Рішення № 81503469, 24.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.04.2019Справа № 910/426/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Комунального підприємства «Міські дороги», м. Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХОЙЛ ЛТД», м. Київ

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «САН ОЙЛ», м. Харків,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТТО-ЄВРО», м. Київ

про стягнення 1 802 758,10 грн, -

За участю представників:

від позивача: Косарева А. В.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Міські дороги» (далі - КП «Міські дороги») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХОЙЛ ЛТД» (далі - ТОВ «ТЕХОЙЛ ЛТД») про стягнення 1 802 758,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки № 10-10/18 від 10.10.2018 в частині зобов'язання поставити товар - дизельне паливо, бензин А-92. Як вказує позивач, за умовами договору відповідач зобов'язався поставити позивачу товар шляхом передачі талонів та/або смарт-карток та/або паливних карток та/або штрих-карток тощо, на яких обліковується відповідне пальне, організувати та забезпечувати відпуск замовнику пального через мережу автозаправних станцій у місті Одесі згідно з визначеним сторонами переліком, а саме - через автозаправні станції Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «САН ОЙЛ» (далі - ТОВ «ТД «САН ОЙЛ») та Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТТО-ЄВРО» (далі - ТОВ «МОТТО-ЄВРО»), внаслідок чого позивачем заявлено вимоги про стягнення вартості товару в сумі 1 728 866,81 грн, а також пені в сумі 68 207,35 грн та 3 % річних в сумі 5 683,94 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 13.02.2019.

13.02.2019 підготовче судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Князькова В. В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 призначено підготовче засідання у справі на 27.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено ТОВ «ТД «САН ОЙЛ» та ТОВ «МОТТО-ЄВРО». Підготовче судове засідання відкладено на 27.03.2019.

20.03.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення третьої особи 1, за змістом яких ТОВ «ТД «САН ОЙЛ» підтвердило обставини укладення з відповідачем господарських договорів з постачання нафтопродуктів на умовах передоплати. За твердженнями третьої особи 1, протягом 2018-2018 років жодних оплат та/або замовлень на поставку нафтопродуктів від відповідача не надходило, у зв'язку з чим обслуговування талонів та/або смарт-карток, паливних карток, штрих-карток тощо зразка «ТЕХОЙЛ» в мережі АЗС «SUNOIL» не здійснювалось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.04.2019.

У судове засідання представник позивача з'явилась, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання в черговий раз не з'явився, відзив на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив. При цьому, належне повідомлення ТОВ «ТЕХОЙЛ ЛТД» про розгляд справи судом підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103048921888, № 0103048921055.

Представники третіх осіб 1, 2, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, також до суду не з'явились.

Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Як зазначено у пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з частиною другою статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За висновками суду, з огляду на неявку представника відповідача, який не скористався наданими йому процесуальними правами, та представників третіх осіб 1,2, господарський суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка представників відповідача та третіх осіб 1, 2 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до частини третьої статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювалось у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

У судовому засіданні судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

10.10.2018 між КП «Міські дороги» (замовник) та ТОВ «ТЕХОЙЛ ЛТД» (постачальник) укладено договір поставки № 10-10/18 (далі - Договір), за умовами п. п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язався поставити замовнику товар: ДК 021:2015 - код 09130000-9 Нафта і дистиляти (Дизельне паливо, бензин А-92) у наступній кількості: дизельне паливо - 272 830 л, бензин А92 - 86 970 л, шляхом передачі талонів та/або смарт-карток, та/або паливних карток, та/або штрих-карток тощо номіналом по 10 та 20 літрів, на яких обліковується відповідне пальне, організовувати та забезпечувати відпуск замовнику пального, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.3 Договору асортимент, кількість та ціна товару зазначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1).

Відповідно до пункту 3.1 Договору поставка товару здійснюється у м. Одесі у строк до 31.12.2018 через мережу автозаправних станцій згідно з визначеним сторонами переліком (далі -АЗС), на яких здійснюється відпуск товару (шляхом заправки автотранспорту) за пред'явленими замовником (довіреними особами замовника) відповідних талонів, смарт-карток, паливних карток, штрих-карток тощо. При цьому перелік АЗС (додаток № 2 до договору) може сторонами уточнюватись (змінюватись, доповнюватись тощо) протягом дії відповідних талонів, смарт-карток, паливних карток, штрих-карток тощо.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що право власності на товар переходить до замовника в момент отримання ним товару, а саме: в момент приймання-передачі талонів, смарт-карток, паливних карток, штрих-карток тощо та підписання двосторонніх актів (акту приймання-передачі талонів, смарт-карток, паливних карток, штрих-карток тощо).

Згідно з п. п. 4.1, 4.2 Договору загальна вартість договору становить 9 285 912,60 грн з ПДВ. Оплата вартості товару, визначеної в п. 4.4 договору, проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування замовником на розрахунковий/поточний рахунок постачальника грошових коштів на підставі видаткової накладної та рахунку (рахунку-фактури).

