Рішення № 81500184, 22.04.2019, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/6782/15-ц

Провадження № 2/500/870/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2019 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючий - суддя Швець В.М.,

за участю секретаря судового засідання Кузьменко О.М.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїл цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 42064грн. 91коп. Позовні вимоги обґрунтовував позивач тим, що відповідно до укладеного договору № 2005205940 від 14 серпня 2013 року між публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі: Банк) та відповідачем, останній отримав кредит у розмірі 35650грн., з яких 30000грн. на споживчі цілі, 5400грн. на придбання послуг у ПАТ «СК Ренесанс Життя», 250грн. на придбання послуг у СК Альфа Страхування, строком на 60 місяців до 14 серпня 2018 року із сплатою 15 відсотків річних (далі: кредитний договір). Між Банком та Товариством 22 грудня 2014 року було укладено договір факторингу, за яким право вимоги по кредитному договору було відступлене на користь Товариства, тобто Товариство набуло право грошової вимоги до відповідача, яка складає в зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань станом на 30 березня 2017 року - 42064грн. 91коп., яка складається з 34009грн. 38коп. заборгованості за кредитом, 3114грн. 84коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 4940грн. 69коп. заборгованості по комісії, яку позивач просить стягнути з відповідача. Представник позивача надав заяву з клопотанням справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с.154,159).

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, дав пояснення, що вважає, що наявність заборгованості не підтверджена позивачем первісними документами бухгалтерського обліку, крім того, позивач на час звернення до суду не був фінансовою установою, зареєстрованою належним чином, а тому на думку представника відповідача не міг звертатися до суду та вимагати від відповідача повернення боргу, на час надання кредиту Банк не повідомив відповідача про всі умови кредитного договору, також вважає, що не підлягає стягненню комісія.

У відповідності зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Вивчивши матеріали справи,суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні із досліджених доказів встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору № 2005205940 від 14 серпня 2013 року між Банком та відповідачем, останній отримав кредит у розмірі 35650грн., з яких 30000грн. на споживчі цілі, 5400грн. на придбання послуг у ПАТ «СК Ренесанс Життя», 250грн. на придбання послуг у СК Альфа Страхування, строком на 60 місяців до 14 серпня 2018 року із сплатою 15 відсотків річних та комісії в сумі 534грн. 75коп. щомісячно (а.с.81-84). Між Банком та Товариством 22 грудня 2014 року було укладено договір факторингу, за яким право вимоги по кредитному договору було відступлене на користь Товариства, тобто Товариство набуло право грошової вимоги до відповідача (а.с.27-33). Заборгованість, згідно наданого позивачем розрахунку, складає станом на станом на 30 березня 2017 року - 42064грн. 91коп., яка складається з 34009грн. 38коп. заборгованості за кредитом, 3114грн. 84коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 4940грн. 69коп. заборгованості по комісії (а.с.106). Крім того, учасниками справи не заперечується (а.с.117, 127 зворотна сторона, 132 зворотна сторона), а тому відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню, що у позивача - Товариства 20 серпня 2015 року анульовано свідоцтво про реєстрацію в якості фінансової установи.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК).

Відповідно до ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У ст.599 ЦК встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно ст.1050 ЦК України - якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, а також відповідно до ст.550 ЦК України сплатити неустойку (штраф, пеню). Заміна первісного кредитора відбулося відповідно до вимог ст.ст.512-519 ЦК України на підставі вищезазначеного договору факторингу.

Але, приймаючи рішення суд враховує наступне.

Згідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

З урахуванням того, що на вимогу суду позивач Товариство не надало оригіналів первісних платіжних документів щодо перерахування коштів відповідачу та страховим компаніям, заперечень представника відповідача щодо ціх фактів, суд доходить висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 30 січня 2018 року по справі № 161/16891/15-ц, провадження № 61-517св18

Також, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним. У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Як вбачається з встановлених судом обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на позивача Товариство, яке не можуть надавати фінансові послуги, що не заперечується учасниками справи, як зазначалось вище.

Отже, в такому випадку вимога за кредитним договором на користь Товариства суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа, якою позивач не є.

Аналогічна позиція висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року (справа № 909/968/16), від 31 жовтня 2018 року (справа 465/646/11).

Крім того, Банк нараховував відповідачу щомісячно комісію за обслуговування кредиту, що суперечить закону та є вимогою на оплату дій, які не є послугою. Такі умови договору є несправедливими, порушають права відповідача, а тому задоволенню не підлягають, що також висловлено в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду по справі № 695/3474/17 від 27 грудня 2018 року.

За таких обставин, суд вважає позов таким, що не базується на нормах закону, а тому не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», ст.ст.512-519,525,526,530,550,599,610,611,612,625,1050,1054 ЦК України, ст.ст.11-13,76-81,141,259,263-265,268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 02 травня 2019 року.

Суддя: В.М.Швець