Рішення № 81493278, 26.04.2019, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 333/4322/18

Провадження № 2/323/90/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2019 року м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючої судді -ОСОБА_1,при секретарі -ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про стягнення своєчасно не виплаченої заробітної плати за лікарняними листами та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення своєчасно не виплаченої заробітної плати за лікарняними листами та про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування позову зазначено, що 23.10.2007 року позивач була прийнята на роботу до ПАТ КБ «Приватбанк» на посаду спеціаліста по юридичній роботі/юрисконсульта, а 28.03.2018 року позивач була звільнена за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Отримавши повний розрахунок, позивач дізналася про порушення відповідачем умов оплати праці в частині розміру недоплаченого матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання. Відповідно до наказу № СП-2010-1334 від 10.12.2010 року, починаючи з 01.12.2010 року відповідач здійснював оплату перших 5 днів тимчасової непрацездатності виходячи з розрахунку 10 грн. за день. В період дії зазначеного наказу позивач 3 рази перебувала на лікарняному, зокрема: із 18.08.2011 року по 26.08.2011 року; із 10.05.2012 року по 18.05.2012 року; із 12.09.2012 року по 18.09.2012 року. Зазначає, що за вказаний період мала місце неповна оплата перших днів тимчасової непрацездатності на загальну суму 2759,54 грн. Крім того, оскільки позивач була звільнена 28.03.2018 року, а оплата за дні тимчасової непрацездатності не була виплачена при звільненні, то за час затримки розрахунку за період з 29.03.2019 року по 13.08.2018 року підлягає стягненню середній заробіток в сумі 63347,52 грн.

Ухвалою суду від 23.11.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

06.12.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог у зв’язку з тим, що нарахування оплати за перші п’ять днів лікарняних відповідало чинному станом на цей період законодавству та внутрішнім документам банку. Також зазначено, що позивачем заявлено вимогу про стягнення коштів, які не входять до складу заробітної плати, тому до вказаних вимог має бути застосовано частину 1 ст.233 КЗпПУ щодо тримісячного строку звернення до суду. Крім цього, станом на 2011-2012 роки відповідач був суб’єктом приватної форми власності, відтак був наділений повноваженнями самостійного розпорядження майном, в тому числі грошовими коштами, а тому в межах повноважень внутрішніми документами банку було регламентовано порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, метою якого було часткове компенсування втрати доходів у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю працівників. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку зазначено, що позивач звернулася із даною вимогою до суду із пропуском строку звернення до суду, тому вказана вимога не підлягає задоволенню у зв’язку із пропуском строку позовної давності. Також відповідачем звернуто увагу суду на неправильність розрахунку кількості днів затримки розрахунку для визначення середнього заробітку, а саме позивачем розрахунок зроблено виходячи із календарних днів, а не із робочих днів, як визначено законодавством. Окрім того, позивачем невірно розраховано розмір середньоденної заробітної плати, який складає 452,94 грн. НА підставі викладено представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

10.01.2019 року на адресу суду надійшла уточнена позовна заява, згідно до якої позивач збільшила позовні вимоги щодо середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, а саме - за період з 29.03.2018 року по 08.01.2019 року у розмірі 89053,76 грн.

23.01.2019 року надійшов відзив на уточнену позовну заяву, який містить аналогічні доводи, які були зазначені у попередньому відзиві на позовну заяву. Крім цього зазначено, що з метою врегулювання спору на користь позивача у листопаді 2018 року було здійснено виплату 2806,89 грн., які через відсутність реквізитів для оплати були перераховані на рахунок депонованої заробітної плати. Позивачу було запропоновано подати заяву про виплату нарахованих коштів, проте до сьогоднішнього дня така заява до банку не надходила, що свідчить про ухилення позивача від отримання виплати та зловживання правом.

Позивач в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку по день постановлення рішення суду. Також зазначила, що не отримувала будь-яких листів від відповідача про виплату лікарняних. Крім цього, вказала, що посилання відповідача на відсутність розрахункових реквізитів для зарахування спірної суми є безпідставними, оскільки у неї в АТ КБ «Приватбанк» є декілька рахунків, зокрема картка для виплати заробітної плати, яка досі є діючою, та рахунок із депозитом, кредитний рахунок.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 23.10.2007 року ОСОБА_3 прийнято на роботу до Запорізького регіонально управління ПАТ КБ «Приватбанк» на посаду спеціаліста по юридичні роботі/юрисконсульта. Позивач декілька разів змінювала посаду та востаннє 14.12.2015 року була переведена на посаду старшого юрисконсульта напрямку «Credit collection».

28.03.2018 року ОСОБА_3 звільнена за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. У день звільнення позивач отримала розрахунок при звільненні, їй виплачена заробітна плата за відпрацьовані у березні 2018 року робочі дні, лікарняні та компенсація за невикористані дні щорічних відпусток.

Позивач перебувала на лікарняному в такі періоди: із 18.08.2011 року по 26.08.2011 року; із 10.05.2012 року по 18.05.2012 року; із 12.09.2012 року по 18.09.2012 року.

