Рішення № 81495993, 23.04.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/17605/16-ц

Провадження № 2/752/325/19

РІШЕННЯ

Іменем України

заочне

23.04.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2016 року представник позивача Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 07.05.2015 року, посвідчене державним нотаріусом П»ятнадятої Київської державної нотаріальної контори Опанасюк О.Ю.; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11.07.2015 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; витребувати від ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначено, що Київською місцевою прокуратурою № 1 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12015100010009241 від 22.09.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, за фактом підробки документів та заволодіння комунальним майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1. Встановлено, що відповідно до ордеру, виданого виконавчим комітетом Московської районної ради м. Києва від 13.11.1978 № 13624, ОСОБА_5 на сім»ю із чотирьох осіб в користування надано квартиру АДРЕСА_1. Власник рахунку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Після смерті, останньої, її донька ОСОБА_2 та невстановлені слідством особи використали підроблене свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_3 від 16.07.1998 року, начебто видане Відділом приватизації житла Харківської районної державної адміністрації щодо належності вказаної квартири в рівних долях ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Факт підробки вказаного правовстановлюючого документу, підтверджується висновком судової експертизи № 625/1/тдд від 31.05.2016 року. Крім того, з інформацією Дарницької рай онної в м. києві державної адміністрації, розпорядження за № НОМЕР_3 від 10.06.1998 року не стосується приватизації зазначеної квартири. Державним нотаріусом П»ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Опанасюк О.Ю. 07.05.2015 року було видано ОСОБА_2свідоцтво про право власності на спадщину за законом на на Ѕ частину вказаної квартири. В подальшому на підставі підробленого свідоцтва про право власності та неправомірно отриманого свідоцтва про право на спадщину від 07.05.2015 року, до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.05.2015 року були внесені відомості про право власності на квартиру за відповідачем ОСОБА_2 З огляду на викладене, вказана комунальна квартира незаконно вибула із власності територіальної громади м. Києва, а тому наявні підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину від 07.05.2015 року недійсним, оскільки, останнє видане на підставі підробленого свідоцтва про право власності. Крім того, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 11.07.2015 року було укладено договір купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1. З огляду на те, що ОСОБА_2 на час укладення договору не була законним власником зазначеного майна, то в силу ст. 317 ЦК України, не мала права ним розпоряджатись, а тому вказаний договір суперечить чинному закону, порушує право власності територіальної громади м. Києва, а тому підлягає визнанню недійсним в судовому порядку. Крім того, в зв»язку з тим, що майно вибуло із комунальної власності поза волею територіальної громади, без відповідного рішення органу місцевого самоврядування, квартира підлягає витребуванню у ОСОБА_3, як останнього набувача. На підставі викладеного, а також зважаючи на те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення її інтересів, та встановлено, що Київською міської радою неналежно виконуються повноваження щодо контролю за використанням комунального майна та повернення його до комунальної власності, позивач звернувся до суду за даним позовом.

Представники позивача Київської місцевої прокуратури № 1 та Київської міської ради в судове засідання не з»явились. До суду подали письмові заяви про розгляд справи без їх участі та просили позов задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з»явились. Судом про розгляд справи повідомлялись належним чином. Про причини неявки суд не повідомили. З будь-якими клопотаннями до суду не звертались. Відзив до суду не подавали.

Представник третьої особи в судове засідання не з»явився. Про причини неявки суд не повідомив. З будь-якими клопотаннями до суду не звертався.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, а також суд ухвалив про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

З огляду на викладене, стороною позивача в повному обсязі обґрунтовано наявність достатніх підстав для звернення до суду з даним позовом в інтересах Київської міської ради.

Судом встановлено, що відповідно до ордеру, виданого виконавчим комітетом Московської районної ради м. Києва від 13.11.1978 № 13624, ОСОБА_5 на сім»ю із чотирьох осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, - в користування надано квартиру АДРЕСА_1 (а.с.50).

Власник рахунку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.47).

На підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_3 від 16.07.1998 року, видане Відділом приватизації житла Харківської районної державної адміністрації щодо належності вказаної квартири в рівних долях ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с.49), державним нотаріусом П»ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Опанасюк О.Ю. 07.05.2015 року було видано відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спадщину, зокрема, на Ѕ частину вказаної квартири (а.с.54).

Судом встановлено, що свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_3 від 16.07.1998 року, було підроблено, що підтверджується відповідним висновком експерта КМНДЕКЦ № 625/1/тдд від 31.05.2016 року (а.с.10-44).

Крім того, відповідно до листа Дарницької районної в м. києві державної адміністрації № 101-10228/02 від 15.10.2015 року, було встановлено, що розпорядження за № НОМЕР_3 від 10.06.1998 року не стосується приватизації зазначеної квартири та приватизація квартири не здійснювалась (а.с.53).

