, 18, 19, 76-82, 89, 95, 133, 141, 211, 223, 245, 247, 259, 263-265, 267, 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору емфітевзису недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (Договір емфітевзису) від 10 квітня 2018 року, який було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої на території Писарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, площею 1,7700 гектари, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1.

Зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташованої на території Писарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, площею 1,7700 гектари, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Ганкіна