Відповідно до наказу № СП-2010-1334 від 10 грудня 2010 року ПАТ КБ «Приватбанк» здійснював оплату перших 5 днів тимчасової непрацездатності виходячи з розрахунку 10 грн. за день.

За змістом пунктів 5, 6 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року N 439 (у редакції, чинній в оспорюваний період непрацездатності), дні тимчасової непрацездатності застрахованій особі оплачуються залежно від страхового стажу в розмірах: 60 відсотків середньої заробітної плати - особі, яка має страховий стаж до п'яти років; 80 відсотків середньої заробітної плати - особі, яка має страховий стаж від п'яти до восьми років; 100 відсотків середньої заробітної плати - особі, яка має страховий стаж понад вісім років; 100 відсотків середньої заробітної плати - особам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Обчислення розміру заробітної плати для здійснення оплати днів тимчасової непрацездатності провадиться у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266, за змістом пункту 1 якого цей Порядок визначає правила обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації чи фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 20 наведеного Порядку сума страхових виплат застрахованій особі та оплати за перших п'ять днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця розраховується шляхом множення суми денної (годинної) виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної (середньогодинної) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) залежно від страхового стажу, якщо його наявність передбачено законодавством, на кількість днів (годин), які підлягають оплаті за графіком роботи підприємства, установи, організації (структурного підрозділу підприємства, установи, організації або за індивідуальним графіком роботи) - для допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати за перших п'ять днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця.

Таким чином, розмір оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця визначений пунктом 5 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації та пунктом 20 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, а тому не можна погодитися із доводами відповідача про те, що він був наділений повноваженнями самостійного розпорядження майном, в тому числі грошовими коштами та в межах повноважень внутрішніми документами банку було регламентовано порядок оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, метою якого було часткове компенсування втрати доходів у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю працівників.

Так, в період дії вищезазначеного наказу ОСОБА_3 3 рази перебувала на лікарняних, зокрема:

18.08.2011 – 26.08.2011, листок непрацездатності АВА/629881;

10.05.2012 – 18.05.2012, листок непрацездатності АВА/575878;

12.09.2012 – 18.09.2012, листок непрацездатності АВХ/410615;

Листок непрацездатності АВА/629881 (період непрацездатності 18.08.2011 – 26.08.2011) містить у періоді непрацездатності наступні робочі дні: 18, 19, 22 серпня 2011 р. (четвер, п’ятниця, понеділок), які оплачені відповідачем у розмірі 30 грн., тобто виходячи із ставки 10 грн. за день непрацездатності; 23, 25, 26 серпня (вівторок, четвер, п’ятниця), які оплачені Фондом у розмірі 1091,82 грн. за 3 дні, тобто виходячи із ставки 363,94 грн. за день непрацездатності.

Недоплата відповідачем лікарняного листка складає 353,94 грн. за кожний день, що вираховується як різниця між сплаченими сумами днів непрацездатності Фондом та відповідачем (363,94 – 10). Сума недоплати складає 1061,82 грн. (353,94 х 3).

Листок непрацездатності АВА/575878 (період непрацездатності 10.05.2012 – 18.05.2012) містить у періоді непрацездатності наступні робочі дні: 10, 11, 14 травня 2012 р., які оплачені відповідачем у розмірі 30 грн., тобто виходячи із ставки 10 грн. за день непрацездатності; 15, 16, 17, 18 травня 2012 року (вівторок, середа, четвер, п’ятниця), які оплачені Фондом у розмірі 1108,68 грн. за 4 дні, тобто виходячи із ставки 277,17 грн. за день непрацездатності.

Недоплата відповідачем лікарняного листка складає 267,17 грн. за кожний день, що вираховується як різниця між сплаченими сумами днів непрацездатності Фондом та відповідачем (277,17 – 10). Сума недоплати складає 801,51 грн. (267,17 х 3).

Листок непрацездатності АВХ/410615 (період непрацездатності 12.09.2012 – 18.09.2012) містить у періоді непрацездатності наступні робочі дні: 12, 13, 14 вересня 2012 р. (середа, четвер, п’ятниця), які оплачені відповідачем у розмірі 30 грн., тобто виходячи із ставки 10 грн. за день непрацездатності; 17, 18 вересня 2012 р. (понеділок, вівторок), які оплачені Фондом у розмірі 649,04 грн. за 2 дні, тобто виходячи із ставки 324,52 грн. за день непрацездатності.

Недоплата відповідачем лікарняного листка складає 314,52 грн. за кожний день, що вираховується як різниця між сплаченими сумами днів непрацездатності Фондом та відповідачем (324,52 – 10). Сума недоплати складає 943,56 грн. (314,52 х 3).

Вказані обставини підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами (а.с.9-21, 147-150).

З наведеного вище суд дійшов висновку, що мала місце неповна оплата перших днів тимчасової непрацездатності на загальну суму 2806,89 грн.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення заробітної плати за лікарняними листами в сумі 2759,54 грн.