Відповідно до листа Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 11.07.2016 року № 100-10580, було встановлено, що будинок АДРЕСА_1 обліковується на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та в архіві приватизованих квартир відділу приватизації житлового фонду інформація щодо приватизації квартири НОМЕР_4 відсутня (а.с.54).

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 1 ст. 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно достатті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

В ході розгляду справи судом достовірно встановлено, що документ підтверджуючий право власності, як спадкодавця, так і спадкоємиці, був підробленим, у зв'язку з чим, відсутні належні докази на підтвердження наявності нерухомого майна, яке належало спадкодавцю на час відкриття спадщини на праві приватної власності.

Крім того, слід зазначити, що стороною відповідачів не спростовано те, що на підставі підробленого свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 16.07.1998 року, відповідачем ОСОБА_2 було неправомірно отримано свідоцтва про право на спадщину від 07.05.2015 року, та в подальшому внесено до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.05.2015 року відомості про право власності на квартиру за відповідачем ОСОБА_2

З огляду на викладене, вказана комунальна квартира незаконно вибула із комунальної власності територіальної громади м. Києва, а тому наявні підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину від 07.05.2015 року недійсним, оскільки, останнє видане на підставі підробленого свідоцтва про право власності, а відтак позовні вимоги в частині визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним є обґрунтованими та законними, в зв»язку з чим підлягають задоволенню.

Крім того, судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 11.07.2015 року було укладено договір купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупеню О.М. (а.с.55).

Відповідно до звіту ТОВ «Інжиніринговий центр «Екскон» від 12.05.2016 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 07.05.2015 року складає суму в розмірі 1060439,00 грн. (а.с.56-57).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном за власною волею.

Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одні зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на те, що ОСОБА_2 на час укладення договору не була законним власником зазначеного майна, а свідоцтво про право на спадщину за законом було оформлене на підставі підробленого документу, то в силу ст. 317 ЦК України, вона не мала права ним розпоряджатись, а тому вказаний договір купівлі-продажу суперечить чинному закону, порушує право власності територіальної громади м. Києва, а тому підлягає визнанню недійсним, в зв»язку з чим позов в цій частині є також обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Крім того,у відповідності до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Як передбачено вимогами ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст. 330, 388 ЦК України, право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Крім того, на наявність права власності на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом відчуження, укладених іншими особами, оскільки, дійсний власник не був стороною цих угод, а ст. 346 ЦК України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв'язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 року у справі №6-1цс15, яка, з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для застосування судами України.

Водночас, за правилами ч.ч. 1, 2 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Основним процесуальним обов'язком позивача, відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, є обов'язок доказування, тобто позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тобто саме позивач повинен надати докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених ст. 388 ЦК України, а тому що вона встановлює спеціальні правила для захисту такого права.

Тобто, з урахуванням ст. 12 ЦПК України, при зверненні до суду з позовом про витребування майна на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, позивач повинен довести факти й обставини, що мають значення для справи, а саме: факт, що майно вибуло з його володіння як власника не з його волі; факти й обставини, що підтверджують яким шляхом майно вибуло з його володіння.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що рішення про відчуження спірного майна не приймалося, тобто не було волевиявлення законного власника на відчуження вказаного майна, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення свого позову, знайшли підтвердження в судовому засіданні, а тому спірна квартира підлягає витребуванню у відповідача ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Києва, в зв»язку з чим позовна вимога в цій частині є також обґрунтованою та законною, в зв»язку з чим підлягає задоволенню.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід стягнути із відповідачів на користь позивача в рівних частинах.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280, 281, 352, 354, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом від 07.05.2015 року, посвідчене державним нотаріусом П»ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Опанасюк О.Ю.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 11.07.2015 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупеню О.М.

Витребувати від ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 74,6 кв.м, житловою площею 54,8 кв.м, вартістю 1060439 грн. 00 коп.

Стягнути в рівних частинах із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Прокуратури м. Києва (код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р\р 35215057011062, код класифікації видатків бюджету 2800), судовий збір в розмірі 19351 (дев»ятнадцять тисяч триста п»ятдесят одна) грн. 60 коп., що складає по 9675 (дев»ять тисяч шістсот сімдесят п»ять) грн. 80 коп. з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повні ім»я та найменування сторін:

позивач Київська місцева прокуратура № 1, адреса: м. Київ, вул. Антоновича, 39, в інтересах держави в особі Київської міської ради, адреса: м. Київ, вул. Хрещатик, 36;

відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянка України, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1;

відповідач ОСОБА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2;

третя особа: Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, адреса: м. Київ, проспект Голосіївський, 42.

Головуючий Н.П. Чередніченко