Відповідно до пункту 9.1 Договору останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами, взятих на себе зобов'язань за цим договором.

У додатку № 1 до Договору сторони виклали специфікацію до договору на постачання товару: дизельного паливо в кількості 272 830 л, ціною 25,62 грн з ПДВ за 1 л, та бензину А92 в кількості 86 970 л, ціною 26,40 грн з ПДВ за 1 л, а всього - на загальну суму 9 285 912,60 грн.

У додатку № 2 до Договору сторонами було погоджено перелік автозаправних станцій у місті Одесі, на яких здійснюється відпуск товару за укладеним договором, а саме автозаправних станціях ТОВ «ТД «САН ОЙЛ» та ТОВ «МОТТО-ЄВРО».

При цьому, судом встановлено, що договірні відносини між відповідачем та АЗС складались на підставі відповідних договорів поставки, а саме договору № ТД-3275 поставки нафтопродуктів від 15.08.2018 та договору № ТД-202/К поставки нафтопродуктів через мережу АЗС, укладених між ТОВ «ТД «САН ОЙЛ» та ТОВ «ТЕХОЙЛ ЛТД», а також договору № 01/08/2018Е-1 поставки нафтопродуктів від 01.08.2018, укладеного між ТОВ «МОТТО-ЄВРО» та ТОВ «ТЕХОЙЛ ЛТД».

На виконання умов Договору відповідачем було передано, а позивачем прийнято бланки дозволу (талони) на відпуск палива, а саме:

на суму 335 400,00 грн (10 000 л дизельного палива, 3 000 л бензину А92) згідно з видатковою накладною № ЛТТ-000078 від 11.10.2018 (рахунок-фактура № ЛТ-0000184 від 11.10.2018);

на суму 966 720,00 грн (24 000 л дизельного палива, 10 000 л бензину А92) згідно з видатковою накладною № ЛТТ-000095 від 19.10.2018 (рахунок-фактура № ЛТ-0000204 від 19.10.2018);

на суму 39 538,00 грн (1 300 л дизельного палива, 100 л бензину А92) згідно з видатковою накладною № ЛТТ-000117 від 25.10.2018 (рахунок-фактура № ЛТ-0000218 від 24.10.2018);

на суму 1 219 680,00 грн (42 000 л бензину А92) згідно з видатковою накладною № ЛТТ-000123 від 02.11.2018 (рахунок-фактура № ЛТ-0000235 від 02.11.2018);

на суму 1 280 700,00 грн (45 000 л дизельного палива) згідно з видатковою накладною № ЛТТ-000131 від 08.11.2018 (рахунок-фактура № ЛТ-0000254 від 08.11.2018).

Факт здійснення КП «Міські дороги» оплати товару - нафтопродуктів (дизельного палива та бензину А92) підтверджується платіжними дорученнями № 456 від 12.10.2018 на суму 335 400,00 грн, № 484 від 19.10.2018 на суму 966 720,00 грн, № 545 від 25.10.2018 на суму 39 538,00 грн, № 521 від 09.11.2018 на суму 1 219 980,00 грн, № 533 від 09.11.2018 на суму 1 280 700,00 грн.

14.11.2018 комісією у складі уповноважених осіб КП «Міські дороги» складено акт про невідпуск палива № 14/11, в якому зафіксовано факт невідпуску палива на автозаправних станціях ТОВ «ТД «САЙ ОЙЛ», ТОВ «МОТТО ЄВРО» за період з 13.11.2018 за талонами на відпуск палива, виданими ТОВ «ТЕХОЙЛ ЛТД» за договором поставки № 10-10/18 від 10.10.2018.

Як вказує позивач, з метою досудового врегулювання спору відповідачу була направлена вимога від 16.11.2018 вих. № 02-07/877 щодо негайного постачання оплаченого товару за талонами, які не були обслуговані на АЗС.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки № 10-10/18 від 10.10.2018 в частині зобов'язання поставити товар на суму 1 728 866,81 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення вартості недопоставленого товару, пені та 3 % річних.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) ає право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір поставки № 10-10/18 від 10.10.2018 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Матеріалами справи (платіжними дорученнями № 456 від 12.10.2018 на суму 335 400,00 грн, № 484 від 19.10.2018 на суму 966 720,00 грн, № 545 від 25.10.2018 на суму 39 538,00 грн, № 521 від 09.11.2018 на суму 1 219 980,00 грн, № 533 від 09.11.2018 на суму 1 280 700,00 грн) підтверджується, що позивач належним чином та у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару (бланків дозволу на отримання товару) за видатковими накладними № ЛТТ-000078 від 11.10.2018, № ЛТТ-000095 від 19.10.2018, № ЛТТ-000117 від 25.10.2018, № ЛТТ-000123 від 02.11.2018 та № ЛТТ-000131 від 08.11.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось судом, пунктом 3.3 Договору визначено, що право власності на товар переходить до замовника в момент отримання ним товару, а саме: в момент приймання-передачі талонів, смарт-карток, паливних карток, штрих-карток тощо та підписання двосторонніх актів (акту приймання-передачі талонів, смарт-карток, паливних карток, штрих-карток тощо).

У пунктах 1.2, 3.1, 5.3.1 Договору відповідач зобов'язався організувати та забезпечити відпуск замовнику пального на підставі придбаних ним талонів, смарт-карток, паливних карток, штрих-карток тощо.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов Договору, зважаючи на здійснення позивачем передоплати товару, за висновками суду, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару настав.

Як вказує позивач, відповідач виконав свої зобов'язання за Договором частково, оскільки з 13.11.2018 на визначених в договорі АЗС було припинено відпуск палива за талонами зразка «ТЕХОЙЛ», про що складено акт про невідпуск палива № 14/11 від 14.11.2018.

Позивачем надано суду копії талонів на загальну суму 1 728 866,81 грн, за якими позивачу не було здійснено відпуск палива, та строк дії яких закінчився. Оригінали вказаних талонів оглянуто судом в судовому засіданні.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відтак, непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги належне виконання позивачем умов договору в частині здійснення попередньої оплати товару, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе зобов'язань поставити оплачений товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про повернення вартості недопоставленого товару в сумі 1 728 866,81 грн підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення пені та 3 % річних за прострочення поставки товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання постачальником своїх договірних зобов'язань по поставці товару постачальник зобов'язаний сплатити замовнику штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаного в строк зобов'язання за кожен день прострочення.

Тобто розмір договірної штрафної санкції обраховано сторонами у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу України відповідає поняттю «пеня». Аналогічні висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 08.02.2017 у справі №910/29752/15.

Як вбачається з наданого суду розрахунку штрафних санкцій, позивачем нараховано неустойку за прострочення негрошового зобов'язання з поставки товару (пункт 6.1 Договору) за період з 13.11.2018 по 22.12.2018 на суму 68 207,35 грн.

За висновками суду, зважаючи на встановлені судом обставини прострочення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з поставки товару, правомірними є вимоги про стягнення штрафних санкцій, нарахованих відповідно до пункту 6.1 Договору, за порушення негрошового зобов'язання.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума штрафних санкцій за період з 13.11.2018 по 22.12.2018 в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаного в строк зобов'язання в розмірі 1 728 866,81 грн становить 68 207,35 грн, у зв'язку з чим відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню.

Одночасно з цим, позивачем також заявлено вимоги про стягнення 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України за той самий період з 13.11.2018 по 22.12.2018 на 5 683,94 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Однак, як зазначалось судом, відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, покупець, якому не було поставлено оплачений ним товар, має право на нарахування штрафних санкцій за порушення продавцем відповідного зобов'язання: або поставки товару, або повернення попередньої оплати.

З матеріалів справи не вбачається, що до звернення до суду позивач звертався до відповідача з вимогою повернути грошові кошти, у зв'язку з чим, відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України, у суду відсутні підстави вважати, що прострочення з виконання грошового зобов'язання з повернення грошових коштів настало.

Одночасне нарахування позивачем штрафних санкцій і за прострочення поставки товару (негрошове зобов'язання), і за порушення зобов'язання щодо повернення грошових коштів (грошове зобов'язання) за той самий період не відповідає положенням частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

Тому вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 5 683,94 грн задоволенню не підлягають.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Міські дороги» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХОЙЛ ЛТД» вартості непоставленого товару в сумі 1 728 866,81 грн та штрафних санкцій в сумі 68 207,35 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення 3 % річних в сумі 5 683,94 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 26 956,11 грн. Судовий збір за розгляд вимог, які залишено судом без задоволення, в сумі 85,26 грн залишається за позивачем.

Керуючись ст. 129, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Міські дороги» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХОЙЛ ЛТД» про стягнення 1 802 758,10 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХОЙЛ ЛТД» (01004, м. Київ, вул. Крутий Узвіз, буд. 6/2 літера «А»; ідентифікаційний код 41850141) на користь Комунального підприємства «Міські дороги» (65010, Одеська обл., м. Одеса, вул. Краснова, буд. 2-Б; ідентифікаційний код 32642110) вартість непоставленого товару в сумі 1 728 866 (один мільйон сімсот двадцять вісім тисяч вісімсот шістдесят шість) грн 81 коп., штрафні санкції в сумі 68 207 (шістдесят вісім тисяч двісті сім) грн 35 коп. та судовий збір в розмірі 26 956 (двадцять шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) грн 11 коп.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 5 683,94 грн - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в розмірі 85,26 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.05.2019.

Суддя В. В. Князьков