Згідно до ч.2 ст.49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки позивач не зверталася до суду із заявою про збільшення позовних вимог в частині вимог про стягнення заробітної плати за лікарняними листами, то суд на підставі ст.13 ЦПК України вирішує справу в межах позовних вимог, та не має права виходити за межі заявленої суми заборгованості.

У зв’язку із зазначеним, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за лікарняними листами підлягають задоволенню у повному обсязі в розмірі 2759,54 грн.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що 20.11.2018 року спірна сума за лікарняними листами була перерахована на рахунок депонованої заробітної плати та позивач умисно не отримує вказану суму, оскільки як видно із матеріалів справи, лист із копією вказаного платіжного доручення було направлено на адресу суду і на адресу позивача 31.01.2019 року та не було вручене позивачу (а.с.184, а.с.251). Крім цього, відповідачем не вказано, чи вживалися інші засоби повідомлення позивача про можливість отримання вказаної суми (наприклад, в телефонному режимі, телеграмою, або поштовим переказом). Тому на даний спірна сума за лікарняними листками не може вважатися виплаченою позивачу належним чином.

Щодо застосування до вимог позивача строку позовної давності, необхідно зазначити, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Таким чином, вимоги працівника про стягнення допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку із статтями 117, 237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Враховуючи те, що при розрахунку з позивачем у день звільнення йому не виплачено суми допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, то перебіг тримісячного строку не почався. Доводи банку в цій частині зводяться до неправильного розуміння норм про застосування позовної давності у трудових спорах.

Щодо стягнення сум за статтею 117 КЗпП України, необхідно зазначити таке.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У частині другій статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.

Разом з тим, суд погоджується із доводами банку щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який має проводитися виходячи із робочих, а не календарних днів.

Відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна зарплата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Крім того, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Згідно до довідки про середню заробітну плату, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роби складала 452,94 грн. (а.с.151)

За період звільнення по день розгляду справи судом минуло 271 робочих днів (березень 2018р. - 2 робочих днів; квітень 2018р. - 19 робочих днів; травень 2018р. - 21 робочих днів; червень 2018р. - 20 робочих днів; липень 2018р. - 22 робочих днів; серпень 2018р. - 22 робочих днів; вересень 2018р. - 20 робочих днів; жовтень 2018р. - 22 робочих днів; листопад 2018р. - 22 робочих днів; грудень 2018р. - 20 робочих днів; січень 2019р. - 21 робочих днів; лютий 2019р. – 20 робочих днів; березень 2019 року – 20 робочих днів; квітень 2019 року по день ухвалення рішення - 20 робочих днів), а отже при повному задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 на її користь сплата підлягала би в сумі 122741,32 грн. (271 днів* 452,92 грн.).

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

При вирішенні даного спору судом враховується також і правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-113цс16.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

За змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року справа №205/2672/16-ц, провадження № 61-12146св18) зазначено, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Принцип пропорційності тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Водночас, при визначенні розміру сум, які підлягають до стягнення з роботодавця необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Отже, враховуючи наведені вище обставини, а також те, що судом встановлено, що в день звільнення роботодавцем було виплачено позивачу інші виплати, приймаючи до уваги розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_3, зважаючи на суму заборгованості, на яку поширюються правила ст.117 КЗпП України, у порівнянні із тим середнім заробітком, на який претендує позивач, факт того, що позивач не зверталася під час роботи до Банку стосовно виплат недоплаченої допомоги по тимчасовій непрацездатності, також те, що дії відповідача в період розгляду справи були направлені на відшкодування виплат за листками непрацездатності, суд вважає за необхідне по даній справі застосувати принцип пропорційності.

З огляду на те, що недоплачена позивачу сума складає 2759,54 грн., то, враховуючи співмірність цієї суми відносно розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який складає 122741,32 грн., суд вважає за справедливе застосувати принцип пропорційності та зменшити розмір суми, належної працівникові за час затримки розрахунку при звільненні до 15000,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно до ч.1, ч.6 ст..141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачем було заявлено дві позовні вимоги – про стягнення своєчасно не виплаченої заробітної плати за лікарняними листами та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В частині позовної вимоги про стягнення своєчасно не виплаченої заробітної плати за лікарняними листами позивач звільнена від сплати судового збору. Враховуючи, що в цій частині позовні вимоги задоволені в повному обсязі, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави в розмірі 704,80 грн.

За другою позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 890,54 грн. З урахуванням того, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволені судом частково, то судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 43, 124 Конституції України, ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 246, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про стягнення своєчасно не виплаченої заробітної плати за лікарняними листами та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_3:

- заборгованість за не виплаченою заробітною платою за лікарняними листами в сумі 2759,54 грн. (сума зазначена без відрахуванням всіх податків та зборів);

- середній заробіток за період затримки розрахунку в сумі 15000,00 грн. (сума зазначена без відрахування всіх податків та зборів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 151,39 грн.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Оріхівський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з складення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 02.05.2019 року.

Суддя О.П. Гуцал