Рішення № 81502214, 22.04.2019, Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/1215/18

2/559/93/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

в складі головуючого судді Ралець Р.В.

секретаря судового засідання Федчук А.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2

представника третьої особи:

органу опіки та піклування Дубенської міської ради – ОСОБА_3,

представника відповідача: Дубенського МРВ ДВС ГТУЮ

у Рівненській області - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дубно справу за позовом ОСОБА_1, треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, що діє в інтересах ОСОБА_6, орган опіки та піклування Дубенської міської ради, третя особа на стороні позивача, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_7 до ОСОБА_8, Дубенського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання недійсною та скасування постанови та акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу,

В С Т А Н О В И В:

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що йому на праві приватної власності належить 2/3 частин квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_7 належить 1/3 частина цієї квартири. Право володіння і користування квартирою ними відбувається без виділення окремих часток у натурі для кожного із них. 11 червня 2018 року від ОСОБА_7, якому належить 1/3 частин зазначеної квартири, йому стало відомо, що старшим державним виконавцем Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_9 29 травня 2018 року винесена постанова про передачу майна, а саме належної йому 1/3 частини зазначеної квартири, стягувачу ОСОБА_8 в рахунок погашення боргу за виконавчим листом №559/1917 від 20 січня 2015 року. Того ж дня, 29 січня 2018 року, нею був складений акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Вважає, що даною постановою та актом порушені його цивільні законні права.

У процесі підготовки до передачі арештованого майна на реалізацію з метою отримання інформації про громадян, які зареєстровані в зазначеному будинку, державним виконавцем не було направлено відповідного запиту. Згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований його неповнолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. За вказаною адресою він проживає з 18 червня 2012 року, тобто задовго до подій, що спонукали виникнення такого обтяження у ОСОБА_10 на час здійснення державним виконавцем звернення стягнення на будинок, у тому числі й передачі майна стягувачу. Враховуючи те, що їхні частки, як співвласників, не виділені, його неповнолітній син вільно користується усією квартирою. Дитина постійно проживала і проживає в зазначеній квартирі як член сім'ї співвласника.

Ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження тільки 8 червня 2018 року ОСОБА_7 стало відомо, що прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна неодноразово призначалися на 15 березня, 5 квітня та 2 травня 2018 року, але тричі не відбулися у зв'язку з відсутністю заявок покупців. Майно не було реалізовано на прилюдних торгах. Про проведення зазначених торгів з реалізації квартири його не було повідомлено взагалі, ні поштовим повідомленням, ні усно. Будь-які супровідні чи розписки у матеріалах відсутні. 17 травня 2018 року державний виконавець повідомив про це стягувача ОСОБА_8, запропонувавши йому залишити нереалізоване майно за собою згідно із частиною шостою статті 61 Закону. 25 травня 2018 року ОСОБА_8 письмово висловив згоду залишити за собою майно в рахунок погашення боргу ОСОБА_7, внаслідок чого державний виконавець прийняв відповідну постанову та склав акт від 29 травня 2018 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Вважає, що на порушення вимог пункту 28 розділу 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом №512/5 від 02.04.2012 державний виконавець не запитав дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким має його неповнолітній син ОСОБА_6. Відповідно й передача частки квартири у власність стягувачу ОСОБА_8 29 травня 2018 року була здійснена без дозволу органу опіки та піклування. Окрім того, в порушення вимог ст.ст. 362, 366 ЦК України державний виконавець, який діяв в інтересах стягувача ОСОБА_8, не звертався із відповідними позовами і не ставив взагалі питання про виділ 1/3 частки в натурі, яка належить боржнику ОСОБА_7, як на таку, на яку може бути у подальшому звернене стягнення. Його, ОСОБА_1, як співвласника квартири, який має право перед іншими особами на купівлю 1/3 її частини, за ціною оголошеною для продажу, продавцем квартири, не було повідомлено взагалі, як того вимагає закон, про призначення і проведення її реалізації. У випадку обізнаності про це, він мав бажання переважного її викупу, з метою збереження її цілісності для своєї сім"ї, у тому числі і в інтересах неповнолітнього сина.

