Рішення № 81495196, 12.04.2019, Городищенський районний суд Черкаської області

Справа № 691/1664/18

Провадження № 2/691/214/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2019 року Городищенський районний суд Черкаської області

в складі :

судді Черненка В.О.

за участю секретаря судових засідань Сидоренко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Городище цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що вона є дочкою ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року в м. Луганськ, Жовтневий район, Луганської області. Для державної реєстрації смерті, вона була вимушена звернутися до суду для встановлення факту смерті. 12.12.2017 року, на підставі рішення суду, у Станично-Луганському відділі ДРАЦС ГРУЮ у Луганській області, вона отримала свідоцтво про смерть матері. Вона звернулася до Станично-Луганської державної нотаріальної контори для отримання спадщини за законом, оскільки мати заповіту не складала, але нотаріусом було роз'яснено про неможливість встановлення місця відкриття спадщини та кола осіб - спадкоємців, а також рекомендовано звернутися до суду. Вони з матір'ю у липні 2014 року виїхали до с. Мліїв, Городищенського району, Черкаської області, де мати перебувала та отримувала пенсію у Городищенському ПФУ. У вересні 2014 року, у зв'язку з хворобою матері, вони були вимушені повернутися додому у м. Луганськ. У лютому 2015 року матері була припинена виплата пенсії, у зв'язку з чим у неї залишилась недоотримана пенсія за 2 роки (з лютого 2015 року по грудень 2016 року) у сумі, близько 25000 гривень. Для вжиття заходів досудового врегулювання спору, вона направила заяву до Городищенського об'єднаного УПФУ Черкаської області про виплату їй недоотриманої пенсії після смерті матері та повідомлення розміру недоотриманих виплат, на що отримала відповідь № 3770/0404 від 19.03.2018 року про те, що недоотримана пенсія входить до складу спадщини, а інформація щодо її розміру надається на запит нотаріуса. Вона постійно проживала з матір'ю, доглядала її та займалася похованням. У матері залишилась недоотримана пенсія, яка входить до складу спадщини. Крім неї, близьких родичів у ОСОБА_3 немає. Спадщину вона прийняла у визначені законодавством строки. Враховуючи викладене, просила визнати за нею право власності, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на грошові кошти (пенсію), що належала матері, але не була нею за життя одержана.

14.02.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, оскільки з лютого 2015 року по грудень 2017 року пенсія ОСОБА_3 не нараховувалась, тому, відповідно, не виплаченої пенсії ОСОБА_3 немає. Пенсія останній не нараховувалась в зв'язку з тим, що вона не надала до головного управління ПФУ в Черкаській області довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, тому виплату пенсії їй було припинено з 01.02.2015 року.

18.03.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначила, що провини її матері у припиненні виплати їй пенсії та не отриманні її - немає. Оскільки, м. Луганськ знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, вона не мала змоги її отримувати, а за місцем обліку пенсійної справи - виплати було припинено. Обмежень в часі щодо поновлення виплат пенсії не з вини одержувача ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено. Її матері неправомірно було припинено виплату пенсії. З відзиву вбачається, що її матір не була позбавлена пенсії, а тільки було припинено її виплату, тобто, вона не втратила права на пенсійне забезпечення. ЇЇ мати не була позбавлена права на отримання пенсії за період з лютого 2015 року по грудень 2017 року, пенсія за цей період належить їй. А те, що відповідач неправомірно припинив її виплату, не є провиною спадкодавця.

12.04.2019 року до суду надійшло заперечення на відповідь позивача, подану на відзив відповідача на позовну заяву, у якому відповідач, як на підставу припинення виплати пенсії спадкодавцю позивача, посилався на постанови КМ України від 01.10.2014 року, №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 року, № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», рішення Конституційного суду України від 26.12.2011 року, №20-рп/2011 та на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 03.06.2014 року «Великода проти України»

В судове засідання, позивач не з'явилась, проте до суду надійшла заява, у якій вона просила справу розглядати у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на доводи, наведені у відзиві та запереченні.

Суд, вислухавши представника відповідача, повно і всебічно з'ясувавши обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2, виданого 12.12.2017 року Станично-Луганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, актовий запис № 29.

Позивач ОСОБА_2 є дочкою померлої ОСОБА_3, які на час смерті останньої проживали однією сім'єю та вели спільне господарство, що підтверджено відповідними доказами, які знаходяться у матеріалах справи.

Тобто, позивач, яка, відповідно до чинного цивільного законодавства, є спадкоємцем першої черги за законом, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, прийняла спадщину фактично.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1227 ЦК, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Як встановлено в судовому засіданні, зокрема, як пояснив у своєму відзиві представник відповідача, ОСОБА_3 стала на облік до Городищенського відділу обслуговування громадян з 01.08.2014 року, пенсія їй нараховувалась з серпня 2014 року по січень 2015 року включно. Протягом вказаного періоду, ОСОБА_3 було нараховано 7062,78 гривень (щомісячно по 1177,13 гривень х 6 місяців = 7062,78 гривень). Вказана нарахована пенсія, останній була виплачена. З лютого місяця 2015 року по грудень місяць 2017 року пенсія ОСОБА_3 не нараховувалась. Відповідач посилається на те, що ОСОБА_3 не надала до головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, тому виплату пенсії їй було припинено з 01.02.2015 року.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 та п. 2 Постанови КМУ від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Згідно п. 1 Постанови КМУ від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року, № 509.

Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою КМ України від 08.06.2016 року, № 365.

КМ України, 08.06.2016 року прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», п. 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

У своїх відзиві та запереченні на позов, відповідач, як на підставу припинення виплати пенсії спадкодавцю позивача, посилається на постанови КМ України від 01.10.2014 року, №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 року, № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», рішення Конституційного суду України від 26.12.2011 року, №20-рп/2011 та на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 03.06.2014 року «Великода проти України».

Як було встановлено в судовому засіданні, померла ОСОБА_3 стала на облік до Городищенського відділу обслуговування громадян з 01.08.2014 року та їй нараховувалась та виплачувалась пенсія з серпня 2014 року по січень 2015 року. В подальшому, з лютого 2015 року, виплату пенсії було припинено в зв'язку з тим, що ОСОБА_3, всупереч вимог зазначених вище постанов КМ України, не надала відповідачу довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту Закон № 1058-IV), цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно преамбули до Закону № 1058-IV, зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

Згідно ст. 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

В ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, згідно яких, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Виходячи зі змісту зазначеної норми Закону, згідно якої, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, суд вважає, що питання щодо припинення пенсійних виплат, які є складовою порядку пенсійного забезпечення, не можуть регулюватися підзаконними актами.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Виходячи з аналізу положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Посилання відповідача, наведені у запереченні на відповідь позивача на відзив відповідача на позовну заяву, щодо повноважень КМ України з вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проведення політики у сфері соціального захисту з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011, суд вважає безпідставними, оскільки, як свідчить зміст цього рішення, Конституційний Суд України висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту. Послання ж на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 03.06.2014 року «Великода проти України», при вирішенні даного спору, є недоречним.

Крім того, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України, що повністю узгоджується з п.п. 73-75 рішення Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі № 805/402/18 провадження № Пз/9901/20/18.

Згідно ст. 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року, N 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

При вирішенні даного спору, представник відповідача не обґрунтував та не навів жодної з підстав, передбачених зазначеною статтею Закону, в силу вимог якої відповідач припинив виплату пенсії спадкодавцю позивача.

Таким чином, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а зазначені вище Постанови КМУ є підзаконними нормативно-правовими актами, які обмежували встановлене законодавством право на отримання пенсії спадкодавцем позивача. У цьому випадку наявність у спадкодавця позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребувало від неї на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена відповідачем без законних на те підстав.

Припинивши нарахування та виплату спадкодавцю позивача пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право спадкодавця позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право спадкодавця позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії спадкодавцю позивача з лютого місяця 2015 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце незаконне втручання у право власності спадкодавця позивача, що повністю узгоджується з висновками, наведеними в рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі № 805/402/18 провадження № Пз/9901/20/18.

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

За таких обставин, суд беручи до уваги вищенаведене, враховуючи приписи ст.ст. 1218, 1227 ЦК України, ч.2 ст. 46 Закону № 1058-IV, вважає, що припинення нарахування та виплати відповідачем пенсії спадкодавцю позивача з 01.02.2015 року по 03.12.2017 року було незаконним і позивач, як спадкоємець за законом, має право на отримання належної пенсії померлій за вказаний вище період, а тому позов підлягає до повного задоволення.

На підставі наведеного та керуючись Конституцією України, ст. ст. 328, 1216, 1218, 1227, 1261, 1268 ЦК України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст. ст. 2, 4, 5, 9, 10, 12,13, 17, 18, 76 - 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

позовну заяву задоволити. Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрованою по АДРЕСА_1, проживаючої в АДРЕСА_2 право власності, в порядку спадкування за законом, після матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на грошові кошти (пенсію), що належала померлій та не була нею отримана за життя.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк. з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлено 22.04.2019 року.

Суддя В. О. Черненко