Вважає, що тільки у випадку реального виділу 1/3 частки із спільного майна в натурі і його відмови від придбання 1/3 частки квартири державний виконавець мав би право передати стягувачу у рахунок погашення боргу. У даному випадку, такі дії вчинені 29 травня 2018 року є передчасними і такими, що грубо порушують його цивільні права та права неповнолітнього сина вільно користуватися його майном.

Просить визнати недійсною та скасувати постанову та акт старшого державного виконавця Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_9 від 29 травня 2018 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №46380426.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, попередньо подавши заяву, в якій просить провестирозгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити (а.с. 22).

В судовому засіданні представник позивача – адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала з підстав зазначених у позові, який просила задовольнити.

Представник третьої особи на стороні позивача, який не заявляє самостійних вимог на предмет спору: органу опіки та піклування Дубенської міської ради – ОСОБА_3 просить задовольнити позовні вимоги, діючи в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Представник відповідача – начальник Дубенського МРВ ДВС ОСОБА_4 позов не визнала, оскільки вважає, що державний виконавець Бабич Л.П. діяла в рамках закону. Просить відмовити у задоволенні позову.

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, в судове засіданні не з`явилась, попередньо подавши до суду заяву, в якій просить провести розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити (а.с. 21).

Третя особа на стороні позивача, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_7 в судове засіданні не з`явився, попередньо подавши до суду заяву, в якій просить провести розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити (а.с. 20).

Відповідач ОСОБА_8 в судове засідання не з`явився, будучи належно повідомленим про день, час та місце розгляду справи, заяв та клопотань від нього не надходило, відзив на позовну заяву не подав. Ухвалу про прийняття справи до розгляду та відкриття провадження, якою визначено строк подачі відзиву на позовну заяву та копію позовної заяви з додатками, відповідно до поштового повідомлення отримав 30.06.2018 (а.с. 33, 45).

Заслухавши учасників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ухвали суду від 21 червня 2018 року по вказаній справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 31.08.2018, 10:00 год., яке відкладено за клопотанням відповідача ОСОБА_8

Ухвалою суду від 06.11.2018 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Дубенському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебував виконавчий лист №559/1917 від 20 січня 2015 року про стягнення за рішенням Дубенського міськрайонного суду з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 774 326 грн.

В рамках виконавчого провадження №46380426 (на виконання вищевказаного виконавчого листа №559/1917 від 20 січня 2015 року) старшим державним виконавцем Бабич Л.П.складено акт опису та арешту майна ОСОБА_7 29 травня 2018 року винесена постанова про передачу майна, а саме 1/3 частини житлової квартири № 19 на вул. Стара, 2 в м.Дубно Рівненської області, стягувачу ОСОБА_8 в рахунок погашення боргу за виконавчим листом №559/1917 від 20 січня 2015 року. Також 29 січня 2018 року складений акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Стягувач надав згоду залишити за собою зазначене майно (а.с. 16-17).

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 2/3 частин квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_7 належить 1/3 частина цієї квартири. Це підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 16.07.1997, виданого ВАТ «Дубнохміль», договором дарування квартири від 18.05.2012 та витягом про державну реєстрацію прав від 21.05.2012 (а.с. 11-13). У технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_1 власниками зазначені: ОСОБА_7 (1/3 частка) та ОСОБА_1 (2/3 частки) (а.с. 14).

Як зазначено у довідці № 490 від 24.10.2016, згідно реєстрової книги № 18-56-3739 квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_1 та ОСОБА_7 2/3 частини квартири в спільній сумісній власності та 1/3 частина квартири зареєстрована в приватній власності за ОСОБА_1 (а.с. 15).

Право володіння і користування квартирою ОСОБА_1 та ОСОБА_7 відбувається без виділення окремих часток у натурі для кожного із них.

Згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований його неповнолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Дата реєстрації: 18 червня 2012 року (а.с. 10).

У свідоцтві про народження ОСОБА_6, який народився 9 грудня 2000 року, батьками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 9).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, серед іншого, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Примусове виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст.3 цього Закону, за заявою стягувача, що передбачено статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно вимог статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України. Початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Статтею 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Державним виконавцем Бабич Л.П., якій було розподілено виконавче провадження №46380426, на виконання виконавчого листа №559/1917 від 20 січня 2015 року про стягнення за рішенням Дубенського міськрайонного суду ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 774 326 грн., було здійснено ряд виконавчих дій, зокрема винесено постанову про передачу майна, а саме 1/3 частини житлової квартири № 19 на вул. Стара, 2 в м.Дубно Рівненської області, стягувачу ОСОБА_8 в рахунок погашення боргу за виконавчим листом та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Вищевказана квартира зареєстрована за ОСОБА_1 та ОСОБА_7 2/3 частини квартири в спільній сумісній власності та 1/3 частина квартири зареєстрована в приватній власності за ОСОБА_1.

За змістом ч. 1, 2 cm. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до cm. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Статтею 366 ЦК України передбачено, що кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Державний виконавець, який діяв в інтересах стягувача ОСОБА_8, не звертався із відповідними позовами і не ставив питання про виділ 1/3 частки в натурі, яка належить боржнику ОСОБА_7, як на таку, на яку може бути у подальшому звернене стягнення. Позивача, як співвласника квартири, який має право перед іншими особами на купівлю 1/3 її частини, за ціною оголошеною для продажу, продавцем квартири, не було повідомлено, як того вимагає закон, про призначення і проведення її реалізації. Окрім того, у процесі підготовки до передачі арештованого майна на реалізацію з метою отримання інформації про громадян, які зареєстровані в зазначеному будинку, державним виконавцем не було направлено відповідного запиту.

Згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований неповнолітній син позивача: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який постійно проживав і проживає в зазначеній квартирі як член сім'ї співвласника.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (ст. 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 по справі № 1-10/2004 розкривається поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Частиною четвертою статті 55 Конституції України унормовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Верховний суд України вказав: «За змістом частини дев'ятої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» оспорювані постанова та акт державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу фактично є правочинами , на підставі яких відбувається подальше оформлення стягувачем права власності на це майно, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження» (Постанова ВСУ від 18.05.2016 року по справі № 6-109цс16 (№ в ЄДРСРУ 57899637).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

За результатами розгляду справи з урахуванням встановлених в суді обставин, фактів, вимог зазначеного вище законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані, доведені в повному обсязі та підлягають задоволенню.

Слід зазначити і те, що рішення суду, яке набрало законної сили, а саме від 20.01.2015 про стягнення на користь ОСОБА_8 заборгованості, є обов'язковим до виконання, і його виконання має відбуватися в рамках закону, у випадку примусового виконання - ще й з дотриманням всіх вимог, визначених в Законі України «Про виконавче провадження». Однак, як встановлено про даній справі, дії державного виконавця Бабич Л.П. були з порушеннями вимог законодавства, у зв'язку з чим винесені нею Постанова та Акт від 29.05.2018 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу є незаконні та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ч.1 ст.133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1409, 60 грн., які підлягають стягненню з Дубенського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

Враховуючи викладене вище, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 11, 13, 14, 15, 16, 362, 366 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 18, 76-80, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1) треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_2), що діє в інтересах ОСОБА_6 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_3), орган опіки та піклування Дубенської міської ради (місцезнаходження: вул. Замкова, 4 м. Дубно Рівненської області), третя особа на стороні позивача, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_7 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4) до ОСОБА_8 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6), Дубенського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ( місцезнаходження: вул. Грушевського, 134 м. Дубно Рівненської області, код ЄДРПОУ 34996781) про визнання недійсною та скасування постанови та акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу - задовольнити.

Визнати недійсною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_9 від 29 травня 2018 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №46380426.

Визнати недійсним та скасувати акт старшого державного виконавця Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_9 від 29 травня 2018 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №46380426.

Стягнути з Дубенського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 1409 (одна тисяча чотириста дев`ять) гривень 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного суду через Дубенський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 02.05.2019.

Суддя: